ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 803/850/17
касаційне провадження № К/9901/1684/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,
розглянув у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Головного управління ДФС у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 15.08.2017 (суддя Плахтій Н.Б.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2017 (головуючий суддя - Глушко І.В., судді - Коваль Р.Й., Судова-Хомюк Н.М.) у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Волинській області, третя особа на стороні позивачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Володимир-Волинська міська рада Волинської області, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач 1, ОСОБА_1 ), ОСОБА_2 (далі - позивач 2, ОСОБА_2 ) звернулися з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі - відповідач, Управління, контролюючий орган), третя особа на стороні позивачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_3 (далі - третя особа 1), третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Володимир-Волинська міська рада Волинської області (далі - третя особа 2), в якому просили визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 24.05.2017 №5012679-1301, №5013123-1301, від 29.05.2017 №5012678-301.
Обґрунтовуючи вимоги, позивачі зазначили про протиправність прийнятих рішень, оскільки він не повинен сплачувати орендну плату за користування земельними ділянками з підстав того, що з 07.10.2015 спірна земельна ділянка не перебувала і не перебуває в користуванні (оренді) орендарів, договір не переукладався і будь-яких додаткових угод з 07.10.2015 про продовження дії договорів сторонами не укладались. Також, позивачі зазначили, що ОСОБА_3 за усною домовленістю задекларував і сплатив в повному обсязі орендну плату за 2014-2015 роки.
Відповідач у запереченнях вказує на відповідність прийнятих ним рішень вимогам податкового законодавства, посилаючись на обов`язок позивача сплачувати орендну плату за землю відповідно до статті 20 Закону України "Про оренду землі" від 06.10.1998 № 161-ХІV (далі - Закон № 161-ХІV).
Волинський окружний адміністративний суд постановою від 15.08.2017, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2017, позов задовольнив частково: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Управління від 29.05.2017 №5012678-301 в частині визначення ОСОБА_1 суми податкового зобов`язання по орендній платі з фізичних осіб в розмірі 11823,83 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачі зобов`язані нараховувати та сплачувати земельний податок на загальних підставах з моменту набуття права власності на нерухоме майно до моменту припинення цього права. Недотримання норм земельного законодавства щодо реєстрації права оренди земельної ділянки (набуття і припинення цього права) не може бути підставою для звільнення землекористувача від плати за землю. При цьому, орендна плата є платежем за фактичне використання земельної ділянки, на якій знаходяться об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності землекористувача. Об`єктом оподаткування в силу положень Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) є земельна ділянка, тому факт надходження платежу до бюджету у вигляді сплати земельного податку є виконанням податкового обов`язку щодо сплати податку незалежно від того, ким проведена така сплата.
Інспекція, не погодившись з прийнятими судовими рішеннями в частині задоволених позовних вимог, звернулася до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на невірне застосування та порушення судами норм матеріального права, зокрема, пункту 288.1 статті 288, статті 286 ПК України. Скаржник доводить, що за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: пропорційно належній частці кожної особи якщо будівля перебуває у спільній частковій власності. Відповідач вважає, що оскільки позивачі є платниками орендної плати за земельну ділянку, на яких відкриті облікові картки на кожного окремо, то позивачі повинні сплачувати кожен орендну плату пропорційно належній своїй частині, а не ОСОБА_3 за всіх за усною домовленістю.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 02.01.2018 відкрив провадження за касаційною скаргою Управління та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 14.08.2023 призначив справу до касаційного розгляду у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін на 15.08.2023.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Управлінням на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, пункту 286.5 статті 286 ПК України прийняті податкові повідомлення-рішення: від 24.05.2017 №5012679-1301, яким визначено ОСОБА_1 суму податкового зобов`язання з орендної плати за землю за 2017 рік в розмірі 14532,56 грн; від 29.05.2017 №5012678-1301, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання з орендної плати за землю за 2014 рік в розмірі 4468,32 грн, за 2015 рік в сумі 7355,51 грн, за 2016 рік в розмірі 13709,96 грн, всього 25533,79 грн; від 24.05.2017 №5013123-1301, яким ОСОБА_2 визначено суму податкового зобов`язання з орендної плати за землю за 2017 рік в розмірі 14532,56 грн.
Відповідачем також прийнято податкове повідомлення рішення від 15.05.2017 №07/03211301, яким ОСОБА_2 визначено суму податкового зобов`язання з орендної плати за землю за 2014 рік в розмірі 7659,98 грн, за 2015 рік в сумі 7355,51 грн, за 2016 рік в розмірі 13709,96 грн, всього 28725,45 грн, яке позивачами не оскаржується.
Підставою для прийняття зазначених податкових повідомлень-рішень слугував лист Володимир-Волинської міської ради від 13.03.2017 №505/1.27/2-17, адресований Володимир-Волинській ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області, у якому зазначено, що земельна ділянка площею 7206 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, знаходиться в користуванні ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4 за договором оренди землі від 07.10.2008 №040807900129 для обслуговування виробничих приміщень, строк дії договору закінчився 07.10.2015. Рішенням сесії від 25.12.2015 №4/19 поновлено договір оренди землі терміном на 5 років. В п`ятиденний термін після прийняття рішення проект договору оренди землі разом з витягом з рішення були передані в ЦНАП для подальшого підписання та державної реєстрації відповідно до положень статей 125, 126 Земельного кодексу України. Договір оренди земельної ділянки підписаний, проте право оренди земельної ділянки не зареєстровано. Інформація щодо договору оренди міститься в переліку орендарів, який щорічно надсилається відповідно до пункту 1 статті 288 ПК України. За інформацією контролюючого органу від 27.01.2016 №46/13-03-16-13-05 орендну плату за землю не платники не сплачували з 07.10.2015.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.
Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України, статті 1 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України, статті 1 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначає ПК України.
Підпунктами 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до підпункту 14.1.136. пункту 14.1 статті 14 ПК України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
ПК України визначив обов`язок орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.
Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХII ПК України.
Так, підпунктами 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України визначено, що платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Пункт 287.1 статті 287 ПК України передбачає, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Приписами статті 120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.