ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 серпня 2023 року
м. Київ
справа №640/34187/21
адміністративне провадження № К/990/18509/23
Верховний Суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Берназюка Я.О., судді Рибачука А.І., судді Шарапи В.М., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 640/34187/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Некслайн Обджект"
до Державної інспекції архітектури та містобудування України, Державної архітектурно-будівельної інспекції України,
третя особа Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
про визнання протиправними та скасування припису та рішення,
за касаційною скаргою Державної інспекції архітектури та містобудування України
на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва у складі судді Келеберди В.І. від 3 листопада 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Парінова А.Б., Беспалова О.О., Грибан І.О. від 18 квітня 2023 року,
У С Т А Н О В И В :
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У листопаді 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Некслайн Обджект" (далі - ТОВ "Некслайн Обджект", позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної інспекції архітектури та містобудування України (далі - ДІАМ України, відповідач), третя особа: Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент містобудування, третя особа), в якому просило:
- визнати протиправним та скасувати припис ДІАМ України про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності від 18 жовтня 2019 року із вимогою "усунути порушення у пункті 1 "Містобудівні умови та обмеження" (далі - МУО) гранична висота h=50,7 м, шляхом приведення вимог МУО для проектування об`єкту будівництва "Реконструкція нежитлової будівлі - корпус № 4 (літ Е) під адміністративну будівлю з паркінгом" на вул. Московській, 8 у Печерському районі міста Києва, які затверджені наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 20 серпня 2019 року № 1003 до положень Генерального плану міста Києва;
- визнати протиправним та скасовано рішення ДІАМ України від 18 жовтня 2019 року про зупинення дії МУО для проектування об`єкту будівництва "Реконструкція нежитлової будівлі - корпус № 4 (літ Е) під адміністративну будівлю з паркінгом" на вул. Московській, 8 у Печерському районі м. Києва, які затверджені наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 20 серпня 2019 року № 1003.
2. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем протиправно винесено спірний припис та рішення про зупинення дії МУО, оскільки наміри забудови земельної ділянки за адресою: м. Київ, вул. Московська, 8 відповідають Генеральному плану м. Києва, а тому позивач вважає, що спірні рішення прийняті за відсутності підстав, передбачених Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 3 листопада 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2023 року, адміністративний позов задоволено.
4. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що віднесення певної території до зони охорони пам`яток без визначення меж та режимів використання цієї зони відповідною науково-проектною документацією та без їх затвердження відповідним органом охорони культурної спадщини, не наділяло її тим обсягом правового захисту, що передбачений чинним законодавством для зон охорони пам`яток.
5. Суди зазначили, що розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17 травня 2002 року № 979 "Про внесення змін та доповнень до рішення Виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 16 липня 1979 року № 920 "Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії культури в м. Києві" не ставить до забудовників та проектувальників конкретних вимог.
6. З огляду на це, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що при прийнятті оскаржуваних припису про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності від 18 жовтня 2019 року та рішення від 18 жовтня 2019 року про зупинення дії МУО для проектування об`єкту будівництва "Реконструкція нежитлової будівлі - корпус № 4 (літ Е) під адміністративну будівлю з паркінгом" на вул. Московській, 8 у Печерському районі м. Києва відповідачами не враховані викладені вище обставини щодо незатвердження у встановлений законом спосіб меж та режиму використання зон охорони пам`яток в м. Києві та незатвердження Київською міською радою Плану зонування території Центральної планувальної зони міста Києва, як передбачено положеннями частини восьмої статті 18 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
7. Не погоджуючись із рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 3 листопада 2022 року та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2023 року, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ДІАМ України звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позову.
8. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення пункту 4 частини п`ятої, частини восьмої статті 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", оскільки оскаржуваними судовими рішеннями фактично дозволено будівництво об`єкту в межах історичного ареалу міста Києва, в центральній планувальній зоні міста Києва, в зоні регулювання забудови 1 категорії з істотним порушенням встановлених обмежень висотності. Такі порушення, за твердженням скаржника, можуть призвести до руйнування архітектурно-художнього колориту Києва, що значно ускладнять збереження історико-культурної спадщини та історичного ландшафту Центральної планувальної зони, а також призвести до легалізації порушення суб`єктами містобудування вимог законодавства щодо охорони культурної спадщини та існуючих планувальних обмежень та хаотичної забудови історичного центру Києва дисгармонійними висотними будівлями.
9. Крім того, скаржник зауважує, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення Закону України "Про охорону культурної спадщини" при вирішенні питання знаходження об`єкта будівництва в історичному ареалі м. Києва. ДІАМ України вказує, що висновок судів про відсутність підстав вважати, що об`єкт будівництва знаходиться в межах Центрального історичного ареалу м. Києва є хибним та висловлений без урахування висновків Верховного Суду, що викладені у постанові від 31 січня 2023 року у справі № 640/8728/21.
10. В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень у цій справі ДІАМ України також зазначає, що суди попередніх інстанцій мали врахувати висновок Верховного Суду, що викладений у постанові від 4 вересня 2019 року у справі № 826/13852/17 про те, що МУО, які не відповідають генеральному плану населеного пункту та іншій містобудівній документації на місцевому рівні, не можуть вважатися такими, що враховують при плануванні та забудові територій громадські та приватні інтереси власників будівель, що оточують місце будівництва, а тому порушують основи містобудування, визначені статтею 5 Закону України "Про основи містобудування" та статтею 2 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".
Позиція інших учасників справи
11. Від Департаменту містобудування надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому зазначається, що суди першої та апеляційної інстанцій прийняли законні та обґрунтовані рішення, які відповідають засадам верховенства права, зокрема такої її складової як правова визначеність, оскільки за відсутності затверджених у встановленому порядку меж історичного ареалу м. Києва та правового режиму його використання відсутні правові підстави вважати, що об`єкт будівництва "Реконструкція нежитлової будівлі - корпус № 4 (літ. Е) під адміністративну будівлю з паркінгом" по вул. Московська, 8 у Печерському районі міста Києва, знаходиться в межах Центрального історичного ареалу міста Києва. З огляду на зазначене, Департамент містобудування просить залишити касаційну скаргу ДІАМ України без задоволення, а судові рішення - без змін.
12. Від ДІАМ України надійшла відповідь на відзив Департаменту містобудування на касаційну скаргу, в якому наголошується на тому, що оскільки земельна ділянка, розташована по вул. Московська, 8 у Печерському районі м. Києва, знаходиться в Центральній планувальній зоні міста Києва, тому на неї розповсюджується обмеження висоти будівель, що споруджуються згідно спеціальних обґрунтувань, але не вище 27 м від поверхні землі.
13. Від ТОВ "Некслайн Обжект" відзиву на касаційну скаргу ДІАМ України не надходило. Відповідно до повідомлення про вручення поштового відправлення з ідентифікатором № 0102938060794 ухвалу Верховного Суду від 1 червня 2023 року про відкриття касаційне провадження у справі № 640/34187/21 ТОВ "Некслайн Обжект" отримав 19 червня 2023 року.
Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
14. Касаційну скаргу подано 22 травня 2023 року.
15. Ухвалою Верховного Суду від 1 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 640/34187/21, витребувано матеріали адміністративної справи та запропоновано учасникам подати відзив на касаційну скаргу ДІАМ України.
16. Учасники справи письмових клопотань до суду касаційної інстанції не подавали.
ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
17. Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що наказом Департаменту містобудування від 20 серпня 2019 року № 1003 затверджено МУО для проектування об`єкту будівництва "Реконструкція нежитлової будівлі - корпус № 4 (літ. Е) під адміністративну будівлю з паркінгом" за адресою: вул. Московська, 8 у Печерському районі міста Києва (далі - Містобудівні умови та обмеження), у пункті 1 яких зазначено, що гранична висота h=50,7 м, остаточно висоту визначити проектною документацією за умови дотримання нормативний відстаней від оточуючих будівель і споруд, на підставі містобудівної документації, пам`яткою охоронного законодавства та за висновками технічного обстеження несучих конструкцій будинку.
18. Головним інспектором будівельного нагляду Відділу нагляду за діяльністю уповноваженого органу з питань архітектури та містобудування Департаменту ДАБІ у місті Києві Іваніцьким С.І. відповідно до наказу від 25 вересня 2019 року № 1068, на підставі письмової вимоги Головного управління контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки Служби безпеки України від 17 вересня 2019 року № 8/4/2-7385 та направлення на проведення позапланової перевірки від 27 вересня 2019 року проведено позапланову перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил Департаментом містобудування, за результатом якої складений акт перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил від 18 жовтня 2019 року.
19. Актом перевірки від 18 жовтня 2019 року зафіксовано наступне: 20 серпня 2019 року наказом Департаменту містобудування № 1003 затверджено МУО для проектування об`єкту будівництва "Реконструкція нежитлової будівлі - корпус № 4 (літ. Е) під адміністративну будівлю з паркінгом" за адресою: вул. Московська, 8 у Печерському районі міста Києва, у пункті 1 яких зазначено, що гранична висота h=50,7 м; одночасно в пункті 5 МУО зазначено, що ділянка для проектування знаходиться в межах історичного ареалу міста Києва, в Центральній планувальній зоні міста Києва, в зоні регулювання забудови І категорії; відповідно до текстової частини Генерального плану міста Києва, для збереження історико-культурної спадщини та історичного ландшафту центральної планувальної зони з обмеженням висоти будівель, що споруджуються згідно спеціальних обґрунтувань, але не вище 27 м від поверхні землі; отже, зазначені дані у пункті 1 Містобудівних умов та обмежень гранична висота h=50,7 м не відповідає положенням Генерального плану міста Києва, що є порушенням пункту 4 частини п`ятої статті 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (гранично допустима висотність будинків, будівель та споруд у метрах). Одночасно зазначено, що наміри забудови відповідають вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, а отже відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" немає підстав для відмови у видачі МУО.
20. 18 жовтня 2019 року головним інспектором будівельного нагляду відділу нагляду за діяльністю уповноваженого органу з питань архітектури та містобудування Департаменту ДАБІ у місті Києві Іваніцьким С.І. видано припис, адресований Департаменту містобудування, про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності від 18 жовтня 2019 року із вимогою "усунути порушення у пункті 1 МУО гранична висота h=50,7 м, шляхом приведення вимог містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкту будівництва "Реконструкція нежитлової будівлі - корпус № 4 (літ Е) під адміністративну будівлю з паркінгом" на вул. Московській, 8 у Печерському районі міста Києва, які затверджені наказом Департаменту містобудування від 20 серпня 2019 року № 1003 до положень Генерального плану міста Києва.
21. 18 жовтня 2019 року головним інспектором будівельного нагляду відділу нагляду за діяльністю уповноваженого органу з питань архітектури та містобудування Департаменту ДАБІ у місті Києві Іваніцьким С.І. прийнято рішення про зупинення дії містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкту будівництва "Реконструкція нежитлової будівлі - корпус № 4 (літ Е) під адміністративну будівлю з паркінгом" на вул. Московській, 8 у Печерському районі м. Києва, які затверджені наказом Департаменту містобудування від 20 серпня 2019 року № 1003.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
22. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає таке.
23. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
24. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
25. Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
26. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 3 листопада 2022 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2023 року не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є обґрунтованими, з огляду на таке.
27. У касаційні скарзі скаржник стверджує, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення пункту 4 частини п`ятої, частини восьмої статті 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та статті 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини", а також не врахували правові висновки Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, що викладені у постанові від 31 січня 2023 року у справі № 640/8728/2, та Верховного Суду, що викладені у постанові від 4 вересня 2019 року у справі № 826/13852/17.
28. Скаржник вважає, що висновки судів попередніх інстанцій про те, що віднесення певної території до зони охорони пам`яток без визначення меж та режимів використання цієї зони відповідною науково-проектною документацією та без їх затвердження відповідним органом охорони культурної спадщини, не наділяло її тим обсягом правового захисту, що передбачений чинним законодавством для зон охорони пам`яток, ґрунтується на неправильному застосуванні вищезазначених норм права судами першої та апеляційної інстанцій.
29. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, колегія суддів виходить з наступного.
30. Відповідно до статті 11 Конституції України держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури.
31. Статтею 54 Конституції України громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв`язку з різними видами інтелектуальної діяльності (частина перша цієї статті).
Частинами четвертою, п`ятою вищенаведеної норми Основного Закону України встановлено, що культурна спадщина охороняється законом; держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.
32. Конституція України також закріплює за кожним обов`язок не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки (стаття 66).
33. Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон України "Про охорону культурної спадщини" (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у преамбулі до якого зазначено, що об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою. Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
34. За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини":
- історичне населене місце - населене місце, яке зберегло повністю або частково історичний ареал і занесене до Списку історичних населених місць України;
- історичний ареал населеного місця - частина населеного місця, що зберегла старовинний вигляд, розпланування та форму забудови, типові для певних культур або періодів розвитку;
- об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.
35. Законом України "Про ратифікацію Рамкової конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства" від 19 вересня 2013 року № 581-VII Україною ратифіковано Рамкову конвенцію Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства.
36. Відповідно до преамбули до Рамкової конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства Сторони цієї Конвенції, у тому числі й Україна, наголошуючи, зокрема, на значенні й потенціалі розумного використання культурної спадщини як ресурсу сталого розвитку та якості життя в постійно мінливому суспільстві, посилаючись на різні документи Ради Європи, особливо на Європейську культурну конвенцію (1954 року), Конвенцію про охорону архітектурної спадщини Європи (1985 року), Європейську конвенцію про охорону археологічної спадщини (переглянуту) (1992 року) та Європейську ландшафтну конвенцію (2000 року), домовилась: визнавати індивідуальну та колективну відповідальність стосовно культурної спадщини; наголошувати на тому, що збереження культурної спадщини та її стале використання спрямовані на розвиток людського потенціалу та якості життя; уживати необхідних заходів для застосування положень Конвенції стосовно:
- ролі культурної спадщини у створенні мирного та демократичного суспільства, а також у процесах сталого розвитку культурного різноманіття та сприяння йому;
- найліпшої ефективної реалізації повноважень усіх відповідних громадських, інституційних та приватних учасників (пункти b), c), d) статті 1 Конвенції).
37. Згідно із статтею 5 Рамкової конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства Сторони зобов`язуються, зокрема: визнавати громадський інтерес до культурної спадщини відповідно до її значення для суспільства; підвищувати цінність культурної спадщини через її виявлення, вивчення, тлумачення, захист, збереження та представлення; сприяти захистові культурної спадщини як важливого фактору для спільних цілей сталого розвитку, культурного різноманіття й сучасної творчості; визнавати цінність культурної спадщини, яка знаходиться на територіях під їхньою юрисдикцією, незалежно від її походження; розробляти інтегровані стратегії для сприяння виконанню положень цієї Конвенції ( пункти a), b), e), f), g) цієї статті Конвенції).
38. Аналогічні зобов`язання передбачені статтею 4 Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини (ратифіковано Указом Президії Верховної Ради № 6673-XI ( 6673-11 ) від 4 жовтня 1988 року), відповідно до якої кожна держава - сторона цієї Конвенції визнає, що зобов`язання забезпечувати виявлення, охорону, збереження, популяризацію й передачу майбутнім поколінням культурної і природної спадщини, що зазначена у статтях 1 і 2, яка перебуває на її території, покладається насамперед на неї. З цією метою вона прагне діяти як власними зусиллями, максимально використовуючи наявні ресурси, так і, за необхідності, використовувати міжнародну допомогу і співробітництво, якими вона може користуватися, зокрема, у фінансовому, художньому, науковому й технічному відношеннях.
39. Відповідно до статті 439 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, сторони тісно співробітничають у рамках відповідних міжнародних форумів/організацій, зокрема Організації Об`єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) та Ради Європи (РЄ), з метою, inter alia, розвитку культурного розмаїття, збереження і оцінки культурної та історичної спадщини.
40. Крім того, основними європейськими документами, які гарантують захист права на культурну спадщину, є Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права 1966 року; Європейська культурна конвенція 1954 року; Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 року; Конвенція про охорону архітектурної спадщини Європи 1985 року; Конвенція про охорону підводної культурної спадщини 2001 року; Конвенція про охорону нематеріальної культурної спадщини 2003 року тощо.
41. Також Суд враховує, що хоча Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року прямо не передбачає захисту права власності на культурні цінності/захисту об`єктів культурної спадщини тощо, проте практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) містить тлумачення норм Конвенції щодо захисту права власності на культурні цінності / захисту об`єктів культурної спадщини, зокрема у контексті захисту таких ключових прав, як право на повагу до приватного і сімейного життя (стаття 8 Конвенції), право на свободу вираження поглядів (стаття 10 Конвенції), право власності (стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції).
42. Зокрема, стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції гарантує захист власності та, разом з тим, визнає суспільний інтерес як підставу для обмеження та позбавлення права власності. Суспільним інтересом є збереження культурної спадщини. При цьому збереження культурної спадщини і, у разі необхідності її раціональне використання, спрямовані, окрім іншого, на захист історичної, культурної та творчої спадщини регіону та його мешканців. Таким чином, вони є важливою цінністю, обов`язок захисту й розвитку яких покладено на державні органи.
43. Практика ЄСПЛ (зокрема, рішення у справах "Beyeler v Italy", заява № 33202/96, пункт 112; "Kozacioglu v. Turkey", заява № 2334/03, пункт 54; "Scea Ferme de Fresnoy v France", заява № 61093/00; "Debelianovi v. Bulgaria", заява № 61951/00, пункт 54) підтверджує, що суспільний інтерес є легітимною підставою для обмеження права власності, а законною метою може бути примус власника таких культурних пам`яток до виконання зобов`язань згідно із законодавством щодо збереження культурних пам`яток, які перебувають у його власності. Обмежуючи чи позбавляючи права власності на об`єкти культурної спадщини необхідно дотримуватися справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Інакше виникає ситуація, що призводить до індивідуального та надмірного тягаря, покладеного на окремо визначену особу. Іншою обов`язковою вимогою дотримання гарантованих прав особи і свобод людини є необхідність справедливої компенсації за втрачене майно.
44. Практика ЄСПЛ підтверджує існування в індивідів "права на культурні цінності" в різних формах: доступ до культурних об`єктів, право вимагати захисту культурних об`єктів державою тощо. Культурні цінності перебувають під захистом міжнародного права, з точки зору їх потрійної ціннісної природи: як власності, як частини культурної спадщини, як об`єктивізованої форми реалізації права людини на культурні цінності (культурний розвиток).