Постанова
Іменем України
10 серпня 2023 року
місто Київ
справа № 461/2151/20
провадження № 61-3978св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
третя особа - Галицька районна адміністрація Львівської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 08 лютого 2021 року, постановлене суддею Радченком В. Є., та постанову Львівського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року, ухвалену колегією суддів у складіШандри М. М., Крайник Н. П., Левика Я. А.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у 2020 році звернувся до суду із позовом, у якому просив виселити з квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, без надання іншого житлового приміщення ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 .
Позов ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що він є власником зазначеної квартири. За усною домовленістю з 2003 року в квартирі проживає ОСОБА_2, з 2011 року - ОСОБА_3, ОСОБА_4, а з 2017 року - ОСОБА_5 . Будь-яких письмових домовленостей не було, проживання відповідачів має тимчасовий характер.
Позивач зазначав, що відповідачі в спірній квартирі не зареєстровані, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровані за іншими адресами. Посилаючись на те, що відповідачі не бажають добровільно звільняти квартиру, чим створюють йому перешкоди в реалізації права власності, просив суд задовольнити позов.
Стислий виклад заперечень інших учасників справи
Відповідачі заперечували проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 08 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року, Галицький районний суд м. Львова відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що відповідачі самоуправно не вселялися у спірну квартиру, проживають у ній правомірно та на підставі усного договору найму, який вважається укладеним на п`ять років. Після спливу цього строку наймодавець (позивач) не попередив наймачів про відмову від договору, а ті самостійно не звільнили помешкання, тому договір вважається неодноразово укладеним на таких самих умовах і на той самий строк, тобто до 2023 року. З огляду на те, що позивач не звертався до відповідачів із письмовим попередженням про розірвання усного договору найму та звільнення відповідачами квартири, немає правових підстав для виселення відповідачів зі спірного житлового приміщення в судовому порядку.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Позивач ОСОБА_1 17 березня 2023 року із використанням засобів поштового зв`язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 08 лютого 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
ОСОБА_1, будучи переконаним, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, підставами касаційного оскарження наведених судових рішень визначив те, що:
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 564/1009/19
(провадження № 61-8412св20), відповідно до яких самий лише факт реєстрації особи у квартирі за згодою її власника, укладення цією особою договорів на оплату житлово-комунальних послуг, оплата нею цих послуг не є безумовною підставою вважати, що така особа набула статусу наймача житлового приміщення;
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 18 лютого 2021 року у справі № 127/2011/20 (провадження № 61-685св21), згідно з якими факт проживання у квартирі осіб, які не є її власниками, ще не є належним доказом її здачі в найм (оренду);
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 12 листопада 2020 року у справі № 642/3198/19 (провадження № 61-22656св19), за змістом яких правочин вважається вчиненим у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку; правочин вважається вчиненим у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами);
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 243/7004/17-ц
(провадження № 61-25371св18), відповідно до яких сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у травні 2023 року із застосуванням засобів поштового зв`язку направили до Верховного Суду відзив, у якому просили касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 11 квітня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі.
За змістом правила частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 .
Згідно з довідкою ЛКП "Цитадель-Центр" від 05 серпня 2019 року № 2473 у зазначеній квартирі ніхто не зареєстрований.
Сторони не заперечували, що з 2003 року за усною домовленістю та зі згоди позивача у спірній квартирі проживає ОСОБА_2, з 2011 року - ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а з 2017 року - ОСОБА_5 .
Право, застосоване судом
Відповідно до частин першої, другої статті 319 Цивільного кодексу України
(далі - ЦК України) власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.
Відповідно до частини першої статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно з частиною першої статті 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.
Договір найму житла укладається у письмовій формі (частина перша статті 811 ЦК України).
Частиною першою статті 821, частиною першою статті 822 ЦК України передбачено, що договір найму житла укладається на строк, встановлений договором. Якщо у договорі строк не встановлений, договір вважається укладеним на п`ять років. У разі спливу строку договору найму житла наймач має переважне право на укладення договору найму житла на новий строк. Не пізніше ніж за три місяці до спливу строку договору найму житла наймодавець може запропонувати наймачеві укласти договір на таких самих або інших умовах чи попередити наймача про відмову від укладення договору на новий строк. Якщо наймодавець не попередив наймача, а наймач не звільнив помешкання, договір вважається укладеним на таких самих умовах і на такий самий строк.
Відповідно до частин другої, третьої статті 825 ЦК України договір найму житла може бути розірваний за рішенням суду на вимогу наймодавця у разі невнесення наймачем плати за житло за шість місяців, якщо договором не встановлений більш тривалий строк, а при короткостроковому наймі - понад два рази; руйнування або псування житла наймачем або іншими особами, за дії яких він відповідає. Договір найму частини будинку, квартири, кімнати (частини кімнати) може бути розірваний на вимогу наймодавця у разі необхідності використання житла для проживання самого наймодавця та членів його сім`ї. Наймодавець повинен попередити наймача про розірвання договору не пізніше ніж за два місяці.
Згідно з частиною третьою статті 168 Житлового кодексу України
(далі - ЖК України) договір найму житлового приміщення, укладений на невизначений строк, може бути розірвано за вимогою наймодавця, якщо житлове приміщення, займане наймачем, необхідне для проживання йому та членам його сім`ї. У цьому випадку власник будинку (квартири) повинен попередити наймача про наступне розірвання договору за три місяці.
За приписами статті 826 ЦК України у разі розірвання договору найму житла наймач та інші особи, які проживали у помешканні, підлягають виселенню з житла на підставі рішення суду без надання їм іншого житла.
Відповідно до статті 169 ЖК України у разі припинення договору найму житлового приміщення в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, наймач і особи, які проживають разом з ним, зобов`язані звільнити житлове приміщення, а в разі відмовлення - підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого житлового приміщення.
У статті 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного житлового приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватися в судовому порядку.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 зазначав, що відповідачі вселилися в належну йому квартиру на підставі усної домовленості та лише на час його тимчасового перебування закордоном. Наразі відповідачі не бажають виселитися в добровільному порядку, тому сервітут, а саме їхнє право користуватися чужим майном, підлягає припиненню судом на підставі частини другої статті 406 ЦК України.
У постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) Велика Палата Верховного Суду наголосила, що незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові. Суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін. Суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом потрібно керуватися при вирішенні спору. Отже, саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для постановлення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
У справі, що переглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, врахувавши те, що відповідачі вселилися в спірну квартиру за домовленістю з позивачем, дійшов переконання, що сторони уклали на невизначений строк усний договір найму спірної квартири. Оскільки ОСОБА_1 не попереджав наймачів про розірвання договору, то цей договір в установленому законом порядку не розірвано. З огляду на викладене суд зробив обґрунтований висновок про невстановлення правових підстав для виселення відповідачів зі спірного житлового приміщення в судовому порядку.