Постанова
Іменем України
14 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 454/290/22
провадження № 61-9830св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Державне бюро розслідувань, Держава Україна в особі Державної казначейської служби України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 29 вересня 2022 року у складі судді Адамовича М. Я. та постанову Львівського апеляційного суду від 13 червня 2023 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог позову і судових рішень судів попередніх інстанцій
У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного бюро розслідувань (далі - ДБР), Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що ДБР не внесло відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за його заявою. Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 28 травня 2022 року зобов`язано ДБР внести до ЄРДР відомості про вчинення кримінального правопорушення за його заявою.
Позивач просив стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України на його користь 1 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями посадових (службових) осіб ДБР.
Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 29 вересня 2022 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 13 червня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили із недоведеності вимог позову, оскільки позивач не надав доказів на підтвердження наявності завданої йому моральної шкоди, причинного зв`язку між такою шкодою та протиправними діяннями відповідача.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У червні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 29 вересня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 червня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо заявник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні). Зокрема, у касаційній скарзі зазначено про необхідність відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 638/8636/17-ц (провадження № 61-40480св18).
У липні 2023 року на електрону пошту Верховного Суду від ДБР надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ДБР просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Відзив мотивовано тим, що доводи касаційної скарги про суперечність висновків Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 638/8636/17-ц (провадження № 61-40480св18) окремим конституційним нормам та положенням законодавства, що регулює відшкодування майнової шкоди, завданими незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, є безпідставними, підстави для відступлення від висновків щодо застосування норм права, викладених у зазначеній постанові, відсутні.
Щодо клопотання про розгляд справи за участю заявника
У відзиві на касаційну скаргу заявник просить розгляд справи здійснювати у відкритому судовому засіданні за участю представника ДБР.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК Українипід час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК Україниу суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Абзац другий частини першої статті 402 ЦПК України визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.
ДБР реалізувало свої процесуальні права, які відповідають принципу змагальності на стадії касаційного перегляду справи, шляхом викладення своєї позиції у відзиві на касаційну скаргу. Клопотання про розгляд справи судом касаційної інстанції за участю представника ДБР не містить обґрунтувань того, які ще важливі для справи пояснення може надати останній лише особисто в суді, окрім тих, які викладені письмово у відзиві на касаційну скаргу.
Верховний Суд, враховуючи викладене, виходячи із повноважень суду касаційної інстанції, який не може встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами, оцінивши характер спору та суть правового питання, яке підлягає вирішенню у розглядуваній справі, вважає, що у цій справі відсутні підстави для виклику представника ДБР в судове засідання для надання особистих пояснень на стадії касаційного перегляду справи.
Верховний Суд створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, у яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Ураховуючи викладене та зважаючи на відсутність необхідності виклику учасників справи для надання пояснень, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання заявника.
Позиція Верховного Суду
Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Обставини, встановлені судами
Листом Управління забезпечення діяльності ДБР від 25 травня 2020 року заяву ОСОБА_1 від 16 травня 2020 року про вчинення кримінального правопорушення суддею Апеляційного суду Львівської області ОСОБА_2 направлено за належністю для розгляду до Територіального управління ДБР, розташованому у місті Львові.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 28 травня 2020 року задоволено скаргу ОСОБА_1 . Визнано протиправною бездіяльність уповноваженої особи (слідчого) ДБР, яка полягає у невнесенні відомостей до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 . Зобов`язано ДБР невідкладно, але не пізніше 24 годин після отримання копії ухвали, внести відомості до ЄРДР. Зобов`язано надати ОСОБА_1 витяг з ЄРДР, що підтверджує внесення до реєстру відомостей за його заявою.
Листом Територіального управління ДБР, розташованого у місті Львові, від 02 червня 2020 року ОСОБА_1 роз`яснено, що з викладених ним в заяві відомостей не встановлено підстав для вжиття заходів, передбачених статтею 214 КПК України, роз`яснено право оскарження такого рішення до суду.
Правове обґрунтування
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державної влади.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.
Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури
або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Згідно з статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.