ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 серпня 2023 року
м. Київ
справа №820/2926/17
касаційні провадження № К/9901/3562/17, К/9901/59/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,
розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2017 (головуючий суддя - Бегунц А.О., судді - Старостін В.В., Рєзнікова С.С.) та касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.09.2017 (суддя Мар`єнко Л.М.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2017 у справі за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 (далі - позивач, платник) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (далі - відповідач, Управління, контролюючий орган), в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення Управління від 07.03.2017 №2038-22/1303 в частині, якою ОСОБА_2 визначено суму податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік у сумі податкового зобов`язання у розмірі 4474,93 грн, за 2016 рік у сумі податкового зобов`язання у розмірі 28865,20 грн.
На обґрунтування зазначених вимог позивач послався на протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з підстав того, що позивач не повинен сплачувати податок у 2015 році, контролюючим органом не враховано пільги зі сплати податку. Вважає, що відповідачем не правильно визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки позивачу за 2016 рік.
Харківський окружний адміністративний суд постановою від 21.09.2017 позов задовольнив в повному обсязі: скасував податкове повідомлення-рішення Управління від 07.03.2017 №2038-22/1303 в частині визначення суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік у розмірі 4474,93 грн, за 2016 рік у розмірі 28865,20 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що застосування контролюючим органом положень статті 267 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з метою оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки не може мати місце у 2015 році. При здійсненні розрахунку податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки позивачу за 2016 рік, податковий орган, обчислюючи розмір податку з житлової нерухомості не врахував пільги, встановлені для фізичних осіб.
Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 20.11.2017 скасував рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення Управління від 07.03.2017 №2038-22/1303 в частині, якою позивачу визначено суму податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік у розмірі 31716,00 грн та прийняв в цій частині нову постанову, якою у задоволенні позову відмовив. В іншій частині постанову суду першої інстанції залишив без змін.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що застосування контролюючим органом положень статті 266 ПК України з метою оподаткування позивача податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки не може мати місце у 2015 році. Водночас, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що контролюючим органом правомірно у відповідності до підпункту "г" підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України визначено суму податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік в редакції розрахунку, здійсненого судом.
Позивач, не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
На обґрунтування вимог касаційної скарги позивач зазначив про те, що положеннями ПК України не передбачено віднесення до об`єкту оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, нежитлову нерухомість. Зауважує, що судом апеляційної інстанції неправильно було розраховано площу гаражу (нежитлового приміщення) при визначенні бази оподаткування, що призвело до неправильного визначення суми зазначеного податку.
Також, не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог, відповідач також звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
На обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач, посилаючись на законність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення, зазначає, що ним правильно на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України та відповідно до положень підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України донараховано податкові зобов`язання з податку на майно, від`ємне від земельної ділянки, оскільки позивач є платником зазначеного податку.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалами від 26.12.2017 та 15.01.2018 відкрив провадження за касаційними скаргами позивача та відповідача відповідно і витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 14.08.2023 закінчив підготовку справи до касаційного розгляду, визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами і призначив справу до касаційного розгляду у порядку письмового провадження з 15.08.2023.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційних скаргах доводи та дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягає задоволенню з таких підстав.
У справі, що розглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 є законним представником неповнолітнього ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У власності позивача, ОСОБА_2, перебуває об`єкт житлової нерухомості - квартира АДРЕСА_1, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 15.10.2015.
Управлінням прийнято податкове повідомлення-рішення форми "Ф" від 07.03.2017 №2038-22/1303, яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік у розмірі 4474,93 грн, за 2016 рік у сумі 33369,97 грн. Відповідно до оскаржуваного повідомлення-рішення контролюючим органом за 2016 рік було розраховано суму податкового зобов`язання 33369,97 грн = (27,56 грн * 303,7 кв.м.) + 25000,00 грн.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційних скарг, колегія суддів зазначає про таке.
Законом України від 28.12.2014 №71-VІІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо податкової реформи", (набрав чинності 01.01.2015), викладено у новій редакції статтю 266 ПК України, якою запроваджено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Так, підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України визначено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування (підпункт 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України).
Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).
Відповідно до статті 265 ПК України (у редакції Закону №71-VIII) податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.
За правилами підпункту 12.3.1 пункту 12.3 статті 12 ПК України встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до підпункту 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 ПК України при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов`язково визначаються об`єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.
Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України передбачено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Таким чином, місцеві ради мають обов`язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок ( і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
За правилами статті 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.