ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 серпня 2023 року
м. Київ
cправа № 916/3749/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Міжнародного гуманітарного університету
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.05.2023 (у складі колегії суддів: Разюк Г.П. (головуючий), Колоколов С.І., Принцевська Н.М.)
та рішення Господарського суду Одеської області від 28.02.2023 (суддя Гут С.Ф.)
та касаційну скаргу Комунальної установи "Одесреклама" Одеської міської ради
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.05.2023 (у складі колегії суддів: Разюк Г.П. (головуючий), Колоколов С.І., Принцевська Н.М.)
у справі № 916/3749/22
за позовом Комунальної установи "Одесреклама" Одеської міської ради
до Міжнародного гуманітарного університету
про стягнення 272 654,64 грн,
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2022 року Комунальна установа "Одесреклама" Одеської міської ради (далі - КУ "Одесреклама") звернулася до суду з позовом до Міжнародного гуманітарного університету (далі - Університет) про стягнення 272 654,64 грн заборгованості, що виникла у зв`язку із порушенням умов низки договорів та невнесенням плати за право користування місцями для розташування стаціонарної відеореклами за період з 01.09.2016 по 31.07.2021, у тому числі 5 378,86 грн заборгованості за договором від 01.06.2016 № 1428-о, 79 430,41 грн - за договором від 01.07.2016 № 776-од, 187 845,37 грн - за договором від 01.08.2016 № 824-од.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 28.02.2023 позов задоволено. Стягнуто з Університету на користь КУ "Одесреклама" заборгованість за договорами на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів у сумі 272 654,64 грн та витрати зі сплати судового збору в сумі 4 082,92 грн.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.05.2023 рішення Господарського суду Одеської області від 28.02.2023 скасовано частково, викладено резолютивну частину рішення в редакції, відповідно до якої позов КУ "Одесреклама" задоволено частково. Стягнуто з Університету на користь КУ "Одесреклама" 109 335,91 грн заборгованості та 1 635,93 грн судового збору. У решті позову відмовлено. Стягнуто з КУ "Одесреклама" на користь Університету 3 680,83 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.
Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у травні 2023 року Університет подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також наявність випадку, передбаченого пунктами 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постановлені у справі судові рішення в частині вимог, що задоволено, та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанцій, у травні 2023 року КУ "Одесреклама" подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.05.2023, а рішення Господарського суду Одеської області від 28.02.2023 залишити в силі.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Сухового В.Г., від 12.06.2023 відкрито касаційне провадження у справі № 916/3749/22 за касаційними скаргами Університету та КУ "Одесреклама" з підстав, передбачених підпунктом "в" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК, пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК, та постановлено здійснити перегляд зазначених судових рішень у справі № 916/3749/22 без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
КУ "Одесреклама" у відзиві на касаційну скаргу Університету зазначила про правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просила залишити рішення суду першої інстанції в силі, а касаційну скаргу Університету - без задоволення.
Також КУ "Одесреклама" подала додаткові пояснення.
Університет у відзиві на касаційну скаргу КУ "Одесреклама" зазначив про безпідставність і помилковість доводів позивача, тому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги КУ "Одесреклама", а касаційну скаргу Університету задовольнити.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.07.2023 справу № 916/3749/22 передано на розгляд складу колегії суддів Касаційного господарського суду: Берднік І.С. - головуючий, Зуєв В.А., Міщенко І.С., у зв`язку з відставкою судді Сухового В.Г.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи та заперечення проти них, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд виходить із такого.
При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що у 2016 році Управлінням реклами Одеської міської ради видано Університету ряд дозволів на розміщення стаціонарної відеореклами: 29.06.2016 № 4743-В1/П/С-К площею 2,96 м х 2,35 м х 1 ст. за адресою: м. Одеса, вул. Черняховського, 2; строк дії дозволу з 29.06.2016 по 29.06.2021; 29.06.2016 № 4861-В1/П/С-К площею 4,028 м х 3,2 м х 2 ст. за адресою: м. Одеса, Фонтанська дорога, 33; строк дії дозволу з 28.07.2016 по 28.07.2021; 28.07.2016 № 4862-В2/М/С-Щ площею 3 м х 6 м х 1 ст. за адресою: м. Одеса, вул. Генерала Петрова, 18; строк дії дозволу з 28.07.2016 по 28.07.2021.
01.06.2016 між Комунальним підприємством "Одесреклама" Одеської міської ради, правонаступником якого є КУ "Одесреклама", (Підприємство) та Університетом (Користувач) укладено договір на право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів № 1428-О, за умовами якого Підприємство надає Користувачу право за плату тимчасово використовувати для розташування рекламних засобів місця на територіях, будівлях, спорудах, що є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси, або інших об`єктах, що перебувають на утриманні органів, підприємств, установ та/або організації Одеської міської ради та не передані у власність іншим особам (пункт 2.1); місця для розташування рекламних засобів та розрахунок плати за їх використання визначаються у відповідних додатках до цього договору (пункт 2.2.).
Плата за цим договором визначається на підставі тарифів та коригуючих коефіцієнтів до них, встановлених виконавчим комітетом Одеської міської ради та чинних на момент укладання цього Договору (пункт 5.1).
Користувач вносить плату за цим договором щомісячно не пізніше 27 числа місяця, за який вноситься плата, шляхом перерахунку відповідних коштів до бюджету міста Одеси на відповідний рахунок, відкритий в органах Державної казначейської служби України, зазначений в цьому договорі (пункт 5.2).
За невиконання або неналежне виконання обов`язків за цим договором винна сторона відшкодовує іншій стороні завдані збитки відповідно до чинного законодавства. Відшкодування збитків не звільняє винну сторону від виконання умов договору (пункт 6.1).
У пункті 6.5 договору сторони визначили, що позовна давність щодо стягнення плати за цим договором та пені, передбачених пунктами 5.1, 6.1 договору, встановлюється строком в 4 (чотири) роки.
Договір набуває чинності з моменту його укладання; договір є укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх печатками (пункти 8.1, 8.2).
За змістом пункту 8.3 договору його укладено з 01.06.2021 по 24.08.2016. Продовжено з 25.08.2016 по 24.11.2016.
У додатках №№ 1, 2, 3 до цього договору визначено адреси розташування рекламних засобів та розмір плати за розміщення відповідних рекламних засобів.
Цей договір і додатки до нього підписано повноважними представниками сторін та скріплено печатками контрагентів.
01.07.2016 та 01.08.2016 між КУ "Одесреклама" та Університетом укладено ще два договори на право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів з аналогічними умовами, відповідно № 776-од зі строком дії по 28.06.2021 та № 824-од строк дії по 27.07.2021.
23.09.2021 КУ "Одесреклама" надіслано на адресу Університету вимогу № 01-27/885, в якій повідомлено, що станом на 07.09.2021 в останнього наявна заборгованість у розмірі 272 654,64 грн, у тому числі 5 378,86 грн заборгованості за договором від 01.06.2016 № 1428-о за період з 01.09.2016 по 24.11.2016, 79 430,41 грн - за договором від 01.07.2016 № 776-од за період з 01.09.2016 по 28.06.2021, 187 845,37 грн - за договором від 01.08.2016 № 824-од за період з 01.09.2016 по 27.07.2021, та запропоновано погасити існуючу заборгованість.
Невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо внесення відповідної плати за цими договорами стало підставою для звернення 30.12.2022 КУ "Одесреклама" до суду з позовом про стягнення з Університету 272 654,64 грн заборгованості з оплати користування місцями для розташування стаціонарної відеореклами за період з 01.09.2016 по 31.07.2021, у тому числі 5 378,86 грн заборгованості за договором від 01.06.2016 № 1428-о, 79 430,41 грн - за договором від 01.07.2016 № 776-од, 187 845,37 грн - за договором від 01.08.2016 № 824-од.
Суд першої інстанції позов задовольнив і мотивував таке рішення тим, що між сторонами виникли господарські зобов`язання, підставою яких є письмові договори на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів від 01.06.2016 № 1428-о, від 01.07.2016 № 776-од та від 01.08.2016. № 824-од. Університетом як користувачем в порушення приписів статей 525, 526, 530, 610, 629, 901, 903 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК) та умов зазначених договорів своєчасно та остаточно не перераховано плату за розміщення рекламних засобів, з огляду на те, що відповідно до частини 1 статті 530 ЦК та умов пунктів 5.2 укладених договорів строк виконання щомісячних зобов`язань настав. Суд перевірив наданий позивачем розрахунок заборгованості та визнав його правильним. Суд першої інстанції розглянув справу за відсутності представника відповідача, оскільки вважав, що відповідача було належним чином повідомлено про призначенні в ході розгляду справи судові засідання, а оскільки письмового відзиву від Університету до Господарського суду Одеської області як і інших клопотань або заяв по суті справи не надходило місцевий суд відповідно до частини 9 статті 165 ГПК вирішив справу за наявними матеріалами.
Університет оскаржив рішення суду першої інстанції до суду апеляційної інстанції, між іншим, пославшись в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції розглянув справу та ухвалив оскаржуване рішення за відсутності відповідача, якого не було повідомлено належним чином про дату, час та місце розгляду справи. Водночас відповідачем до суду апеляційної інстанції було подано заяву про застосування позовної давності
Суд апеляційної інстанції частково скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив позов частково. При цьому суд апеляційної інстанції за встановлених обставин погодився з твердженням скаржника про те, що справу було розглянуто судом першої інстанції за відсутності відповідача, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання. З огляду на ці обставини апеляційний суд вважав, що відповідача було позбавлено можливості брати участь в призначеному судом першої інстанції судовому засіданні та своєчасно звернутися із заявою про застосування строків позовної давності, а також надати свої заперечення щодо суті спору, тому прийняв до розгляду заяву відповідача про застосування позовної давності. По суті спору апеляційний суд встановив, що матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем зобов`язання з оплати наданих для розташування рекламних засобів місць за укладеними між сторонами договорами у період з вересня 2016 року по 31.07.2021 в порядку та строки, встановлені цими договорами, внаслідок чого утворилася заборгованість; позивач був обізнаний про обставини порушення відповідачем грошового зобов`язання з 01.09.2016, проте з позовом до суду звернувся 30.12.2022, тому з огляду на встановлений умовами договорів 4-х річний строк позовної давності до відповідних вимог, не наведення позивачем поважних причин пропуску позовної давності, суд дійшов висновку про сплив позовної давності за заявленою позивачем до стягнення з відповідача заборгованістю: за договором від 01.06.2016 №1428-о за період з 01.09.2016 по 24.11.2016 на суму 5 378,86 грн; за договором від 01.07.2016 № 776-од за період з 01.09.2016 по 30.12.2018 на суму 48 230,00 грн; за договором від 01.08.2016 № 824-од за період з 01.09.2016 по 30.12.2018 на суму 70 574,00 грн, а відтак і для відмови в позові в цій частині. Водночас суд апеляційної інстанції установив наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за договором від 01.07.2016 № 776-од за період з 30.12.2018 по 31.07.2019 у сумі 12 057,50 грн та за період з 01.08.2019 по 28.06.2021 у сумі 19 142,91 грн.; за договором від 01.08.2016 № 824-од за період з 30.12.2018 по 31.07.2019 у сумі 17 643,50 грн.
Щодо заборгованості за договором від 01.08.2016 № 824-од за період з 01.08.2019 по 27.07.2021, заявленої позивачем до стягнення, то суд апеляційної інстанції встановив обставини безпідставного розрахунку сум заборгованості з урахуванням плати в розмірі 4 173,60 грн., оскільки за умовами відповідного договору, а саме додатку № 1 від 01.08.2016 до нього, сторони погодили таку плату в розмірі 2 520,5 грн, при цьому доказів внесення будь-яких змін до відповідних положень договору матеріали справи не містять.
Судом відхилено твердження позивача, що встановлені у подальшому міською радою відповідні тарифи мають застосовуватися автоматично. Оскільки це суперечить пункту 5.1 цих договорів, за яким плата за ними визначається на підставі тарифів та коригуючих коефіцієнтів до них, встановлених виконавчим комітетом Одеської міської ради та чинних на момент укладання цього договору.
Апеляційний суд, здійснивши власний розрахунок заборгованості відповідача за договором від 01.08.2016 № 824-од за вказаний період з урахуванням плати за користування місцями для користування рекламних засобів у розмірі 2 520,50 грн, передбаченому умовами відповідного договору, встановив, що стягненню з відповідача підлягає заборгованість у сумі не 99 627,87 грн, а 60 492.00 грн.
Також судом відхилено доводи відповідача про наявність підстав для не нарахування плати за користування місцями для розташування рекламних засобів відповідно до пункту 5.5 договорів у зв`язку з проведенням реконструкції на таких місцях, оскільки періоди, щодо яких надсилались відповідні повідомлення відповідача, знаходяться за межами строку позовної давності, який судом вже враховано.
У поданій касаційній скарзі Університет зазначив, зокрема, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права та безпідставно не досліджено доказів проведення реконструкції рекламних засобів як у період охоплений позовною давністю, так і в іншій спірний період, а також направлення відповідних повідомлень на адресу позивача протягом 2016 - 2019 років, що відповідно до Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі, затверджених рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 22.04.2008 № 434, (далі - Правила) та умов договорів (пункт 5.5) є підставою для не нарахування плати за цей період. Водночас скаржник послався на відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування норм права, визначених Правилами, в частині порядку повідомлення та перевірки здійснення реконструкції рекламних засобів, а також обов`язку доведення факту проведення реконструкції на рекламних засобах. Скаржник вважає, що ця норма права має застосовуватися таким чином, що у разі здійснення реконструкції рекламного засобу користувач зобов`язаний лише завчасно повідомити підприємство; обов`язку надавати будь-які документи на користувача не покладено. Скаржник також зазначає, що факту проведення відповідачем реконструкції на місці розташування рекламних засобів протягом строку дії договорів позивачем не заперечувалося та не вчинялося жодних дій щодо перевірки цих фактів. Отже, за таких обставин, в задоволенні позову має бути відмовлено.
У поданій касаційній скарзі КУ "Одесреклама" зазначила, зокрема, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору порушено положення статей 120, 242 ГПК, оскільки суд, помилково вважаючи, що справу в суді першої інстанції розглянуто без належного повідомлення відповідача, необґрунтовано прийняв до розгляду заяву Університету про застосування позовної давності та задовольнив її, тоді як ця заява не мала бути прийнята до розгляду, у зв`язку із чим суд апеляційної інстанції, застосувавши до вимог позивача позовну давність, про що було заявлено відповідачем в суді апеляційної інстанції, неправильно застосував частину 3 статті 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК); судом апеляційної інстанції неправильно застосовано положення частин 1, 5 статті 261 ЦК, оскільки умовами договорів передбачено окремі самостійні щомісячні зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача вносити плату за договором частинами, то право позивача вважається порушеним з моменту недотримання відповідачем строку погашення кожного чергового платежу, а отже і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Крім того, судом не було застосовано пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема статтями 257, 258 ЦК, продовжуються на строк дії такого карантину, та не враховано висновків Верховного Суду з відповідного питання, викладених у постановах від 07.09.2022 у справі № 679/1136/21, від 19.04.2023 у справі № 199/782/21. Судом апеляційної інстанції порушено принцип змагальності сторін, закріплений у статті 13 ГПК, оскільки суд не прийняв до розгляду докази, подані позивачем з урахуванням доводів апеляційної скарги відповідача, які не розглядалися в суді першої інстанції, чим позбавив позивача за допомогою своїх доказів спростувати доводи апеляційної скарги. Судом апеляційної інстанції при частковому задоволенні позову надано перевагу розрахунку сум заборгованості, поданому відповідачем, проте не було перевірено правильності цього розрахунку. Також в обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, позивач зазначив, що судом апеляційної інстанції при вирішенні справи не було враховано висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 17.01.2021 у справі № 908/1724/19, від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17, від 07.09.2022 у справі № 910/10569/21, від 01.03.2023 у справі № 910/18543/21, від 22.03.2023 у справі № 361/8259/18, від 30.03.2023 у справі № 910/2654/22.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.
У статті 11 ЦК визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (частина 1). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2).