Постанова
Іменем України
07 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 759/18960/19
провадження № 61-12417св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивачі (відповідачі за зустрічним позовом): ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_3,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, орган опіки та піклування Суворовської районної у місті Херсоні ради,
третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - ОСОБА_4 в особі законного представника ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4, яка діє через законного представника ОСОБА_3, на ухвалу Святошинського районного суду
м. Києва від 23 вересня 2021 року у складі судді П`ятничук І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 07 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Музичко С. Г., Болотова Є. В., Кулікової С. В.,
у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, орган опіки та піклування Суворовської районної у місті Херсоні ради, про усунення перешкод у спілкуванні з онукою та її вихованні, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, орган опіки та піклування Суворовської районної у місті Херсоні ради, про встановлення способу спілкування та зобов`язання вчинити дії.
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2019 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися із позовом до
ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, орган опіки та піклування Суворовської районної у місті Херсоні ради, у якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просили суд визначити порядок спілкування онуки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, з ОСОБА_1, ОСОБА_2, а саме: в літній період не менше 45 днів із червня до серпня та у зимовий період - 15 днів (у січні); зобов`язати ОСОБА_5 доставляти неповнолітню ОСОБА_4 у визначений час для спілкування за адресою:
АДРЕСА_1 .
У вересні 2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про встановлення порядку та способу спілкування з дитиною.
Також у вересні 2020 року третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, через законного представника ОСОБА_3 подала до суду позовну заяву, у якій просила суд:
- зобов`язати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не чинити дії щодо здійснення особистого контакту з нею, наближення на відстань не меншу
500 метрів, розшуку дитини особисто або через третіх осіб, розповсюдження інформації, що стосується особистого життя
ОСОБА_4 ;
- рекомендувати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 добровільно пройти Типову програму для кривдників та отримати позитивний висновок про повне її проходження;
- зобов`язати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 отримати письмовий висновок органу опіки та піклування Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про можливість здійснення телефонного спілкування з малолітньою ОСОБА_4 ;
- за наявності позитивного висновку органу опіки та піклування Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, без факторів психологічної травматизації, дозволити здійснювати телефонне спілкування зі ОСОБА_4 на особистий номер дитини з урахування її бажання на час здійснення такого спілкування;
- заборонити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 здійснювати телефонне спілкування з малолітньою ОСОБА_4 у випадку висновку органу опіки та піклування Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про неможливість здійснення чи продовження спілкування з дитиною.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 23 вересня 2021 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 07 вересня 2022 року, позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_4, подану через законного представника - батька ОСОБА_6, повернуто особі, якою вона була подана.
Повертаючи позовну заяву малолітньої ОСОБА_4, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що неповнолітня особа, зазначена як позивач в суб`єктному складі позовної заяви, не може особисто представляти свої інтереси у справі, оскільки така особа не має цивільної процесуальної дієздатності та не може самостійно здійснювати цивільні процесуальні права, а також виконувати свої обов`язки в суді.
Крім того, батько малолітньої ОСОБА_4 - ОСОБА_3 подав до суду зустрічний позов до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про встановлення порядку та способу спілкування з дитиною, таким чином вчинивши дії щодо захисту прав дитини.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій 12 грудня 2022 року до Верховного Суду,
ОСОБА_4, яка діє через законного представника ОСОБА_3, просить скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2022 року поновлено ОСОБА_4, яка діє через законного представника ОСОБА_3, строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її матеріали зі Святошинського районного суду м. Києва.
У січні 2023 року справа № 759/18960/19 у двох томах надійшла до Верховного Суду.
19 січня 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
У червні 2023 року до Верховного Суду надійшли виділені матеріали справи № 759/18960/19.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі скаржник як на підставу касаційного оскарження судових рішень посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Зокрема, вказує, що третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - малолітньою ОСОБА_4 дотримано вимоги закону щодо форми та змісту позовної заяви, а повернення судом першої інстанції позовної заяви без вирішення її по суті порушує норми Конституції України та право особи доступу до суду, передбачене Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував правовий висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладений у постанові
від 23 червня 2022 року у справі № 490/1087/21 (провадження
№ 61-18232св21), відповідно до якого з позовом до суду має право звернутися не безпосередньо від свого імені малолітня особа, віком до 14 років,
а визначена законом особа, якій надано право на захист інтересів малолітньої дитини, ким у цій справі є батько - ОСОБА_3 .
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який
не суперечить закону.
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України).
Сімейний кодекс України (далі - СК України) регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір`ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання. СК України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком (частини перша, друга статті 2 СК України).
Відповідно до частини другої статті 6 СК України малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.
Згідно із частинами сьомої, восьмої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 152 СК України дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій.
Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років.
Разом із тим, незважаючи на вікову категорію, неповну цивільну дієздатність, дитина є суб`єктом права, а в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними
чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, незважаючи на її процесуальний статус
у провадженні.
Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання,
у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.
Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (стаття 171 СК України).
Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.