Постанова
Іменем України
02 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 464/2311/21
провадження № 61-13240св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 ,
відповідачі: Львівська міська рада, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11,
третя особа - об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Стрийська 99",
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_9 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 27 травня 2022 року в складі судді Теслюка Д. Ю. та постанову Львівського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року в складі колегії суддів Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2021 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до суду із позовом до Львівської міської ради, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, третя особа - об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Стрийська 99", про визнання права на проживання.
Позовна заява мотивована тим, що з 2003 рокуз постійно проживають у квартирі АДРЕСА_1 . Зазначена квартира отримана ОСОБА_1 у користування в 2003 році згідно із ордером № 24, виданого за спільним рішенням від 29 жовтня 2003 року адміністрації і профспілкового комітету 1120 Центрального військового клінічного госпіталю (далі - ЦВКГ) Західного оперативного командування, як працівнику ЗСУ (фельдшеру-лаборанту). З цього часу (2003 року) позивачі фактично користуються отриманою квартирою, сплачують комунальні послуги, здійснюють ремонтні роботи. 17 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Львівської міської ради із заявою про реєстрацію місця проживання, однак їй було відмовлено, оскільки не надано жодного документа, який би підтверджував законність користування зазначеною квартирою. Разом із цим, при пред`явленні ордера № 24, позивачу було повідомлено, що він є простроченим та не може бути підставою для реєстрації місця проживання.
Позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просили визнати за ними право на проживання у квартирі АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 27 травня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1 право на проживання у квартирі АДРЕСА_1 . Відмовлено у задоволенні решти позовних вимог.
Розподілено судові витрати.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ордер № 24, на підставі якого позивач ОСОБА_1 набула право на заселення у спірну квартиру, є дійсним, оскільки його недійсність не встановлена рішенням суду, яке набрало законної сили. Судом відхилено доводи представника відповідача ОСОБА_9, що ордер № 24 є недопустимим доказом у зв`язку з тим, що він не містить дати та місця видачі, відсутня печатка установи, яка його видала, незрозуміло вказано ім`я особи, якій видано ордер, оскільки такі є припущеннями та не підтверджені належними доказами.
Судом встановлено та не заперечувалося учасниками справи, що позивач ОСОБА_1 вселились у спірну квартиру і проживає у ній з 2003 року. Однак вона не зареєструвала своє місце проживання у цій квартирі. Після звернення з цього приводу до Львівської міської ради, позивачу було відмовлено у реєстрації місця проживання за вказаною адресою у зв`язку із спливом 30 днів з дня видачі ордеру. Суд також врахував, що з часу вселення позивача ОСОБА_1 ніхто не ставив під сумнів законність її проживання в даній квартирі. Місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. За таких обставин право користування ОСОБА_1 підпадає під гарантії, передбачені у статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відтак суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання за нею права на проживання у квартирі підлягають задоволенню.
Позовні вимоги про визнання права на проживання інших позивачів - ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які є дітьми (синами) позивача ОСОБА_1 у спірній квартирі задоволенню не підлягають, оскільки ордер на заселення у квартиру був виданий лише ОСОБА_1 як працівнику військового госпіталю. Разом із цим, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не доведено, що вони вселились і проживають у спірній квартирі як члени сім`ї наймача, відтак мають право на проживання у вказаній квартирі.
Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог до апеляційного суду оскаржила відповідач ОСОБА_9 . Інші учасники справи не оскаржували рішення суду першої інстанції.
Постановою Львівського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_9 залишено без задоволення, а рішення Сихівського районного суду м. Львова від 27 травня 2022 року - без змін.
Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції про наявність достатніх підстав для задоволення позовних вимогв частині визнання за ОСОБА_1 права на проживання у спірній квартирі. Судом першої інстанції на підставі належних доказів встановлено, що ОСОБА_1 на підставі ордера правомірно вселилася у спірне приміщення у 2003 році. Право користування та проживання ОСОБА_1 заперечується, як відповідачем Львівською міською радою, виконавчим органом якої відмовлено їй у реєстрації за фактичним місцем проживання, так і іншими відповідачами у справі (які зареєстровані та/або проживають у спірній квартирі), відтак суд першої інстанції зробив правильний висновок про визнання в судовому порядку за ОСОБА_1 право на проживання у квартирі.
Апеляційним судом відхилено доводи апеляційної скарги про недопустимість як доказу, недійсність ордера № 24, оскільки належних доказів його недійсності не надано. Також відхилено аргументи апеляційної скарги, що позивачі забезпечені житлом, а спірна квартира складається з трьох кімнат, має загальну площу 67,8 кв. м, у ній зареєстровані 8 осіб, з яких 4 - діти, тому у ОСОБА_1 відсутні законні підстави для користування квартирою, оскільки правомірність заселення ОСОБА_1 до квартири (наявність у неї такого права) не спростована.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
24 грудня 2022 року ОСОБА_9 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 27 травня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року.
У касаційній скарзі вона просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Сихівського районного суду м. Львова від 27 травня 2022 року в частині задоволення позовних вимог та постанову Львівського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в цій частині.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_9 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 27 травня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року; витребувано справу з суду першої інстанції.
Вказана справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
ОСОБА_9 вважає ордер, на підставі якого у позивача було право на заселення у спірну квартиру, неналежним чином оформленим та недійсним. Враховуючи неналежне оформлення ордера, він є незаконним (нікчемним), Позивачем не дотримано порядок процедури вселення у жиле приміщення, оскільки остання не зверталась до Львівської міської ради щодо надання згоди на проживання у квартирі. Позивачі забезпечені житлом, мають зареєстроване місце проживання у іншому будинку.
Підставами касаційного оскарження рішення Сихівського районного суду м. Львова від 27 травня 2022 року та постанови Львівського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року ОСОБА_9 вказує застосування в оскаржуваних рішеннях норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, від 26 вересня 2019 року у справі № 465/5190/16, від 17 листопада 2021 року у справі № 759/3119/16-ц. Також зазначає, що відсутній висновок щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, а саме, недотримання форми ордера, встановленої законом, на зайняття житлового приміщення, зайняття такого приміщення на підставі незаконного (нікчемного) ордера.
Підставою касаційного оскарження зазначено пункти 1, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Позиція інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 отримала право заселення у гуртожиток, розташований на АДРЕСА_2 з наданням ліжка-місця згідно із спільним рішенням від 29 жовтня 2003 року адміністрації і профспілкового комітету 1120 ЦВКГ Західного оперативного командування, як працівник ЗСУ (фельдшер-лаборант). Вказане підтверджується ордером № 24 від 29 жовтня 2003 року.
ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) є дітьми (синами) ОСОБА_1 .
Відповідно до ухвали Львівської міської ради від 29 грудня 2005 року № 3028 "Про прийняття у власність територіальної громади м. Львова відомчого житлового фонду, об`єктів інфраструктури та інженерного забезпечення квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова" та директиви Міністра оборони України від 20 березня 2006 року № Д-8 "Про безоплатну передачу військового майна у комунальну власність територіальної громади м. Львова", житловий будинок АДРЕСА_3 згідно з актом приймання-передачі від 23 листопада 2007 року, переданий у комунальну власність територіальної громади м. Львова.
Спірна квартира АДРЕСА_1 складається із трьох кімнат, житловою площею 38,33 кв. м, коридору, кухні, туалету та ванни; загальна площа квартири - 67,8 кв. м.
У квартирі зареєстровано 8 осіб: ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_11, ОСОБА_10, ОСОБА_7 та ОСОБА_6, що підтверджується довідкою про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщення/будинку осіб ОСББ "Стрийська 99" від 21 травня 2020 року.
Згідно із актом ОСББ "Стрийська 99" від 24 листопада 2017 року (з виходом на місце) проведено обстеження квартири АДРЕСА_1 та встановлено, що у вказаній квартирі проживають без реєстрації: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 .
Із актів ОСББ "Стрийська 99" від 19 січня 2020 року, від 23 лютого 2020 року, від 26 березня 2020 року, від 25 квітня 2020 року, від 20 травня 2020 року та від 13 липня 2021 року видно, що у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані, але не проживають: ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 .
Відповідно до акту встановлення місця проживання Яворівської сільської ради Львівської області від 09 березня 2021 року, за адресою: АДРЕСА_4 зареєстрована, але зі слів сусідів не проживає ОСОБА_1
ОСОБА_1 зверталась із заявами у Сихівську районну адміністрацію Львівської міської ради про зняття з реєстрації місця проживання та реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 . Однак їй 18 лютого 2021 року було відмовлено у зв`язку з тим, що наданий нею ордер був дійсний протягом 30 днів, а даний будинок згідно ухвали Львівської міської ради № 3028 від 29 грудня 2005 року прийнято у власність територіальної громади м. Львова.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як видно із касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
За касаційною скаргою відповідача ОСОБА_9, рішення суду першої інстанції оскаржується в частині вирішення (задоволення) позовних вимог про визнання права ОСОБА_1 на проживання у квартирі, а постанова апеляційного суду - в повному обсязі.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа, яка звернулася до суду, має право на захист її майнового права чи інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.
Ці право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким,що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права, примусове виконання обов`язку (пункти 1, 5 частини другої статті 16 ЦК України).
Невизнання цивільного права полягає в пасивному запереченні наявності
у особи суб`єктивного цивільного права, зокрема, на право користування майном, яке безпосередньо не спричиняє шкоду суб`єктивному праву, але створює невпевненість у правовому статусі носія суб`єктивного права. Водночас у такому випадку відсутнє звернення інших осіб до юрисдикційних органів про відсутність у особи цивільного права.
За статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Повага до права людини на житло закріплена також у статті 8 Конвенції у разі порушення цих прав передбачено право на судовий захист. Ніхто не може примусово бути позбавлений житла, безпідставно виселений із нього або визнаний таким, що втратив право користування жилим приміщенням.
Тобто право на житло - це одне із найважливіших соціально-економічних прав громадян України, оскільки воно стосується основ життя людини.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Статтею 9 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) передбачено, що громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду. Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і порядку, передбаченому законом.
Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Статтею 58 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) передбачено, що на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.
Аналіз наведеного положення свідчить про те, що жиле приміщення, на вселення в яке видається ордер, повинно бути як фактично, так і юридично вільним. Ордер не може бути виданий також і на жиле приміщення, якщо в ньому будь-яка особа (хоча б й не на законних підставах) проживає. Відповідний орган місцевого самоврядування, органи з управління житловим фондом до видачі ордера повинні вжити заходів з метою звільнення спірного приміщення.
Так само надане жиле приміщення повинно бути юридично вільним від прав третіх осіб на нього, тобто таке житло повинно перебувати на балансі відповідного органу місцевого самоврядування та на нього не повинно існувати прав власності, користування або будь-яких інших майнових прав у третіх осіб.
Пунктом 69 Постанови Ради Міністрів Української РСР і Української Республіки Ради професійних спілок від 11 грудня 1984 № 470 (далі - Постанова) передбачено, що на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер (додаток № 7), який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення. Ордер дійсний протягом 30 днів.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 отримала право заселення у гуртожиток, розташований на АДРЕСА_2 з наданням ліжка-місця згідно із спільним рішенням від 29 жовтня 2003 року адміністрації і профспілкового комітету 1120 ЦВКГ Західного оперативного командування, як працівник ЗСУ (фельдшер-лаборант). Вказане підтверджується ордером № 24 від 29 жовтня 2003 року.