Постанова
Іменем України
11 серпня 2023 року
місто Київ
справа № 359/4630/19
провадження № 61-2144св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Яремка В. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Грушка Володимир Ігорович, на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 вересня 2022 року у складі судді Борця Є. О. та постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2023 року у складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Желепи О. В., Кравець В. А.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.
На обґрунтування позову посилався на те, що 11 вересня 2018 року він уклав з ОСОБА_2 договір позики, за умовами якого позичив останній грошові кошти у розмірі 747 300,00 грн, що в еквіваленті становить 26 500,00 дол. США, а ОСОБА_2 зобов`язалась повернути позивачу таку ж суму грошових коштів до 12 години 00 хвилин 11 листопада 2018 року. У випадку неналежного виконання грошового зобов`язання відповідачка зобов`язалася сплатити пеню у розмірі 2% від суми платежу за кожен день прострочення, а також 3% річних від простроченої суми та інфляційні втрати за час прострочення.
Також з ОСОБА_2 укладено додатковий договір до договору позики, за яким розмір пені був збільшений до 3% від суми платежу за кожен день прострочення, збільшений розмір 3% річних від простроченої суми, передбачений частиною другою статті 625 ЦК України до 5,7% від суми позики за кожні 30 днів позики. Крім того, був передбачений штраф у розмірі 50 % від суми залишку неповернутої позики у разі стягнення суми позики в примусовому порядку.
На забезпечення виконання зобов`язань 11 вересня 2018 року ОСОБА_1 уклав з ОСОБА_3, ОСОБА_2 договір поруки, за яким ОСОБА_3 зобов`язався відповідати перед позивачем за неналежне виконання ОСОБА_2 грошових зобов`язань за договором позики та додатковим договором до договору позики.
В обумовлений строк ОСОБА_2 не повернула суму позики, тому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог позивач просив стягнути солідарно з обох відповідачів борг з повернення позики у розмірі 13 630 38,37 грн, що складається з боргу з повернення позики у розмірі 747 300,00 грн, процентів від простроченої суми у розмірі 1 500 271,20 грн, пені за неповернення позики у розмірі 7 747 104,00 грн, пені за несплату процентів від простроченої суми у розмірі 3 090 159,75 грн, інфляційних втрат за час прострочення у розмірі 165 900,60 грн та штрафу у розмірі 373 650,00 грн.
Короткий зміст рішень судів
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 вересня 2022 року позов задоволено частково. Стягнено солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 11 вересня 2018 року у загальному розмірі 2 024 632,96 грн.
У задоволенні позову в частині вимоги про стягнення боргу за договором позики в більшому розмірі відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у відповідачів виникло зобов`язання повернути ОСОБА_1 позику в іноземній валюті, тому немає підстав для стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 інфляційних втрат за час прострочення.
Пунктом 7.4 додаткового договору до договору позики від 11 вересня 2018 року передбачений штраф в розмірі 50 % від суми залишку позики у випадку стягнення суми позики в примусовому порядку. Фактично цей вид неустойки передбачає відповідальність за неналежне виконання зобов`язання з поверненню позики. Однак за це порушення грошового зобов`язання з відповідачів вже стягується пеня та три відсотки річних від простроченої суми.
Додаткове стягнення ще й штрафу за одне і теж порушення суперечить частині першій статті 61 Конституції України. Стягнення цієї неустойки у розмірі 13 250,00 дол. США тільки за те, що ОСОБА_1 був вимушений звернутись до суду не відповідає принципам справедливості, добросовісності та розумності.
Крім того, стягнення пені за несплату трьох відсотків річних від простроченої суми не передбачено ні укладеними договорами, ні чинним цивільним законодавством. Тому підстав для включення до суми борг за договором позики інфляційних втрат за час прострочення, штрафу та пені за несплату трьох процентів річних від простроченої суми немає.
Постановою Київського апеляційного суду від 17 січня 2023 року рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 вересня 2022 року в частині відмовлених позовних вимог про стягнення штрафу залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що умовами договору позики, а саме пунктом 4 передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за цим договором, внаслідок чого нарахування пені відбувається за кожний день прострочення. Водночас згідно з пунктом 7.4 додаткового договору до договору позики сторонами передбачена сплата штрафу як виду цивільно-правової відповідальності за правопорушення - несвоєчасне повернення позики.
Таким чином, умовами договору передбачено відповідальність за одне й те саме порушення строку повернення позики у двох видах, а саме штрафу та пені.
Відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов`язань за договором позики свідчить про недотримання положень, передбачених статтею 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те саме порушення.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У лютому 2023 року ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Грушка В. І., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення вимог про стягнення штрафу скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в цій частині.
На обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що пеня та штраф стягуються за різні порушення умов договору.
Пунктом 7.4 додаткового договору до договору позики від 11 вересня 2018 року встановлено, що у випадку невиконання позичальником зобов`язань, встановлених пунктами 2.3 та 5.1, передбачений штраф у розмірі 50% від суми залишку позики у випадку стягнення суми позики в примусовому порядку.
Також умовами договору передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за порушення позичальником строків погашення кредиту і відсотків за користування ним. Суди не врахували висновків Верховного Суду, відповідно до яких одночасне стягнення штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі № 910/12876/19, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, постановах Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі № 916/1777/19, від 02 квітня 2019 року у справі № 917/194/18, від 09 лютого 2018 року у справі № 911/2813/17, від 22 березня 2018 року у справі № 911/1351/17, від 25 травня 2018 року у справі № 922/1720/17.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Грушка В. І., на підставі, передбаченій пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Встановлені судами обставини
Суди попередніх інстанцій встановили, що 11 вересня 2018 року ОСОБА_1 (позикодавець) уклав з ОСОБА_2 (позичальник) договір позики, за умовами якого зобов`язався передати ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 747 300,00 грн, що в еквівалентні становить 26 500,00 дол. США, а ОСОБА_2 зобов`язалася повернути ОСОБА_1 таку ж суму грошових коштів до 12 години 00 хвилин 11 листопада 2018 року.
Пунктом 4 договору позики визначено, що у разі несвоєчасного виконання зобов`язання позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцеві неустойку у розмірі 2 % від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Позичальник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Позичальник, у разі прострочення ним виконання грошового зобов`язання, на вимогу позикодавця зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми.
У день укладення договору позики ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 26 500,00 дол. США, що підтверджується розпискою, складеною ОСОБА_2 .
Також 11 вересня 2018 року ОСОБА_1 уклав з ОСОБА_2 додатковий договір до договору позики.
Пунктом 2.1 додаткового договору був змінений строк повернення позики та сплати процентів до 11 листопада 2018 року, а також конкретизовано зобов`язання ОСОБА_2 повернути позивачу грошові кошти у розмірі, еквівалентному грошовим коштам у розмірі 26 500,00 дол. США.
Згідно з пунктом 3.1 додаткового договору позикодавець має право на одержання від позичальника процентів, що становить 5,7 % від суми позики за кожні 30 днів позики.
У пункті 7.3 додаткового договору сторони погодили збільшений розмір пені, а саме 3 % від суми платежу за кожен день прострочення, а в пункті 7.4 додаткового договору сторони визначили, що у разі прийняття позикодавцем рішення про стягнення процентів за користування позикою та суми позики в примусовому порядку внаслідок невиконання позичальником зобов`язань, встановлених пунктом 2.3 та 5.1, до позичальника застосовується штраф у розмірі 50 % від суми фактичного залишку позики на дату прийняття позикодавцем рішення про стягнення простроченої заборгованості в примусовому порядку.
Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити на вимогу позикодавця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми.
11 вересня 2018 року ОСОБА_1 уклав з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договір поруки, за умовами якого ОСОБА_3 зобов`язався відповідати перед позивачем за неналежне виконання ОСОБА_2 грошових зобов`язань за договором позики від 11 вересня 2018 року, а також за додатковим договором до договору позики від 11 вересня 2018 року.