ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 300/64/19
адміністративне провадження № К/9901/46420/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Білак М.В., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 300/64/19
за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської митниці ДФС України, Галицької митниці Держмитслужби про визнання протиправним, скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення заробітку
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2021 року, ухваленого головуючим суддею Боршовським Т.І.
та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Шевчук С.М., судді: Кухтей Р.В., Хобор Р.Б.,
УСТАНОВИВ:
Історія справи
1. У січні 2019 року ОСОБА_1 (надалі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з адміністративним позовом до Івано-Франківської митниці ДФС (далі - відповідач 1, Івано-Франківська митниця) у якому просила:
1.1. визнати протиправним і скасувати наказ відповідача від 04.12.2018 № 603-к;
1.2. поновити її з 21.06.2017 на посаді начальника відділу митного оформлення №1 митного поста "Івано-Франківськ-центральний" Івано-Франківської митниці ДФС;
1.3. стягнути з відповідача на користь позивачки: (1) середньомісячну заробітну плату за період з 21.06.2017 до 04.12.2018 в сумі: 203830,48 грн; (2) компенсацію за невикористану щорічну основну оплачувану відпустку за 2018 рік у розмірі: 14942,46 грн; (3) компенсацію за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.12.2018 до 03.01.2019 в сумі: 11111,06 грн; (4) моральну шкоду в сумі: 80000,00 грн.
2. Позов обґрунтований тим, що оскаржуваний наказ не відповідає вимогам законодавства про працю та про державну службу, оскільки не містить ні описової, ні мотивувальної частин, в яких мали бути зазначені підстави для його видачі; прийнятий 04.12.2018, тоді як державну службу ОСОБА_1 цим наказом припинено з 21.06.2017 (тобто застосовано зворотну дію в часі). Трудову книжку з відповідним записом позивачка не отримувала, а про наявність оскаржуваного наказу дізналася лише 15.12.2018. Тому уважає оскаржуваний наказ протиправним і просить поновити її на посаді начальника відділу митного оформлення № 1 митного поста "Івано-Франківськ-центральний" Івано-Франківської митниці ДФС України з 21.06.2017.
2.1. Поряд із цим позивачка просить стягнути середньомісячний заробіток за період з 21.06.2017 до 04.12.2018 в сумі: 203830,48 грн з тих підстав, що з 21.06.2017 року до 31.10.2017 у табелях обліку використання робочого часу працівників Івано-Франківської митниці ДФС їй проставлено тимчасову непрацездатність. Водночас ОСОБА_1 стверджує, що листки стосовно її непрацездатності за вказаний період у відповідача відсутні, що свідчить про ведення недостовірного обліку використання нею робочого часу, чим порушено статтю 30 Закону України "Про оплату праці". Також зазначає, що з листопада 2017 року до березня 2018 року Івано-Франківська митниця ДФС вела недостовірний облік робочого часу, оскільки в табелях навпроти прізвища позивачки немає жодної відмітки.
2.2. Покликаючись на порушення відповідачем норм частини першої статті 47 КЗпП України в частині невиконання обов`язку видати їй в день звільнення належно оформлену трудову книжку, а також проведення розрахунків у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, позивачка уважає наявними підстави для виплати їй середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку на підставі положень статті 17 КЗпП України.
2.3. До того ж указує, що на день звільнення не використала 39 днів щорічної основної відпустки, тому має право на її компенсацію в сумі: 14942,46 грн, які не виплачені їй Івано-Франківською митницею ДФС, тобто не здійснено з нею повного розрахунку на день звільнення, що є підставою для виплатити їй також компенсації за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.12.2018 до 03.01.2019 в сумі: 11111,06 грн.
2.4. Позовні вимоги щодо моральної шкоди позивачка обґрунтовує тим, що внаслідок бездіяльності, а в подальшому протиправних дій відповідача, що виразилося у неналежній організації умов праці в частині ненадання позивачці робочого місця, відсутності посадових обов`язків, обліку робочого часу та оплати праці за 2017-2018 роки, їй завдано моральних страждань.
3. Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.05.2019 позов задоволено частково: визнаний протиправним та скасований наказ Івано-Франківської митниці ДФС № 603-к від 04.12.2018 "Про припинення державної служби", а інші позовні вимоги залишені без задоволення.
4. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.10.2019 апеляційна скарга ОСОБА_1 залишена без задоволення, а апеляційна скарга Івано-Франківської митниці ДФС задоволена частково: рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.05.2019 по справі №300/64/19 в частині задоволення позовних вимог скасоване і в цій частині відмовлено у задоволенні позову, а в решті рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.05.2019 залишене без змін.
5. Постановою Верховного Суду від 17.09.2020 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково: рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.05.2019 і постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.10.2019 скасовані, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Установлені судами фактичні обставини справи
6. ОСОБА_1 з 01.08.2001 працювала в органах Державної митної служби, з 06.02.2008 - в Івано-Франківській митниці ДФС. Присягу державного службовця склала 01.08.2001.
7. Наказом від 07.05.2015 № 61-к позивачку переведено на посаду заступника начальника митного поста "Івано-Франківськ-центральний" - начальника відділу митного оформлення №1 Івано-Франківської митниці ДФС з 13.05.2015 як таку, яка успішно пройшла стажування.
8. Згідно наказу від 18.11.2016 № 461-к позивачку переведено з 21.11.2016 на посаду начальника відділу митного оформлення № 1 митного поста "Івано-Франківськ - центральний".
9. ОСОБА_1 була відсутня на роботі на службі через тимчасову непрацездатність протягом 177 календарних днів в період з 30.08.2016 по 19.05.2017, що підтверджується листками непрацездатності, які вчасно подані позивачкою Івано-Франківської митниці ДФС та були наявні у роботодавця на день винесення спірного наказу, а саме:
відповідно до листка непрацездатності № 475255, виданого 28.09.2016, позивачка з 30.08.2016 по 28.09.2016 (30 календарних днів) перебувала в стані тимчасової непрацездатності;
відповідно до листка непрацездатності № 349727, виданого 29.09.2016, позивачка з 29.09.2016 по 12.10.2016 (14 календарних днів) продовжувала перебувати в стані тимчасової непрацездатності;
відповідно до листка непрацездатності № 471539, виданого 17.10.2016, позивачка з 17.10.2016 по 04.11.2016 (19 календарних днів) перебувала в стані тимчасової непрацездатності;
відповідно до листка непрацездатності № 475293, виданого 12.11.2016, позивачка з 07.11.2016 по 12.11.2016 (6 календарних днів) перебувала в стані тимчасової непрацездатності;
відповідно до листка непрацездатності № 471606, виданого 24.01.2017, позивачка з 24.01.2017 по 17.02.2017 (25 календарних днів) перебувала в стані тимчасової непрацездатності;
відповідно до листка непрацездатності № 475462, виданого 10.03.2017, позивачка з 20.02.2017 по 10.03.2017 (19 календарних днів) перебувала в стані тимчасової непрацездатності;
відповідно до листка непрацездатності № 246384, виданого 30.03.2017 позивачка з 13.03.2017 по 30.03.2017 (18 календарних днів) продовжувала перебувати в стані тимчасової непрацездатності;
відповідно до листка непрацездатності № 246385, виданого 30.03.2017 позивачка з 31.03.2017 по 30.04.2017 (24 календарні дні) перебувала в стані тимчасової непрацездатності;
відповідно до листка непрацездатності № 296110, виданого 24.04.2017 позивачка з 24.04.2017 по 05.05.2017 (12 календарних днів) перебувала в стані тимчасової непрацездатності;
відповідно до листка непрацездатності № 297316, виданого 10.05.2017 позивачка з 10.05.2017 по 19.05.2017 (10 календарних днів) перебувала в стані тимчасової непрацездатності.
10. Вказані обставини підтверджені як поясненнями самої ОСОБА_1 так і показами свідка ОСОБА_2, який займав посаду керівника підрозділу митниці по роботі з персоналом.
11. Два листки непрацездатності за період з 21.06.2016 по 22.07.2017 АДД №256991 та АДД № 297738, позивачка не надала Івано-Франківській митниці ДФС, а тому вказані листки непрацездатності відповідач 1 фактично не міг врахувати, та провести відповідні нарахування на їх підставі.
12. У період з липня 2017 по грудень 2018 ОСОБА_1 не перебувала в стані тимчасової непрацездатності, натомість без поважних причин не виходила на роботу. Під час розгляду справи з пояснень позивачки судом встановлено, що нез`явлення на роботу зумовлене незгодою останньої із тим, що при реорганізації відповідача їй не було запропоновано рівнозначну посаду та тим, що між сторонами існує судовий спір з цього приводу (справа № 809/620/17).
13. Під час інспекційного відвідування Івано-Франківської митниці ДФС Управлінням Держпраці в Івано-Франківській області (акт № 09-01-46/143 від 30.03.2018) установлено, що у табелях робочого часу позивачки за період з 21.06.2017 по 31.10.2017 була проставлена відмітка про тимчасову непрацездатність, однак за період з листопада 2017 по лютий 2018 взагалі не було проставлено жодних відміток. Після вказаного інспекційного відвідування Управління Держпраці в Івано-Франківській області, а також позапланової виїзної перевірки дотримання законодавства про державну службу, проведеної Міжрегіональним управлінням Національного агентства України з питань державної служби в Чернівецькій, Івано-Франківській та Тернопільській областях (довідка від 24.04.2018 № 6/103/пов/ТЦ/18), відповідачем 1 виправлено вказані табелі робочого часу та зроблено відмітку щодо ОСОБА_1 про її відсутність на роботі з невідомих причин, а також складено акти відсутності ОСОБА_1 на робочому місці у період з 30.10.2017 по 04.12.2018.
14. Наказом Івано-Франківської митниці ДФС України від 04.12.2018 № 603-к на підставі частини другої статті 87 Закону України "Про державну службу" (перебування позивачки у стані тимчасової непрацездатності більш як 150 календарних днів протягом року з 30.08.2016 по 19.05.2017) припинено державну службу позивачки з 21.06.2017, про що внесені відповідні відомості до її трудової книжки (запис №36).
15. Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань https://usr.minjust.gov.ua/ Івано-Франківська митниця ДФС України (код ЄДРПОУ 39640261) перебуває в стані припинення, станом на дату розгляду апеляційної скарги діяльність вказаного відповідача не припинена.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
16. За наслідками нового судового розгляду рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.04.2021 позовні вимоги задоволені частково: визнаний протиправним та скасований наказ Івано-Франківської митниці ДФС від 04.12.2018 за № 603-к "Про припинення державної служби", поновлено позивачку на посаді начальника відділу митного оформлення № 1 митного поста Івано-Франківськ-центральний Івано-Франківської митниці ДФС з 05.12.2018, а у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
16.1. Задовольняючи позовні вимоги у вказаній частині суд першої інстанції виходив з того, що право на припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення повинно бути реалізоване у розумні строки, які чітко визначені частиною другої статті 87 Закону України "Про державну службу", а дата припинення державної служби не може передувати даті прийняття наказу. Прийняття оскаржуваного наказу із визначенням дати припинення державної служби з 21.06.2017, тобто з дати, що передує даті прийнятого наказу на майже півтора року, суперечить як вимогам статті 47 КЗпП України, оскільки унеможливлює її реалізацію, так і частині другій статті 87 Закону України "Про державну службу".
16.2. Суд цієї інстанції підкреслив, що відповідачем не враховано того факту, що позивачка обійняла посаду начальника відділу митного оформлення № 1 митного поста "Івано-Франківськ-центральний" Івано-Франківської митниці ДФС з 21.11.2016 (наказ № 461-к від 18.11.2016), а тому перебіг строку 150 календарних днів нез`явлення на службу внаслідок тимчасової непрацездатності необхідно обчислювати саме з цієї дати. Однак з цієї дати позивачка перебувала на листках непрацездатності менше 150 календарних днів протягом року, та менше 120 календарних днів підряд, що підтверджується наявними в матеріалах справи листками непрацездатності.
16.3. За висновком суду першої інстанції, виправлення допущеної суб`єктом призначення Івано-Франківською митницею ДФС бездіяльності по належному реагуванню на факти невиходу ОСОБА_1 на роботу без поважних причин в період з липня 2017 по грудень 2018, не може відбуватися у спосіб порушення органом державної влади законодавства України, та як наслідок трудових прав та гарантій працівника державного службовця.
16.4. Визнавши протиправним та скасувавши наказ Івано-Франківської митниці ДФС від 04.12.2018 за № 603-к про припинення державної служби ОСОБА_1, суд цієї інстанції уважав ефективним способом відновлення її порушених прав шляхом поновлення на посаді, з якої її було звільнено, тобто на посаді начальника відділу митного оформлення № 1 митного поста "Івано-Франківськ-центральний" Івано-Франківської митниці ДФС з 05.12.2018 (з наступного дня після винесення наказу про припинення державної служби).
16.5. Поряд із цим, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2018 рік в сумі 14942,46 грн, суд першої інстанції виходив з того, що право працівника на відпустку виникає за фактично відпрацьований ним робочий рік. Однак, як попередньо встановлено судом цієї інстанції, позивачка протягом 2018 року не працювала.
16.6. Відмовляючи у стягненні на користь ОСОБА_1 середньомісячної заробітної плати за період з 21.06.2017 по 04.12.2018 в сумі 203830,48 грн, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для нарахування та виплати заробітної плати у період відсутності її на роботі. При цьому, суд цієї інстанції звернув увагу на те, що позивачкою не заявлено позовних вимог про стягнення на її користь середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу на підставі частини другої статті 235 КЗпП України. Суд підкреслив, що за принципом диспозитивності кожна особа, яка звернулася за судовим захистом на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами та вимогами (частина третя статті 9 КАС України). Враховуючи, що ОСОБА_1 обрано спосіб захисту її порушеного права шляхом скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, а також, зважаючи на встановлені судом обставини щодо поведінки самої позивачки, яка передувала винесенню оскаржуваного наказу, то суд не бачив підстав для виходу за межі позовних вимог, та розгляду вказаного питання з власної ініціативи.
16.7. Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про стягнення згідно із статтею 117 КЗпП України компенсації за період з 05.12.2018 по 03.01.2019 в сумі 11111,06 грн у зв`язку несвоєчасним розрахунком у день припинення позивачкою державної служби, суд цієї інстанції урахував обставини щодо відсутності належних їй виплат при звільненні у зв`язку із тривалою відсутністю на роботі, в тому рахунку і в день звільнення (04.12.2018), у зв`язку з чим дійшов висновку про відсутність підстав для застосування положень статті 117 КЗпП України. Також суд дійшов висновку про правомірність направлення відповідачем засобами поштового зв`язку (на адресу місця проживання позивачки) повідомлення про необхідність з`явитися для отримання трудової книжки через відсутність позивачки на робочому місці у день звільнення, у зв`язку з чим уважав відсутніми підстави для висновку про затримку роботодавця щодо видачі трудової книжки, і, як наслідок, підстави для нарахування позивачці середнього заробітку за час вимушеного прогулу згідно з частиною п`ятою статті 235 КЗпП України.
16.8. Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, суд виходив з того, що обґрунтовуючи завдану моральну шкоду позивачка посилається на обставини, які передували прийняттю оскаржуваного наказу, зокрема на події, які мали місце в червні-липні 2017 року та протягом 2017-2018 років, що в свою чергу виключає наявність причинно-наслідкового зв`язку між прийняттям наказу № 603-к від 04.12.2018 та завданою моральною шкодою, на яку вона посилається.
17. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.07.2021 скасовано рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.04.2021 у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу митного оформлення № 1 митного поста "Івано-Франківськ-центральний" Івано-Франківської митниці ДФС з 05.12.2018. Ухвалено у вказаній частині нову постанову, якою поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу митного оформлення № 1 митного поста "Івано-Франківськ-центральний" Івано-Франківської митниці ДФС з 21.06.2017. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
17.1. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про протиправність наказу Івано-Франківської митниці ДФС від 04.12.2018 за № 603-к про припинення державної служби ОСОБА_1, а також необхідністю поновлення останньої саме на тій посаді, з якої її було звільнено.
17.2. Водночас, суд цієї інстанції не погодився із датою поновлення позивачки, визначеною судом першої інстанції з наступного дня з дати видачі наказу (05.12.2018). З огляду на фактичні обставини справи, за яких оскаржуваним наказом припинено державну службу позивача з 21.06.2017, про що внесено відповідні записи до трудової книжки, то суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для поновлення позивача на обумовленій посаді саме з дати припинення державної служби - 21.06.2017, а не з дати видачі наказу.
17.3. Поруч із цим, суд цієї інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з Івано-Франківської митниці ДФС середньомісячного заробітку за період з 21.06.2017 по 04.12.2018 в сумі 203 830 грн, виходячи з того, що обставини з приводу не виходу позивача на роботу з 21.06.2017 по дату видачі оскаржуваного наказу (04.12.2018) не охоплюються поняттям "вимушеного прогулу у зв`язку із незаконним звільненням", позаяк у період фактичного перебігу вказаних календарних дат підставою для невиходу позивача на роботу не були обставини щодо її незаконного звільнення та "вимушеного прогулу".
17.4. При цьому, колегією суддів враховано, що позивачкою не заявлялися позовні вимоги про стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 05.12.2018 по дату поновлення на посаді на підставі частини другої статті 235 КЗпП України. Тож ураховуючи положення частини першої статті 47 КАС України, апеляційний суд підкреслив, що позивачка не наділена правом збільшення позовних вимог на стадії подання апеляційної скарги, а відповідно суд апеляційної інстанції позбавлений можливості розгляду позовних вимог, які не були предметом розгляду у суді першої інстанції.
17.5. Суд апеляційної інстанції також погодився із висновками суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивачки компенсації за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.12.2018 по 03.01.2019 в сумі 11111,06 грн згідно зі статтею 117 КЗпП України, з огляду на те, що у період з 21.06.2017 по 04.12.2018 вона не перебувала на роботі та посадових обов`язків не виконувала, а колегією суддів при перевірці доводів апеляційної скарги не встановлено наявності заробітку, який підлягав би виплаті позивачці на день видачі оскаржуваного наказу.
17.6. У зв`язку з відсутністю підстав для висновку про затримку роботодавцем видачі трудової книжки позивачу, суд апеляційної інстанції погодився також із рішенням суду першої інстанції в частині відсутності підстав для нарахування позивачці середнього заробітку за час вимушеного прогулу згідно із частиною п`ятою статті 235 КЗпП України.
17.7. Не встановив суд цієї інстанції порушень судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права і в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди, погодившись із висновками суду першої інстанції про необґрунтованість цієї вимоги.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції
18. Касаційна скарга ОСОБА_1, з урахуванням уточненої касаційної скарги, надійшла до Верховного Суду (далі - Суд) 20.12.2021, у якій авторка касації просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.07.2021 та рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.04.2021 в частині та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позовних вимог, а саме:
18.1. стягнути з Івано-Франківської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 середньомісячного заробітку за період з 21.06.2017 по 04.12.2018 (за час вимушеного прогулу) в сумі 203 830,48 грн та в подальшому за весь час вимушеного прогулу до дня поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу митного оформлення Івано-Франківської митниці ДФС;
18.2. стягнути з Івано-Франківської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 компенсації за завдану моральну шкоду в сумі 80 000 грн;
18.3. в іншій частині постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.07.2021 та рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.04.2021 - залишити без змін.
19. Скаржниця наголошує на межах касаційного оскарження, підкресливши, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення середньомісячного заробітку (середнього заробітку за час вимушеного прогулу) та стягнення моральної шкоди.
20. Ця касаційна скарга подана з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
20.1. В обґрунтування підстав касаційного оскарження за цим пунктом скаржниця посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема частини п`ятої статті 235 КЗпП у разі звільнення з державної служби (митної служби) за статтею 87 Закону України "Про державну службу" - датою, що минула в часі (півтора роки тому).
20.2. Виходячи з того, що датою фактичного звільнення (припинення державної служби) ОСОБА_1 є 21.06.2017 згідно наказу № 603-к від 04.12.2018, про наявність якого, як стверджує скаржниця, вона дізналася з отриманого засобами поштового зв`язку листа відповідача 1 від 05.12.2018 № 1826/10/09-70-04-47 (рекомендований № 7601003189057), у якому одночасно містилася пропозиція прибути в Івано-Франківську митницю ДФС для отримання трудової книжки (тобто про факт звільнення та необхідність забрати трудову книжку їй стало відомо через 17 місяців після звільнення), на переконання останньої, з вини Івано-Франківської митниці ДФС вона перебувала у вимушеному прогулі щонайменше на протязі 17 місяців та не мала за цей період жодної можливості отримати своєчасно трудову книжку, а отже влаштуватись на нову роботу (трудову книжку не отримала до цього часу), чим порушене її конституційне право на працю, а тому, на її думку, є всі підстави для виплати їй середнього заробітку на підставі частини п`ятої статті 235 КЗпП України.
20.3. Серед підстав касаційного оскарження скаржниця також указує про неврахування судами попередніх інстанцій правого висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 21.10.2021 (справа №1.380.2019.000967), щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме частини другої статті 235 КЗпП України, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
20.4. Скаржниця підкреслює, що аналогічні правові висновки у контексті статті 235 КАС України у подібних правовідносинах викладені також у постановах Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 821/549/17, від 28.05.2020 у справі № 803/1563/16, від 16.10.2020 у справі № 807/906/16, від 17.09.2020 у справі № 2а/1570/10383/11, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 826/808/16, а також у постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі 6-511цс16, у яких наголошено, що у разі встановлення неправомірності звільнення працівника, суд відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України здійснює поновлення порушених прав такого працівника шляхом стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
20.5. Підсумовуючи наведене, скаржниця наполягає, що судами попередніх інстанцій безпідставно відмовлено їй у стягненні середнього заробітку, який був розрахований нею за період з 21.06.2017 по 04.12.2018 (до дня видачі спірного наказу) у відповідності до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, у розмірі 203830,48 грн.
20.6. У цьому зв`язку, скаржниця наголошує, що у її справі суди попередніх інстанції, установивши неправомірність її звільнення, вибірково застосували вимоги статті 235 КЗпП України - поновили її на посаді, але всупереч частинам другій та п`ятій цієї статті відмовили у виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
20.7. На думку ОСОБА_1 висновки судів попередніх інстанцій не відповідають також висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 03.02.2021 (справа № 752/1880/19), у якому на підставі системного аналізу та тлумачення положень статті 235 КЗпП України Суд дійшов висновку що вимушений прогул - це час, упродовж якого працівник з вини роботодавця (протиправні дії чи бездіяльність) не мав змоги виконувати трудові функції (обов`язки) й отримувати за це заробітну плату, а виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу законодавцем пов`язується з певним діянням роботодавця, наслідком яких стала неможливість працівника належним чином реалізовувати своє право на працю.
20.8. Ураховуючи, висновки суду першої інстанції у цій справі (№ 300/64/19), з якими погодився і суд апеляційної інстанції, в частині визнання протиправним та скасування наказу Івано-Франківської митниці ДФС України від 04.12.2018 № 603-к про припинення державної служби позивачки з 21.06.2017, а також постановлення судом першої інстанції окремої ухвали від 20.04.2021 з підстав протиправної бездіяльності Івано-Франківської митниці ДФС в частині не проведення службового розслідування по факту відсутності ОСОБА_1 на роботі протягом майже півтора року та прийняття за його наслідками відповідного рішення щодо подальшого проходження нею державної служби, остання уважає, що за описаних обставин має місце сукупність чотирьох умов, визначених Верховним Судом у постанові від 03.02.2021 у справі № 752/1880/19, необхідних для притягнення роботодавця до матеріальної відповідальності, а саме: (1) неналежне виконання роботодавцем своїх трудових обов`язків (протиправні дії або бездіяльність); (2) наявність майнової шкоди у вигляді втраченої працівником заробітної плати; (3) причинний зв`язок між неналежним виконанням роботодавцем трудових обов`язків і заподіяною шкодою; (4) вина роботодавця.
20.9. Не відповідають фактичним обставинам справи, на переконання позивачки, висновки суду першої та апеляційної інстанцій про відсутність причинно-наслідкового зв`язку між прийняттям наказу №603-к від 04.12.2018 та завданою їй моральною шкодою, яку вона оцінила у розмірі 80000 грн, оскільки після звільнення тривалий час (з початку 2019 року), внаслідок протиправних дій відповідача вона перебувала в постійному емоційному стресі та напрузі, в тому числі через судовий спір між нею та відповідачем з цього приводу. Наголошує, що протягом 2019-2021 років систематично перебувала у стані настороженості, агресії, депресивного стану з причин, що за цей час не вирішено питання щодо відновлення її порушених прав. Підкреслює, що її стан дуже негативно впливає як на її відносини всередині сім`ї, так і поза її межами - в стосунках з друзями, знайомими, періодично змушена звертатись до психолога. Наслідком цього були тривалі розлади здоров`я та відповідно перебування у стані тимчасової непрацездатності, докази чому наявні в матеріалах справи (висновок ЛКК поліклінічного відділу Лисецької ЦРЛ від 03.07.2019 № 1051), яких суди попередніх інстанцій не врахували.