Постанова
Іменем України
14 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 209/1046/21
провадження № 61-3066св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Товариства з обмеженою відповідальністю Промислове підприємство "ЗІП",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Промислове підприємство "ЗІП" на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 26 жовтня 2022 року у складі судді Лобарчук О. О., додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 31 жовтня 2022 року у складі судді Лобарчук О. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 січня 2023 року у складі колегії суддів: Гапонова А. В., Новікової Г. В., Никифоряка Л. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог позову та судових рішень судів попередніх інстанцій
У квітня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Промислове підприємство "ЗІП" (далі - ТОВ ПП "ЗІП") про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що з 08 серпня 2000 року він працював на ТОВ ПП "ЗІП" на посаді слюсаря-ремонтника, 10 вересня 2020 року - уклав контракт з Міністерством оборони України про проходження військової служби у Збройних Силах України на три роки.
Позивач зазначав, що на період служби за ним залишається робоче місце і він не мав наміру припиняти трудові відносини із роботодавцем, не писав заяв про звільнення, не отримував жодних відповідних наказів чи розпоряджень, трудової книжки та належного вихідного розрахунку, тобто нічого, що б вказувало на його звільнення та припинення трудових відносин з відповідачем. Перебуваючи на службі, він сподівався, що йому буде виплачуватися середній заробіток, проте, не дочекавшись виплат, через свого представника 22 лютого 2021 року звернувся із запитом до відповідача про надання інформації щодо звільнення. 15 березня 2021 року він отримав копію наказу від 08 вересня 2020 року № 275-П про припинення трудового договору за власним бажанням, де підставою звільнення вказано заяву працівника, якої він не подавав.
Збільшивши вимоги позову, позивач просив суд визнати незаконним та скасувати наказ ТОВ ПП "ЗІП" від 08 вересня 2020 року № 275-П про припинення трудового договору, поновити його на посаді слюсаря-ремонтника ремонтної дільниці ТОВ ПП "ЗІП", стягнути з ТОВ ПП "ЗІП" на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08 вересня 2020 року до дня ухвалення судового рішення.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 26 жовтня 2022 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 31 січня 2023 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано незаконним та скасовано наказ ТОВ ПП "ЗІП" від 08 вересня 2020 року № 275-П про припинення трудового договору з ОСОБА_1 .
Поновлено ОСОБА_1 на посаді слюсаря-ремонтника ремонтної дільниці ТОВ ПП "ЗІП".
Стягнуто з ТОВ ПП "ЗІП" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08 вересня 2020 року по 19 липня 2022 року в сумі 318 469,20 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що ОСОБА_1 15 березня 2021 року (в день отримання відповіді від 01 березня 2021 року № 158 ТОВ ПП "ЗІП" на адвокатський запит) дізнався про порушення своїх прав, а тому позивач не пропустив встановлений законом строк для звернення до суду для вирішення трудового спору.
У позивача не було вільного волевиявлення на звільнення з підприємства за власним бажанням. Той факт, що працівники, які проходять службу у Збройних Силах України, продовжують отримувати середній заробіток за місцем роботи (до 19 липня 2022 року), є загально відомим. Тому дії позивача про його звільнення за власним бажанням не є логічними.
Встановивши, що звільнення позивача відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність правових підстав для поновлення позивача на роботі та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Додатковим рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 31 жовтня 2022 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Переверзева І. В. про ухвалення додаткового рішення задоволено. Стягнуто з ТОВ ПП "ЗІП" на користь ОСОБА_1 10 000,00 грн - витрат на правничу допомогу адвоката; 11 532,19 грн - витрат на проведення почеркознавчої експертизи.
Стягуючи з відповідача на користь позивача судові витрати, суд першої інстанції виходив з того, що понесені позивачем витрати підтверджені належними доказами, відповідають критеріям розумності, співмірності та ґрунтується на вимогах закону.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У лютому 2023 року ТОВ ПП "ЗІП" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 26 жовтня 2022 року, додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 31 жовтня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 січня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
У касаційній скарзі заявник зазначає, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі № 554/6423/17, від 11 грудня 2019 року у справі № 483/1070/17, від 18 грудня 2019 року у справі № 752/12431/17, від 30 жовтня 2019 року у справі № 503/361/16-ц, від 17 лютого 2020 року у справі № 495/9926/18, від 25 березня 2020 року у справі № 288/1466/18, від 16 квітня 2020 року у справі № 524/3222/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 682/2782/18, від 03 листопада 2021 року у справі № 387/326/20, від 10 листопада 2021 року у справі № 673/723/20, від 06 липня 2022 року у справі № 148/201/21, Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц.
Відзив на касаційну скаргу від сторони позивача не надходив.
Щодо клопотання про розгляд справи з викликом сторін
У касаційній скарзі заявник просить розгляд касаційної скарги здійснювати із викликом сторін.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК Українипід час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК Україниу суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Абзац другий частини першої статті 402 ЦПК України визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.
Відповідач реалізував свої процесуальні права, які відповідають принципу змагальності на стадії касаційного перегляду справи, шляхом викладення своєї позиції у касаційній скарзі. Клопотання про розгляд справи судом касаційної інстанції з викликом сторін не містить обґрунтувань того, які ще важливі для справи пояснення може надати сторона відповідача лише особисто в суді, окрім тих, які викладені письмово у касаційній скарзі.
Верховний Суд, враховуючи викладене, виходячи із повноважень суду касаційної інстанції, який не може встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами, оцінивши характер спору та суть правового питання, яке підлягає вирішенню у розглядуваній справі, вважає, що у цій справі відсутні підстави для виклику представника ТОВ ПП "ЗІП" в судове засідання для надання особистих пояснень на стадії касаційного перегляду справи.
Верховний Суд створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, у яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Ураховуючи викладене та зважаючи на відсутність необхідності виклику учасників справи для надання пояснень, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання заявника.
Позиція Верховного Суду
Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Обставини, встановлені судами
Із 08 серпня 2000 року ОСОБА_1 працював на ТОВ ПП "ЗІП", що підтверджується записами в трудовій книжці ОСОБА_1 та наказом ТОВ ПП "ЗІП" від 08 серпня 2000 року № 118/1-ОК.
10 вересня 2020 року між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України строком на три роки.
Згідно з наказом від 08 вересня 2020 року № 275-П ОСОБА_1 звільнено з ТОВ ПП "ЗІП" на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) за власним бажанням.
Листом від 01 жовтня 2020 року № 719 ТОВ ПП "ЗІП" повідомило ОСОБА_1 про те, що на підставі його заяви про звільнення підготовлені документи про припинення трудових відносин із ним, а також про те, що останньому необхідно з`явитися на підприємство для ознайомлення з документами про припинення трудових відносин.
Листом від 01 березня 2021 року № 158 ТОВ ПП "ЗІП" повідомило представника позивача - адвоката Скіпенко Р. Е. про те, що трудовий договір з ОСОБА_1 припинено 08 вересня 2020 року за його власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України. Разом з цим листом направлено копію наказу про звільнення від 08 вересня 2020 року № 275-П.
Згідно з висновком експерта за результатами проведення почеркознавчої експертизи № 3691-21, складеного 21 жовтня 2021 року судовим експертом ДніпроНДІСЕ Соломахою Ю. В. встановлено:
- рукописні записи "Генеральному директору ООО ПП "ЗИП" Титаренко В. В. ОСОБА_1 слюсаря-ремонтника дільниці: "… заява прошу вас звільнити мене за власним бажанням", а також підпис від імені ОСОБА_1 у заяві від 25 серпня 2020 року - виконані ОСОБА_1 ;
- рукописні записи: "Не заперечую про відпрацювання два тижні. Звільнення 08.09.2020 ОСОБА_3" у заяві ОСОБА_1 від 25 серпня 2020 року - виконані ОСОБА_4 ;
- цифровий рукописний запис "25.08.20" виконаний не ОСОБА_1, не ОСОБА_4, а іншою особою;
- ознаки, які б свідчили про виконання підпису від імені ОСОБА_1, а також рукописних записів: "Генеральному директору ООО ПП "ЗИП" Титаренко В. В. ОСОБА_1 слюсаря-ремонтника дільниці у заяві ОСОБА_1. від 25 серпня 2020 року - під дією збиваючих факторів природного характеру (до яких, зокрема, відносяться: вікові зміни та хворобливий стан, незвичне тримання пишучого приладу, незручна поза, фізична чи м`язова втома, алкогольне сп`яніння, дія фармакологічних чи інших засобів, що посилюють збуджуючі процеси тощо), а також штучного характеру (зміна виконавцем ознак власного почерку) не виявлені; цифровий рукописний запис "25.08.20" є непридатним для встановлення статі та групової приналежності виконавця з причин, викладених у дослідницькій частині висновку.
Відповідно до розрахунку середнього заробітку ОСОБА_1, наданого ТОВ ПП "ЗІП", середньоденна заробітна плата позивача за останні два місця, що передували звільненню (липень та серпень 2020 року), становить 684,88 грн.
Правове обґрунтування
Щодо вимог про поновлення на роботі
Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України, підстави розірвання трудового договору з ініціативи працівника - статтями 38 і 39 цього Кодексу, підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу - статтями 40, 41, 43, 431 і підстави розірвання трудового договору з керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) - статтею 45 цього Кодексу.
За змістом статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Вирішуючи вимоги про оскарження наказу про припинення трудового договору за власним бажанням (стаття 38 КЗпП України), суди повинні з`ясувати, чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення.
Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору за власним бажанням, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його, підпис, дата написання і бажана дата звільнення.
Визначення дати звільнення є необхідною умовою досягнення взаємної домовленості між працівником та суб`єктом призначення, з метою дотримання прав та гарантій, встановлених трудовим законодавством.
У трудових спорах законність звільнення повинен довести роботодавець.
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Щодо вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
Згідно з частиною третьою статті 119 КЗпП України (чинної з моменту звільнення позивача до 19 липня 2022 року) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".