Постанова
Іменем України
10 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 759/17885/19
провадження № 61-9643св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство "Універсал Банк",
відповідач - ОСОБА_1,
третя особа - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційні скарги Акціонерного товариства "Універсал Банк" на постанову Київського апеляційного суду від 29 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Крижанівської Г. В., Суханової Є. М. та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 27 вересня 2022 року
у справі за позовом Акціонерного товариства "Універсал Банк" до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про звернення стягнення на предмет іпотеки,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
Акціонерне товариство "Універсал Банк" (далі - АТ "Універсал Банк") звернулося у вересні 2019 року з вищевказаним позовом, в якому просило в рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_2 за Генеральним договором про надання кредитних послуг № BL1581 від 31 січня 2008 року та Додатковій угоді № BL1581/К1 до нього у розмірі 2 992 065,98 грн звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме 1/2 частку нежилих приміщень з № 1 по № 12 (групи приміщень № 225) (літера А), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, та належать ОСОБА_1 на підставі ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 21 березня 2011 року та зареєстровано Комунальним підприємством "Київське міське бюро технічної інвентаризації" 18 квітня 2011 року за реєстраційним № 32010588, шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною, яка буде визначена експертом, суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання на стадії виконавчого провадження.
Зазначений позов АТ "Універсал Банк" мотивувало тим, що 31 січня 2018 року між Відкритим акціонерним товариством "Універсал Банк" (далі - ВАТ "Універсал Банк") та ОСОБА_2 укладено Генеральний договір про надання кредитних послуг та додаткову угоду до нього, за умовами яких позичальнику надано кредит у розмірі 370 000 доларів США на строк до 01 січня 2028 року під 11,5 % річних, а у випадку прострочення, починаючи з 01 березня 2008 року встановлюється підвищена кредитна ставка у розмірі 23 % річних.
Того ж дня, з метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором між банком та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, за яким в іпотеку банку передано нежилі приміщення з № 1 по № 12 (групи приміщень № 255) (літера А), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Деснянський районний суд міста Києва рішенням від 14 травня 2010 року у справі № 2-508/10 стягнув з ОСОБА_2 на користь ПАТ "Універсал Банк" заборгованість у розмірі 400 661,19 доларів США.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 21 березня 2011 року у справі № 2-27/11 затверджено мирову угоду між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, за якою до останнього перейшла у власність 1/2 частка зазначених нежитлових приміщень, при цьому особа до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права та несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі, і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки, відтак, іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна.
19 серпня 2013 року реалізовано 1/2 частку предмета іпотеки - нежитлові приміщення, у результаті чого заборгованість за Генеральним договором була частково погашена у розмірі 183 534,55 грн, внаслідок чого сума заборгованості склала 2 992 065,98 грн.
При цьому приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Лановенко Л. О. відкрито виконавче провадження № 59022695 щодо примусового виконання виконавчого листа № 2-508, виданого Деснянським районним судом міста Києва від 03 вересня 2020 року.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Святошинський районний суд міста Києва рішенням від 09 жовтня 2020 року позов задовольнив.
У рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_2 по Генеральному договору про надання кредитних послуг № BL1581 від 31 січня 2008 року та Додатковій угоді № BL1581/К1 до Генерального договору про надання кредитних послуг № BL1581 від 31 січня 2008 року у розмірі 2 992 065,98 грн звернув стягнення на предмет іпотеки - 1/2 частку нежилих приміщень з № 1 по № 12 (групи приміщень № 225) (літера А), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, та належать ОСОБА_1 на підставі ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 21 березня 2011 року та зареєстровано Комунальним підприємством "Київське міське бюро технічної інвентаризації" 18 квітня 2011 року за реєстраційним № 32010588, шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною, яка буде визначена експертом, суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання на стадії виконавчого провадження.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що наявні підстави для задоволення позовних вимог.
Разом з тим, суд першої інстанції зазначив, що суд обмежений правом застосування позовної давності, оскільки відповідачем не надано доказів саме коли у позивача почався перебіг позовної давності, а суд відповідно до частини сьомої статті 82 ЦПК України не може із власної ініціативи збирати докази, що стосуються предмета спору.
Київський апеляційний суд постановою від 29 серпня 2022 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3, який діє від імені та в інтересах ОСОБА_2, задовольнив.
Скасував рішення Святошинського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2020 року та ухвалив нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Стягнув з АТ "Універсал Банк" на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 2 881,50 грн та витрати по оплаті вартості експертизи в сумі 25 000 грн.
Стягнув з АТ "Універсал Банк" на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 2 881,50 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, якою забезпечено виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором.
Висновки місцевого суду щодо позовної давності не відповідають матеріалам справи, які містять достатньо даних, з яких суд мав можливість встановити коли у банка виникло право на звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та коли банк звернувся із цим позовом.
АТ "Універсал Банк" реалізувало своє право на дострокове стягнення заборгованості відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, пред`явивши ОСОБА_2 вимогу про дострокове повернення заборгованості та сплату нарахованих процентів, тому у банка виникло право звернутися до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки з червня 2009 року.
Однак, з цим позовом банк звернувся до суду лише 27 вересня 2019 року, тобто майже через 10 років з моменту виникнення в нього такого права. АТ "Універсал Банк" не надало доказів переривання позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки, а також не просило визнати поважними причини пропуску позовної давності.
Київський апеляційний суд додатковою постановою від 27 вересня 2022 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задовольнив частково.
Стягнув з АТ "Універсал Банк" на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 87 250 грн. В іншій частині вимог заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення суду відмовив.
Додаткова постанова мотивована тим, що АТ "Універсал Банк" не подало клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу. За відсутності заперечень АТ "Універсал Банк" у суду відсутні підстави вважати, що визначений заявником розмір витрат на правничу допомогу є завищеним, в наданих відповідачем розрахунках не вказано витрат, не пов`язаних з наданням правової допомоги адвокатами у даній справі, тому вимоги заяви ОСОБА_1 про відшкодування на його користь витрат на правничу допомогу у визначеному ним розмірі підлягають задоволенню.
Разом з тим, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вимог заяви ОСОБА_1 про стягнення із позивача на його користь поштових витрат та витрат на друк документів в розмірі 750 грн, оскільки такі витрати не були підтверджені ним належними та допустимими доказами.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
АТ "Універсал Банк" у жовтні 2022 року подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 29 серпня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
АТ "Універсал Банк" у грудні 2022 року подало до Верховного Суду касаційну скаргу на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 27 вересня 2022 року, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення, а касаційну скаргу задовольнити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційні скарги
У касаційній скарзі на постанову Київського апеляційного суду від 29 серпня 2022 року як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що апеляційний суд застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, та у постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 753/19644/16-ц, згідно з якими позовна давність відраховується з часу коли іпотекодержателю стало відомо про порушення його прав щодо предмета іпотеки.
Суд апеляційної інстанції не дослідив у повній мірі питання щодо початку перебігу позовної давності у цій справі.
У касаційній скарзі на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 27 вересня 2022 рокуяк на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що під час розгляду заяви та ухваленні додаткової постанови про стягнення з банку витрат на правничу допомогу в розмірі 87 250 грн суд апеляційної інстанції не мав документального підтвердження сплати ОСОБА_1 зазначеної суми.
Апеляційний суд застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, та у постановах Верховного Суду від 20 липня 2021 року у справі № 922/2604/20, від 21 жовтня 2021 року у справі № 750/2055/20, згідно з якими відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акта прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом, тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з недоведеністю їх наявності.
У деталізовану розрахунку від 31 серпня 2022 року двічі зазначено про підготовку адвокатом клопотання про витребування доказів (виписок з рахунків позичальника та надання експерту оригіналів документів, вартість послуг становить 1 000 грн та 1 500 грн.
Однак, клопотання про витребування виписок по рахунках, відкритих у банка, на ім`я позичальника було подано адвокатом до суду першої інстанції, а отже, адвокатом у рамках апеляційного провадження не готувалося. Щодо надання експерту оригіналів документів, то витребуванні судом первинні документи були направлені позивачем на адресу суду та в подальшому саме судом вони були направлені до експертної установи.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У грудні 2022 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 29 серпня 2022 року, в якому просила відмовити у її задоволенні, посилаючись на те, що апеляційним судом прийнята законна та обґрунтована постанова. Обставини справи, суб`єктний склад учасників відносин, об`єкт та предмет правового регулювання, а також умови застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин), які існують у вказаних заявником справах не є подібними та релевантними у цій справі.
Зміна сторони у зобов`язанні в силу приписів не є підставою ні для переривання, ні для зупинення позовної давності.
Врахувавши конкретні обставини справи апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для застосування позовної давності.
У січні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 29 серпня 2022 року, в якому просив відмовити у її задоволенні, посилаючись на те, що матеріали справи містять достатньо даних, з яких суд мав можливість встановити коли у банка виникло право на звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та коли банк звернувся із цим позовом.
У АТ "Універсал Банк" виникло право звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки з червня 2009 року, але таких вимог ні в 2009 році, ні протягом трьох років після цього він не пред`являв. А звернувся до суду лише 27 вересня 2019 року, тобто майже через 10 років з часу виникнення у нього такого права.
Зміна сторін у зобов`язанні не змінює обчислення та перебігу позовної давності.
Апеляційним судом правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині судового рішення та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом апеляційної інстанції.
У лютому 2023 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 27 вересня 2022 року, в якому просила закрити касаційне провадження, посилаючись на те, що апеляційний суд ухвалив правильне по суті судове рішення, будь-яких передбачених законом підстав для його скасування не існує, банк не заперечував розмір витрат на правничу допомогу, будь-яких заперечень ним подано не було.
У касаційній скарзі заявник не визначив конкретну підставу касаційного оскарження, визначену відповідним абзацом частини другої статті 389 ЦПК України.
Справи та постанови, на які посилається заявник, не подібними до цієї справи, а висновки, на які посилається заявник не є релевантними цій справі.
У березні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 27 вересня 2022 року, в якому просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на те, що апеляційний суд ухвалив правильне по своїй суті судове рішення, будь-яких передбачених законом підстав для його скасування не існує.
Позивач не скористався наданим йому правом та не подав заяву про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, а суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Згідно з практикою Верховного Суду підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 28 листопада 2022 року відкрив провадження у цій справі за касаційною скаргою АТ "Універсал Банк" на постанову Київського апеляційного суду від 29 серпня 2022 року та витребував її матеріали із Святошинського районного суду міста Києва.
Верховний Суд ухвалою від 20 січня 2023 року відкрив провадження у цій справі за касаційною скаргою АТ "Універсал Банк" на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 27 вересня 2022 року.
Справа № 759/17885/19 надійшла до Верховного Суду 11 травня 2023 року.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Між ВАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_2 31 січня 2008 року укладено Генеральний договір про надання кредитних послуг № BL1581, згідно з умовами якого банк зобов`язався надавати кредитні послуги у валютах, в межах встановленого ліміту у розмірі 370 000 доларів США, а позичальник повинен виконати свої зобов`язання по поверненню використаної суми не пізніше 01 січня 2028 року і виконати всі зобов`язання.
Між ВАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_2 31 січня 2008 року укладено додаткову угоду № BL1581/К-1 до Генерального договору про надання кредитних послуг № BL1581 від 31 січня 2008 року якою визначено, що за використання кредитних коштів у межах встановленого ліміту встановлюється процента ставка 11,5 % річних, а у разі користування кредитними коштами понад строк, встановлений Генеральним договором та/або цією індивідуальною угодою та/або у разі прострочення термінів сплати процентів та/або винагороди, - процентна ставка у розмірі 23 % річних.
Того ж дня, між ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки нерухомого майна - нежитлової нерухомості, згідно з яким ОСОБА_2 передала в іпотеку нежилі приміщення з № 1 до № 12 (групи приміщень № 255 (літера А) площею 131,60 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, та належать іпотекодавцю на праві власності на підставі договору, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 31 січня 2008 року.
Відповідно до положень розділу 2 договору іпотеки нерухомого майна - нежитлової нерухомості від 31 січня 2008 року у разі невиконання або неналежного виконання боржником зобов`язань за будь-яким з вищезазначених основного(-них) договору(-ів), що утворюють основне зобов`язання, іпотекодержатель має право задовольнити за рахунок предмета іпотеки в повному обсязі право перед іншими кредиторами.
Деснянський районний суд міста Києва рішенням від 14 травня 2010 року позов ПАТ "Універсал Банк" до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ПАТ "Універсал Банк" заборгованість у розмірі 400 611,19 доларів США, що за курсом Національного банку України складає 3 175 600,53 грн, витрати по сплаті судового збору та інформаційно-технічного забезпечення у розмірі 1 700 грн та 120 грн відповідно.
Позов ОСОБА_2 до ПАТ "Універсал Банк" про розірвання Генерального договору та додаткової угоди від 31 січня 2008 року задовольнив. Розірвав Генеральний договір № BL1581 та додаткову угоду № BL1581К-1 від 31 січня 2008 року укладені між ВАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_2 . Стягнув з ПАТ "Універсал Банк" та користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору та інформаційно-технічного забезпечення у розмірі 08,50 грн та 37 грн відповідно.
Святошинський районний суд міста Києва ухвалою від 21 березня 2011 року визнав мирову угоду між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, на підставі якої ОСОБА_1 добровільно погодився прийняти у власність 1/2 частку нежитлових приміщень з № 1 до №12 (групи приміщень №255) літера А, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 131,6 кв. м.
Згідно з відомостями Комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна" про державну реєстрацію прав ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 21 березня 2011 року належить 1/2 частка нежилих приміщень з № 1 до № 12 (групи приміщень № 255) (в літері "А") загальною площею 131,60 кв. м за адресою: АДРЕСА_1, номер запису: 8373-П в книзі: 152п-100.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо касаційної скарги АТ "Універсал Банк" на постанову Київського апеляційного суду від 29 серпня 2022 року
Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтею 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).
Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Таким чином, іпотека, як майновий спосіб забезпечення виконання зобов`язання, є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов`язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов`язань або зменшити їх.
Забезпечувальне зобов`язання (взаємні права і обов`язки) виникає між іпотекекодержателем (кредитором за основним зобов`язанням) та іпотекодавцем (боржником за основним зобов`язанням).
Виконання забезпечувального зобов`язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов`язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого преважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна).
Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України "Про іпотеку").Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання зобов`язань (частина четверта статті 631 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 7 цього Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.
У статті 33 Закону України "Про іпотеку" передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.
Зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Отже, чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання.
Частина перша статті 35 Закону України "Про іпотеку" передбачає, що в разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Положеннями частини другої статті 35 Закону України "Про іпотеку" визначено, що положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.
Положення Закону України "Про іпотеку" не передбачають та не вимагають від іпотекодержателя кожного разу перед зверненням до суду надсилати іпотекодавцю (та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця) письмову вимогу про усунення порушення.
Отже, за змістом частини першої статті 12, частини першої статті 33 та статті 35 Закону України "Про іпотеку" реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише тоді, якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону.
Крім того, наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством.