Постанова
Іменем України
02 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 761/9063/21
провадження № 61-1935св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві,
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - Служба у справах дітей Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_1, який діє у своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_3, подану адвокатом Попченковою Іриною Миколаївною, на постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2023 року у складі колегії суддів: Кравець В. А., Желепи О. В., Мазурик О. Ф., у справі за позовом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Служба у справах дітей Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2021 року Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві (далі - ГУ ДСНС України у м. Києві) звернулося до суду із указаним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Служба у справах дітей Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 6 Державна пожежна рятувальна частина Шевченківського районного управління Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві (далі -
6-ДПРЧ Шевченківського РУ ГУ ДСНС України у м. Києві, 6-ДПРЧ) є структурним підрозділом позивача і знаходиться в його підпорядкуванні без статусу юридичної особи.
Житлове приміщення № 10 гуртожитку сімейного типу при 6-ДПРЧ Шевченківського РУ ГУ ДСНС України у м. Києві перебуває у державній власності та знаходиться на балансі позивача.
Зазначено, що ОСОБА_1, який проходив службу на посаді начальника караулу 6-ДПРЧ Шевченківського РУ ГУ ДСНС України у м. Києві, на підставі протоколу № 5 засідання комісії з житлово-побутової роботи від 14 травня 2014 року було надано для проживання два ліжко-місця у кімнаті житлового приміщення № 10 гуртожитку.
Позивачем неодноразово здійснювалися перевірки цільового використання житлових приміщень гуртожитків, які перебувають на балансі Головного управління, в тому числі і гуртожитку сімейного типу при 6-ДПРЧ, однак жодного разу відповідачі двері в квартиру не відчиняли.
Крім того, ОСОБА_1 станом на день подання позову не є працівником позивача та здійснив поліпшення своїх житлових умов, придбавши у власність квартиру.
ОСОБА_3 в облікових даних позивача не значиться, при цьому шлюб між нею та ОСОБА_1 було розірвано на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2017 року у справі № 761/24698/17, а рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 13 грудня 2017 року у справі № 761/24684/17 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 стягнено аліменти на утримання ОСОБА_3, із огляду на що останніми втрачено навіть похідне право на проживання з моменту розірвання шлюбу з ОСОБА_1, а також на момент подання позову ОСОБА_3 та ОСОБА_2 більше шести місяців також не проживали в кімнаті.
Таким чином, позивач уважав, що відповідачі створюють останньому перешкоди у використанні спірного житлового приміщення у гуртожитку при 6-ДПРЧ.
У зв`язку із викладеним позивач просив суд визнати ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 такими, що втратили право користування ліжко-місцями у кімнаті житлового приміщення № 10 гуртожитку сімейного типу при 6-ДПРЧ Шевченківського РУ ГУ ДСНС України у м. Києві, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Молдавська, 3 А у Шевченківському районі міста Києва.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2022 року позов залишено без задоволення.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 перебував на службі в органах МНС, ДСНС України понад 10 років, відповідачі вселилися в кімнату у гуртожитку на достатній правовій підставі, проявляють інтерес до спірного жилого приміщення, зареєстровані за його адресою, не мають іншого житла, а тому наявні підстави вважати, що відповідачі мають достатні та триваючі зв`язки з конкретним місцем проживання, зазначена кімната у гуртожитку є їх єдиним "житлом" у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 31 січня 2023 року апеляційну скаргу ГУ ДСНС України у м. Києві задоволено.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2022 року скасовано.
Позов ГУ ДСНС України у м. Києві до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Служба у справах дітей Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням задоволено.
Визнано ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 такими, що втратили право користування ліжко-місцями у кімнаті житлового приміщення № 10 гуртожитку сімейного типу при 6-ДПРЧ Шевченківського РУ ГУ ДСНС України у м. Києві, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції провів однобічне дослідження обставин справи, не надав належної оцінки доказам, поданим представником ГУ ДСНС України у м. Києві, неправильно застосував норми матеріального права, пославшись на норми статей 124, 125 ЖК України, які регулюють порядок виселення осіб із службового житлового приміщення, у зв`язку із чим дійшов помилкового висновку, що приміщення № НОМЕР_1, розташоване у гуртожитку на АДРЕСА_1, є єдиним житлом відповідачів, які постійно в ньому проживають.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У лютому 2023 року ОСОБА_2, ОСОБА_1, який діє у своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_3 звернулися до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову апеляційного суду, в якій просить скасувати вказану постанову та закрити провадження у справі.
У касаційній скарзі скаржник посилається на підстави касаційного оскарження визначені частиною другою статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом не враховано висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 31 травня 2022 року у справі № 761/49178/19 (провадження № 61-14952св21), від 26 лютого 2020 року у справі № 333/6160/17 (провадження № 61-7317св19),
від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13-ц (провадження
№ 61-23089св19), від 12 травня 2021 року у справі № 301/288/20 (провадження № 61-2566св21), у яких зазначено, що при тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.
Скаржники стверджують, що за весь період часу тимчасово залишали приміщення у строк, що не перевищує і трьох місяців поспіль, тому апеляційний суд передчасно допустив застосування норми статей 71, 72 ЖК України. При цьому, зі змісту оскаржуваної постанови не вбачається обґрунтованих доводів/доказів того, що приміщення залишено
будь-яким із скаржників на відповідний термін (шість місяців поспіль) без поважних причин.
Враховуючи це, а також порушення судом апеляційної інстанції процесуального порядку дослідження всіх доказів у справі, не доведено належними та допустимими доказами, що мало місце відсутність скаржників протягом регламентованого періоду.
Також судом апеляційної інстанції при постановлені оскаржуваного рішення не враховано напрацьовану та актуальну судову практику Верховного Суду у подібних правовідносинах у контексті визнання малолітньої дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
У матеріалах справи містяться письмові пояснення Служби у справах дітей Шевченківської РДА у м. Києві про недоцільність визнання малолітньої ОСОБА_3 такою, що втратила право користування спірним житловим приміщенням, що суперечитиме якнайкращим інтересам дитини.
Позивачем не здійснено жодних заходів зі звернення до Служби у справах дітей та сім`ї Шевченківської РДА м. Києва з метою отримання відповідного висновку про можливість чи доцільність визнання малолітньої ОСОБА_3 такою, що втратила право на користування житловим приміщенням перед направленням позовної заяви до суду першої інстанції, а впродовж більш як півтора року розгляду справи у суді першої інстанції, та під час розгляду справи в апеляційному порядку, позивачем не заявлялось жодних клопотань щодо проведення уповноваженими органами заходів з обстеження умов проживання дитини у спірному приміщенні тощо.
Крім того, у малолітньої дитини іншого житла немає. Малолітня дитина не може самостійно визначати своє місце проживання в силу відсутності у неї необхідного обсягу дієздатності та правоздатності.
Також апеляційним судом не проаналізовано та не досліджено обставин, що очевидно свідчать про суспільну необхідність у визнанні скаржників такими, що втратили право на користування житловим приміщенням. При цьому суд не звернув уваги на те, що до матеріалів справи протягом всього часу розгляду у судах попередніх інстанцій позивачем не долучено будь-яких доказів на підтвердження того, що інші службові особи потребують приміщення, яке займають скаржники, а зазначене твердження випливає лише із усних тверджень представника позивача.
Отже, при винесенні оскаржуваної постанови апеляційний суд не тільки не врахував доводи скаржників про порушення основоположних житлових прав скаржників у розрізі наявної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) та не дослідив висновок Служби у справах дітей та сім`ї Шевченківської РДА у м. Києві, згідно із якими позбавлення права користування житловим приміщення малолітньої дитини є таким, що становить грубе порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а й попри обов`язок прийняти законне рішення із урахуванням положень та основних принципів Конвенції, свідомо проігнорував вказаний принцип по змісту оскаржуваної постанови.
Також скаржники зазначали, що апеляційний суд, приймаючи акти перевірок раціонального використання житлових приміщень у службовому гуртожитку при 6-ДПРЧ ГУ ДСНС України у м. Києві як належні та допустимі докази у справі, не врахував, що наявність/відсутність підстави проведення перевірки за текстом акту є істотною умовою складання та засвідчення такого документу. Акти - це документи, що посвідчують відповідні факти, з якими закон та судова практика пов`язує передумови припинення житлових прав у осіб на підставі відповідного рішення суду.
У цьому випадку, недотримання форми/змісту при складанні документів, на підставі чого неможливо встановити правомірність проведення перевірки/складення цих документів, може бути істотною умовою для визнання таких документів неналежними доказами у розумінні процесуального законодавства, що не враховано судом апеляційної інстанції.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ГУ ДСНС України у м. Києві просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду залишити без змін.
Відповідачі подали відповідь на відзив, в якій підтримали свою касаційну скаргу та просили скасувати постанову апеляційного суду, а провадження закрити.
Позивачем також подано пояснення на відповідь на відзив.
Рух касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу № 761/9063/21 з Шевченківського районного суду м. Києва.
Задоволено клопотання про зупинення дії постанови Київського апеляційного суду від 31 січня 2023 року до закінчення її перегляду у касаційному порядку.
Справа № 761/9063/21 надійшла до Верховного Суду у березні 2023 року.
Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Розпорядженням Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації від 09 жовтня 2007 року № 1459 "Про затвердження Реєстру житлових будинків, які використовуються під гуртожитки у Шевченківському районі м. Києва" та розпорядженням Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації від 09 грудня 2014 року № 640 "Про затвердження Реєстру житлових будинків, які використовуються під гуртожитки у Шевченківському районі м. Києва", будівля АДРЕСА_1 внесена до Реєстру житлових будинків, які використовуються під гуртожитки сімейного типу при 6-ДПРЧ Шевченківського РУ ГУ ДСНС України у м. Києві (т. 1 а. с. 16).
Таким чином, на балансі позивача перебуває гуртожиток сімейного типу, який знаходиться в будинку АДРЕСА_1 .
Відповідно до протоколу № 5 спільного рішення керівництва та комісії з житлово-побутової роботи позивача від 14 травня 2014 року ухвалено рішення про надання відповідачам ОСОБА_1, ОСОБА_2 два ліжко-місця у житловому приміщенні № 10 гуртожитку при 6-ДПРЧ ГУ ДСНС України у м. Києві в будинку АДРЕСА_1 (ордер на жилу площу в гуртожитку
від 15 травня 2014 року № 23/14) (т. 1 а. с. 25-27).
ОСОБА_1 проходив службу в підрозділах цивільного захисту ДСНС України з 16 серпня 2007 року до 25 вересня 2017 року.
Відповідно до наказу (по особовому складу) від 25 вересня 2017 року № 700, з урахуванням довідки Центральної лікарсько-експертної комісії від 23 серпня 2017 року № 1247, ОСОБА_1 25 вересня 2017 року звільнено зі служби та виключено з кадрів ДСНС України у запас за станом здоров`я.
Відповідачі зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно із довідкою ГУ ДСНС України у м. Києві ОСОБА_1 від 25 лютого 2021 року № 7105-1064/018 у період з 05 червня 2012 року до 25 вересня 2017 року разом з сім`єю ОСОБА_2 (дружина) та ОСОБА_3 (донька) в контрольних списках працівників Головного управління, що потребують поліпшення житлових умов, не перебував (т. 1 а. с. 41).
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2017 року у справі № 761/24698/17 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано. Рішення суду набрало законної сили
(т. 1 а. с. 30, 31).
З липня 2017 року сторони не ведуть спільного господарства, не мають спільного бюджету, не підтримують шлюбних стосунків, наміру зберігати сім`ю не мають.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 13 грудня 2017 року у справі № 761/24684/17 стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 у розмірі 1 400,00 грн щомісячно, починаючи з 01 жовтня 2017 року до повноліття дитини (т. 1 а. с. 37-39).
Згідно із рапортами начальника 6-ДПРЧ ГУ ДСНС України у м. Києві Мартинюка М. О. від 01 вересня 2020 року та 01 жовтня 2020 року під час перевірки житлового приміщення ввечері та зранку з вересня 2020 року до теперішнього часу, а саме житлового приміщення № 10, в якому повинен проживати ОСОБА_1 зі своєю дружиною та дитиною у гуртожитку 6-ДПРЧ за адресою: АДРЕСА_1, періодично з`являвся один ОСОБА_1 без дружини та дитини
(т. 1 а. с. 42, 43).
У період з 02 вересня 2020 року до 28 лютого 2021 року включно було проведено комісійну перевірку (щоденно) раціонального використання житлових приміщень у службовому гуртожитку 6-ДПРЧ та складено відповідні акти, якими встановлено, що в житловому приміщенні № 10 відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відсутні та не проживають (т. 1 а. с. 44-220 "в").
Обставини щодо не проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у судовому засіданні у суді апеляційної інстанції підтвердив сам ОСОБА_1, зазначивши, що колишня дружина та донька проживають у Черкаській області, точну адресу не вказав. Повідомив, що дитина в супроводі матері приїздила до нього до початку війни.
Також зазначив, що перебував у другому шлюбі з ОСОБА_4, наразі шлюб розірвано.
Згідно із відомостями, викладеними у декларації ОСОБА_1 після звільнення за 2020 рік, місцем роботи ОСОБА_1 є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру; ОСОБА_1 є власником квартири з 15 вересня 2020 року, в якій зареєстрована його дружина ОСОБА_4 (т. 1 а. с. 32-36).
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта ОСОБА_5 та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності належить кв. АДРЕСА_3 .
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна ОСОБА_1 з 15 вересня 2020 року був власником квартири за адресою: АДРЕСА_4 на підставі договору купівлі-продажу та 15 червня 2021 року на підставі договору дарування відчужив вказану квартиру ОСОБА_6 (т. 1 а. с. 29).
У судовому засіданні ОСОБА_1 пояснив, що відчужив квартиру за адресою: АДРЕСА_4 своїй сестрі.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.