ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 420/7805/19
адміністративне провадження № К/9901/18692/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Чиркіна С.М.,
суддів: Кравчука В.М., Шарапи В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства юстиції України на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2020 (головуючий суддя: Федусик А.Г., судді: Бойко А.В., Шевчук О.А.) у справі №420/7805/19 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, треті особи: ОСОБА_2, Акціонерне товариство "Альфа-Банк" про визнання протиправними і скасування пунктів наказу,
У С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
У грудні 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України (далі - Мін`юст або відповідач), треті особи: ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ), Акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк"), в якому просив:
визнати протиправним і скасувати пункт 2 наказу Мін`юсту України від 28.11.2019 №3680/5 "Про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень", яким скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08.02.2019 №45443670, прийняте державним реєстратором КП "Агенція реєстраційних послуг" ОСОБА_1;
визнати протиправним і скасувати пункт 3 наказу Мін`юсту України від 28.11.2019 №3680/5 "Про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень", яким анульовано доступ державному реєстратору прав на нерухоме майно комунального підприємства "Агенція реєстраційних послуг" ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 20.03.2020 у задоволенні позову відмовив.
П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 24.06.2020 скасував рішення суду першої інстанції і ухвалив нову постанову про задоволення позову.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувану постанову, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Верховного Суду від 12.08.2020 відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 11.07.2023 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
IІІ . ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанком" (Кредитор) та ОСОБА_2 (Позичальник) 27.11.2007 було укладено договір кредиту № 2007/13-2.06/720, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Трофімець В.В. та зареєстрований в реєстрі за № 2546.
08.02.2019 до Державного реєстратора ОСОБА_1., в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки, із заявою про реєстрацію права власності звернувся Кредитор. До заяви було додано іпотечний договір від 27.11.2007 № 2546, повідомлення від 14.09.2018 та повідомлення від 24.10.2018 № 100/18.
За результатами розгляду заяви про державну реєстрацію права власності №32516655, державним реєстратором відкрито розділ Державного реєстру прав №1761449551101 щодо квартири, прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 45443670, на підставі якого внесений запис про право власності №30215844 на квартиру АДРЕСА_1 за АТ "Укрсоцбанк".
До Мін`юсту України 11.09.2019 надійшла скарга ОСОБА_2 з вимогою провести перевірку правомірності рішення про держану реєстрацію прав та їх обтяжень від 08.02.2019 № 45443670, прийнятого державним реєстратором КП "Агенція реєстраційних послуг" ОСОБА_1. щодо реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1, за АТ "Укрсоцбанк".
Скарга ОСОБА_2 обґрунтована тим, що рішенням державного реєстратора КП "Агенція реєстраційних послуг" ОСОБА_1. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08.02.2019 на користь АТ "Укрсоцбанк" відчужено об`єкт нерухомості (квартиру), розташовану за адресою: АДРЕСА_1, яка належить їй на праві власності. Поряд з цим, жодного повідомлення про порушення іпотечного договору від АТ "Укрсоцбанк", власниця не отримувала.
28.10.2019 Комісією з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі - Комісія) прийнято висновок, яким вирішено задовольнити скаргу ОСОБА_2 ; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08.09.2019 №45443670, прийняте державним реєстратором КП "Агенція реєстраційних послуг" ОСОБА_1.; анулювати доступ державного реєстратора КП "Агенція реєстраційних послуг" ОСОБА_1. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Так, у ході розгляду скарги ОСОБА_2 . Комісією встановлено, що державним реєстратором ОСОБА_1. під час прийняття ним оскаржуваного рішення на порушення пунктів 1, 2 частини третьої статті 10 Закону України від 01.07.2004 №1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон №1952-IV) не було перевірено відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації, тому що подані документи не давали змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, оскільки ним проведено оскаржувану державну реєстрацію права власності за відсутності необхідних для оскаржуваної реєстрації прав відповідно до підпункту 2 пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127, документів, а саме: не встановлено факт завершення 30-денного строку отримання письмової вимоги від АТ "Укрсоцбанк", а також на доданому до заяви рекомендованому повідомленні не було відмітки про отримання, що не давало змоги встановити направлення іпотекодержателем вимоги іпотекодавцю, боржнику, та її отримання ним, а також порушено вимоги статті 37 Закону України "Про іпотеку", оскільки до поданих для реєстрації документів не додано оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності.
28.11.2019 відповідно до пункту 2 частини шостої статті 37 Закону № 1952-IV, пункту 12 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1128 (далі - Порядок № 1128) Мін`юстом України прийнято наказ № 3680/5 "Про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень" (далі - Наказ № 3680/5), яким:
1. Скаргу ОСОБА_2 від 11.09.2019 задоволено в повному обсязі.
2. Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08.09.2019 №45443670, прийняте державним реєстратором КП "Агенція реєстраційних послуг" ОСОБА_1.
3. Анульовано доступ державного реєстратора КП "Агенція реєстраційних послуг" ОСОБА_1. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно із пунктами 4, 5 цього наказу, виконання пункту 2 покладено на Департамент державної реєстрації та нотаріату, а пункту 3 на ДП "Національні інформаційні системи".
Не погоджуючись із пунктами 2, 3 наказу відповідача від 28.11.2019 № 3680/5, позивач звернувся з позовом до суду.
ІV. АРГУМЕНТИ СТОРІН
В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що ним на виконання своїх службових обов`язків здійснено державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) та зареєстровано право власності на квартиру за АТ "Укрсоцбанк". Однак за результатом розгляду скарги ОСОБА_2, відповідачем відносно позивача прийнято наказ, якими скасовано рішення про державну реєстрації прав та їх обтяжень, а також анульовано позивачу доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. На думку позивача, спірний наказ не містять жодного обґрунтування підстав його прийняття, а також мотивів застосування санкцій у вигляді анулювання доступу до Державного реєстру. Крім того, позивач зазначив, що у зв`язку із прийняттям оскаржуваного наказу він, як державний реєстратор, не може належним чином здійснювати повноваження, передбачені статтею 9 Закону № 1952-IV.
Відповідач позов не визнав. Вважає оскаржуваний наказ законним, оскільки позивачем під час прийняття рішення не перевірено відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, зокрема, не встановлено факт завершення 30-денного строку отримання письмової вимоги від АТ "Укрсоцбанк", а на доданому до заяви рекомендованому повідомленні не було відмітки про отримання поштового відправлення, що не давало змоги встановити направлення іпотекодержателем вимоги іпотекодавцю, боржнику, та її отримання ним; порушено вимоги статті 37 Закону України "Про іпотеку", оскільки не додано оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності.
V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Вирішуючи зазначений спір, суди обох інстанцій насамперед виходили з того, що цей спір є публічно-правовим, а тому підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що за вимогами приписів Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. Водночас позивачем зареєстровано право власності на квартиру за АТ "Укрсоцбанк" за відсутності належних доказів направлення кредитором на адресу ОСОБА_2 письмової вимоги про усунення порушення.
Також, Комісією за результатами розгляду скарги встановлено, що розглядаючи заяву АТ "Укрсоцбанк" про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, позивачем не перевірено документи на наявність підстав для зупинення державної реєстрації прав, оскільки з доданих кредитором до заяви документів, вбачається, що кредитором державному реєстратору не надано: оцінку об`єкта суб`єктом оціночної діяльності; копію письмової вимоги про усунення порушень, надісланої скаржниці; документу, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання копії вказаної вимоги, квитанцій та описів вкладень про відправку вимог, з метою встановлення, що саме вимоги направлялися за рекомендованими повідомленнями.
За наведених вище обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не дотримано законодавчо передбачених вимог для проведення відповідної державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Суд апеляційної інстанцій дійшов протилежного висновку. Так, проаналізувавши положення статті 36 Закону України "Про іпотеку", суд апеляційної інстанції наголосив, що порядок та процедура звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку встановлюються за власним волевиявленням сторонами договору іпотеки і здійснюється у відповідності до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в цьому іпотечному договорі, який підписується сторонами.
Згідно із пунктом 6.2 договору іпотеки від 27.11.2007, укладеного між ОСОБА_2 та АТ "Укрсоцбанк" (правонаступник - АТ "Альфа-Банк"), сторони домовились про те, що усі повідомлення за цим договором будуть вважатись зробленими належним чином, у випадку якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур`єром, телеграфом або вручені особисто за зазначеними адресами Сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатись дата їх особистого вручення, або дата поштового штемпеля відділення зв`язку одержувача.
Таким чином, за висновками апеляційного суду, сторони іпотечного договору - ОСОБА_2 та АТ "Укрсоцбанк" самостійно домовилися про те, що у правовідносинах між ними, датою належного повідомлення за цим договором буде або дата вручення особисто письмового повідомлення за зазначеною у договорі адресою, або дата проставлення поштовим відділенням поштового штемпеля на поштовому відправленні, надісланому рекомендованим листом за такою адресою.
В контексті зазначених обставин, суд апеляційної інстанції констатував, що надані відповідачем матеріали розгляду скарги ОСОБА_2, взагалі не містять договору іпотеки від 27.11.2007, укладеного між ОСОБА_2 та АТ "Укрсоцбанк", що свідчить про те, відповідачем вказані умови цього договору взагалі не досліджувалися та не оцінювались.
Апеляційний суд зазначив, що матеріали справи містять рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 1400041220050 та опис його вкладення, з яких вбачається, що 14.09.2018 АТ "Укрсоцбанк" (правонаступник - АТ "Альфа-Банк") направив поштове відправлення з повідомленням про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням на адресу іпотекодавця - ОСОБА_2, зазначену в договорі іпотеки, а саме: АДРЕСА_1 .
Своєю чергою за інформацією, що міститься у довідці Укрпошти від 04.10.2018, вказане поштове відправлення не було вручено ОСОБА_2 у зв`язку із закінченням встановленого строку його зберігання, тобто з незалежних від відправника АТ "Укрсоцбанк" (правонаступник - АТ "Альфа-Банк2) причин, що свідчить про належне виконання іпотекодержателем вказаних вище умов договору стосовно належного повідомлення іпотекодателя, та відповідно правомірність вчинення позивачем 08.02.2019 (тобто більш ніж через 30 днів з проставленої відділенням пошти дати 04.10.2018, яка відповідно до вказаних умов договору іпотеки є датою належного повідомлення сторони) реєстраційної дії щодо державної реєстрації права власності на спірну квартиру за АТ "Укрсоцбанк" (правонаступник - АТ "Альфа-Банк").
Апеляційний суд послався на правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 29.08.2018 у справі № 755/5691/16-ц.
Одночасно суд апеляційної інстанції констатував, що судом першої інстанції не було витребувано ані договору іпотеки від 27.11.2007, укладеного між ОСОБА_2 та АТ "Укрсоцбанк", ані вказаних матеріалів щодо надсилання ОСОБА_2 повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки, та не досліджено вищевказаних обставин, що свідчить про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, та відповідно про наявність підстав для скасування судового рішення згідно пункту першого частини першої статті 317 КАС України.
Апеляційний суд відхилив доводи відповідача щодо недотримання позивачем положень статті 37 Закону України "Про іпотеку", за якими іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності, з підстав, що спірні правовідносини склались навколо саме вчинення державним реєстратором реєстраційної дії, які регламентуються Порядком та Законом, в той час, як Законом України "Про іпотеку" врегульовано правовідносини щодо забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні відповідної особи (іпотекодавця).
VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ
Касаційна скарга відповідача обґрунтована тим, що судом апеляційної інстанції неповно з`ясовані обставини справи, що призвело до скасування законного рішення суду першої інстанції. Скаржник наполягає, що позивачем проведено оскаржувану реєстраційну дію за відсутності встановленого факту завершення 30-денного строку отримання ОСОБА_2 письмової вимоги від АТ "Укрсоцбанк". Крім того, у доданому до заяви рекомендованому повідомленні не було відмітки про отримання, що за позицією Мін`юсту, не давало позивачу змоги встановити направлення іпотекодержателем вимоги іпотекодавцю, боржнику, та її отримання ним. Також у порушення вимог статті 37 Закону України "Про іпотеку", до поданих для реєстрації документів не було додано оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності.
З огляду на порушення, виявлені у ході розгляду скарги, відповідачем було обрано один із передбачених заходів реагування у вигляді анулювання позивачу доступу до державного реєстру прав, який на переконання скаржника, є найменш суворим.
За наведених обставин скаржник вважає оскаржуваний наказ законним, обґрунтованим та таким, що відновлює порушене право ОСОБА_2 у сфері державної реєстрації прав.
Також скаржник посилається на дискреційні повноваження щодо розгляду скарги у сфері державної реєстрації прав.
Інші учасники справи процесуальним правом на подачу відзиву на касаційну скаргу не скористалися.
VIІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, в якій зазначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно із положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Положеннями статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Надаючи правову оцінку позовним вимогам про визнання протиправним і скасування пункту 2 оскаржуваного наказу, колегія суддів зазначає таке.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Отже, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав, свобод чи інтересів особи, що звернулася до суду з позовом, у публічно-правових відносинах.
Так, оскаржуваним пунктом 2 наказу від 28.11.2019 № 3680/5 скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08.09.2019 № 45443670, прийняте державним реєстратором КП "Агенція реєстраційних послуг" ОСОБА_1.
Реєстраційні дії чи їх скасування не призводять до виникнення, зміни чи припинення правовідносин у державного реєстратора. Тому у частині скасування рішень про реєстрацію оскаржуваний наказ не може порушувати прав реєстратора.
Державний реєстратор не є учасником правовідносин, що виникли на підставі реєстраційної дії, а тому й не може бути позивачем чи відповідачем у такій справі. Належними сторонами цих правовідносин є особи, права яких припиняються чи набуваються внаслідок реєстраційної дії. Саме вони мають право на звернення до суду.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 826/1906/17, від 10.08.2021 у справі №240/1127/20, від 13.01.2022 у справі №826/9221/17, від 07.07.2022 у справі №280/2030/21, від 30.11.2022 у справі №240/15899/20 та від 22.03.2023 у справі № 826/7686/16, і колегія суддів у цій справі не вбачає підстав для відступу від цієї правової позиції.
У постанові від 01.07.2020 у справі №9901/48/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" слід тлумачити в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а також спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду, у зв`язку із чим суд першої інстанції правильно не роз`яснив позивачу, до суду якої юрисдикції він має звертатися з таким позовом.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 349 КАС України, суд касаційної інстанції, за наслідками розгляду касаційної скарги, має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.
Частиною першою статті 354 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
З огляду на викладене, державний реєстратор у цих правовідносинах (щодо скасування пункту 2 наказу Мін`юсту України від 28.11.2019 № 3680/5) не має права на звернення до суду з метою оскарження наказу в частині скасування реєстраційних дій, в жодному виді провадження, а тому провадження у цій частині справи підлягає закриттю.
Щодо оскарження позивачем пункту 3 наказу від 28.11.2019 № 3680/5, яким анульовано доступ державного реєстратора КП "Агенція реєстраційних послуг" ОСОБА_1. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, колегія суддів зазначає таке.
Ключовими питаннями при оцінці пункту 3 наказу від 28.11.2019 № 3680/5 є дотримання позивачем вимог законодавства, яке регламентує відповідну реєстрацію та правомірність оцінки цього рішення відповідачем.
Закон України від 01.07.2004 № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон № 1952-IV) регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.
Статтею 37 Закону № 1952-IV передбачено, що рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.
Згідно із частиною 2 цієї статті, Міністерство юстиції України розглядає скарги: 1) на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі рішення суду, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір); 2) на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України.
За приписами підпункту "ґ" пункту 2 частини шостої статті 37 Закону № 1952-IV, за результатами розгляду скарги Міністерство юстиції України та його територіальні органи приймають мотивоване рішення, зокрема, про анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав.
Рішення, передбачені підпунктами "а", "ґ" і "е" пункту 2 цієї частини, приймаються виключно Міністерством юстиції України (абзац тринадцятий частини шостої статті 37 Закону № 1952-IV).
Отже, в розумінні вимог пунктів 2, 7, 8 частини першої статті 4 КАС України, між сторонами існує публічно-правовий спір щодо реалізації суб`єктом владних повноважень своїх функцій, які на думку позивача порушують права останнього.
На виконання частини дев`ятої статті 37 Закону № 1952-IV та частини дев`ятої статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1128 затверджений Порядок розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі - Порядок 1128).
Пунктом 2 Порядку № 1128 передбачено, що для забезпечення розгляду скарг суб`єктом розгляду скарги утворюються постійно діючі комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі - Комісія), положення та склад яких затверджуються Мін`юстом або відповідним територіальним органом.
Згідно із пунктом 8 Порядку № 1128, під час розгляду скарги по суті, комісія встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення скаржника, зазначених у скарзі, та інші обставини, які мають значення для об`єктивного розгляду скарги, у тому числі шляхом перевірки відомостей, що містяться в реєстрах, та у разі необхідності витребування документів, пояснень тощо у суб`єкта оскарження, і вирішує:
чи мало місце прийняття оскаржуваного рішення суб`єктом оскарження, чи мала місце оскаржувана дія або бездіяльність суб`єкта оскарження;
чи було оскаржуване рішення прийнято суб`єктом оскарження на законних підставах, чи здійснювалася дія або вчинялася бездіяльність суб`єктом оскарження на законних підставах;
чи належить задовольнити кожну з вимог скаржника або відмовити в їх задоволенні;
чи можливо поновити порушені права або законні інтереси скаржника іншим способом, ніж визначено ним у своїй скарзі (зокрема, внесення шляхом виправлення технічних помилок у записах реєстрів взамін скасування рішення державного реєстратора);
які рішення підлягають скасуванню або які дії, що випливають з факту скасування рішення або з факту визнання оскаржуваних дій або бездіяльності протиправними, підлягають вчиненню.
Отже, при прийнятті висновку Комісія повинна перевірити всі обставини, які мають значення для об`єктивного розгляду скарги, у тому числі, обґрунтованість заперечень.
Судом першої інстанції наголошено, що Комісія з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації від 28.10.2019, встановила, що на час прийняття державним реєстратором КП "Агенція реєстраційних послуг" ОСОБА_1. рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08.02.2019, об`єкт нерухомості на праві приватної власності належав ОСОБА_2, та будь-які докази на підтвердження надіслання АТ "Укрсоцбанк" на адресу ОСОБА_2 письмової вимоги про усунення порушення, відсутні.
Також Комісією з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації за результатами розгляду скарги встановлено, що розглядаючи заяву АТ "Укрсоцбанк" про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, державним реєстратором КП "Агенція реєстраційних послуг" ОСОБА_1. в порушення пунктів 1, 2 частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV не було перевірено відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації, тому що подані документи не давали змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, оскільки ним проведено оскаржувану державну реєстрацію права власності, за відсутності необхідних для оскаржуваної реєстрації прав відповідно до підпункту 2 пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року № 1127 (далі - Порядок № 1127) документів, а саме: не встановлено факт завершення 30-денного строку отримання письмової вимоги від АТ "Укрсоцбанк", а також на доданому до заяви рекомендованому повідомленні не було відмітки про отримання, що не давало змоги встановити направлення іпотекодержателем вимоги іпотекодавцю, боржнику, та її отримання ним, а також порушено вимоги статті 37 Закону України "Про іпотеку", оскільки не додано оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності.
Отже, за висновками Комісії, на доданому до заяви рекомендованому повідомленні не було відмітки про отримання, що не давало змоги встановити направлення іпотекодержателем вимоги іпотекодавцю, боржнику, та її отримання ним, а також порушено вимоги статті 37 Закону "Про іпотеку", оскільки не додано оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності.
Відповідно до пункту 12 Порядку № 1128 за результатами розгляду скарги суб`єкт розгляду скарги на підставі висновків комісії приймає мотивоване рішення про задоволення скарги або про відмову в її задоволенні з підстав, передбачених Законами, у формі наказу.
В оскарженому наказі № 3680/5 відповідач покликався на пункт 2 частини шостої статті 37 Закону № 1952-IV, та пункт 12 Порядку № 1128, які визначають відповідні його повноваження при розгляді скарг.
В якості підстав прийняття наказу № 3680/5 зазначено висновок Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації від 28.10.2019 за результатами розгляду скарги ОСОБА_2 від 11.09.2019, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.09.2019 за № 31997-33-19.
При оцінці рішення суду апеляційної інстанції, колегія суддів наголошує, що згідно із частиною першою статті 2 Закону № 1952-IV, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Частиною першої статті 10 Закону № 1952-ІV визначено суб`єктів, які належать до державних реєстраторів.
Відповідно до частини третьої статті 10 цього Закону державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.
Згідно із частиною першої статті 11 Закону № 1952-IV державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
Статтею 18 Закону №1952-IV визначений порядок проведення державної реєстрації, який у тому числі (…) передбачає прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, їх перевірку документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень.