Постанова
Іменем України
09 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 759/18294/21
провадження № 61-5200св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Державне підприємство "Антонов",
третя особа - Незалежна профспілка авіапрацівників Державного підприємства "Антонов",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого
2023 року у складі колегії суддів: Олійника В. І., Сушко Л. П., Суханової Є. М., та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 02 травня 2023 року
у складі колегії суддів: Олійника В. І., Кулікової С. В., Сушко Л. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства "Антонов" (далі - ДП "Антонов"), третя особа - Незалежна профспілка авіапрацівників Державного підприємства "Антонов", про визнання неправомірним та скасування наказу про звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Позов обґрунтовано тим, що відповідач незаконно звільнив його із посади заступника начальника комерційного відділу - начальника бюро ДП "Антонов".
Як на підставу незаконності звільнення позивач посилався на те, що на порушення вимог частини другої статті 49-4 КЗпП України відповідачем не було проведено консультацій із профспілкою перед звільненням працівників у зв`язку з реорганізацією підприємства.
Вказує, що відповідачем було звільнено позивача всупереч запереченням профспілки, яка не надала згоду на звільнення. Відповідачу належним чином не було надано можливості скористатися переважним правом на зайняття іншої посади. Підписання наказу про звільнення позивача здійснено неналежною особою.
Зазначає, що звільнення проведено з особистих мотивів.
Посилаючись на ці обставини, ОСОБА_1 просив визнати неправомірним та скасувати наказ директора з управління персоналом ДП "Антонов" від 29 червня 2021 року № 4323ку "Про звільнення ОСОБА_1", поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника комерційного відділу - начальника бюро ДП "Антонов", стягнути з ДП "Антонов" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 30 червня 2021 року до 22 липня 2022 року у розмірі 1 304 580,00 грн, стягнути з ДП "Антонов" на користь
ОСОБА_1 100 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 25 липня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано неправомірним та скасовано наказ директора з управління персоналом ДП "Антонов" від 29 червня 2021 року № 4323ку "Про звільнення ОСОБА_1". Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника комерційного відділу - начальника бюро
ДП "Антонов". Стягнено з ДП "Антонов" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 30 червня 2021 року до 22 липня 2022 року у розмірі 1 304 580,00 грн. Допущено негайне виконання рішення суду
в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді заступника начальника комерційного відділу - начальника бюро ДП "Антонов" та виплати йому суми середньомісячної заробітної плати в межах суми стягнення за один місяць. Стягнено з ДП "Антонов" на користь ОСОБА_1 10 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення мотивоване тим, що позивач не відмовлявся від запропонованих вакансій та йому не було повідомлено, які з переліченого списку посад відповідають його кваліфікації, що значно ускладнювало здійснення вибору, а отже, такі дії роботодавця оцінено як свідоме ускладнення реалізації прав працівника, оскільки останній не зміг реалізувати своє право у трудових відносинах, а отже
є неналежним виконанням вимог статті 49-2 КЗпП України. Крім того, відповідач запропонував позивачу посади, на які він не міг бути працевлаштований за кваліфікаційними вимогами. Також відповідач фактично проігнорував обґрунтоване рішення профспілки про відмову у звільненні позивача.
Постановою Київського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року апеляційну скаргу задоволено. Рішення Святошинського районного суду міста Києва
від 25 липня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову
у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Апеляційний суд мотивував рішення тим, що роботодавцем дотримано порядок звільнення позивача з роботи, зокрема, виконано вимоги статті 49-2 КЗпП України щодо попередження позивача про наступне вивільнення і про наявність усіх вакантних посад на підприємстві, від переведення на будь-яку з них позивач відмовився, а тому підстав для скасування оспорюваного позивачем наказу та, відповідно, підстав для визнання звільнення позивача незаконним і поновлення його на роботі немає. Крім того, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо застосування статті 49-4 КЗпП України до цих правовідносин, тому твердження про обґрунтованість рішення профспілки також є помилковим. Рішення профспілки щодо відмови у наданні згоди на звільнення позивача не містить належного правового обґрунтування такої відмови, тому відповідач правомірно звільнив позивача без згоди виборного органу первинної профспілкової організації.
Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 02 травня 2023 року клопотання ДП "Антонов" задоволено. Прийнято додаткову постанову, якою стягнено з ОСОБА_1 на користь ДП "Антонов" судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 18 607,50 грн.
Апеляційний суд прийняв у справі додаткову постанову та розподілив судові витрати, понесені відповідачем при розгляді апеляційної скарги.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи
У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду
від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17, Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі № 577/256/18, від 09 квітня 2020 року у справі № 760/21020/15, від 16 квітня 2020 року у справі № 760/25127/18, від 12 серпня 2020 року у справі № 753/3889/17, від 22 вересня 2020 року у справі № 161/7196/19, від 27 липня
2021 року у справі № 756/7222/18, Верховного Суду України від 27 червня
2012 року у справі № 6-65цс12, від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15,
від 01 липня 2015 року у справі № 6-703цс15, від 25 травня 2016 року у справі
№ 6-3048цс15, від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17.
У травні 2023 року ДП "Антонов" подало до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги
є необґрунтованими, свідчать про довільне трактування позивачем норм чинного законодавства та суперечать положенням КЗпП України, висновкам Верховного Суду та не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції щодо підстав відмови у задоволенні позову.
У червні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 02 травня 2023 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням апеляційним судом норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду
від 08 лютого 2022 рок у справі № 755/12623/19, Верховного Суду України
від 31 травня 2017 року у справі № 504/2418/14.
У липні 2023 року ДП "Антонов" подало до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а додаткову постанову апеляційного суду - без змін, оскільки додаткова постанова є законною та обґрунтованою.
Позиція Верховного Суду
Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду
від 15 лютого 2023 року підлягає залишенню без задоволення, а касаційна скарга ОСОБА_1 на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 02 травня 2023 року підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Встановлені судами обставини
ОСОБА_1 із 01 листопада 2011 року працював на ДП "Антонов".
Наказом від 07 травня 2018 року ОСОБА_1 переведено на посаду заступника начальника комерційного відділу - начальника бюро ДП "Антонов".
21 грудня 2020 року ДП "Антонов" отримало лист Державного концерну "Укроборонпром" (далі - ДК "Укроборонпром") від 21 грудня 2020 року № UOP 6.2-12641, який має для відповідача обов`язковий характер, із вказівками про необхідність приведення штатного розпису ДП "Антонов" відповідно до вимог, викладених у Порядку погодження організаційних структур, штатних розписів (змін до них) підприємств-учасників ДК "Укроборонпром", затвердженому наказом концерну від 29 січня 2020 року № 24, зокрема в частині, що стосується скорочення рівнів управління, оптимальної норми керованості для керівників та скасування інституту заступників у підрозділах.
24 грудня 2020 року ДП "Антонов" видано наказ № 6610-к про оптимізацію штатного розпису та структури підприємства, у пункті 1 якого зазначено про необхідність розробити пропозиції щодо приведення штатних розписів підпорядкованих підрозділів та структурної схеми підприємства в частині підпорядкованих підрозділів відповідно до вимог Порядку погодження організаційних структур, штатних розписів підприємств - учасників "Укроборонпром".
16 березня 2021 року наказом ДП "Антонов" № 2288-к прийнято рішення про peорганізацію із 01 червня 2021 року комерційного відділу (В-251) шляхом перетворення комерційно-договірного бюро (25101) (тобто відділу, у якому працював позивач (25101) у комерційно-договірну групу.
07 квітня 2021 року наказом ДП "Антонов" № 2931к попереджено ОСОБА_1 про виключення із штатного розпису із 01 червня 2021 року його посади заступника начальника комерційного відділу - начальника бюро ДП "Антонов" та одночасно ознайомлено з вакантними посадами ДП "Антонов" станом на 07 квітня 2021 року у кількості 583 одиниці.
Із наказом-попередженням та запропонованою іншою роботою на вакантних посадах станом на 26 квітня 2021 року у кількості 583 одиниці ОСОБА_1 ознайомлено 26 квітня 2021 року.
08 червня 2021 року на розгляд Незалежної профспілки авіапрацівників
ДП "Антонов" надійшло подання директора з управління персоналом
Маєвського В. Є., начальника відділу кадрів Гордієнка В. А., директора з правових питань Дехтяренко І. В. щодо звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1
статті 40 КЗпП України.
Листом від 23 червня 2021 року № 02-06/2021 Радою Незалежної профспілки авіапрацівників ДП "Антонов" прийнято рішення про відмову у наданні згоди на розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України із заступником начальника комерційного відділу - начальником бюро ДП "Антонов" (підр. 251) ОСОБА_1, який є членом Незалежної профспілки авіапрацівників ДП "Антонов".
Наказом директора з управління персоналом ДП "Антонов" Маєвського В. Є.
від 29 червня 2021 року № 4323ку ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника комерційного відділу - начальника бюро ДП "Антонов" на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не відмовлявся від запропонованих вакансій та йому не було повідомлено, які
з переліченого списку посад відповідають його кваліфікації, що значно ускладнювало здійснення вибору, а отже, такі дії роботодавця оцінено як свідоме ускладнення реалізації прав працівника, оскільки останній не зміг реалізувати своє право у трудових відносинах, тому є неналежним виконанням вимог статті 49-2 КЗпП України. Крім того, відповідач пропонував позивачу для обрання посади, на які він не може бути працевлаштований за кваліфікаційними вимогами. Також відповідач фактично проігнорував обґрунтоване рішення профспілки про відмову
у звільненні позивача.
Апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що роботодавцем дотримано порядок звільнення позивача з роботи, зокрема, виконано вимоги статті 49-2 КЗпП України щодо попередження позивача про наступне вивільнення і про наявність усіх вакантних посад на підприємстві, від переведення на будь-яку з них позивач відмовився, а тому підстав для скасування оспорюваного позивачем наказу та, відповідно, підстав для визнання звільнення позивача незаконним і поновлення його на роботі немає. Крім того, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо застосування статті 49-4 КЗпП України до цих правовідносин, тому твердження про обґрунтованість рішення профспілки також є помилковим. Рішення профспілки щодо відмови у наданні згоди на звільнення позивача не містить належного правового обґрунтування такої відмови, тому відповідачем правомірно звільнено позивача без згоди виборного органу первинної профспілкової організації.
Апеляційний суд прийняв у справі додаткову постанову та розподілив судові витрати, понесені відповідачем при розгляді апеляційної скарги.
Правове обґрунтування
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва
і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення
з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Вирішуючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1
частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві,
в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.
Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно
з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва
і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією або спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того,
в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював, тобто всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати такий працівник.
Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Частиною другою статті 42 КЗпП України, зокрема, визначено, що при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам з тривалішим безперервним стажем роботи на цьому підприємстві, в установі, організації.
Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
Отже, при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва
і праці передусім підлягає оцінці кваліфікація та продуктивність праці працівників, які підлягають скороченню. І лише за умови рівноцінності кваліфікації та продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені у частині другій статті 42 КЗпП України.
Тобто, застосування положень статті 42 КЗпП України можливе серед всіх працівників, які обіймають ідентичні (тотожні, однакові) посади.
Відповідно до частини першої статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 40
КЗпП України, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
Згідно з частиною шостою статті 39 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.
За змістом зазначених норм права суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з`ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування відмови у звільнені працівника з підстав, вказаних у поданні роботодавця. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення.
Суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості, оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість виключає виникнення такого права.
Відповідно до статті 235 КЗпП України підставою для поновлення працівника на роботі є його звільнення без законних підстав. Тому поновлено на роботі може бути лише працівника, якого звільнено незаконно, з порушенням процедури звільнення чи за межами підстав, передбачених законом чи договором або за відсутності підстав для звільнення.
Частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.