Постанова
Іменем України
02 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 350/360/21
провадження № 61-7735св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, відповідач - ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей Рожнятівської селищної ради Калуського району Івано-Франківської області,розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Фединяка В. Д., Василишин Л. В., Максюти І. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей Рожнятівської селищної ради Калуського району Івано-Франківської області, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, примусове виселення та відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що 31 жовтня 2019 року між ОСОБА_1 та громадянином Російської Федерації ОСОБА_3 було укладено і нотаріально посвідчено договір купівлі-продажу домоволодіння, яке розташоване на АДРЕСА_1 (далі - договір).
Відповідно до умов договору його предметом є майно, яке належало ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 24 червня 2019 року державним нотаріусом Першої Рожнятівської державної нотаріальної контори Ничипорчук І. Б. (далі - державний нотаріус Ничипорчук І. Б.) за реєстровим номером № 341. Право власності на вказане домоволодіння зареєстровано за ОСОБА_3 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності: 32108588, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1857587326248.
Позивач зазначав, що згідно з цим договором правочин не суперечить правам та інтересам малолітніх, неповнолітніх, недієздатних та обмежено дієздатних дітей, не порушує їх право користування житлом, про що свідчить заява від продавця. Відповідно до пункту 10 договору покупець свідчить, що йому відомо про відсутність речового права, стосовно домоволодіння, що є предметом цього договору.
Перед укладенням договору та після його підписання ОСОБА_1 особисто оглядав домоволодіння та усі належні до нього допоміжні та господарські будівлі і споруди, які були вільні і ніким не зайняті.
Позивач вказував, що після укладення договору він поїхав на роботу до Польщі. В цей період часу дізнався, що до вказаного домоволодіння проник ОСОБА_2, переніс туди свої речі і почав самостійно господарювати у літній кухні, не даючи нікому можливості туди потрапити. Проте, відповідач не має законних підстав для перебування у приміщеннях та на території цього домоволодіння.
ОСОБА_1 також зазначав, що відповідач не зареєстрований за адресою цього домоволодіння, не має договору найму чи оренди вказаного житла чи його частини. Проникнення громадянина ОСОБА_4 на територію та в приміщення, що є його приватною власністю носить ознаки суспільно?небезпечних дій, які спрямовані на порушення недоторканості житла.
Після виявлення перешкод у доступі до домоволодіння, позивач звернувся до органів поліції, у зв`язку із чим було відкрито кримінальне провадження за № 120190902200000402.
Також позивач зазначав, що внаслідок самоправного зайняття ОСОБА_5 домоволодіння він зазнав значного стресу і душевних страждань, оскільки не має доступу до власного житла, у зв`язку із чим змушений орендувати інше житло, що спричиняє йому значний дискомфорт. Неправомірні дії відповідача призвели до перебування позивача у стані стресу, погіршення стосунків у сім`ї, з близькими та рідними. Таким чином, у період з жовтня 2019 року до теперішнього часу йому завдано моральної шкоди, яку він оцінює у розмірі 50 000 грн.
Посилаючись на вищевикладене, ОСОБА_1 просив суд усунути перешкоди у здійсненні його права користування та розпорядження майном шляхом виселення ОСОБА_2 з будинковолодіння АДРЕСА_1 та відшкодувати моральну шкоду у розмірі 50 000 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх ухвалення
Заочним рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 29 січня 2021 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном і примусове виселення задоволено.
Усунуто перешкоди, створені ОСОБА_1 у здійсненні права користування та розпорядження належним йому нерухомим майном, виселено ОСОБА_2 з належного ОСОБА_1 домоволодіння, яке знаходиться на АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 20 000 грн та судові витрати у розмірі 2 942,80 грн.
У лютому 2021 року ОСОБА_2 подав заяву про перегляд та скасування заочного рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 29 січня 2021 року.
Ухвалою Рожнятівського районного суду від 12 березня 2023 року заяву ОСОБА_2 про перегляд та скасування заочного рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 29 січня 2021 року задоволено.
Скасовано заочне рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 29 січня 2021 року.
Рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області
від 22 грудня 2022 року (у складі судді Пулика М. В.) у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_2 тривалий час (з 2012 року) проживає в спірному будинку. Доказів протилежного матеріали справи не містять. При цьому, позивачем не було надано суду доказів того, що відповідач має на праві власності інше нерухоме майно. Пред`являючи позов, ОСОБА_1 не довів наявність підстав для виселення відповідача, передбачених частиною першою статті 116 Житлового кодексу України (далі - ЖК України), на яку він посилається у своїй позовній заяві.
Посилання ОСОБА_1 на те, що відповідач часто влаштовує сварки та порушує спокій сім`ї, не можуть бути прийняті до уваги і бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки не підтверджені належними і допустимими доказами. Такі доводи позивача є недостатніми підставами для задоволення позовних вимог та виселення відповідача із спірного домоволодіння.
У частині вимог про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції зазначив, що такі вимоги є похідним від вимог позивача про виселення, однак в процесі розгляду справи факти, викладені позивачем в обґрунтування вимог щодо самоправного зайняття жилого приміщення, не знайшли свого підтвердження, тому у задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди також слід відмовити.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Тинів І. Д., оскаржив його до апеляційного суду.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 18 квітня 2023 року рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 22 грудня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Усунуто перешкоди, створені ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, який зареєстрований на АДРЕСА_1, у здійсненні права користування та розпорядження належним йому майном шляхом звільнення нежилого приміщення (літньої кухні) за вказаною адресою, належного ОСОБА_1, від присутності ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, та його майна.
У задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди відмовлено з інших підстав.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідачем не надано належних доказів на підтвердження законності підстав його проживання зі своїм сином у належному позивачу домоволодінні.
В постанові зазначено, що право користування нежилим приміщенням спірного будинковолодіння припинилось у ОСОБА_2 після зміни власника будинку, за згодою якого відповідач тимчасово проживав у спірному домоволодінні.
Також в постанові зазначено, що ОСОБА_2, з метою проживання, зайняв належне позивачу нежиле приміщення (літню кухню), яке входить до складу вищевказаного домоволодіння ОСОБА_1 та відмовляється добровільно звільнити вказане приміщення.
В постанові апеляційного суду вказано, що місцевий суд не врахував також тих обставин, що відповідач не був зареєстрований за місцем проживання у вказаному житлі, а був зареєстрований за місцем проживання своєї колишньої дружини, та знявся добровільно з реєстрації вже під час розгляду цієї справи, а також того, що ОСОБА_2 проживає в літній кухні, яка не є жилим приміщенням, тому не може використовуватися в якості житла. Крім того, перебування відповідача в господарській будівлі, належній ОСОБА_1, створює постійні конфлікти, що підтверджується фактами неодноразового складення працівниками поліції протоколів про адміністративні правопорушення щодо ОСОБА_2 .
Відмовляючи в задоволенні вимоги про відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд виходив з того, що позивачем не доведено причинного зв`язку між протиправними діями відповідача та шкодою, завданою позивачу, що є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у травні 2023 року, ОСОБА_2 просить оскаржувану постанову скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження судового рішення ОСОБА_2 зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 353/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), постановах Верховного Суду від: 10 березня 2021 року у справі № 715/574/20 (провадження № 61-18129св20), 19 травня 2021 року у справі № 712/4380/20 (провадження № 61-1865св21), 31 серпня 2022 року у справі № 554/2412/19 (провадження № 61-20214св21), 01 лютого 2023 року у справі № 158/1242/21 (провадження № 61-3162св22), 22 лютого 2023 року у справі № 753/14444/19 (провадження № 61-8980св22).
Так, заявник в касаційній скарзі посилається на те, що не є підставою для виселення членів сім`ї власника квартири, у тому числі й колишніх, сам факт переходу права власності на це майно до іншої особи без оцінки законності такого виселення, яке по факту є втручанням у право на житло у розумінні положень статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Заявник зазначає, що попереднім власником спірного домоволодіння була громадянка Російської Федерації ОСОБА_6, яка придбала його в 1996 році. Також зазначає, що після знайомства з останньою, починаючи з 2012 року, відповідач та ОСОБА_6 почали жити однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вести спільне господарство.
Також відповідач вказує, що позивач, будучи племінником ОСОБА_6, набуваючи у власність вказане домоволодіння, був обізнаний про його обтяження у вигляді права користування відповідача, як члена сім`ї колишнього власника будинку, отже міг передбачити характер та наслідки володіння таким майном.
ОСОБА_2 вказував, що апеляційний суд взяв до уваги складені відповідачем розписки про добровільне звільнення зайнятого приміщення, проте не звернув уваги, що вони були складені під примусом позивача, його родичів та працівників поліції.
Відповідач зазначає, що апеляційний суд при вирішенні спору не застосував висновки Верховного Суду щодо правовідносин про виселення колишніх членів сім`ї власника жилого приміщення.
Так, ОСОБА_2 зазначає, що втрата сімейних зв`язків сама по собі не є підставою для виселення колишнього члена сім`ї та припинення сервітуту на житлове приміщення.
Вказує, що при розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім`ї власника житла суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє їх права користуватися займаним приміщенням та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.
Заявник також зазначає, що питання про визнання припиненим права користування житлом та зобов`язання особи звільнити житло у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням обставин щодо об`єкта нерухомого майна та установлених статтею 50 ЖК України вимог, що ставляться до жилих приміщень, а також наявності чи відсутності іншого житла.
У липні 2023 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Тинів І. Д., подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою, всі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для її скасування відсутні.
Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Верховний Суд своєю ухвалою від 12 червня 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі, витребував матеріали цивільної справи із Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області, зупинив виконання постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 18 квітня 2023 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
У червні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Верховний Суд своєю ухвалою від 04 липня 2023 року призначив справу до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ОСОБА_1 є власником домоволодіння АДРЕСА_1, що підтверджується копією нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу домоволодіння від 31 жовтня 2019 року (т.1, а. с. 5-6), витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т.1, а.с.7).
ОСОБА_3 вказане домоволодіння прийняв у спадок після смерті своєї матері ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Факт проживання ОСОБА_2 періодично зі своїм сином ОСОБА_7 у спірному домоволодінні з 2012 року підтверджено актами депутата Рожнятівської селищної ради Креховичем Р. М. від 02 грудня 2022 року та від 03 вересня 2019 року, довідкою Рожнятівської селищної ради від 14 квітня 2021 року, висновком органу опіки та піклування Рожнятівської селищної ради від 27 травня 2021 року, актом Рожнятівської селищної ради про обстеження матеріально-побутових умов сім`ї від 12 травня 2021 року (т.1, а.с.71, 143, 146, 176-177, 186).
ОСОБА_2 був зареєстрований за місцем проживання своєї колишньої дружини ОСОБА_7 в будинку АДРЕСА_2, проте знявся з реєстраційного обліку за вказаною адресою під час розгляду цієї справи.
Відповідно до рішення Рожнятівського районного суду від 20 травня 2014 року у справі № 350/2368/13-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_7, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - орган опіки та піклування Рожнятівської РДА, встановлено місце проживання ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4, з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Крім того, згідно з наведених обставин вказаного рішення, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 було розірвано, дітей ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_7 залишено проживати з матір`ю ОСОБА_7 (рішення Рожнятівського районного суду від 26 вересня 2003 року).
Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 від 02 вересня 2016 року, виданого відділом запису актів громадянського стану адміністрації Ромодановського муніципального району (Республіка Мордовія, Російська Федерація), шлюб між ОСОБА_10 та ОСОБА_6 розірвано 28 червня 2016 року.
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 19 вересня 2018 року, виданого відділом реєстрації смерті управління запису актів громадянського стану Адміністрації Саранського міського округу (Республіка Мордовія, Російська Федерація), ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Згідно з висновком органу опіки та піклування Рожнятівської селищної ради від 27 травня 2021 року, комісія з питань захисту прав дитини, з урахуванням довідки від 19 травня 2021 року про те, що неповнолітній ОСОБА_7 зареєстрований в будинку своєї матері ОСОБА_7 на АДРЕСА_2, довідки від 25 травня 2021 року, виданої Рівнянським ліцеєм Рожнятівської селищної ради Івано-Франківської області, якою підтверджено факти навчання ОСОБА_7 в згаданому ліцеї, письмової згоди матері ОСОБА_7 на проживання з нею сина ОСОБА_7, а також акта обстеження матеріально?побутових умов житла матері ОСОБА_7, зазначила, що до моменту вирішення житлових питань ОСОБА_2, неповнолітній ОСОБА_7 має можливість і може проживати з матір`ю ОСОБА_7 за місцем реєстрації.
Згідно з розпискою від 02 вересня 2019 року, складеною в присутності працівників поліції, ОСОБА_2 дав згоду на те, що протягом 2 днів забере свої речі з подвір`я домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до розписки від 05 вересня 2019 року ОСОБА_2 дав згоду на те, що у строк до 21 вересня 2019 року забере свої речі з подвір`я та літньої кухні домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно зі статтею 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що в нежилому приміщенні будинковолодіння, належного йому на праві власності, розташованого на АДРЕСА_1, ОСОБА_2 проживає зі своїм сином ОСОБА_7, проте відповідач не зареєстрований за адресою цього домоволодіння, не має договору найму чи оренди вказаного житла чи його частини. Також зазначав, що внаслідок проживання відповідача в його домоволодінні виникають постійній конфлікти між сторонами.
На підставі викладеного, позивач відповідно до положень статті 391 ЦК України, частини першої статті 109 та частини третьої статті 116 ЖК України просив усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном шляхом виселення ОСОБА_2 із зазначеного будинковолодіння та відшкодувати моральну шкоду у розмірі 50 000 грн.
Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до частини четвертої статті 9 ЖК України (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Згідно зі статтею 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.
До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.
Відповідно до статті 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.
Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Згідно з частинами першою, другою статті 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Допускається виселення в адміністративному порядку з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом.
Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частин першої і другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.