Постанова
Іменем України
14 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 709/1320/21
провадження № 61-7203св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач -приватний історико-етнографічний музей "Козацькі землі України",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Черкаського апеляційного суду від 30 червня 2022 року в складі колегії суддів:Бородійчука В. Г., Карпенко О. В., Василенко Л. І.,
Історія справи
Короткий зміст позову
30 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до приватного історико-етнографічного музею "Козацькі землі України" про стягнення боргу за договором позики.
Позов мотивований тим, що між ОСОБА_1 і приватним історико-етнографічним музеєм "Козацькі землі України" укладено договір № 1 від 12 квітня 2018 року "Про надання поворотної фінансової допомоги" на загальну суму 451 057 грн.
Свої обов`язки по наданню фінансової допомоги ОСОБА_1, як позикодавець, виконала в повному обсязі, перерахувавши всю суму згідно з квитанцією № 50313721436252585006 від 13 квітня 2018 року.
Згідно пункту 1.4 умов Договору поворотної фінансової допомоги, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю фінансову допомогу протягом 8 місяців з моменту отримання, а відповідно до пункту 6.3 остаточною датою повернення фінансової допомоги є 30 листопада 2018 року.
Однак в порушення домовленостей, відповідач не повернув зазначену суму фінансової допомоги, станом на 30 листопада 2021 року зобов`язання є невиконаним. Позивач неодноразово намагався вирішити спір з відповідачем мирним шляхом, однак директор запевняв, що поверне кошти в найкоротший термін, конкретної дати та часу не називав, на пропозиції щодо укладення будь-яких додаткових угод реагував негативно та надавав категоричну відмову, яку мотивував приятельськими стосунками, у яких сторони перебували на час укладення договору, та бездоганною діловою репутацією.
У зв`язку з невиконанням відповідачем на початок осені 2021 року своїх зобов`язань за договором, 13 жовтня 2021 року позивачем на адресу відповідача було направлено вимогу (претензію), в якій позивач вимагала повернути всю суму заборгованості в повному обсязі. Відповідач отримав вказану вимогу 16 жовтня 2021 року, однак жодної реакції на отриманий лист не було. Ця обставина, на думку позивача, вказує на односторонню відмову відповідача від виконання укладеного 12 квітня 2018 року договору про надання фінансової допомоги, у зв`язку з чим позивач вимушений звернутись до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Оскільки пунктом 5.4 договору встановлено, що на момент укладення договору 451 057,00 грн еквівалентні 17 630 дол. США, а відповідач не повернув вказану суму у встановлений пунктом 6.3. договору строк, позивач вважав за можливе здійснити нарахування трьох відсотків річних та інфляційних втрат за користування коштами від суми, що еквівалентна 17 630 дол. США на момент звернення до суду.
Станом на дату звернення до суду, згідно курсу Національного банку України, курс дол. до гривні зазнав змін та складає 1 дол. США еквівалентний 27,216 грн, таким чином 17630 дол. США еквівалентні 476 362,60 грн.
Позивач розрахував, що сума відсотків за користування грошовими коштами за період з 30 листопада 2018 року по 30 листопада 2021 року складає 42 911,79 грн. Інфляційні втрати за розрахунком позивача складають 89 365,62 грн, а пеня - 86 9361,74 грн.
02 лютого 2022 року позивачем було подано позовну заяву в новій редакції, в якій збільшено позовні вимоги, що позивач пов`язував зі зростом курсу дол. США станом на 02 лютого 2022 року.
ОСОБА_1 просила стягнути з приватного історико-етнографічного музею "Козацькі землі України":
499 246,34 грн - основного боргу;
44 973,17 грн - 3 % річних;
98 401,39 грн інфляційних втрат;
911 124,57 грн - пені;
судові витрати.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області в складі судді: Кваші І. М., від 18 квітня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з приватного історико-етнографічного музею "Козацькі землі України" на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором позики від 12 квітня 2018 року у сумі 499 246,34 грн, три відсотки річних у сумі 44 932,17 грн, пеню у сумі 499 246,34 грн, судові витрати по сплаті судового збору в сумі 11 350 грн, а всього 1 054774,85 грн.
У задоволенні позову ОСОБА_1 в іншій частині відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
відповідно до пункту 5.4 договору грошові кошти, які надаються за договором, на момент укладання договору становлять суму еквівалентну 17630 дол. США. Курс долара США станом на 12 квітня 2018 року становить 25,92 грн. за 1 дол. США, в разі зростання курсу більше ніж на 5 %, сума повернення підлягає коригуванню на момент розрахунку та повинна становити суму еквівалентну 17630 дол. США. Строк надання фінансової допомоги позичальнику становить 8 календарних місяців з моменту, що обумовлений пунктом 3.3. цього договору (пункт 6.2). Остаточною датою повернення фінансової допомоги вважається 30 листопада 2018 року (пункт 6.3). За інформацією з офіційного вебсайту НБУ станом на 01 грудня 2018 року (наступний день за визначеним договором днем остаточної дати повернення коштів), курс долара США складав 28,39 грн. Оскільки на момент, коли відповідач мав виконати зобов`язання, 01 грудня 2018 року (день імовірного платежу), курс долара США зріс більше, ніж на 5 %, суд вважає, що сума заборгованості підлягає коригуванню відповідно до пункту 5.4 договору. Розмір заборгованості слід рахувати з дати її виникнення - 01 грудня 2018 року, за курсом дол.. США 28,39 грн. Таким чином, сума заборгованості станом на 01 грудня 2018 року становила 500 515,7 грн (28,39 грн. х17630 дол. США). Проте, з урахуванням того, що суд не може виходити за межі позовних вимог, стягненню підлягає сума, заявлена позивачем - 499246,34 грн.
три проценти річних: дата початку нарахування - 01 грудня 2018 року. Зазначення позивачем дати початку періоду, за який підлягають нарахуванню 3 % річних - 30 листопада 2018 є помилковим, оскільки договір діяв до 30 листопада 2018 включно. Дата закінчення нарахування - 30 листопада 2021 року. Всього три відсотки річних складають 44 932,17 грн.
аналіз норм статті 266, частини другої статті 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою. Строк виконання зобов`язання позичальником закінчився 30 листопада 2018 року. А відтак, перебіг позовної давності почався з цієї дати (дня, коли у кредитора виникло право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання). Кредитор звернувся до суду 30 листопада 2021 року. Відповідач не заявляв про застосування позовної давності щодо стягнення пені. Таким чином, враховуючи, що позивач звернувся з вимогою про стягнення пені за 1 рік (365 днів), суд зробив висновок про наявність правових підстав для стягнення пені за один рік, а саме 365 днів, починаючи з 01 грудня 2018 року. Тому доводи відповідача про існування форс-мажорних обставин у вигляді поширення на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненою коронавірусом SАRS-СоV-2, як підставу не нараховувати пеню, суд відкидає, оскільки карантин на території України, пов`язаний з поширенням вірусу, Кабінетом Міністрів України встановлено 12 березня 2020 року (Постанова КМУ "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2"). Тобто значно пізніше періоду, за який нараховано пеню;
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (частина друга статті 551 ЦК України).Пунктом 5.2 договору від 12 квітня 2018 року встановлено розмір пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання - в розмірі 0,5 % розміру фінансової допомоги за кожен день прострочення повернення фінансової допомоги. Розрахунок позивача проведений з урахуванням того, що станом на 02 лютого 2022 року (дату збільшення позовних вимог) офіційний курс долара складає 28,318 грн., та відповідно 17630 дол. США еквівалентні 499 246,34 грн. Таким чином, за розрахунком позивача пеня має складати 499 246,34 грн/100х0,5х365 (дні)=911 124,57 грн. Відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Тлумачення частини третьої статті 551 ЦК України свідчить, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду за наявності однієї з умов: (а) якщо він значно перевищує розмір збитків; (б) за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Судом встановлено, що з відповідача підлягає стягненню пеня за прострочення виконання договору за період з 01 грудня 2018 року до 30 листопада 2019 року (з розрахунку 0,5% від розміру боргу у сумі 499 246,34 за 365 днів прострочення). Таким чином, розрахована пеня складає 911124,57 грн. Проте суд зробив висновок, що стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі, що більше ніж майже удвічі перевищує суму простроченого зобов`язання, не можна вважати таким, який би відповідав завданням цивільного судочинства - справедливому та розумному вирішенню справи. Тому суд вважав можливим зменшити розмір пені до суми 499 246,34 грн., що відповідатиме принципу пропорційності у цивільному судочинстві;
у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти. Вказана правова позиція відображена у постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі №6-284цс17. Між сторонами існує грошове зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, а також договором передбачено коригування суми повернення на момент розрахунку, інфляційні втрати стягненню не підлягають, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти. А відтак, в задоволенні вимог про стягнення інфляційних втрат слід відмовити;
у судових дебатах представник відповідача також посилався на положення частини четвертої статті 29 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", а саме: якщо договором не передбачена вартість предмета забезпечувального обтяження (або порядок її визначення) для цілей звернення стягнення, у разі набуття обтяжувачем права власності на предмет забезпечувального обтяження відповідне зобов`язання, забезпечене обтяженням, вважається повністю виконаним. Зазначав, що набувши право власності на предмет застави - картину "Поле над хмарним небом" художника Бурлюка Д. Д., позивач реалізував власне право на задоволення забезпечених вимог, отже основне зобов`язання виконано повністю, а тому вимоги позивача не підлягають до задоволення;
суд не взяв до уваги ці твердження, оскільки відповідно до частини першої статті 29 цього ж Закону, обтяжувач має право після одержання предмета обтяження у володіння задовольнити свою вимогу за забезпеченим обтяженням зобов`язанням шляхом набуття права власності на предмет забезпечувального обтяження, якщо інше не встановлено законом або договором. При цьому обтяжувач зобов`язаний повідомити боржника та інших обтяжувачів відповідного рухомого майна про свій намір набути право власності на предмет забезпечувального обтяження в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону. Тобто вказані дії є правом, а не обов`язком обтяжувача-позивача. Враховуючи, що останній цим правом не виявив бажання скористатись, суд не взяв до уваги вказані доводи представника відповідача.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Черкаського апеляційного суду від 30 червня 2022 року апеляційну скаргу приватного історико-етнографічного музею "Козацькі землі України" задоволено.
Рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 18 квітня 2022 року в частині стягнення з приватного історико-етнографічного музею "Козацькі землі України" на користь ОСОБА_1 нарахованої пені у сумі 499 246,34 грн скасовано та постановлено в цій частині нове рішення.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до приватного історико-етнографічного музею "Козацькі землі України" в частині стягнення пені в сумі 499 246,34 грн відмовлено.
В іншій частині рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 18 квітня 2022 року залишено без змін.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
02 квітня 2018 року між сторонами укладено договір № 1 про надання поворотної фінансової допомоги (а. с. 16, Т.1). Відповідно до укладеного договору, позикодавець ОСОБА_1 зобов`язується надати, а позичальник ПІЕМ "Козацькі землі України" прийняти строкову, безпроцентну, поворотну фінансову допомогу та повернути таку допомогу позикодавцю (пункт 1.1). Розмір допомоги складає 451 057,00 грн. (пункт 1.3) Позичальник зобов`язується повернути позикодавцю фінансову допомогу протягом 8 місяців з моменту її отримання (пункт 1.4). Відповідно до пункту 2.1 Договору фінансова допомога надається позичальнику на безоплатній основі, тобто плата за користування грошовими коштами не стягується. Проценти за користування грошовими коштами не нараховуються. Фінансова допомога підлягає поверненню позикодавцю в строк передбачений пунктом 1.4 умов договору (пункт 3.3). Способом забезпечення виконання зобов`язань позичальника за цим договором є неустойка та застава (пункт 5.1). При порушенні позичальником строку повернення фінансової допомоги (пункт 6.4 договору) він повинен сплатити на поточний рахунок позикодавця пеню в розмірі 0,5 % розміру фінансової допомоги за кожен день прострочення повернення фінансової допомоги (пункт 5.2). Остаточною датою повернення фінансової допомоги вважається 30 листопада 2018 року (пункт 6.3), (а. с. 16, Т. 1);
строк виконання зобов`язання позичальником закінчився 30.11.2018 року. А відтак, перебіг позовної давності почався з цієї дати (дня, коли у кредитора виникло право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання). Кредитор звернувся до суду 30 листопада 2021 року. В зв`язку з вищевикладеним суд першої інстанції зазначив, що позивач звернувся з вимогою про стягнення пені за 1 рік (365 днів), та прийшов до висновку про наявність правових підстав для стягнення пені за один рік, а саме 365 днів, починаючи з 01 грудня 2018 року;
суд першої інстанції не врахував положення пункту 15 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, які підлягають у застосуванні до встановлених правовідносин. В пункті 15 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України зазначено, що у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення. Постановою КМ України від 09 грудня 2020 року за № 1236 "про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID -19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (наступними змінами) з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID -19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 з 19 грудня 2020 року до 31 травня 2022 року установлено на території України карантин, продовжено дію карантину, встановленого постановами КМ України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID -19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", від 20 травня 2020 року № 392 "Про встановлення карантину з метою з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID -19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та від 22 липня 2020 року № 641 "Про встановлення карантину з метою з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID -19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2"
суд першої інстанції неправильно відхилив доводи відповідача про існування форс-мажорних обставин у вигляді поширення на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненою коронавірусом SАRS-СоV-2, як підставу не нараховувати пеню, оскільки карантин на території України, пов`язаний з поширенням вірусу, Кабінетом Міністрів України встановлено 12 березня 2020 року (Постанова КМУ "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2").
як вбачається з позовної заяви (нова редакція) (а. с. 135, Т. 1), позивач зазначила, що оскільки пункт 1 частини першої статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), а тому пеня розраховується наступним чином, 499 246,34/100х0,5х365 (дні)=911 124,57 грн.
дослідивши вимоги позовної заяви (нова редакція) в частині стягнення пені, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки заявлені позивачем грошові вимоги за своєю природою є пенею нарахованою за неповернення позики за рік (365 днів), що передував подачі позову (2020-2021 рік), тобто у період карантину, встановленого Постановою Кабінетом Міністрів України на всій України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби СОVID-19, то в силу приписів пункту 15 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України позичальник (відповідач) звільняється від обов`язків сплачувати на користь позикодавця (позивача) пені за прострочення повернення позики, а тому законні підстави задоволення вимог в цій частині відсутні;
тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції, як ухвалене при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм процесуального права, до скасування в частині стягнення пені в сумі 499 246,34 грн та ухвалення нового в цій частині рішення суду про відмову в задоволенні вказаної вимоги.
Аргументи учасників справи
У липні 2022 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на постанову Черкаського апеляційного суду від 30 червня 2022 року, у якій просила:
оскаржену постанову апеляційного суду скасувати;
залишення в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
виходячи із основних засад цивільного права, які характеризуються загальним підходом до певної групи цивільних правовідносин, принципу рівності правового регулювання окремого виду правовідносин та аналізуючи норми розділу V ЦК України "Строки та терміни. Позовна давність" у їх сукупності, слід дійти висновку про поширення норми частини третьої статті 267 ЦК України як на загальну, так і спеціальну позовну давність. Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов`язана лише із наявністю про це заяви сторони;
здійснення розрахунку судом першої інстанції пені саме з 01 грудня 2018 року по 01 грудня 2019 року є логічним, та таким, що відповідає нормам чинного законодавства України, оскільки Відповідачем навіть не піднімалось питання давності чи строків нарахування пені, суд першої інстанції не мав інших варіантів як розрахувати її з іншої дати на яку посилався відповідач у апеляційній скарзі;
без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може, оскільки можливість застосування позовної давності пов`язана лише з наявністю про це заяви сторони. Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 6-474цс16;
пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір поки зобов`язання не буде виконано. її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення. Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права. Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). За таких обставин включення для обрахування пені прострочених платежів, які мали місце поза межами позовної давності до основної вимоги, не ґрунтується на вимогах закону. Отже аналіз норм статті 266, частини другої статті 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою;