Постанова
Іменем України
09 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 754/3300/19
провадження № 61-7225св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2,
відповідачі: ОСОБА_3, державний реєстратор Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві Нілова Ангеліна Олександрівна,
треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, Головне територіальне управління юстиції у місті Києві, Міністерство юстиції України,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3, яка підписана представником ОСОБА_4, на постанову Київського апеляційного суду від 29 червня 2022 року в складі колегії суддів: Ігнатченко Н. В., Голуб С. А., Таргоній Д. О.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У березні 2019 року ОСОБА_1 яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, звернулася із позовом до ОСОБА_3, державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві Нілової А. О., треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, Головне територіальне управління юстиції у місті Києві, Міністерство юстиції України, про захист права власності шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяження, скасування запису про право власності.
Позов мотивований тим, що 22 червня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір позики грошових коштів, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Горобинською Г. А. за реєстровим № 593, за умовами якого відповідач передав позивачу у власність грошові кошти у розмірі 194 136 грн, що становить еквівалент 24 000,00 доларів США.
Для забезпечення виконання умов договору позики 22 червня 2012 року між сторонами укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Горобинською Г. А. за реєстровим № 599, згідно якого позивач на забезпечення своєчасного та повного виконання зобов`язань за основним договором передала відповідачу в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .
Із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивач дізналась, що право власності на вказану квартиру було зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі договору іпотеки згідно запису про право власності № 10455974 від 8 липня 2015 року, внесеного на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 липня 2015 року за індексним номером 22947815 державним реєстратором Управління державної реєстрації ГТУЮ у м. Києві Ніловою А. О.
Позивач вважає, що реєстрація права власності за ОСОБА_3 відбулась незаконно, з порушенням порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та вимог статей 35, 36, 37 Закону України "Про іпотеку".
Позивач вказує, що як станом на дату проведення державної реєстрації права власності на спірну квартиру за відповідачем, так і нас час звернення до суду, в переданій в іпотеку квартирі постійно проживає неповнолітня дитина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка має сервітутне право користування цим нерухомим майном як член сім`ї власника. Проте у порушення положень частини четвертої статті 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей", реєстрація права власності на спірну квартиру за відповідачем в порядку вимог статті 37 Закону України "Про іпотеку" на підставі іпотечного договору відбулась без дозволу органу опіки та піклування.
Крім того, на виконання вимог статті 35 Закону України "Про іпотеку" і пункту 46 Порядку № 868 жодних вимог про усунення порушення основного зобов`язання, зазначених державним реєстратором як підставу для реєстрації права власності на спірну квартиру позивач не отримувала, і документу, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя відповідачем надано не було.
Також ОСОБА_3 на виконання вимог пункту 15 Порядку № 868 на підтвердження факту наявності заборгованості та її розміру за основним зобов`язанням, на забезпечення якого було укладено договір іпотеки, та її розміру не надано державному реєстратору жодного документа, в тому числі розрахунків заборгованості або документів щодо безспірності таких сум заборгованості та прострочення виконання зобов`язання як в цілому, так і на строк, який тягне за собою відповідне нарахування.
Позивач звертає увагу і на те, що в порушення вимог статті 37 Закону України "Про іпотеку" відповідачем не надано державному реєстратору звіту про оцінку предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. Вказані обставини, як у сукупності так і кожна окремо, були підставами для відмови державним реєстратором у вчиненні реєстраційної дії, оскільки законних підстав для прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 липня 2015 року за індексним номером 22947815 не було.
ОСОБА_1 у своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила:
визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Управління державної реєстрації ГТУЮ у м. Києві Нілової А. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 липня 2015 року за індексним номером 22947815, згідно з яким здійснено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 ;
скасувати запис про право власності № 10455974 від 08 липня 2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі права власності на нерухоме майно, внесений на підставі рішення державного реєстратора Управління державної реєстрації ГТУЮ у м. Києві Нілової А. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 липня 2015 року за індексним номером 22947815.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 26 травня 2021 року в складі судді: Скрипки О. І., у задоволенні позову ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
згідно умов договору іпотеки позивач надала свою згоду на позасудовий спосіб врегулювання питання щодо звернення стягнення на предмет іпотеки у разі неналежного виконання умов кредитного договору. В іпотечному договорі також міститься відповідне застереження за статтею 36 Закону України "Про іпотеку", що передбачає перехід до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в разі порушення кредитних зобов`язань. Звернувшись із позовом, позивач мотивує свої вимоги тим, що при винесенні оспорюваного рішення та вчинення оспорюваного запису було порушено права дитини на нерухоме майно, оскільки реєстрація права власності відбулась без дозволу органу та опіки, чим порушено права дитини, яка має сервітутне право користування спірною квартирою, як член сім`ї власника. Крім того, відповідачами порушено вимоги статті 35 Закону України "Про іпотеку" та пункту 46 Порядку, оскільки жодних вимог про усунення порушеного основного зобов`язання вона не отримувала;
доводи позивача щодо проживання у спірній квартирі, право власності на який набуто відповідачем, неповнолітньої дитини, яка має сервітутне право користування житлом, та важливості цієї обставини в розумінні Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей" нівелюється положеннями укладеного договору іпотеки, який і є підставою переходу права власності на спірне житло до відповідача. Згідно з пунктом 1.6.6 договору іпотеки від 22 червня 2012 року іпотекодавець свідчить, що стосовно квартири, що є предметом іпотеки не було оформлено довіреність іншій особі щодо володіння з правом відчуження; членів сім`ї, які б мали право на особистий сервітут, встановлений статтею 405 ЦК України, не має. Крім того неповнолітня ОСОБА_2 народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 після укладення договору іпотеки. Тому як при укладенні договору іпотеки, так і під час прийняття рішення про реєстрацію права власності на спірну квартиру за відповідачем на підставі цього договору права неповнолітньої дитини порушені не були, оскільки вона не була власником цього житла та не користувалась нерухомістю, яка передавалася в іпотеку. Крім того, як свідчать матеріали справи, неповнолітня дитина після народження не була зареєстрована на постійне місце проживання за адресою предмета іпотеки і, отже, отримання дозволу на здійснення правочину та/або реєстраційної дії від служби у справах дітей не було потрібне, оскільки перереєстрація права власності на предмет іпотеки не призвела до зменшення чи обмеження існуючого права на користування вказаним житлом дитини. Відсутні і будь-які належні докази того, що дитина дійсно має сервітутне право щодо спірного житла та постійно в ньому проживає. Так, згідно витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва від 26 липня 2019 року, неповнолітня дитина з 25 грудня 2012 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2, разом з позивачем, яка має зареєстроване місце проживання у цій квартирі з 27 липня 1993 року. Посилання позивача в якості доказів проживання дитини у спірній квартирі на акт ЖБК та довідку дошкільного закладу суд відхиляє, оскільки відповідно до Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" зазначені документи не є належними доказами. Крім того, вказані документи видані у 2019 році, в той час, як державна реєстрація права власності відбулась у 2015 році;
посилання позивача на неотримання нею вимоги про усунення порушень, то вказані доводи спростовуються матеріалами реєстраційної справи, яка містить копію такої вимоги від 17 березня 2015 року та копію повідомлення про вручення 23 березня 2015 року позивачу поштового відправлення. Крім того, позивачем на вказану вимогу було надано відповідь від 02 квітня 2015 року, що також спростовує твердження позивача. Факт отримання позивачем цієї вимоги підтверджується і постановами Окружного адміністративного суду від 31 квітня 2017 року та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2017 року у справі № 826/6081/16, якими також встановлено факт отримання позивачем цієї вимоги 23 березня 2015 року;
суд відхиляє посилання позивача про відсутність доказів на підтвердження факту заборгованості за основним зобов`язанням та ненадання відповідачем ОСОБА_3 державному реєстратору звіту про оцінку предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У провадженні Окружного адміністративного суду м. Києва перебувала справа № 826/6081/16 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Нілової А. О., треті особи: ОСОБА_3, Головне територіальне управління юстиції у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення. Постановою Окружного адміністративного суду від 31 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2017 року, позивачу було відмовлено в задоволенні її вимог. Судами у справі № 826/6081/16 було встановлено, що з наявної в матеріалах справи копії реєстраційної справи щодо спірної квартири (рішення № 22947815) вбачається, що 08 липня 2015 року ОСОБА_3 подано до Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві заяву №12236906 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень для проведення державної реєстрації права щодо квартири за адресою: АДРЕСА_3, до якої згідно картки прийому заяви № 22694469 третьою особою 1 додано наступні документи: договір іпотеки, серія та номер: 598, виданий 22 червня 2012 року, видавник: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Горобинська Г. А.; Довідка, серія та номер: 70, видана 07 липня 2015 року, видавник: УДППЗ "Укрпошта"; рекомендоване повідомлення, серія та номер: б/н, видане 17 березня 2015 року, видавник: УДППЗ "Укрпошта"; опис, серія та номер: б/н, видане 17 березня 2015 року, видавник: УДППЗ "Укрпошта2; вимога про усунення порушень, серія та номер: б/н, видане 17 березня 2015 року, видавник: ОСОБА_3 ; копія паспорта громадянина України, серія та номер НОМЕР_1, виданий 18 лютого 1999 року, видавник Ватутінське РУ ГУ МВС України в місті Києві; копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, серія та номер: НОМЕР_2, виданий 30 травня 2008 року, видавник: ДПІ у Деснянському районі; Фіскальний чек № 911б від 17 березня 2015 року. Колегією суддів апеляційної інстанції було зазначено, що чинним на момент прийняття оскаржуваного рішення законодавством не було передбачено обов`язку державного реєстратора перевіряти наявність у іпотекодавця заборгованості, зазначеної у вимозі, та розміру такої заборгованості. Судами обох інстанції встановлено, що за наслідком розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації лише за наявності підстав, виключний перелік яких встановлено статтею 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", та за відсутності таких підстав державний реєстратор зобов`язаний прийняти рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Судами встановлено, що ОСОБА_3 подано до державного реєстратора разом з заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень всі необхідні документи, в тому числі і вимогу про усунення порушень від 17 березня 2015 року, яка містить зміст порушеного зобов`язання, суму боргу, вимогу про виконання порушеного зобов`язання у тридцятиденний термін з дня отримання вимоги та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги, а також докази отримання даної вимоги позивачем, а саме рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, згідно якого позивач особисто отримала цю вимогу 23 березня 2015 року;
відмовляючи позивачу в задоволенні адміністративного позову, суди дійшли висновку, що у державного реєстратора були відсутні підстави для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень, передбачених статтею 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а тому рішення від 17 липня 2015 року № 22947815 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким проведено державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_3 на квартиру двокімнатну, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, прийнято відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений законодавством України, яке було чинним на момент прийняття вказаного рішення, а тому відсутні підстави для визнання його протиправним та скасування;
з урахуванням вказаних встановлених судами обставин, суд відхиляє доводи позивача щодо протиправності державної реєстрації права приватної власності за відповідачем на спірну квартиру з підстав недотримання вимог чинного законодавства. При цьому, суд відхиляє твердження представника позивача про те, що обставини, встановлені судовими рішеннями у справі № 826/6081/16 не можуть бути преюдиційними, оскільки склад учасників справи та підстави позову у даній справі не є тотожними з позовом у справі № 826/6081/16, що знаходилась у провадженні Окружного адміністративного суду. Як з матеріалів даної справи, так і з судових рішень у справі № 826/6081/16 вбачається, що предметом судового розгляду обох справ є визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 липня 2015 року № 22947815 і участь в обох справах приймають як позивач ОСОБА_1, так і набувач спірного майна - відповідач ОСОБА_3 . Наявність у даних справах різниці суб`єктного складу та підстав позову в даному випадку не враховується, оскільки абсолютна тотожність мала б наслідком закриття провадження у справі. Судовими рішеннями у справі № 826/6081/16 встановлено, що рішення від 17 липня 2015 року № 22947815 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким проведено державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_3 на квартиру двокімнатну, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений законодавством України, яке було чинним на момент прийняття вказаного рішення, а тому відсутні підстави для визнання його протиправним та скасування;
скасування запису є належним способом захисту прав та інтересів позивача. Рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.17), від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (пункт 5.17), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (пункт 74), від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а). Тому позивач, звертаючись до суду з вимогою про визнання протиправним і скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, обрала неналежний спосіб захисту порушеного права, що є додатковою підставою для відмови в задоволенні її вимог в цій частині;
позивач визначила відповідачем державного реєстратора Нілову А. О. У справах за позовом іпотекодавця до державного реєстратора із залученням іпотекодержателя третьою особою спірні правовідносини виникають здебільшого саме між позивачем та третьою особою через невиконання договірних зобов`язань і реалізацію прав іпотекодержателя щодо предмета іпотеки - нерухомого майна позивача (постанови від 17 квітня 2018 року у справі № 815/6956/15, від 24 квітня 2018 року у справі № 825/478/17, від 29 травня 2018 року у справі № 826/19487/14, від 30 травня 2018 року у справі № 826/9417/16, від 06 червня 2018 року у справі № 804/3509/17, від 16 жовтня 2018 року у справі № 804/14296/15, від 14 листопада 2018 року № 826/1656/18 та від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17). Повні вимоги не можуть бути звернуті до державного реєстратора, яку позивач визначила відповідачем. Тому у даному випадку державний реєстратор не є належним відповідачем. У цій частині вимог також слід відмовити і з цієї підстави.
Додатковим рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 24 червня 2021 року в складі судді: Скрипки О. І., заяву представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про винесення додаткового рішення задоволено. Ухвалено додаткове рішення у справі № 754/3300/19.
Стягнуто з ОСОБА_1, яка діє також від імені ОСОБА_2, на користь ОСОБА_3 судові витрати на правову допомогу в розмірі 62 171 грн.
Додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що враховуючи складність справи, тривалість її розгляду, обсяг наданих адвокатом послуг та значення справи для сторін, суд приходить до висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрат на правову допомогу в розмірі 62 171 грн. При цьому суд вбачає співмірність розміру судових витрат на правничу допомогу, заявлених стороною, із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 29 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, задоволено.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 26 травня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту державної реєстрації Міністерство юстиції України Нілової А. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 17 липня 2015 року за індексним номером 22947815, відповідно до якого здійснено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 .
У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
однією із підстав пред`явлених позовних вимог про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяження і запису про право власності ОСОБА_1, діючи у своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, визначила те, що ОСОБА_3 не направив їй письмову вимогу іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності із зазначенням інформації саме про вартість майна, за якою відбулося зарахування вимог, оскільки ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною і повинна погоджуватися з власником майна, а звіт про оцінку ринкової вартості предмета іпотеки державному реєстратору для вчинення відповідних реєстраційних дій відповідачем також надано не було. Відповідно до пункту 4.3 договору іпотеки за домовленістю сторін, у разі невиконання іпотекодавцем зобов`язання за основним договором у встановлений строк цей договір передбачає, що наступного дня після закінчення порушеного строку іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1 в рахунок виконання зобов`язання за основним договором у порядку, передбаченому статтею 37 Закону України "Про іпотеку", та зареєструвати право власності на предмет іпотеки. У такому випадку цей договір виступає правовстановлюючим документом та є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки. Задоволення прав чи вимог осіб з нижчим пріоритетом здійснюється у межах перевищення вартості нерухомого майна, визначеної шляхом його оцінки, після задоволення прав чи вимог, які мають вищий пріоритет, над розміром забезпеченої цим договором вимоги іпотекодержателя. Згідно із пунктом 6.1 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом: переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку"; продажу предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України "Про іпотеку". Шляхом підписання цього договору іпотекодавець надає іпотекодержателю право визначити спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки згідно цього договору, зокрема його пункту 4.2 (пункт 9.1 договору іпотеки). Таким чином, відповідно до вимог наведених положень закону, а також ураховуючи умови пунктів 4.1, 4.3, 6.1 та 9.1. договору іпотеки, кредитор (іпотекодержатель) має право у позасудовому порядку звернути стягнення на предмет іпотеки, в тому числі шляхом визнання за ним права власності на іпотечне майно згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі;
із витребуваних судом першої інстанції у Головного територіального управління юстиції у м. Києві матеріалів реєстраційної справи № 12236906 вбачається, що ОСОБА_3 для проведення державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно - квартири АДРЕСА_1 на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, що міститься в договорі іпотеки подав такі документи (копії): витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 липня 2015 року; заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08 липня 2015 року; квитанції про оплату послуг від 08 липня 2015 року, паспорт та РНОКПП іпотекодержателя; договір іпотеки від 22 червня 2012 року; вимога про усунення порушень по договору позики від 17 березня 2015 року з доказами її направлення та отримання боржником (іпотекодавцем) (а. с. 180-202 т. 1). 17 липня 2015 року державний реєстратор Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Нілова А. О. прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) № 22947815, відповідно до якого було проведено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 (а. с. 203 т. 1). 17 березня 2015 року ОСОБА_3 склав та направив засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 письмову вимогу про усунення порушень по договору позики, яка містить відомості про прострочену заборгованість за договором позики від 22 червня 2012 року в частині сплати щомісячних платежів в період з вересня 2013 року по лютий 2015 року у розмірі 7 200 доларів США та нараховану пеню у розмірі 24 727,28 доларів США, а також вимогу про усунення порушення зобов`язання в тридцятиденний строк з дня отримання цієї вимоги з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки (прийняття предмета іпотеки у свою власність) у разі невиконання його вимог (а. с. 98, 200 т. 1). Всупереч умов договору іпотеки та статті 37 Закону України "Про іпотеку" у цій вимозі не було зазначено ціни, за якою предмет іпотеки переходить у власність іпотекодержателя, а іншої вимоги-попередження ОСОБА_3 іпотекодавцю не надсилав. Отже, наявна в матеріалах реєстраційної справи № 12236906 вимога від 17 березня 2015 року не може вважатись належним доказом виконання ОСОБА_3 вимог договору і закону, оскільки вказане вимога не містить інформації про вартість майна, за якою в подальшому відбувається зарахування вимог за договором позики;
при розгляді справи № 754/13376/15-ц Верховним Судом зазначено, що "апеляційний суд не звернув належної уваги на те, що спірна квартира фактично придбавалась відповідачем за зустрічним позовом ОСОБА_1 не за рахунок позичених (кредитних) коштів, а переважно за власні кошти, які були передані продавцеві під час укладення попереднього договору в сумі 531 002,50 грн, що еквівалентно за курсом Національного банку України на час укладення договору 66 500,00 доларів США, в той час як вартість спірної квартири попереднім договором була обумовлена сторонами в розмірі 643 790,63 грн, що еквівалентно за курсом Національного банку України 80 625,00 доларів США. Відповідно до умов договору купівлі-продажу вартість спірної квартири була збільшена і правочин вчинений за 732 054,50 грн, що еквівалентно за курсом Національного банку України 90 500,00 доларів США. В подальшому відповідачем за зустрічним позовом було сплачено на виконання умов договору позики 90 179,00 грн. Тобто відповідачем за зустрічним позовом фактично було сплачено позивачеві за зустрічним договором майже 85% вартості спірної квартири";
судовим розглядом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що в переліку документів, які були надані державному реєстратору та містяться в реєстраційній справі, також немає звіту про оцінку іпотечного майна на момент його відчуження. Колегія суддів вважає, що неповідомлення боржника про ціну, за якою майно набувається у власність, позбавляє його можливості оспорити її в разі незгоди та позбавляє боржника гарантій, встановлених статтею 37 Закону України "Про іпотеку", а також підтвердження того, в якій частині борг вважається погашеним, адже само по собі звернення стягнення на майно не припиняє позичкових відносин і не позбавляє позикодавця права подальшого стягнення сум, які передбачені в охоронних правовідносинах між сторонами. У даному випадку в разі звернення стягнення на предмет іпотеки у судовому порядку боржник не позбавлений можливості перевірки дотримання прав під час відповідних процедур, проте при позасудовому порядку саме дотримання процедури попередження у вимозі є гарантією не порушення його прав, а тому невідповідність вимоги про усунення порушення умовам договору є істотним порушенням, яке впливає на обсяг прав позивача, який має право знати про ціну майна, за яку воно набувається у власність. Суд першої інстанції не надав належної правової оцінки зазначеним обставинам і не звернув уваги, що невідповідність вимоги про усунення порушень основного зобов`язання положенням статті 37 Закону України "Про іпотеку" в частині проведення ринкової оцінки спірного нерухомого майна не було предметом дослідження у справі № 826/6081/16, що перебувала у провадженні Окружного адміністративного суду м. Києва, а тому ухвалене у цій справі судове рішення, яке набрало законної сили, не має преюдиційного значення для правильного вирішення спору у даній справі;
до відзиву на апеляційну скаргу представник відповідача - адвокат Яцко В.В. додав звіт про оцінку двокімнатної квартири, загальною площею 54,0 кв. м., розташованої за адресою: АДРЕСА_3, що знаходиться у власності ОСОБА_1, виготовлений 08 липня 2015 року за реєстраційним № 148/1-07 cуб`єктом оціночної діяльності ТДВ "Некос" (а. с. 183-222 т. 4). Згідно з вказаним звітом ринкова вартість об`єкта оцінки визначена на основі порівняльного підходу становить (без урахування ПДВ) 737 100,00 грн, що за офіційним курсом НБУ на момент оцінки складає 33 967,00 доларів США. Разом із тим, оцінка предмета іпотеки здійснена суб`єктом оціночної діяльності шляхом застосування порівняльного методичного підходу, без огляду об`єкта оцінки та на підставі технічної документації, наданої замовником, а також матеріалів фотофіксації, здійсненої замовником, а тому, враховуючи висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц (провадження № 14-501цс18), така оцінка не відповідає дійсній ринковій вартості спірного нерухомого майна. Вказаний звіт не спростовує порушення процедури звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку (шляхом визнання за іпотекодержателем права власності на іпотечне майно) й через те, що вартість обтяженого іпотекою майна, на яке звертається стягнення має бути доведена саме до відома боржника, який є одночасно майновим поручителем, а сама по собі наявність звіту про оцінку майна не може свідчити про дотримання прав іпотекодавця при зверненні стягнення на предмет іпотеки. Крім того, згідно із вимогами частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Однак, стороною відповідача не наведено поважних причин, що об`єктивно перешкоджали їй подати в установлений законом строк під час розгляду справи у суді першої інстанції в порядку загального позовного провадження всі наявні у неї та відомі їй докази, що мають значення для справи, а також не повідомлено суду про неможливість подання відповідних доказів у встановлений законом строк з об`єктивних причин як і не надано документального підтвердження здійснення всіх залежних від неї заходів, спрямованих на долучення вказаного звіту до матеріалів справи, тому додані до відзиву письмові докази, якими вона обґрунтовує заперечення проти апеляційної скарги, не можуть бути покладені в основу судового рішення суду апеляційної інстанції та відхиляються під час перегляду справи в апеляційному порядку;
виходячи з викладеного та урахувавши правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц (провадження № 14-501цс18) та від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19), колегія суддів вважає, що під час здійснення державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за іпотекодержателем не враховано положення частини третьої статті 37 Закону України "Про іпотеку", оскільки така державна реєстрація була проведена за відсутності відомостей в реєстраційній справі про вартість предмета іпотеки, визначену на момент такого набуття, а також не доведено до відома іпотекодавця інформацію про вартість майна, за якою відбулося зарахування вимог кредитора. Наведене також повністю узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 18 травня 2022 року у справі № 487/5843/17 (провадження 61-5308св21), яка прийнята за схожих правовідносин, а суд касаційної інстанції погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для скасування рішення державного реєстратора з огляду на неподання державному реєстратору документа про експертну оцінку предмета іпотеки для проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем;
суд першої інстанції не врахував, що на час ухвалення оскаржуваного судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції. Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Отже, у розумінні положень наведеної норми права у редакції, яка була чинною на час ухвалення оскаржуваного рішення від 26 травня 2021 року, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону № 1952-IV у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав, як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, правомірними нині способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є саме скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав. З метою забезпечення ефективного захисту порушених прав законодавець застеріг, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 686/19656/19 (провадження № 61-9418св20), від 03 серпня 2021 року у справі № 295/6177/19-ц (провадження № 61-5270св21), від 10 листопада 2021 року у справі № 543/253/16-ц (провадження № 61-18491св20) та інших. За наведених обставин, на момент ухвалення судом першої інстанції рішення про відмову у задоволенні позову про скасування запису про право власності відповідача такий спосіб захисту суперечив частині другій статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", тому правомірним та ефективним способом захисту права позивача, з урахуванням змін, внесених до Закону, є скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав та їх обтяження;
рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту державної реєстрації Міністерство юстиції України Нілової А. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 17 липня 2015 року за індексним номером 22947815, відповідно до якого здійснено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 є протиправним, а відтак підлягає скасуванню. Задоволення цього позову в частині скасування державної реєстрації не призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки ОСОБА_3, який скористався позасудовим способом звернення стягнення на предмет іпотеки, проте не подав звіт про експертну оцінку предмета іпотеки, повинен був знати про порушення процедури державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем, тому він не міг мати правомірних очікувань на набуття у власність спірного нерухомого майна;
що стосується правомірності вирішення спору за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора Управління державної реєстрації ГТУЮ у м. Києві Нілової А. О., то колегія суддів в оцінці доводів апеляційної скарги погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що державний реєстратор не є належним відповідачем у справі, тому в цій частині вимог слід відмовити саме з наведеної підстави;
у суді першої інстанції, а саме під час судових дебатів в судовому засіданні 26 травня 2021 року ОСОБА_3 в особі свого представника - адвоката Яцко В. В. було подано заяву про застосування позовної давності (а. с. 233-235 т. 3, а. с. 1,2 т. 4). Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 зверталась у квітні 2016 року до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом з приводу спірного нерухомого майна до державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Нілової А. О., треті особи: ОСОБА_3, ГТУЮ у м. Києві, про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 22947815 від 17 липня 2015 року, який остаточно був вирішення судами адміністративної юрисдикції 09 серпня 2017 року. Отже, у даному випадку мало місце переривання перебігу позовної давності шляхом пред`явлення позову про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяження, тоді як з даним позовом ОСОБА_1, діючи у своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, звернулась до загального місцевого суду 01 березня 2019 року.
Аргументи учасників справи
29 липня 2022 року ОСОБА_3 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_4, на постанову Київського апеляційного суду від 29 червня 2022 року, у якій просить:
скасувати постанову Київського апеляційного суду від 29 червня 2022 року в частині задоволених позовних вимог та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції;
врахувати, що докази понесення судових витрат будуть подані протягом 5 днів з моменту ухвалення судового рішення.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, а саме: застосував частину першу та третю статті 13 ЦПК України без урахування висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Велика Палата Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17, від 15 січня 2020 року у справі № 611/507/18, від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19, щодо неможливості виходу за межі позовних вимог. Апеляційний суд застосував частину першу статті 35, частину третю статті 37 Закону України "Про іпотеку", пункти 36, 46 "Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень", затвердженого постановою КМУ від 17 жовтня 2013 року № 868 (в редакціях, чинних на момент реєстрації права власності на нерухоме майно) без урахування висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі № 369/3940/15-ц, від 11 квітня 2017 року у справі № 822/864/15 та від 12 квітня 2017 року у справі № 822/862/15 щодо відсутності у законодавстві станом на 08 липня 2015 року (дата запису про право власності) та на 17 липня 2015 року (дата рішення державного реєстратора) вимог вказувати у вимозі боржнику/іпотекодавцю вартість майна та вимог подавати державному реєстратору для реєстрації права власності звіт про оцінку предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. Апеляційний суд застосував частину третю статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) з урахування висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 686/19656/19, від 03 серпня 2021 року у справі № 295/61111/19-ц, від 10 листопада 2021 року у справі № 543/253/16-ц, про те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Апеляційний суд застосував частину другу статті 264 ЦК України без урахування висновків щодо застосування цієї норми права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15 та постанові Верховного Суду від 07 вересня 2020 року у справі № 904/1080/19 щодо переривання позовної давності;
позивач просила визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Управління державної реєстрації ГТУЮ м. Києва, натомість суд ухвалив визнати протиправним та скасувати рішення державною реєстратора прав па нерухоме майно Департаменту державної реєстрації Міністерство юстиції України;
вимоги до змісту та направлення вимоги про усунення порушення регулюється виключно статтею 35 Закону України "Про іпотеку" (в редакції на 08 липня 2015 року момент реєстрації права власності), якою встановлено: "...В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. ...". Тобто, станом на 08 липня 2015 року вимоги зазначати вартість майна не встановлено. Такої вимоги не встановлено і будь-яким іншим нормативно-правовим актом, в тому числі і статтею 37 Закону України "Про іпотеку" (у редакції на 08 липня 2015 року момент реєстрації права власності). Станом на 08 липня 2015 року законодавством не було передбачено, то у вимозі має зазначатися вартість предмета іпотеки, та не було передбачено надання оцінки предмета іпотеки для державної реєстрації права власності на предмет іпотеки, що узгоджується із висновком Верховного Суду у постанові від 11 лютого 2021 року у справі №369/3940/15-ц;
апеляційний суд не вказав та не обґрунтував у чому саме може бути порушення права позивача внаслідок відсутності оцінки в матеріалах реєстраційної справи. Вимог про надання оцінки позивачем не пред`являлось. Вимог про сплату різниці між вартістю квартири та сумою боргу не пред`являлось. Фактично мовчазною згодою позивач погодився із відсутністю різниці. Позивач направляв відповідь на отриману вимогу. Будь-яких питань щодо оцінки у відповіді не ставилося. Якщо позивач вважає, що внаслідок не зазначення у вимозі вартості предмета іпотеки були порушені його права, то він має довести на підставі чого, яким саме чином та у чому полягає таке порушення. Сам позивач має довести, що існує різниця, яку йому мас сплатити іпотекодержатель;
право власності за ОСОБА_3 було зареєстровано 08 липня 2015 року, тобто, в період дії порядку №868 (постанова КМ України набрала чинності 12 лютого 2014 року та втратила чинність 01 січня 2016 року). У всіх наведених апеляційним судом постановах Верховного Суду реєстрація права власності відбувалась після 01 січня 2016 року та в період дії Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМ України від 25 грудня 2015 року № 1127;
обставину проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в квартирі ОСОБА_3 позивачами не доведено. Тому не доведено й наявності прав, зокрема користування квартирою, у малолітнього позивача. Позивачами взагалі не доведено права користування квартирою позивачем ОСОБА_2 ;
вимога про усунення порушення була вручена позивачу 23 березня 2015 року, що підтверджується такими доказами: копія вимоги, опис про вкладення, повідомлення про вручення та довідка з Укрпошти. Крім цього, факт отримання вимоги підтверджується відповіддю позивача на вимогу від 02 квітня 2015 року;