Постанова
Іменем України
09 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 589/5401/21
провадження № 61-4226св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
відповідач - Державне підприємство "Шосткинський завод "Імпульс"
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, в інтересах яких діє ОСОБА_6, на постанову Сумського апеляційного суду від 07 березня 2023 року в складі колегії суддів: Ткачук С. С., Кононенко О. Ю., Криворотенка В. І.,
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2021 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до Державного підприємства "Шосткинський завод "Імпульс" (далі - ДП "Шосткинський завод "Імпульс") про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та зобов`язання виплатити невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи.
В обґрунтування заявлених вимог позивачі зазначили, що вони є працівниками ДП "Шосткинський завод "Імпульс", зокрема, ОСОБА_1 обіймає посаду токаря 5-го розряду цеху № 102, ОСОБА_2 працює на посаді свердлувальника 2- го розряду цеха № 102, ОСОБА_4 працює на посаді друкаря офсетного плаского друкування 3-го розряду відділу конструкторських розробок і документації, а ОСОБА_3 - на посаді слюсаря-ремонтника 4 розряду цеха № 10.
Наказом директора ДП "Шосткинський завод "Імпульс" від 08 грудня 2021 року № 1675к "Про відсторонення від роботи" вони відсторонені від роботи без збереження заробітної плати у зв`язку із ухиленням від обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19 на строк до надання сертифіката про вакцинацію або довідки про абсолютні протипоказання до щеплень (форма № 028-1/0), або до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19 спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Наказ виданий згідно зі статтею 46 КЗпП України, статтею 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ (далі - Закон № 1645-ІІІ), постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (далі - Постанова № 1236) та на підставі наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій" із змінами і доповненнями (далі - Перелік № 2153).
Між тим, як указують позивачі, законодавством України не передбачено правової можливості відсторонення працівника від роботи з підстав відсутності у нього щеплення від СОVID-19, їх відсторонення відбулося з порушенням вимог статті 43 Конституції України та статті 49-2 КЗпП України, а також мало дискримінаційних характер.
Ні в трудовому контракті, ні в посадовій інструкції, ні в будь-якому іншому підписаному сторонами документі зобов`язання щодо щеплення не передбачене, як і не передбачене повноваження відповідача на відсторонення від роботи з підстав відсутності щеплення. Зазначають, що обмеження їх прав можливе виключно на підставі закону. Вказують, що жодну особу не може бути без її вільної згоди піддано медичним чи науковим дослідам. Перелік хвороб, встановлений частиною першою статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" є вичерпним і серед нього відсутня коронавірусна хвороба COVID-19 спричинена коронавірусом SARS-CoV-2. Також зазначають, що відповідач не мав підстав для відсторонення позивачів від роботи, оскільки не мав відповідного подання Держсанепідемслужби.
Вважаючи наказ відповідача від 08 грудня 2021 року № 1675к "Про відсторонення від роботи" протизаконним та таким, що обмежує їх право на працю, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, з урахуванням уточнених позовних вимог просили визнати його незаконним та скасувати в частині їх відсторонення, поновити їх на роботі та зобов`язати відповідача виплати їм заробітну плату за час незаконного відсторонення.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 13 жовтня 2022 року позов задоволено частково.
Скасовано наказ ДП "Шосткинський завод "Імпульс" № 1675к від 08 грудня 2021 року "Про відсторонення від роботи" в частині відсторонення від роботи з 09 грудня 2021 року без збереження заробітної плати, до моменту усунення причин відсторонення: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Зобов`язано ДП "Шосткинський завод "Імпульс" виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у зв`язку із відстороненням від роботи на підставі наказу № 1675к від 08 грудня 2021 року.
Стягнуто з ДП "Шосткинський завод "Імпульс" на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані із сплатою судового збору в сумі 1 984,80 грн.
Зобов`язано ДП "Шосткинський завод "Імпульс" виплатити ОСОБА_2 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у зв`язку із відстороненням від роботи на підставі наказу № 1675к від 08 грудня 2021 року.
Стягнуто з ДП "Шосткинський завод "Імпульс" на користь ОСОБА_2 судові витрати, пов`язані із сплатою судового збору в сумі 1 984,80 грн.
Зобов`язано ДП "Шосткинський завод "Імпульс" виплатити ОСОБА_3 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у зв`язку із відстороненням від роботи на підставі наказу № 1675к від 08 грудня 2021 року.
Стягнуто з ДП "Шосткинський завод "Імпульс" на користь ОСОБА_3 судові витрати, пов`язані із сплатою судового збору в сумі 1 984,80 грн.
Зобов`язано ДП "Шосткинський завод "Імпульс" виплатити ОСОБА_4 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у зв`язку із відстороненням від роботи на підставі наказу № 1675к від 08 грудня 2021 року.
Стягнуто з ДП "Шосткинський завод "Імпульс" на користь ОСОБА_4 судові витрати, пов`язані із сплатою судового збору в сумі 1 984,80 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що в Україні немає окремого закону, який би передбачав сам порядок (процедуру) відсторонення працівника від роботи у разі відмови чи ухилення його у встановленому законом порядку від встановленого законодавством обов`язкового профілактичного щеплення саме проти COVID-19.
Однак на рівні національного законодавства процедура відсторонення працівника від роботи у разі відмови чи ухилення у встановленому законом порядку від обов`язкових профілактичних щеплень встановлена Законом України від 24 лютого 1994 року № 4004-XII "Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення" (далі - Закон № 4004-XII).
Положення пункту 5 частини першої статті 7 вказаного Закону зобов`язують, а не надають право підприємствам, установам і організаціям усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.
Частина друга статті 27 цього ж Закону передбачає, що обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.
Отже, законодавством встановлено, що відсторонення (не допущення) працівника, який ухиляється від обов`язкового щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, здійснюється керівником установи за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби (головних державних санітарних лікарів (їх заступників).
Натомість в оспорюваному наказі відсутнє посилання, як на підставу його видання, подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про відсторонення позивачів від роботи.
Тобто відповідачем не дотримано встановленого законом порядку відсторонення позивачів від роботи, що є підставою для скасування відповідного наказу.
Вимога позивачів про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідною від основної вимоги, а тому підлягає задоволенню.
Разом з тим, враховуючи, що позивачі не були звільненні з роботи, а їхнє порушене право на працю цілком ефективно захищається за рахунок задоволення вимог про скасування наказу роботодавця в частині їхнього відсторонення від роботи, що має наслідком допущення до роботи цих працівників, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимог про поновлення позивачів на роботі.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Сумського апеляційного суду від 07 березня 2023 року апеляційну скаргу ДП "Шосткинський завод "Імпульс" задоволено. Рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 13 жовтня 2022 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у задоволені позову.
Стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ДП "Шосткинський завод "Імпульс" частково компенсацію витрат за подання апеляційної скарги по 2 724 грн з кожного.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідач з метою забезпечення безпеки усіх працівників, з урахуванням вимог статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та статті 46 КЗпП України правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення від роботи позивачів без збереження заробітної плати. Сторони у справі, зокрема позивачі, не заперечували, що вони працюють в бригаді, яка налічує понад 30 осіб, тому на робочому місці протягом робочого дня мають значну кількість контактів з іншими працівниками. Матеріалами справи підтверджується та не спростовано позивачами, що підприємство, на якому працюють позивачі, є режимним, тобто встановлений спеціальний пропускний режим для працюючих на підприємстві громадян. Враховуючи наведене, а також характер виконуваної роботи позивачами, можливість організувати дистанційну чи надомну роботу для позивачів відсутня.
Оскільки позивачі ухилилися від проходження обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, то відповідач згідно із статтею 46 КЗпП України правомірно відсторонив їх від роботи без збереження заробітної плати.
При цьому апеляційний суд вказав на помилковість висновку суду першої інстанції щодо необхідності отримання подання державної санітарно-епідеміологічної служби, оскільки порядок відсторонення працівників від роботи згідно зі статтею 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" не пов`язаний з порядком, передбаченим статтею 7 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення".
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
22 березня 2023 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, в інтересах яких діє ОСОБА_6, засобами поштового зв`язку, звернулися до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Сумського апеляційного суду від 07 березня 2023 року у вказаній справі, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У касаційній скарзі заявники посилаються на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначають, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).
Заявники вказують на те, що апеляційний суд не встановив жодних фактів, які підтверджували нагальність потреби у відстороненні позивачів від роботи, зокрема не надав індивідуальної оцінки виконуваних кожним із позивачів трудових обов`язків, не перевірив умови праці кожного із них, а також можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи.
Відсторонення позивачів від роботи є втручанням у їхнє право на працю та можливість заробляти на життя.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
У квітні 2023 року ДП "Шосткинський завод "Імпульс" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило її відхилити, рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
ДП "Шосткинський завод "Імпульс" при цьому зазначає, що апеляційний суд врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 14 грудня 2022 року в справі № 130/3548/21 (14-82цс22), а тому доводи касаційної скарги є безпідставними.
Провадження в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
У квітні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.
Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження колегією у складі п`яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Установлено, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є працівниками ДП "Шосткинський завод "Імпульс".
ОСОБА_1 обіймає посаду токаря 5-го розряду цеху № 102, ОСОБА_2 працює на посаді свердлувальника 2-го розряду цеха № 102, ОСОБА_4 працює на посаді друкаря офсетного плаского друкування 3-го розряду відділу конструкторських розробок і документації, а ОСОБА_3 - на посаді слюсаря-ремонтника 4 розряду цеха № 10.
Листами № 570/100 від 22 листопада 2021 року на адресу ОСОБА_1, № 303/100 від 17 листопада 2021 року на адресу ОСОБА_3, № 178/100 від 17 листопада 2021 року на адресу ОСОБА_4 та № 648/100 від 06 грудня 2021 року на адресу ОСОБА_2 роботодавець повідомив вказаних працівників про обов`язковість щеплення проти СОVID-19 та необхідність пред`явлення безпосередньому керівнику не пізніше 08 грудня 2021 року документу, який підтверджує проведення вакцинації проти СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, однією чи кількома дозами вакцини або висновку лікарів щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти СОVID-19 та попереджено, що відмова або ухилення від обов`язкового проведення щеплення проти СОVID-19 може бути підставою для відсторонення від роботи.
На примірниках вказаних листів ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в день їх отримання зазначили, що не згодні з вимогами роботодавця. ОСОБА_4 пояснень щодо змісту листа не надала, а факт вручення їй цього повідомлення підтверджується складеним актом про вручення від 18 листопада 2021 року.
Наказом директора ДП "Шосткинський завод"Імпульс" № 1675к від 08 грудня 2021 року позивачі були відсторонені від роботи з 09 грудня 2021 року без збереження заробітної плати, до моменту усунення ними причин відсторонення.
Підставою відсторонення від роботи зазначено наказ Міністерства охорони здоров`я України "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягає обов`язковим профілактичним щепленням" від 04 жовтня 2021 року № 2153 із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства охорони здоров`я України від 01 листопада 2021 року № 2393.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд доходить висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (частина перша статті 43 Конституції України). За змістом частини другої цієї статті держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (частина четверта вказаної статті).
Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:
- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;
- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;
- в інших випадках, передбачених законодавством.
Термін "законодавство" досить широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV "Перехідні положення"). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття "законодавство" включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.
Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (рішення від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін "законодавство". Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін "законодавство", який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.
У рішенні № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року у справі № 1-14/2020(230/20)за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що "обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України" (абзац другий пункту 3.2 мотивувальної частини).
Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 4 ЦК України якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.
Згідно з пунктами "б", "г" статті 10 Закону № 2801-XII громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.
Закон № 1645-ІІІ України визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.
За статтею 1 Закону № 1645-ІІІ протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.
Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.
Частиною першою статті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.
Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).