Постанова Іменем України
02 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 752/1421/21
провадження № 61-2145св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2022 року в складі судді Шевченко Т. М. та постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2023 року в складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Желепи О. В., Кравець В. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про стягнення боргу за договорами позики.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 14 травня 2009 року ОСОБА_3 як позикодавець та ОСОБА_2 як позичальник уклали договір позики
№ 14/05-09, відповідно до умов якого останній отримав у боргу 1 200 000 грн, що станом на час укладення договору становило еквівалент
157 372,92 дол. США. Відповідно до укладеного 25 листопада 2009 року між ОСОБА_3 як позикодавцем та ОСОБА_2 як позичальником договору позики № 25/11-09 останній отримав у борг 300 000 дол. США. Власноручно написаними розписками відповідач підтвердив отримання коштів у борг. Договорами позики визначено, що кошти повинні бути повернуті в повному обсязі за вимогою позикодавця.
За договорами про відступлення права вимоги від 19 квітня 2019 року позивач набув прав позикодавця (права вимоги до відповідача) за договорами позики від 14 травня 2009 року № 14/05-09 та від 25 листопада 2009 року № 25/11-09. На час укладення договорів про відступлення права вимоги грошові кошти позичальником не повернуто, тому 03 травня
2019 року на адресу відповідача направлено повідомлення про зміну кредитора та вимоги про повернення грошових коштів за договорами позики. Проте борг за договорами позики відповідач не повернув, зобов`язання за вказаними правочинами не виконав.
На підставі викладеного ОСОБА_1 з урахуванням уточнених позовних вимог просив стягнути з ОСОБА_2 4 179 390,72 грн, що станом на час звернення до суду еквівалентно 157 372,92 дол. США, та 300 000 дол. США, що станом на час звернення до суду еквівалентно 7 967 172,60 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх ухвалення
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 12 жовтня
2022 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що між сторонами існують договірні правовідносини щодо позики, а позичальник не виконав зобов`язання перед позикодавцем. Факт укладення договорів позики та написання відповідних розписок відповідач не заперечує. Доказів, які б вказували на фіктивність укладених договорів або безгрошовість таких договорів, суду не надано. Водночас у 2010 році первісний кредитор - ОСОБА_3 звертався до суду з аналогічними позовними вимогами до ОСОБА_2 як у цій справі (про стягнення заборгованості за договорами позики) та ухвалою суду Голосіївського районного суду міста Києва
від 06 квітня 2011 року у справі № 2-826/11 вказану позовну заяву залишено без розгляду. Зазначені обставини не заперечувалися та визнані у судовому засіданні новим кредитором ОСОБА_1 .
Заміна сторін у зобов`язанні відповідно до статті 262 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності, тобто після укладення 19 квітня 2019 року первісним і новим кредиторами договорів відступлення права вимоги, строки звернення до суду для ОСОБА_1 підлягають обчисленню так само, як і для ОСОБА_3 . З даним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду у грудні 2020 року. З огляду на викладене суд першої інстанції вважав, що позивач пропустив строк звернення до суду з вимогою до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами позики від 14 травня 2009 року та від 25 листопада 2009 року. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Постановою Київського апеляційного суду від 17 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2022 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що правильними є висновки суду першої інстанції про доведення факту порушення прав позивача та наявності у відповідача обов`язку повернути борг за договорами позики. Водночас наявні правові підстави для відмови у задоволенні позову у зв`язку з пропуском позивачем позовної давності. Відповідач, заявляючи вимоги про застосування позовної давності, надав суду копії ухвал Голосіївського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2010 року та від 06 квітня 2011 року у справі № 2-826/11 на підтвердження доводів щодо розгляду справи про стягнення коштів за спірними договорами позики. Позивач не спростував доводів відповідача та не подав доказів існування інших договорів позики на суму 50 000 дол. США, за якими відбулося стягнення у справі № 2-826/11. Спірні правовідносини, які вирішувались у суді у 2010 році, стосувались саме договорів позики від 14 травня 2009 року № 14/05-09 на суму 157 372,92 дол. США та від 25 листопада 2009 року № 25/11-09 на суму 300 000 дол. США, які є предметом позову у цій справі.
Водночас, звертаючись до суду з позовом, позивач не наводив доводів щодо укладення між первісним кредитором та відповідачем чотирьох договорів позики, про які вказує в апеляційній скарзі, позивач посилався на існування двох договорів. ОСОБА_1 під час розгляду справи в суді першої інстанції, а саме: в судовому засіданні 22 березня 2021 року та у письмових запереченнях на відзив підтвердив факт існування лише двох договорів позики від 14 травня 2009 року № 14/05-09 та від 25 листопада 2009 року № 25/11-09, а також звернення первісного кредитора ( ОСОБА_3 ) з аналогічними позовом до позичальника ( ОСОБА_2 ). При цьому ОСОБА_1 зазначав, що залишення такого позову ( ОСОБА_3 до
ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами позики) без розгляду не позбавляє його як нового кредитора права на повторне звернення до суду з аналогічним позовом після усунення умов, які стали підставами для залишення зазначеного позову без розгляду. Позицію щодо повторного звернення з аналогічним позовом позивач змінив вже після подання відповідачем заяви про застосування строків позовної давності.
Позивач не звертався з клопотанням про поновлення строку на звернення до суду з позовом та відповідно не надавав доказів про поважність причин пропуску строку позовної давності. Вимоги ОСОБА_1 про повернення коштів, направлені відповідачу 03 травня 2019 року, також не спростовують той факт, що у 2010 році первісний кредитор - ОСОБА_3 не звертався до суду з такими ж самими позовними вимогами як у цій справі. Матеріали справи не містять доказів переривання та (або) зупинення перебігу строку позовної давності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2023 року, справу передати на новий розгляд.
У касаційній скарзі як на підставу оскарження постанови апеляційного суду Черкаська обласна прокуратура посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Вважає, що суди не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року
у справі № 444/9519/12, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц; Верховного Суду
від 14 березня 2018 року у справі № 464/5089/15; Верховного Суду України
від 03 лютого 2016 року у справі № 6-75цс15, від 08 червня 2016 року у справі
№ 6-3006цс15, від 14 червня 2017 року у справі № 644/6558/15-ц. Зазначав, що суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не визначили, з якого саме часу почався відлік (перебіг) позовної давності для позивача у цій справі. Помилковими є висновки апеляційного суду, що вимоги ОСОБА_1 про повернення коштів, направлені відповідачу 03 травня 2019 року, також не спростовують той факт, що у 2010 році первісний кредитор - ОСОБА_3 не звертався до суду з такими ж самими позовними вимогами як у цій справі, оскільки встановлення саме цього факту про направлення первісним та новим кредитором боржнику вимог про повернення коштів, як того вимагають договори позики, є істотними у цій справі для визначення початку перебігу строків позовної давності.
Суди дійшли помилкового висновку про звернення первісного кредитора
( ОСОБА_3 ) з аналогічними позовними вимогами у 2009 році, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження таких обставин. Суди не дослідили матеріали архівної справи № 2-826/11 та на взяли до уваги той факт, що зі змісту ухвал Голосіївського районного суду міста Києва
від 06 квітня 2011 року у справі № 2-826/11 не вбачається, що ОСОБА_4 звертався до суду з позовними вимогами про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за договором позики від 14 травня 2009 року № 14/05-09 на суму 157 372,92 дол. США та договором позики від 25 листопада 2009 року
№ 25/11-09 на суму 300 000 дол. США, які є предметом розгляду у цій справі. В ухвалі від 06 квітня 2011 року у справі № 2-826/11 не зазначено жодного реквізиту договорів позики, за якими звертався ОСОБА_3 до суду, зокрема, не вказано номер та дату договорів позики та суму заборгованості за ними. В указаних ухвалах зазначено лише про стягнення заборгованості за договорами позики. Крім того, ухвали від 06 квітня 2011 року у справі
№ 2-826/11 не завірені належним чином, тому вони не є належними та допустимими доказами. Не можна погодитися також з висновками апеляційного суду про те, що позивачем не доведено існування інших двох договорів позики на загальну суму 50 000 дол. США, що були укладені восени 2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з терміном повернення таких позик через 3 місяці, оскільки такі висновки ґрунтуються на припущеннях.
Перебіг позовної давності за договором позики від 14 травня 2009 року
№ 14/05-09 від 25 листопада 2009 року № 25/11-09 почався після пред`явлення позивачем вимоги до відповідача, а саме 03 травня 2019 року та не сплив станом на час звернення до суду з позовом у цій справі (30 грудня 2020 року). Інших вимог до відповідача про повернення суми боргу за вказаними договорами позики матеріали справи не містять.
Доводи інших учасників справи
ОСОБА_3 через представника ОСОБА_5 подав до Верховного Суду відзив, в якому просив касаційну скаргу задовольнити у повному обсязі, оскільки оскаржувані судові рішення є незаконними. Вказував, що позивач дізнався про порушення його права відповідачем саме з моменту коли останній не задовольнив його вимоги від 03 травня 2019 року про повернення грошових коштів за договорами позики, тому позовна заява у цій справі подана в межах позовної давності. ОСОБА_3 не звертався до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом про стягнення коштів за договорами позики від 14 травня 2009 року № 14/05-09, від 25 листопада 2009 року № 25/11-09. Предметом позову у 2010 році у справі № 2-826/11 було стягнення коштів за іншими договорами позики на 50 000 дол. США.
ОСОБА_2 через представника ОСОБА_6 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки вони
є законними та обґрунтованими. Вказував, що позивач пропустив позовну давність, тому суди правильно відмовили у задоволенні позову з цієї підстави. У матеріалах справи відсутні докази існування між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 будь-яких інших правовідносин за договорами позики, крім тих, які є предметом спору у цій справі.
Провадження у суді касаційної інстанції
16 лютого 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду
з касаційною скаргою на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2023 року.
Верховний Суд ухвалою від 28 лютого 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2023 року, витребував справу із суду першої інстанції.
21 березня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
від 27 липня 2023 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 14 травня 2009 року ОСОБА_3 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) уклали договір позики № 14/05-09, відповідно до пункту 1.1 якого позикодавець зобов`язався передати позичальнику у власність грошові кошти на умовах і в обсязі, передбаченому в цьому договорі, а позичальник - повернути позикодавцю кошти у встановлений цим договором термін.
Пунктом 1.2 договору позики від 14 травня 2009 року № 14/05-09 визначено, що загальний розмір коштів, що надаються позикодавцем, складає 1 200 000 грн, що станом на час укладення договору є еквівалентом 157 372,92 дол. США.
Відповідно до пункту 2 договору позики від 14 травня 2009 року № 14/05-09 кошти повинні бути повернені позикодавцю позичальником у повному обсязі за вимогою.
Згідно з розпискою від 14 травня 2009 року ОСОБА_2 відповідно до пунктів 1.1, 1.2, 1.3 договору позики від 14 травня 2009 року № 14/05-09 отримав від ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 1 200 000 грн. Факт отримання зазначених грошових коштів позивач підтвердив своїм підписом.
ОСОБА_3 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) 25 листопада 2009 року уклали договір позики № 25/11-09, згідно з пунктом 1.1 якого позикодавець зобов`язався передати позичальнику у власність грошові кошти на умовах і в обсязі, передбаченому в цьому договорі,
а позичальник - повернути позикодавцю кошти у встановлений цим договором термін.
Пунктом 1.2 договору позики від 14 травня 2009 року № 14/05-09 визначено, що загальний розмір коштів, що надаються позикодавцем, складає 1 200 000 грн, що станом на час укладення договору є еквівалентом 157 372,92 дол. США.
За пунктом 1.2 договору позики від 25 листопада 2009 року
№ 25/11-09 загальний розмір коштів, що надаються позикодавцем, складає
2 397 000 грн, що станом на час укладення договору є еквівалентом 300 000 дол. США.
Відповідно до пункту 2 договору позики від 25 листопада 2009 року
№ 25/11-09 кошти повинні бути повернені позикодавцю позичальником у повному обсязі за вимогою.
Згідно з розпискою від 25 листопада 2009 року ОСОБА_2 відповідно до пунктів 1.1, 1.2, 1.3 договору позики від 25 листопада 2009 року № 25/11-09 отримав від ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 300 000 дол. США. Факт отримання зазначених грошових коштів позивач підтвердив своїм підписом.
Пунктом 2.1 договору про відступлення права вимоги від 19 квітня 2019 року № 14/05-09 визначено, що ОСОБА_3 (первісний кредитор) відступив ОСОБА_1 (новому кредитору) належне первісному кредитору право вимоги до позичальника ОСОБА_2 за договором позики від 14 травня 2009 року № 14/05-09.
За пунктом 2.1 договору про відступлення права вимоги від 19 квітня 2019 року № 25/11-09 ОСОБА_3 (первісний кредитор) відступив
ОСОБА_1 (новому кредитору) належне первісному кредитору право вимоги до позичальника ОСОБА_2 за договором позики
від 25 листопада 2009 року № 25/11-09.
ОСОБА_1 як новий кредитор 03 травня 2019 року звернувся до
ОСОБА_2 з вимогами щодо повернення грошових коштів за договорами позики від 14 травня 2009 року № 14/05-09 та від 25 листопада 2009 року № 25/11-09. Матеріали справи не містять доказів отримання ОСОБА_2 вказаних вимог.
Суд першої інстанції також встановив, що у 2010 році первісний кредитор - ОСОБА_3 звертався до Голосіївського районного суду міста Києва
з аналогічними позовними вимогами до ОСОБА_2, що не заперечувалося та визнано у судовому засіданні новим кредитором ОСОБА_1 .
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 06 квітня 2011 року у справі № 2-826/11 позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами позики залишено без розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених
у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.
Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).
Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій
статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей (постанова Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 760/28272/17).
Договір позики в письмовій формі може бути укладений як шляхом складання одного документа, так і шляхом обміну листами (частина перша статті 207 ЦК України).
Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.
Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16 лютого
2022 року у справі № 757/4041/18.
У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики, і його умов.
Такий правовий висновок щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладено Верховним Судом у постанові від 17 липня 2023 року у справі № 635/4559/21.
Суди встановили, що відповідно до договорів позики від 14 травня 2009 року № 14/05-09, від 25 листопада 2009 року № 25/11-09 та розписок позичальника від 14 травня 2009 року, від 25 листопада 2009 року, ОСОБА_2 отримав у борг від ОСОБА_3 : 1 200 000 грн та 300 000 дол. США, відповідно, та зобов`язався повернути вказані кошти у повному обсязі за вимогою.
Відповідно до договорів про відступлення права вимоги від 19 квітня
2019 року № 14/05-09 та № 25/11-09 ОСОБА_1 набув належне первісному кредитору ( ОСОБА_3 ) право вимоги до позичальника
ОСОБА_2 за договорами позики від 14 травня 2009 року № 14/05-09 та
від 25 листопада 2009 року № 25/11-09.
ОСОБА_1 як новий кредитор 03 травня 2019 року звернувся до
ОСОБА_2 з вимогами щодо повернення грошових коштів за договорами позики від 14 травня 2009 року № 14/05-09 та від 25 листопада 2009 року № 25/11-09.
Судами не отримано відомостей на підставі належних та допустимих доказів про невідповідність волевиявлення учасника спірних договорів позики (відповідача) його внутрішній волі, про відсутність у нього бажання настання реальних наслідків правочину.
З огляду на викладене, суди дійшли правильного висновку про наявність між сторонами правовідносин, які випливають з договорів позики від 14 травня 2009 року № 14/05-09 та від 25 листопада 2009 року № 25/11-09; позичальник не виконав зобов`язання перед позикодавцем; факт укладення цих договорів позик та написання відповідних розписок відповідач не заперечує; доказів, які б вказували на фіктивність укладених договорів або безгрошовість таких договорів, суду не надано.
Суди, встановивши правову природу укладеного між сторонами договору, якими підтверджено правовідносини позики, факт передання позичальнику у позику коштів, його зобов`язання повернути кошти, їх розмір, спростували доводи відповідача щодо безгрошовості договору позики.
Водночас Верховний Суд погоджується і з висновками судів щодо пропуску позивачем позовної давності у цій справі, враховуючи наступне.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Початок перебігу позовної давності визначається в статті 261 ЦК України.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом
вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (частина п`ята
статті 261 ЦК України).
Встановлено, що за договорами позики від 14 травня 2009 року № 14/05-09 та від 25 листопада 2009 року № 25/11-09 строк виконання зобов`язання (повернення коштів) визначений моментом вимоги (позичальник зобов`язався повернути позичені кошти у повному обсязі за вимогою).