Постанова
Іменем України
09 серпня 2023 року
місто Київ
справа № 139/258/22
провадження № 61-6292св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Білоконь О. В., Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідач - Комунальний заклад "Котюжанівська спеціальна школа" Вінницької обласної ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Комунального закладу "Котюжанівська спеціальна школа" Вінницької обласної ради на постанову Вінницького апеляційного суду від 22 березня 2023 року, ухвалену колегією суддів у складі Голоти Л. О., Денишенко Т. О., Рибчинського В. П.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у травні 2022 року звернулася до суду з позовом до Комунального закладу "Котюжанівська спеціальна школа" Вінницької обласної ради (далі - КЗ "Котюжанівська спеціальна школа"), у якому просила:
- визнати незаконним пункт 10 наказу КЗ "Котюжанівська спеціальна школа" від 05 листопада 2021 року № 52-к/тр про відсторонення від роботи невакцинованих працівників;
- зобов`язати КЗ "Котюжанівська спеціальна школа" допустити ОСОБА_1 до виконання трудових обов`язків кухаря;
- стягнути з КЗ "Котюжанівська спеціальна школа" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу до моменту постановлення рішення у справі.
Позивачка обґрунтовувала свої вимоги тим, що працює кухарем у КЗ "Котюжанівська спеціальна школа". Керівництво дошкільного закладу листом від 02 листопада 2021 року № 126 повідомило її про необхідність обов`язкового щеплення проти COVID-19.
05 листопада 2021 року відповідач видав наказ № 52-к/тр "Про відсторонення від роботи невакцинованих працівників". Відповідно до пункту 10 цього наказу ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення від COVID-19 без збереження заробітної плати.
На переконання позивачки, цей наказ є незаконним і таким, що суперечить трудовому, цивільному та спеціальному медичному законодавству, прийнятий без належних правових підстав.
Стверджувала, що ані на дату повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення, ані на дату прийняття наказу про відсторонення у неї не було обов`язку пройти профілактичне щеплення від COVID-19, а у подальшому не було об`єктивно достатньо часу пройти необхідне медичне обстеження та в разі, якщо немає медичних протипоказань, зробити щеплення від COVID-19.
Роботодавець не дотримався порядку відсторонення працівника від роботи.
Щодо її відсторонення, починаючи з 28 лютого 2022 року, наголошувала, що відповідач був зобов`язаний призупинити дію оспорюваного наказу відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я України (далі - МОЗ України) від 25 лютого 2022 року № 380 "Про призупинення дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153" (далі - наказ МОЗ України № 380), проте на момент подання позову роботодавець не допустив позивачку до виконання трудових обов`язків, незважаючи на її звернення із відповідною заявою.
У зв`язку з незаконним відстороненням просила стягнути також середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відзив на позов відповідач до суду першої інстанції не подавав.
Стислий виклад змісту рішення суду першої інстанції
Рішенням від 12 липня 2022 року Мурованокуриловецький районний суд Вінницької області відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що відповідач, видавши 05 листопада 2021 року оспорюваний наказ № 52-к/тр про відсторонення ОСОБА_1, виконав свій обов`язок, оскільки це прямо передбачено в законодавстві. Позивачка не надала довідки відповідної форми про наявні у неї протипоказання до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, не надала сертифіката про проходження щеплення, що свідчить про свідоме небажання виконувати вимоги законодавства.
У спірних правовідносинах суд не встановив порушення права позивачки на працю, визначеного статтею 43 Конституції України, оскільки за нею зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений. Обмеження прав позивачки було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя і здоров`я людей.
Також суд врахував, що позивачка не мотивувала причини пропуску строку звернення до суду за вирішенням трудового спору, не просила суд про його поновлення.
Стислий виклад змісту рішення суду апеляційної інстанції
Постановою від 22 березня 2023 року Вінницький апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасував рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 12 липня 2022 року, ухвалив нове рішення, яким частково задовольнив позов ОСОБА_1 .
Суд визнав незаконним та скасував пункт 10 наказу КЗ "Котюжанівська спеціальна школа" від 05 листопада 2021 року № 52-к/тр про відсторонення від роботи невакцинованих працівників.
Стягнув з КЗ "Котюжанівська спеціальна школа" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, з 08 листопада 2021 року до 13 лютого 2023 року (включно), у розмірі 106 264, 74 грн з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків та зборів.
Закрив провадження у справі в частині вимог позову про зобов`язання допустити ОСОБА_1 до роботи.
Здійснив розподіл судових витрат.
Частково задовольняючи позов, апеляційний суд зазначив, що відповідач не довів факт відмови позивачки від вакцинації та наявність підстав для відсторонення та невиплати заробітної плати ОСОБА_1 за період з 08 листопада 2021 року до 13 лютого 2023 року.
Суд апеляційної інстанції визнав помилковим висновок суду першої інстанції про пропущення позивачкою строку звернення до суду, оскільки, окрім того, що суд не врахував, що відмовляє у задоволенні позову у зв`язку з його безпідставністю, відмова з підстав пропуску строків звернення до суду з позовом є недоцільною, суд також не врахував приписи пункту 1 Глави ХІХ "Прикінцеві положення" КЗпП України, відповідно до яких під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Оскільки позивачка була допущена до роботи 14 лютого 2023 року, суд виснував, що провадження у справі в частині вирішення вимоги позову про зобов`язання допустити позивача до роботи потрібно закрити, оскільки немає предмета спору.
У зв`язку з обґрунтованістю позов про визнання незаконним та скасування пункту 10 оспорюваного наказу апеляційний суд дійшов висновків про задоволення також і позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
КЗ "Котюжанівська спеціальна школа" 26 квітня 2023 року із використанням засобів поштового зв`язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 22 березня 2023 року, рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 12 липня 2022 року залишити в силі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначив як підстави касаційного оскарження наведеного судового рішення те, що:
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), щодо правомірності встановлення обмежень права на працю для осіб, які не пройшли обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, та критеріїв для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19;
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верхового Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 11 вересня 2019 року
у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), щодо вибору правомірного та ефективного способу захисту порушеного права;
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верхового Суду від 19 травня 2021 року у справі № 939/1078/20
(провадження № 61-19567св20), за змістом яких вибір позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.
На переконання заявника, позивачка обрала неправильний спосіб захисту порушених прав, оскільки оспорюваний наказ про відсторонення позивачки від роботи у період з 08 листопада 2021 року до 25 лютого 2022 року є законним та правомірним, тому його скасування не матиме наслідком поновлення або захисту прав позивачки.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу КЗ "Котюжанівська спеціальна школа", просить оскаржувану постанову апеляційного суду залишити в силі, а касаційну скаргу відповідача - без задоволення.
Зазначила, що заявник не надав доказів законності відсторонення її від роботи.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 12 червня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою КЗ "Котюжанівська спеціальна школа".
Ухвалою від 07 серпня 2023 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені
пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
За обставинами справи позивачка не погоджується з її відстороненням від роботи у зв`язку з непроходженням обов`язкового щеплення або ненаданням медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти
COVID-19, виданого закладом охорони здоров`я, вважаючи, що такі дії суперечать законодавству, яке регулює порядок та підстави відсторонення працівників у разі нездійснення обов`язкової вакцинації. Також позивачка послалася на неправомірність дій відповідача, який не допустив її до виконання трудових обов`язків після видання наказу МОЗ України № 380.
Верховний Суд у вирішенні цього спору в цілому та поставленого перед ним завдання визначив основною правовою проблемою, яка підлягає розв`язанню, з`ясування таких підстав та умов, за яких працівник має проходити обов`язкове щеплення проти COVID-19 відповідно до закону, а також підстав та порядку для відсторонення працівника від роботи у разі відмови або ухилення від проходження обов`язкової вакцинації та умов, за яких працівник має бути допущений до виконання трудових обов`язків.
Щодо проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 відповідно до закону
Частиною шостою статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.
Згідно із частиною сьомою цієї статті відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.
Системний аналіз норм права дає підстави для висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення.
Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими (пункт 10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21
(провадження № 14-82цс22)).
Щодо відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, на підставі закону
Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:
- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;
- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;
- в інших випадках, передбачених законодавством.
Згідно з пунктами "б", "г" статті 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.
Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб" визначено правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлено права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.
За статтею 1 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.
Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.
Частиною першою статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.
Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").
Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").
У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").
Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").
Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (речення перше частини шостої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").
Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90) (далі - Положення про МОЗ України), МОЗ України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.
Накази МОЗ України, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 зазначеного Положення).
Наказом МОЗ України № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153).
До цього Переліку увійшли працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 доповнено постанову Кабінету Міністрів України № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (далі - постанова Кабінету Міністрів України № 1236) новим пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:
1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;
2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;
3) взяття до відома, що:
- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу";
- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;
- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженій МОЗ України від 14 квітня 1995 року № 66
(далі - Інструкція № 66).
Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 (з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ України від 30 серпня 2011 року № 544) подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.
Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.
Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.
Згідно з пунктом 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з Додатком № 2 до цієї Інструкції.
Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення". Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" і частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу".
Отже, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника (пункт 11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21