ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 серпня 2023 року
м. Київ
cправа № 911/665/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Рогач Л. І. - головуюча, Мачульський Г. М., Міщенко І. С.,
за участю секретаря судового засідання - Салівонського С. П.,
представників учасників справи:
Прокуратури - Голуб Є. В.,
Товариства з обмеженою відповідальністю "Ставищенський рибгосп" -
Єрема М. Р.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ставищенський рибгосп"
на рішення Господарського суду Київської області від 14.12.2022
(суддя Бацуца В. М.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.05.2023
(суддя Тищенко О. В., Шаптала Є. Ю., Станік С. Р.)
у справі за позовом Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Ставищенської територіальної громади Білоцерківського району Київської області
до Ставищенської селищної ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Ставищенський рибгосп"
про визнання незаконним та скасування рішення ради.
ВСТАНОВИВ:
1. Історія справи
1.1. Білоцерківська окружна прокуратура (далі - прокурор) звернулася до Господарського суду Київської області в інтересах держави в особі Ставищенської територіальної громади Білоцерківського району Київської області (далі - Ставищенська територіальна громада, позивач) з позовом до Ставищенської селищної ради (далі - Ставищенська селищна рада, відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Ставищенський рибгосп" (далі - ТОВ "Ставищенський рибгосп", відповідач-2), в якому просила визнати незаконним та скасувати рішення Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області від 21.10.2021 № 1360 "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в користування на умовах оренди ТОВ "Ставищенський рибгосп" для рибогосподарських потреб".
1.2. На обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що рішення відповідача-1 прийняте з порушенням статей 123, 124, 134 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 48, 49, 51 Водного кодексу України (далі - ВК України), що є підставою для визнання його незаконним та скасування. Зокрема, прокурор зазначає, що при прийнятті оспореного рішення відповідач-1 в порушення статті 134 ЗК України (не застосована процедура земельних торгів) не врахував, що у відповідача-2 був наявний дозвіл на спецводокористування лише щодо однієї з п`яти земельних ділянок, про які йдеться у рішенні, а також те, що договір оренди водних об`єктів, який був підставою для видачі відповідачу-2 цього дозволу, визнаний недійсним в межах іншої справи №911/417/21.
1.3. Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді прокурор посилається на те, що оскільки спірні земельні ділянки за оспореним рішенням відповідача-1 відносяться до земель комунальної власності, а Відповідач-1, який в силу статті 12 ЗК України розпоряджається землями територіальних громад, є співвідповідачем у справі, тому позов поданий у інтересах Ставищенської територіальної громади, як самостійного позивача.
2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області від 21.10.2021 № 1360 "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в користування на умовах оренди ТОВ "Ставищенський рибгосп" для рибогосподарських потреб" затверджено розроблені ПП "Землевпорядний центр АО" проекти землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для рибогосподарських потреб (код згідно з КВЦПЗ - 10.07) ТОВ Ставищенський рибгосп": смт. Ставище Білоцерківського району Київської області площею 49,8407 га для рибогосподарських потреб, смт. Ставище, кадастровий номер земельної ділянки 3224255100:04:001:0007; смт. Ставище Білоцерківського району Київської області площею 38,0437 га для рибогосподарських потреб, смт. Ставище, кадастровий номер земельної ділянки 3224255100:04:001:0008; с. Розкішна Білоцерківського району Київської області площею 37,0418 га для рибогосподарських потреб, с. Розкішна, кадастровий номер земельної ділянки 3224285601:01:051:0800; с. Розкішна Білоцерківського району Київської області площею 1,9815 га для рибогосподарських потреб, за межами с. Розкішна, кадастровий номер земельної ділянки 3224285600:05:006:0009; смт. Ставище Білоцерківського району Київської області площею 48,5000 га для рибогосподарських потреб на території Ставищенської селищної ради, кадастровий номер земельної ділянки 3224285600:05:006:0703.
2.2. Серед документів, наданих селищній раді, на обґрунтування наявності підстав для отримання водного об`єкту в оренду відповідачем-2 надано, зокрема, дозвіл на спеціальне водокористування від 19.04.2019 № 755/КВ/49д-19.
2.3. Дозвіл на спеціальне водокористування від 19.04.2019 № 755/КВ/49д-19 був виданий щодо водного об`єкта - нагульного руслового ставка загальною площею 37,0418 га на підставі договору оренди водних об`єктів від 16.05.2018, укладеного Розкішнянською сільською радою Ставищенского району Київської області та ТОВ "Ставищенський рибгосп" щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3224285601:01:051:0800 під водним об`єктом площею 34,0382 га та прибережної захисної смуги площею 3,0036 га. На час розгляду справи в суді першої інстанції та в суді апеляційної інстанції дозвіл на спеціальне водокористування є чинним, у встановленому законодавством порядку не анульований.
2.4. Рішенням Господарського суду Київської області від 18.06.2021 у справі №911/417/21 (набрало законної сили) скасовано рішення Розкішнянської сільської ради Ставищенского району Київської області від 16.05.2018 № 451-07 "Про передачу у довгострокову оренду водного об`єкту ТОВ "Ставищенський рибгосп"; визнаний недійсним договір оренди водних об`єктів від 16.05.2018, укладений Розкішнянською сільською радою Ставищенского району Київської області та ТОВ "Ставищенський рибгосп" щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3224285601:01:051:0800 під водним об`єктом площею 34,0382 га та прибережної захисної смуги площею 3,0036 га.
2.5. Станом на час прийняття відповідачем-1 оспорюваного рішення у відповідача-2 були відсутні будь-які інші належним чином отримані дозволи на спеціальне водокористування щодо водних об`єктів, розташованих на земельних ділянках з кадастровими номерами 3224255100:04:001:0007, 3224255100:04:001:0008, 3224285601:01:051:0800, 3224285600:05:006:0009, 3224285600:05:006:0703.
2.6. В подальшому Ставищенська селищна рада та ТОВ "Ставищенський рибгосп" на підставі рішення Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області від 21.10.2021 № 1360 підписали договір № 1 оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом від 09.02.2022 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3224285600:05:006:0703 площею 48,5000 га, договір № 2 оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом від 09.02.2022 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3224285600:05:006:0009 площею 1,9815 га, договір № 3 оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом від 09.02.2022 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3224255100:04:001:0008 площею 38,0437 га, договір № 4 оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом від 09.02.2022 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3224255100:04:001:0007 площею 49,8407 га, договір № 5 оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом від 09.02.2022 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3224285601:01:051:0800 площею 37,0418 га.
3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 14.12.2022 позов задоволено.
3.2. Суд дійшов висновку, що рішення відповідача-1 від 21.10.2021 № 1360 "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в користування на умовах оренди ТОВ "Ставищенський рибгосп" для рибогосподарських потреб" прийнято з порушенням вимог статті 51 ВК України та статті 134 ЗК України, оскільки земельні ділянки в комплексі з водними об`єктами загальною площею 202,0 га (кадастрові номери 3224255100:04:001:0007, 3224255100:04:001:0008, 3224285601:01:051:0800, 3224285600:05:006:0009, 3224285600:05:006:0703), розташовані в межах та за межами с. Розкішна, смт. Ставище Білоцерківського району Київської області, безпідставно, а саме, за відсутності дозволів на спеціальне водокористування, надані відповідачу-2 в оренду без проведення аукціону (земельних торгів).
3.3. Суд виходив з того, що оспорене рішення відповідача-1 не було реалізоване та не вичерпало свою дію. Підписані відповідачами на його виконання 09.02.2022 договори оренди землі не є укладеними, оскільки не погоджені з відповідним територіальним підрозділом Державного агентства з водних ресурсів України та не зареєстровані у встановленому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" порядку. Отже, обраний прокурором спосіб захисту є належним та таким, що може призвести до захисту або відновлення порушених речових прав територіальної громади, зокрема, щодо повернення у її володіння або користування спірних земельних ділянок.
3.4. Щодо реалізації функції представництва інтересів держави в суді, суд зазначив, що прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави та не визначив у позовній заяві Ставищенську селищну раду уповноваженим органом у спірних правовідносинах, оскільки Ставищенська селищна рада є одним із співвідповідачів, рішення якої оскаржується через недотримання вимог законодавства стосовно передання земельних ділянок в оренду, а рада не може бути одночасно і позивачем, і відповідачем у справі. Тому прокурор заявив позов в інтересах держави в особі Ставищенської територіальної громади.
3.3. Північний апеляційний господарський суд постановою від 16.05.2023 рішення суду залишив без змін.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування
4.1. 10.07.2023 ТОВ "Ставищенський рибгосп" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду Київської області від 14.12.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.05.2023 (повний текст підписаний 14.06.2023), в якій просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
4.2. Підставами касаційного оскарження скаржник зазначив неправильне застосування судами попередніх інстанцій статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статті 152 ЗК України, статті 28 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" та порушення статті 53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Наведене, на думку скаржника, свідчить про те, що суди застосували зазначені норми права без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 01.06.2021 у справі № 925/929/19, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі №698/119/18, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 та висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16.09.2020 у справі №922/708/19, від 08.12.2020 у справі № 908/1664/19.
4.3. Скаржник також вказав, що суди попередніх інстанцій прийняли рішення та постанову без урахування висновку щодо застосування статті 638 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статті 6 Закону України "Про оренду землі" при оцінці факту укладеності договору у подібних правовідносинах, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.04.2023 у справі № 357/8277/19 та Верховним Судом у постанові від 31.03.2021 у справі № 922/1431/20.
4.4. Посилається на застосування судами статті 134 ЗК України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом у постановах від 17.05.2021 у справі № 670/95/17, від 06.12.2022 у справі № 904/591/21 щодо надання оцінки наявності чинного дозволу від 19.04.2019 на спеціальне водокористування відносно земельної ділянки з кадастровим номером 3224285601:01:051:0800.
4.5. Суди попередніх інстанцій порушили статті 236, 238, 282 ГПК України та статтю 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" щодо встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів в контексті строку та порядку подання прокурором і прийняття судом першої інстанції до матеріалів справи листа відповідача-1 № 03-06/1194 від 18.08.2023 про засвідчення факту неукладеності договорів оренди від 09.02.2022. Наведене, як зазначає скаржник, відповідно до пункту 4 частини третьої статті 310 ГПК України, є підставою для скасування рішення та постанови судів попередніх інстанцій. Також суди не дослідили доводи відповідача-2 про те, що Держгеокадастр є уповноваженим органом на здійснення захисту у спірних правовідносинах, викладені у відзиві на позовну заяву та апеляційну скаргу та не надали їм належну оцінку.
4.6. Скаржник посилається на те, що попередні судові інстанції неправильно застосували пункт 9 частини першої статті 16 ВК України та пункт 3 Порядку видачі дозволів на спеціальне водокористування щодо меж дії дозволу на спеціальне водокористування і висновок Верховного Суду щодо питання застосування цих норм права у подібних правовідносинах відсутній.
4.7. Також зазначає про відсутність висновку щодо застосування статті 216 ЦК України стосовно з`ясування питання, чи є визнання договору оренди землі недійсним підставою для втрати чинності дозволу на спеціальне водокористування, який був виданий для здійснення спеціального водокористування на такій земельній ділянці.
5. Позиція інших учасників справи
5.1. Прокурор подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги ТОВ "Ставищенський рибгосп", а оскаржувані рішення та постанову судів попередніх інстанцій залишити без змін.
5.2. Позивач, відповідач-1 правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористалися.
6. Позиція Верховного Суду
6.1. Заслухавши суддю-доповідачку, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.
6.2. За частиною першою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
6.3. Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
6.4. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
6.5. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно, спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом, та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.
6.6. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
6.7. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави- учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
6.8. Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005.
Застосування судом неналежного способу захисту прав може призвести до ухвалення Європейським судом з прав людини (ЄСПЛ) рішення проти України. Так, у рішенні у справі "Атіма Лімітед" проти України" (заява № 56714/11) ЄСПЛ наголошено, що витребування акцій від заявника могло бути можливим лише шляхом подання проти нього віндикаційного позову.
6.9. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 та інших.
6.10. Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98).
6.11. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, пункт 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19).