Постанова
Іменем України
11 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 759/10832/20
провадження № 61-4726св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Коновал Зулейха Фаатівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Стащук Володимир Анатолійович, на постанову Київського апеляційного суду від 29 березня 2023 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Нежури В. А., Соколової В. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа -приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Коновал Зулейха Фаатівна, про визнання договору дарування недійсним,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Коновал З. Ф., про визнання договору дарування недійсним.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 05 березня 1999 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування квартири, посвідчений державним нотаріусом Вісімнадцятої київської державної нотаріальної контори Коновал З. Ф. та зареєстрований в реєстрі за № 2-917.
Ці обставини були з`ясовані Святошинським районним судом м. Києва під час розгляду справи № 752/23800/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання. У свою чергу, в судовому засіданні під час пояснень відповідачем з`ясовано, що між сторонами було підписано не договір довічного утримання.
У зв`язку із цим представник позивача повторно звернувся до Київського державного нотаріального архіву з проханням надати копію договору.
Пізніше з`ясувалося, що між сторонами був укладений не договір довічного утримання, а договір дарування квартири.
Таким чином, позивач вважала, що відповідачем її було введено в оману та, скориставшись безпорадним станом, змусила підписати договір, який не відповідав волі позивача.
Також ОСОБА_1 вказувала, що на час укладення договору до кінця не усвідомлювала, що в результаті підписання цього договору перестає бути повноправним власником квартири. Також зазначала, що вона має вади слуху із народження і не може самостійно спілкуватися без перекладача, має посвідчення інваліда та членський квиток Українського товариства глухих, крім того, закінчила 4 класи школи, тому не мала змоги самостійно пояснити свої бажання та наміри, прочитати текст документа.
У зв`язку із вказаним, позивач просила визнати недійсним правочин, оскільки у момент його підписання не були роз`яснені чітко та повідомлені її права, після вчинення такого правочину вона була переконана, що на час укладення договору залишається повноправним власником квартири, що фактично укладається договір утримання і допомоги їй зі сторони відповідача, яка буде матеріально допомагати, брати участь в оплаті комунальних послуг, утриманні квартири в належному стані. Договір дарування не відповідає внутрішній волі та життєвим обставинам, які склалися та також зазначає, що нотаріус в порушення інструкції не забезпечив захист її прав при вчиненні нотаріальної дії.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач, укладаючи спірний договір, не могла не розуміти, що йдеться саме про договір дарування. Доводи про те, що вона мала намір укласти договір довічного утримання не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, оскільки жодних доказів на підтвердження цих обставин позивачем не надано.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 29 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Масленнікова Т. М., задоволено частково.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 05 березня 1999 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом Вісімнадцятої київської нотаріальної контори Коновал З. Ф. за реєстровим
номером 2-917.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду мотивована тим, що ОСОБА_1, будучи неосвіченою, маючи вади слуху з дитинства та потребуючи послуг перекладача, помилилася щодо правової природи правочину, прав та обов`язків, які виникнуть між нею і відповідачем після укладення спірного договору.
ОСОБА_1, підписуючи оспорюваний правочин, не мала наміру позбавити себе права власності на єдине житло, а погоджувалася на передачу квартири у власність племінниці лише за умови піклування про неї та забезпечення її матеріальною допомогою, якої вона потребувала. З часу укладення оспорюваного договору ОСОБА_1 проживає в спірній квартирі до теперішнього часу, сплачує комунальні послуги та утримує нерухоме майно.
Отже, будь-яких дій на виконання умов договору щодо звільнення нерухомого майна сторонами не здійснювалося, тобто після укладення договору дарування спірне житло не вибуло із фактичного володіння та користування позивача, що притаманно для реалізації умов договору довічного утримання (статті 744, 750 ЦК України).
ОСОБА_1 на момент укладення оспорюваного договору обґрунтовано вважала, що укладає договір довічного утримання, а не договір дарування квартири. Вказане додатково підтверджує і послідовність вчинених позивачем дій відносно спірної квартири, зокрема, отримання у племінниці позики, укладення оспорюваного договору, відсутність у неї примірника вказаного договору, звернення до суду із позовом про розірвання договору довічного утримання, який, на її думку, був укладений між нею та відповідачем.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У квітні 2023 року ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Стащук В. А., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову суду апеляційної інстанції, в якій просить скасувати вказану постанову та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У касаційній скарзі скаржник посилається на підстави касаційного оскарження, визначені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Скаржник вказує, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права. Крім того, суд застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом України у постановах від 06 квітня 2016 року № 6-551цс16, від 16 березня 2016 року № 6-93цс16, від 27 квітня 2016 року № 6-372цс16 та у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 61-18713св18 (провадження № 389/1809/16-ц), від 01 серпня 2018 року у справі № 445/1011/17 (провадження № 61-971св18), від 13 лютого 2020 року у справі № 756/6516/16-ц (провадження № 61-13359св19),від 10 серпня 2021 року у справі № 754/16128/17 (провадження № 61-6436св21).
Вказує, що як на підставу для визнання договору дарування недійсним позивач посилалася на те, що при укладенні договору дарування допустила помилку, що має істотне значення, а саме - щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, оскільки відповідач обіцяла доглядати її та надавати їй необхідну допомогу, і саме на таких умовах вони погоджувалися підписати договір. Однак наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичного змісту правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та розʼяснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у звʼязку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.
Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229, статей 203, 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-202цс15, від 03 жовтня 2018 року у справі № 759/17065/14-ц (провадження № 61-2779св18) та постанові Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі № 307/3630/13-ц (провадження № 61-12960св18).
Доводи інших учасників у справі
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Масленнікова Т. М., просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Вказує, що ОСОБА_1 не мала наміру дарувати квартиру, оскільки це є єдине її житло, а погоджувалася на передачу квартири у власність племінниці лише за умови піклування про неї та забезпечення її матеріальною допомогою, якої вона потребувала.
З часу укладення оспорюваного договору ОСОБА_1 проживає у спірній квартирі до теперішнього часу, сплачує комунальні послуги та утримує нерухоме майно. Отже, будь-яких дій на виконання умов договору щодо звільнення нерухомого майна сторонами не здійснювалося, тобто після укладення договору дарування спірне житло не вибуло із фактичного володіння та користування позивача, що притаманно дня реалізації умов договору довічного утримання (статті 744, 750 ЦК України).
Судом апеляційної інстанції правомірно встановлено, що обставини справи відповідачем не спростовані, свідчать про те, що ОСОБА_1 на момент укладення оспорюваного договору обґрунтовано вважала, що укладає договір довічного утримання, а не договір дарування квартири. Вказане додатково підтверджує і послідовність вчинених позивачем дій щодо спірної квартири, зокрема, отримання у племінниці позики, укладення оспорюваного договору, відсутність у неї примірника вказаного договору, звернення до суду із позовом про розірвання договору довічного утримання, який, на її думку, був укладений між нею та відповідачем.
Рух касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу № 759/10832/20 із Святошинського районного суду м. Києва, відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення дії постанови Київського апеляційного суду від 29 березня 2023 року.
Справа № 759/10832/20 надійшла до Верховного Суду у травні 2023 року.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_2 є племінницею ОСОБА_3
ОСОБА_3 є особою з інвалідністю 3 групи по слуху з дитинства.
ОСОБА_3 у 1962 році закінчила початкову школу та отримала лише початкову освіту.
ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Ленінградською районною держаною адміністрацією м. Києва 28 квітня 1998 року, належала квартира АДРЕСА_1 .
Згідно із розпискою від 01 березня 1999 року ОСОБА_1 позичила у ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 5 230,00 грн для погашення боргу в АКБ "Інтеграл-банк" за придбання квартири АДРЕСА_1 . Також зазначено, що після сплати заборгованості позивач зобов`язується подарувати вказану квартиру своїй племінниці - ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 202).
05 березня 1999 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1 . Відповідно до умов договору дарувальник - ОСОБА_1 подарувала зазначену квартиру ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 5).
Згідно із висновком експертів за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у цивільній справі № 759/10832/20 підпис від імені ОСОБА_1 у розписці від 01 березня 1999 року виконаний ОСОБА_1 . Рукописні записи, що починаються зі слів " Расписка дана мною…" та закінчується цифрами і словами ІНФОРМАЦІЯ_1 (ОСОБА_4) у розписці від 01 березня 1999 року, ймовірно, виконані не ОСОБА_1, а іншою особою (т. 1 а. с. 195-207).
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 повідомила суд, що знає позивача особисто, завжди допомагала їй по господарству. Також зазначила, що позивач ОСОБА_1 розповідала їй, що нічого не підписувала, також позичала у своїх родичів гроші, але думала, що підписує розписку про отримання в борг грошей, а не саме договір про дарування. Крім того, свідок повідомила суд, що під час підписання договору присутня не була.
Свідок ОСОБА_6 надав аналогічні покази, доповнив, що позивачу не було відомо, що за лист вона отримала, але оскільки свідок вмів трохи читати, пояснив їй, що ОСОБА_1 подарувала квартиру.
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання.
Ухвалою Святошинського районного суду від 07 вересня 2020 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.