Постанова Іменем України
09 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 523/7192/19
провадження № 61-2291св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
заінтересована особа - головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 28 квітня 2021 року в складі судді Дяченко В. Г. та постанову Одеського апеляційного суду від 17 січня 2023 року в складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог позовної заяви
У квітні 2019 року ОСОБА_1, заінтересована особа - головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - ГУ ДМС України в Одеській області), звернулася до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України.
Заява мотивована тим, що ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_2 ) народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Одесі, про що 17 березня 1966 року було видано свідоцтво про народження. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 у місті Одесі народила дочку ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про народження. ОСОБА_1 та ОСОБА_5 14 серпня 1985 року уклали шлюб, який зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного по місту Бердянську Бердянського міськрайонного управління юстиції Запорозької області. До 25 липня 1990 року ОСОБА_1 була зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 .
У серпні 1990 року ОСОБА_6 разом із чоловіком та дочкою переїхали до РСФСР, де проживали в селищі Калининський Панинського району Воронежської області. Після зазначеного переїзду шлюбні відносини погіршились, тому у серпні 1991 року ОСОБА_6 разом з дочкою ( ОСОБА_4 ) повернулась до міста Одеси. З 01 вересня 1991 року дочка заявника ( ОСОБА_4 ) навчалася у загальноосвітній школі I-III ступенів № 49 міста Одеси. Наприкінці березня 1992 року ОСОБА_6 поїхала до Панинського району Воронежської області колишньої РСФСР з метою розірвання шлюбу з ОСОБА_5 . Шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 розірвано 25 березня 1992 року, після чого заявник повернулась до міста Одеси та за межі України не виїжджала.
ОСОБА_1 26 серпня 1994 року зареєструвалась у квартирі АДРЕСА_2 та отримала паспорт громадянина України у місті Одесі. У подальшому заявник втратила паспорт громадянина України, тому 14 лютого 2001 року звернулась до відділу паспортної, реєстраційної та міграційної роботи Одеського міського управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (далі - ВПР та МР ОМУ УМВС України в Одеській області) із заявою про видачу їй нового паспорта громадянина України. Проте ВПР та МР ОМУ УМВС України в Одеській області надало ОСОБА_1 письмову відмову (відповідь), з якої вбачається, що заявник прибула до міста Одеси з Воронежської області, тому не вважається громадянкою України, рекомендовано звернутись з відповідною заявою до представництва країни, громадянкою якої вона є. ОСОБА_1 28 грудня 2018 року отримала висновок, відповідно до якого вона не є громадянкою Російської Федерації.
Заявник повторно звернулася до органів міграційної служби з метою захисту своїх порушених прав, проте листом Приморського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - Приморський РВ ГУ ДМС України в Одеській області) від 14 березня 2019 року відмовлено ОСОБА_6 в оформленні паспорта громадянина України, оскільки не встановлено факт її проживання станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року на території України.
ОСОБА_1 зазначала, що органи міграційної служби не змогли встановити факт її проживання станом на 24 серпня 1991 року або
на 13 листопада 1991 року на території України, тому не існує іншого способу для підтвердження належності її до громадянства України та отримання нею паспорта громадянина України, крім як встановлення судовим рішенням відповідного факту.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просила встановити той факт, що вона постійно проживає на території України з серпня 1991 року (у тому числі станом на 13 листопада 1991 року) та по теперішній час.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 28 квітня 2021 року заяву ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженки міста Одеса (Україна), на території України з серпня 1991 року та по теперішній час.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що факт проживання заявника на території України підтверджують матеріали справи та допитані в судовому засіданні свідки. Проаналізувавши наявні у матеріалах справи докази, приймаючи до уваги пояснення учасників справи та свідків, а також враховуючи диспозитивність процесу та вимоги заявника, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для встановлення юридичного факту постійного проживання ОСОБА_1 на території України з серпня 1991 року, оскільки даний факт є доведеним.
Постановою Одеського апеляційного суду від 17 січня 2023 року апеляційну скаргу ГУ ДМС України в Одеській області залишено без задоволення. Рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 28 квітня 2021 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 не має паспорту громадянина колишнього СРСР, оскільки втратила його, тому зверталась до органів міграційної служби з відповідною заявою, що підтверджується доданими до матеріалів справи доказами. Колегія суддів апеляційного суду вважала безпідставними і такими, що не мають правового значення для вирішення справи, доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не використала всі можливості для отримання статусу громадянина України, а звернення до суду із заявою у цій справі є передчасним. Встановлення факту постійного проживання заявника на території України станом на 13 листопада 1991 року має правове значення, оскільки в іншому порядку вона не зможе довести наявність вказаного факту. Необґрунтованими є доводи ГУ ДМС України в Одеській області про те, що у цій справі вбачається спір про право, який має бути вирішений в порядку позовного провадження. Жодного належного доказу на спростування факту постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом на 13 листопада 1991 року апеляційна скарга не містить.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ГУ ДМС України в Одеській області, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 28 квітня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 17 січня 2023 року, ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень ГУ ДМС України в Одеській області посилається на пункт 1 частини другої
статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вважає, що суди не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 757/44694/17-ц, від 08 квітня 2020 року у справі № 654/3462/17.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди помилково погодилися
з доводами заявника про відсутність іншого способу для підтвердження належності її до громадянства України та отримання нею паспорта громадянина України, крім як встановлення судовим рішенням факту її постійного проживання в Україні станом на 13 листопада 1991 року. Нормами матеріального права, зокрема Законом України "Про громадянство України" та Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженим Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215/2001 (далі - Порядок № 215), передбачено спеціальний порядок (механізм) отримання (підтвердження) громадянства України. ОСОБА_1 мала та має можливість звернутися до територіальних органів міграційної служби з відповідною заявою та визначеним законом переліком документів, проте таких дій вона не вчинила, тому звернення до суду є безпідставним. Законодавством передбачений відповідний порядок розгляду заяв щодо набуття громадянства України.
Провадження за заявами з питань набуття громадянства входить до повноважень ДМС України та її територіальних підрозділів, серед яких
є ГУ ДМС України в Одеській області. Прийняття рішень має здійснюватися з використанням повноважень та метою, з якою це повноваження надано. Оскільки ГУ ДМС України в Одеській області заперечує проти встановлення факту, що має юридичне значення, то у даному випадку наявний спір про право та зазначений спір повинен розглядатися у порядку позовного провадження. ОСОБА_1 не подала до суду доказів, що вона зверталася до відповідного органу міграційної служби із заявою та іншими документами для встановлення належності до громадянства України, тому встановлення відповідного факту під час розгляду цієї справи є передчасним.
Доводи інших учасників справи
Інший учасник справи не скористався своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направив.
Провадження у суді касаційної інстанції
15 лютого 2023 року ГУ ДМС України в Одеській області надіслало засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу нарішення Суворовського районного суду міста Одеси від 28 квітня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 17 січня 2023 року.
Верховний Суд ухвалою від 24 березня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДМС України в Одеській області на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 28 квітня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 17 січня 2023 року, витребував справу із суду першої інстанції.
21 квітня 2023 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
від 03 серпня 2023 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_3 (прізвище після шлюбу - ОСОБА_7 ) народилась у місті Одесі 31 січня 1966 року, про що 17 березня 1966 року видано свідоцтво про народження.
ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 у місті Одесі народила дочку - ОСОБА_4
ОСОБА_3 та ОСОБА_5 14 серпня 1985 року уклала шлюб, який зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного по місту Бердянську Бердянського міськрайонного управління юстиції Запорозької області, про що складено відповідний актовий запис № 738.
У серпні 1990 року ОСОБА_1 разом з чоловіком та дочкою переїхала до РСФСР, де родина проживала в селищі Калининський Панинського району Воронежської області. Після переїзду шлюбні відносини подружжя погіршились та у серпні 1991 року ОСОБА_6 разом з дочкою ( ОСОБА_4 ) повернулась до міста Одеси.
Згідно з довідкою, виданою директором загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 49 міста Одеси, ОСОБА_4 навчалась в указаній школі
у період з 01 вересня 1991 року до 22 серпня 1994 року.
Шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 розірвано 25 березня 1992 року, про що складено відповідний актовий запис № 2. Михайловською сільською радою Панинського району Воронежської області видано ОСОБА_1 свідоцтво про розірвання шлюбу № НОМЕР_1 .
У зв`язку з втратою паспорту колишнього СРСР ОСОБА_1 звернулась до ВПР та МР ОМУ УМВС України в Одеській області із заявою про видачу їй паспорту громадянина України взамін втраченого, на що отримала відмову (письмову відповідь), відповідно до якої заявниця була прописана в квартирі АДРЕСА_2 з 26 серпня 1994 року та 28 грудня 1994 року була виписана звідти, тому немає підстав для видачі їй паспорту. Також зазначено, що ОСОБА_1 прибула до міста Одеси з Воронежської області, тому не вважається громадянкою України, рекомендовано звернутись з даною заявою до представництва країни, громадянином якої вона є.
ОСОБА_1 28 грудня 2018 року отримала від генерального консульства Російської Федерації у місті Одесі висновок про проведення перевірки викладених обставин, відповідно до якого заявник не є громадянином Російської Федерації.
Після отримання вказаного висновку ОСОБА_6 повторно звернулась до міграційної служби - Приморського РВ ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про відновлення паспорта громадянина України заміть втраченого паспорту.
Відповідно до листа Приморського РВ ГУ ДМС України в Одеській області від 14 березня 2019 року № 5155/2936629 в ході перевірки встановлено адресу проживання ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1, однак не встановлено факт її проживання станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року на території України, тому в оформленні паспорта відмовлено.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених
у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині першій статті 293 ЦПК України визначено, що окреме
провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з частинами першою та другою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Залежно від обставин юридичні факти за критерієм їх правових наслідків розрізняють на: правовиникаючі, правозмінюючі, правопризупиняючі, правовідновлюючі, правоприпиняючі.
Факти, що підлягають встановленню судом, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення, оскільки мета дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи матиме він правові наслідки.
Схожі за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18.
Законодавством передбачено встановлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на підтвердження належності до громадянства України, зокрема, постійного проживання на території України.