ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 640/13460/19
адміністративне провадження № К/990/22774/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білоуса О.В.,
суддів - Блажівської Н.Є., Желтобрюх І.Л.,
за участю секретаря судового засідання Носенко Л.О.,
представників відповідача Сливки А.В., Павловича Д.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 грудня 2019 року (головуючий суддя Шрамко Ю.Т.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2022 року (головуючий суддя Черпіцька Л.Т., судді - Глущенко О.Є., Пилипенко О.Є.) у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства Фірма "Нове житло" до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
У С Т А Н О В И В:
У липні 2019 року Приватне підприємство Фірма "Нове житло" (далі - ПП Фірма "Нове житло") звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Київській області (далі - ГУ ДФС у Київській області), правонаступником якого є Головне управління ДПС у Київській області (далі - ГУ ДПС у Київській області), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 9 лютого 2017 року №0004261410, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість за вересень 2016 року на 374 650 грн та від 18 квітня 2017 року №0014172200, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 4 884 558,75 грн (у тому числі за податковими зобов`язаннями -3 907 647 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 976 911,75 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 грудня 2019 року залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2022 року, позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано оскаржувані податкові повідомлення-рішення. Стягнуто на користь ПП Фірми "Нове Житло" сплачений судовий збір у розмірі 19210 грн за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у Київській області.
Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, ГУ ДПС у Київській області звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просило рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження за ГУ ДПС у Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 грудня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2022 року.
Підставою для відкриття касаційного провадження у справі визначено пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки скаржник у касаційній скарзі посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі №810/1585/17. Крім того, відповідач у скарзі вказує на те, що в основу оскаржуваних рішень судами попередніх інстанцій покладено недотримання контролюючим органом пункту 172.3 статті 172 Податкового кодексу України (далі - ПК України), при визначенні об`єкта оподаткування податком на додану вартість позивача. При цьому, податковий орган зазначає, що пункт 172.3 статті 172 ПК України є частиною Розділу ІV "Податок на доходи фізичних осіб" ПК України та наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування вказаного пункту при визначенні об`єкта оподаткування податком на додану вартість юридичних осіб. Також відповідач посилається на те, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми 56.19 статті 56 ПК України в частині пропущення позивачем строку на оскарження за позовом, поданим до зміни судової практики постановою Верховного Суду від 26 листопада 2020 року у справі №500/2486/19, без поновлення строку на таке звернення та з врахуванням, що предмет позову справи №640/13460/19, а саме податкові повідомлення-рішення від 9 лютого 2017 року №0004261410 та від 18 квітня 2017 року №0014172200, вже були розглянуті судами як предмет позову у справі №810/1585/17.
Позивач, скориставшись своїм правом надав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваних судових рішень зазначив, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим просив відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін. Зокрема, ПП Фірма "Нове житло" вказує на безпідставність посилання у касаційній скарзі контролюючого органу на неврахування судами попередніх інстанцій при розгляді цього спору, висновків Верховного Суду викладених у постанові від 18 грудня 2018 року у справі №810/1585/17, оскільки Верховним Судом у справі №640/13460/19 22 квітня 2021 року було ухвалено постанову, в якій зазначено, що позовні вимоги, що були предметом розгляду у справі №810/1585/17, були обґрунтовані іншими, відмінними від наведених у позовній заяві, що є предметом розгляду цієї справи, підставами. На думку позивача, судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи встановлено порушення відповідачем передбаченої законом процедури з питань визначення вартості одного квадратного метра об`єкту нерухомості, вартості майнових прав на квартири, на день прийняття рішення про проведення оцінки, вартості майнових прав, якою підтверджено ринкову вартість майнових прав у розмірі, взятому за основу донарахувань податкових зобов`язань, викладених контролюючим органом в Акті перевірки та оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях. Таким чином, контролюючим органом у скарзі не зазначено у чому саме конкретно полягає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а отже підстава для відкриття касаційного провадження визначена пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідачем є не доведеною. Позивач у відзиві наголошує, що суди попередніх інстанцій в обґрунтування рішень зазначили, що визначенню звичайної ринкової ціни, вартості для цілей оподаткування під час здійснення операцій з нерухомістю передує процедура з проведення, визначення оцінки вартості об`єкта оподаткування суб`єктами оціночної діяльності в передбаченому порядку відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", однак дана законодавчо обов`язкова процедура не була дотримана скаржником, не були застосовані норми вказаного Закону, які є обов`язковими до застосування податковим органом, відповідно оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтуються на нормах матеріального права та прийняті з дотриманням процесуального права. Щодо посилання відповідача у касаційній скарзі на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми 56.19 статті 56 ПК України в частині пропуску позивачем строку на оскарження за позовом, поданим до зміни судової практики постановою Верховного Суду від 26 листопада 2020 року, то ПП Фірма "Нове житло" зазначає, що воно не може бути враховано судом касаційної інстанції, так як скаржником в жодний спосіб не заявлялося клопотання про залишення позову без розгляду, у зв`язку з пропуском строку звернення до суду а ні у суді першої інстанції, а ні в апеляційній скарзі.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у період з 26 грудня 2016 року по 17 січня 2017 року ГУ ДФС у Київській області проведено документальну планову виїзну перевірку ПП "Фірма "Нове житло" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 1 січня 2013 року по 30 вересня 2016 року, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2016 року по 30 вересня 2016 року, за результатами якої 24 січня 2017 року складено Акт №12/10-36/14-04/32885032 (далі - Акт перевірки).
Згідно висновків Акта перевірки встановлено порушення позивачем:
підпунктів 14.1.71, 14.1.219 пункту 14.1 статті 14, пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 8402960 грн, у тому числі за листопад 2015 року на суму 4143852 грн, за грудень 2015 року на суму 1088667 грн, за січень 2016 року на суму 350 грн, за квітень 2016 року на суму 3170091 грн та зменшено від`ємне значення з податку на додану вартість за вересень 2016 року у сумі 374650 грн.
Зокрема, судами попередніх інстанцій зазначено, що в основу Акта перевірки відповідачем було покладено те, що на формування показників нарахувань податкових зобов`язань мало вплив здійснення операцій з придбання майнових прав на квартири №№ 116, 118, 131, 141, 153, 155, 160, 82, 67, 11, 12, 16, 21, 22, 26, 31, 32, 37, 42, 47, 59, 60, 71, 72, 76, 77, 78, 79, 85, 112, 124, 125, 129, 130, 134, 135, 140, 144, 150, 109, 115, 73, 104, 105 реалізованих фізичній особі - ОСОБА_1, реалізацію яких контролюючий орган встановив за цінами, які є нижче ринкових.
На заниження податку на додану вартість, на думку податкового органу, вплинула реалізація майнових прав на квартири за цінами, нижчими від звичайних, у результаті чого ПП Фірма "Нове Житло" було занижено ціну реалізації майнових прав на квартири на загальну суму 25693780 грн, у тому числі податку на додану вартість 4282297 грн, а саме ОСОБА_1 було реалізовано майнові права на квартири за адресою АДРЕСА_1, за нижчою вартістю, ніж Міністерству внутрішніх справ України.
На підставі висновків Акта перевірки, контролюючим органом 9 лютого 2017 року прийнято податкові повідомлення-рішення:
№0004261410, яким зменшено від`ємне значення податку на додану вартість за вересень 2016 року на суму 374650 грн;
№0004251410, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку додану вартість на загальну суму 10503700 грн (у тому числі за податковими зобов`язаннями - 8402960 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 2100740 грн.
Вказані податкові повідомлення-рішення від 9 лютого 2017 року були оскаржені позивачем до Державної фіскальної служби України (далі - ДФС України), яка рішенням від 11 квітня 2017 року про результати розгляду скарги №7561/6/99-99-11-01-01-25 скасувала податкові повідомлення-рішення, прийняті відповідачем 9 лютого 2017 року №0004251410 та №0004261410, в частині збільшення податкових зобов`язань з податку на додану вартість на загальну суму 4495313 грн по взаємовідносинах із Міністерством внутрішніх справ України, а в іншій частині зазначені податкові повідомлення-рішення залишила без змін.
На підставі Акта перевірки та рішення ДФС України від 11 квітня 2017 року №7561/6/99-99-11-01-01-25, ГУ ДФС у Київській області 18 квітня 2017 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0014172200, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 4884558,75 грн (у тому числі за податковими зобов`язаннями - 3907647 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 976911,75 грн).
Вважаючи податкові повідомлення-рішення відповідача від 9 лютого 2017 року №0004261410 та від 18 квітня 2017 року №0014172200 протиправними, позивач звернувся з до суду з даним позовом про визнання їх протиправними та про їх скасування.
Підпунктами 14.1.71, 14.1.219 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Це визначення не поширюється на операції, що визнаються контрольованими відповідно до статті 39 цього Кодексу.