Постанова
Іменем України
02 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 761/11567/20
провадження № 61-4810св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит", Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_2, на ухвалу Київського апеляційного суду від 13 березня 2023 року у складі колегії суддів: Голуб С. А., Писаної Т. О., Таргоній Д. О.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст обставин справи
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом допублічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит"), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) про витребування майна із чужого незаконного володіння.
Короткий зміст судових рішень, ухвалених у справі
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 15 лютого 2021 року у складі судді Макаренко І. О. позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 12 листопада 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про витребування майна із чужого незаконного володіння, визнано неподаною та повернуто позивачці.
Визнаючи неподаною та повертаючи заявниці позовну заяву, суд першої інстанції виходив із того, що позивачкою недоліки позовної заяви, викладені в ухвалі Шевченківського районного суду міста Києва від 15 лютого 2021 року, усунуті частково, оскільки заявницею не надано суду належним чином засвідчені копії рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 вересня 2017 року, рішення Апеляційного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року та постанови Верховного Суду від 13 грудня 2018 року.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 березня 2023 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 12 листопада 2021 року.
Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, апеляційний суд вказав на те, що апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, а виключні випадки, передбачені частиною другою статті 358 ЦПК України, для відкриття апеляційного провадження у разі спливу одного року відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 13 березня 2023 року, а справу передати до апеляційного суду на новий судовий розгляд.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 12 листопада 2021 року заявниця не отримувала, на її адресу вона не направлялася, а про її існування ОСОБА_1 дізналася лише у лютому 2023 року, отже, строк на апеляційне оскарження нею пропущено з поважних причин.
Провадження у суді касаційної інстанції
18 квітня 2023 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У травні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
26 липня 2023 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Інші учасники справи не скористалися правом на подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 15 лютого 2021 року у складі судді Макаренко І. О. позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 12 листопада 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про витребування майна із чужого незаконного володіння визнано неподаною та повернуто позивачці.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 березня 2023 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 12 листопада 2021 року.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду. "Право на суд", одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільних процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції.
Забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції").
Зокрема, ЄСПЛ вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу "res judicata", тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення ЄСПЛ від 03 грудня 2003 року у справі "Рябих проти Росії").
Питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (mutatis mutandis, пункт 27 рішення ЄСПЛ від 26 квітня 2007 року у справі "Олександр Шевченко проти України", рішення ЄСПЛ від 14 жовтня 2003 року у справі "Трух проти України").