Постанова
Іменем України
27 липня 2023 року
м. Київ
справа № 243/10624/21
провадження № 61-1065св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Донецький національний медичний університет,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 13 грудня 2021 року у складі судді Мінаєва І. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Хейло Я. В., Мірути О. А., Тимченко О. О.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Донецького національного медичного університету (далі - ДНМУ) про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позов мотивований тим, що згідно з наказом відповідача № 06/02/1-ок від 02 червня 2015 року позивач прийнятий на посаду доцента кафедри внутрішньої медицини № 1 до обрання за конкурсом.
З 02 листопада 2015 року з ним додатково були оформлені трудові відносини щодо роботи за сумісництвом на 0,5 ставки на посаді доцента кафедри внутрішньої медицини № 1.
02 вересня 2020 року відповідач продовжив з ним трудові відносини по виборній посаді (основна робота на 1,0 ставки доцентом кафедри внутрішньої медицини № 1 до обрання за конкурсом), після проведення конкурсу 08 грудня 2020 року позивач продовжив працювати у відповідача по основній роботі на посаді асистента кафедри внутрішньої медицини № 1 строком на 5 років.
Наказами ДНМУ від 23 червня 2021 року та 24 червня 2021 року ОСОБА_1 був звільнений з займаних ним посад на підставі пункту 3 статті 41 КЗпП України у зв`язку з вчиненням аморального проступку, несумісного з продовженням виховної роботи.
21 липня 2021 року відповідач видав наказ № 287, яким скасував вищезазначені накази. З цим наказом ОСОБА_1 ознайомився 27 липня 2021 року і того ж дня подав заяву про надання частини щорічної відпустки з 27 липня 2021 року.
25 серпня 2021 року розпорядженням ДНМУ № 297 "Про надання пояснень" позивачу ОСОБА_1 було приписано надати пояснення до 13-00 год 26 серпня 2021 року щодо причин неявки на роботу 28 липня 2021 року та 29 липня 2021 року.
З 25 серпня 2021 року позивач перебував на лікарняному, про що 26 серпня 2021 року повідомив кадрову службу відповідача, також зазначивши про неможливість у вказаний строк надати пояснення, в тому числі через необхідність відвідування лікаря.
27 серпня 2021 року після ознайомлення з актами "Про відсутність на роботі" від 28 липня 2021 року та 29 липня 2021 року ОСОБА_1 надав відповідні пояснення.
02 вересня 2021 року, після закінчення тимчасової непрацездатності, позивач вийшов на роботу, де отримав наказ відповідача № 331 від 27 серпня 2021 року "Про звільнення ОСОБА_1" з посад доцента і асистента кафедри внутрішньої медицини № 1 за прогул згідно з пунктом 4 статті 40 КЗпП України.
Позивач вважає зазначений наказ незаконним, оскільки звільнення відбулося в період його тимчасової непрацездатності, що прямо суперечить частині третій статті 40 КЗпП.
Зазначення в наказі припису: "Вважати днем звільнення перший день виходу на роботу після закриття листка тимчасової непрацездатності" лише змінює дату звільнення, в той час як припис "звільнити" набув чинності в день видання наказу.
Крім того, на думку позивача, наказ про звільнення має містити чітку дату припису про звільнення працівника, але і ці приписи були відповідачем порушені.
Підставами видання наказу зазначені акти про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці від 28 липня 2021 року та 29 липня 2021 року, які мають однаковий зміст (за винятком дат) і були складені відносно позивача як асистента кафедри внутрішньої медицини № 1, будь-яких актів щодо доцента кафедри внутрішньої медицини не складалися.
Щодо підстав для звільнення асистента кафедри внутрішньої медицини, викладених в актах від 28 липня 2021 року та 29 липня 2021 року, позивач вказує, що вперше про їх існування довідався 25 серпня 2021 року. Так, в акті від 28 липня 2021 року зазначено про події 29 липня 2021 року, що беззаперечно свідчить про його нікчемність.
На переконання позивача, акти не складалися ані 28 липня 2021 року, ані 29 липня 2021 року, а події, що в них засвідчені, взагалі не відбувалися.
З огляду на зміст актів всі три підписанти актів мали одночасно перебувати з 08-00 год до 16-45 год 28 липня 2021 року та 29 липня 2021 року по кожній з зазначених в актах про його відсутність чотирьох адрес у м. Краматорську та п`яти адрес у м. Слов`янську, що є фізично неможливим.
Весь минулий навчальний рік через карантинні обмеження проходив у дистанційному режимі навчання, тому позивач, як і багато його колег, виконував роботу з дистанційно обладнаного робочого місця.
Згідно графіку відпусток йому мали надати щорічну відпустку повної тривалості по кожній посаді з 01 липня 2021 року. Однак, через його незаконне звільнення наказами № 225 та № 235 наприкінці червня 2021 року ОСОБА_1 виплачено компенсацію за невикористану відпустку, що мало наслідком ненарахування йому матеріальної допомоги на оздоровлення, яка надається одночасно з наданням щорічної відпустки. Наказ же відповідача про скасування зазначених наказів не містив жодного пояснення щодо його подальшої роботи.
Після подання позивачем заяви про надання щорічної відпустки 27 липня 2021 року він неодноразово (в тому числі письмово 09 серпня 2021 року та 13 серпня 2021 року) звертався до відповідача з проханням повідомити про причини ненадання йому для ознайомлення наказу про відпустки, але ці заяви залишилися без відповіді.
Крім того, згідно коригувального табелю використання обліку робочого часу за липень 2021 року з 27 липня 2021 року і до кінця місяця у позивача по кожній посаді значиться позначка "В" - відпустка, тому складання двох актів, на думку позивача, є взагалі незрозумілим.
ОСОБА_1 просив відповідача надати йому копії документів, з яких би вбачався його обов`язок перебувати саме за дев`ятьма адресами, зазначеними в актах, 28 та 29 липня 2021 року з 08:00 год до 16:45 год та підтвердження його ознайомлення з такими документами. Відповіді на запит він не отримав.
Крім того, з 19 жовтня 2015 року до теперішнього часу позивач є керівником первинної профспілкової організації працівників ДНМУ. В порушення частини третьої статті 252 КЗпП України запиту до профспілкового комітету та до Донецької обласної організації профспілки працівників охорони здоров`я (яка є вищою відносно до очолюваної ним організації) про надання згоди на звільнення його з займаних посад від відповідача не надходило.
Незаконне повторне звільнення позивача з посад доцента та асистента кафедри внутрішньої медицини № 1 ДНМУ завдало позивачу моральної шкоди, призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків та негативно вплинуло на його ділову репутацію. Незаконним звільненням відповідач протиправно позбавив його права на щорічний відпочинок та на матеріальну допомогу як науково-педагогічного працівника.
Позивач просив:
визнати незаконним та скасувати наказ від 27 серпня 2021 року № 331 "Про звільнення ОСОБА_1" з посади доцента (на 0,5 ставки) та асистента (на 1,0 ставку) кафедри внутрішньої медицини № 1 ДНМУ;
поновити його на роботі з 28 серпня 2021 року на посадах доцента (на 0,5 ставки) та асистента (на 1,0 ставку) кафедри внутрішньої медицини № 1 ДНМУ;
розрахувати та стягнути з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу по посадам доцента (на 0,5 ставки) та асистента (на 1,0 ставки) кафедри внутрішньої медицини № 1 ДНМУ, починаючи з 28 серпня 2021 року по день поновлення на роботі;
стягнути з відповідача відшкодування моральної шкоди у розмірі 50 000 грн за незаконне звільнення.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 13 грудня 2021 року, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року,в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ДНМУ про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, відмовлено в повному обсязі.
Повернуто ОСОБА_1 надмірно сплачений судовий збір у розмірі 197,74 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
для встановлення допущення працівником прогулу необхідним є належне фіксування самого факту відсутності працівника на роботі та з`ясування поважності причини такої відсутності. Відомості, зафіксовані в актах про відсутність ОСОБА_1 на роботі, за адресами, що закріплені за кафедрою внутрішньої медицини № 1 ДНМУ, підтвердили у судовому засіданні свідки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Свідок ОСОБА_4 підтвердила надання службового автомобілю для перевірки наявності ОСОБА_1 на роботі та закріплення вказаних в актах приміщень за очолюваною ОСОБА_1 кафедрою;
позивач ОСОБА_1, не заперечуючи факту відсутності на роботі 28 липня 2021 року та 29 липня 2021 року, зазначав, що він перебував у щорічній відпустці, про що 27 липня 2021 року подав відповідну заяву. Саме цими обставинами позивач обґрунтував свою відсутність на роботі, тому заперечення позивача щодо наявності описки в даті складання акту від 29 липня 2021 року та нікчемності зазначених актів з огляду на неможливість одночасного перебування всіх трьох підписантів за дев`ятьма різними адресами є безпідставними, оскільки не мають правового значення для вирішення цієї справи. Водночас, доводи позивача про його перебування у відпустці спростовуються наданою ним відповідачеві 19 серпня 2021 року заявою з вимогою про усунення порушення його права на відпочинок, адже з її змісту вбачається, що позивачеві було відомо про відсутність наказу про надання йому відпустки і, відповідно, нарахування відповідних виплат, зокрема, матеріальної допомоги на оздоровлення;
ані позивачем, ані відповідачем суду не надано відповідного наказу (розпорядження) щодо запровадження дистанційної роботи позивача, що свідчить про відсутність такого наказу. Отже, доводи позивача про дистанційне виконання службових обов`язків не знайшли підтвердження у судовому засіданні попри його посилання на наявність такого наказу ще у 2019 році. Наведені обставини у сукупності з поясненнями свідків про запровадження дистанційного навчання для студентів навесні 2021 року не свідчать про наявність підстав для дистанційної роботи позивача без відповідного наказу відповідача;
судом встановлено, що ОСОБА_1 був звільнений відповідачем 23 червня 2021 року та 24 червня 2021 року з обох посад, після звільнення йому було нараховано компенсацію за невикористані відпустки по обом посадам у розмірі 46 192,20 грн (основна посада) та 11 036,81 грн (внутрішнє сумісництво), яка згідно зі статтею 24 Закону України "Про відпустки" була обчислена з розрахунку повної їх тривалості. Доводи позивача про виплату йому компенсації лише за одну невикористану відпустку спростовуються наданими позивачем розрахунковими листками заробітної плати;
після скасування відповідачем наказів ДНМУ № 225 від 23 червня 2021 року та № 235 від 24 червня 2021 року наказом ДНМУ № 287 від 21 липня 2021 року, з яким ОСОБА_1 був ознайомлений особисто під підпис 27 липня 2021 року, позивачем подано заяву про надання щорічної основної відпустки тривалістю 34 календарних дні з 27 липня 2021 року по 30 серпня 2021 року. На заяві міститься резолюція з вказівкою бухгалтерії повідомити про виплати при звільненні, яка датована 27 липня 2021 року. Згідно із службовою запискою в. о. заст. головного бухгалтера згідно із наказами № 225 від 23 червня 2021 року та № 235 від 24 червня 2021 року кошти були виплачені у повному обсязі. Отже, відповідач, отримавши заяву поновленого на роботі працівника про надання йому щорічної відпустки, з`ясував про здійснення виплати компенсації за невикористану відпустку цьому працівнику і тому відмовив йому у наданні щорічної відпустки, повна тривалість якої була компенсована при звільненні;
доводи позивача стосовно того, що з наказом про надання відпустки відповідач ніколи його не ознайомлював за всі попередні роки роботи, тому він вважав, що після написання заяви він відбув у відпустку, не мають значення для розгляду справи, оскільки позивачеві відомий порядок надання відпусток з обов`язковим виданням відповідного наказу, який має під підпис бути доведеним до працівника. Про дотримання цього порядку суду повідомив допитаний свідок ОСОБА_5 - заступник ректора з кадрової роботи ДНМУ;
таким чином, 28 липня 2021 року та 29 липня 2021 року позивачем допущено прогул без поважних причин, доказів на підтвердження поважності причин відсутності ОСОБА_1 на роботі не надано, а посилання позивача на перебування у відпустці, за відсутності у нього як права на щорічну відпустку, так і відповідного наказу відповідача про надання йому відпустки, зазначених обставин не спростовує;
звільнення ОСОБА_1 проведено без попередньої згоди профспілкової організації. Положенням частини дев`ятої статті 43 КЗпП України визначено обов`язок суду запитати згоду профспілкової організації на звільнення працівника у разі розірвання трудового договору без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації і лише після цього розглянути спір по суті. Відсутність попередньої згоди виборного органу профспілкової організації на звільнення працівника з роботи не є достатньою підставою для поновлення працівника на роботі, якщо немає інших порушень, які дають підстави для поновлення працівника на роботі;
у протоколі № 16 засідання профспілкового комітету відсутнє будь-яке правове обґрунтування обставин, що передували звільненню ОСОБА_1, підстав звільнення позивача, а також не зазначено конкретних підстав, які б обґрунтовували відмову у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1, відомості, що викладені за змістом цього протоколу, є ідентичними доводам позовної заяви, які оцінені судом під час розгляду справи. Окрім того, наданий протокол не містить прізвищ, імен та по батькові учасників профспілки, на що вказував представник відповідача, з викладених відомостей можливо встановити, що на засіданні були присутні ОСОБА_1 та ОСОБА_6, інші три учасники знеособлені. Позивач у судовому засіданні не повідомив суду відомості про присутніх осіб на засіданні профспілки, прізвище четвертого учасника не назвав, в той час як представник відповідача повідомляв, що з 05 листопада 2021 року в складі профспілки були лише 3 особи, відповідно доводи представника відповідача щодо відсутності кворуму профспілки для ухвалення рішення не спростував, посилаючись на неможливість представника відповідача надавати оцінку діям іншої юридичної особи. Постановою президії Донецької обласної організації профспілки працівників охорони здоров`я № П-4 від 24 листопада 2021 року також відмовлено у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1, відмова обґрунтована наявністю у ОСОБА_1 невикористаної щорічної відпустки, на яку він мав право. Суд же під час розгляду справи дійшов протилежного висновку про відсутність у позивача права на щорічні оплачувані відпустки після виплати йому компенсації за невикористані дні відпустки;
доводи позивача про його звільнення в період тимчасової непрацездатності є безпідставними, оскільки згідно зі змістом оспорюваного наказу днем звільнення слід вважати перший день виходу на роботу після закриття листка тимчасової непрацездатності. Дата звільнення працівника є останнім днем його роботи, тому звільнення працівника повинно бути проведено саме під час його перебування на роботі, а не перебування у відпустках, чи в період його тимчасової непрацездатності. Отже, позивач був звільнений з дотриманням припису частини третьої статті 40 КЗпП України щодо заборони звільнення в період тимчасової непрацездатності працівника;
позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що його звільнення відбулось із порушенням норм трудового законодавства України. Таким чином, судом встановлено відсутність підстав для поновлення позивача на посадах. У зв`язку із цим відсутні і підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, які в цьому випадку є похідними від вимог про поновлення на роботі;
наявність порушення прав працівника є головною підставою для покладання на роботодавця обов`язку з відшкодування моральної шкоди. Оскільки під час судового розгляду справи судом не встановлено порушень прав позивача, відповідно і підстави для задоволення позовних вимог в цій частині відсутні.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У січні 2023 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 13 грудня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду по справі від 20 грудня 2022 року, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі або направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
судом першої інстанції не враховані вимоги частини шостої статті 6, пункту 2 частини першої статті 9, частини чотирнадцятої статті 10 Закону України "Про відпустки", норми абзацу 3 пункту 2 Порядку надання щорічної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним працівникам закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 року № 346. Належне застосування вказаних норм, дозволяє зробити висновок, що для реалізації права позивача як науково-педагогічного працівника на щорічну відпустку достатньо було поданої ним заяви про надання такої відпустки. У свою чергу, кадрове оформлення (видача відповідного наказу роботодавця) поданої заяви від 27 липня 2021 року про надання щорічної відпустки не є юридичним фактом, з яким мало пов`язуватися виникнення у позивача на той час, як асистента кафедри внутрішньої медицини № 1 ДНМУ такого права відповідно до вказаних вище норм матеріального права. Майже тотожна правова позиція міститься у пункті 77 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 487/8206/18;
суди не врахували абзац 7 частини першої статті 57 Закону України "Про освіту", де держава гарантує виплату педагогічним і науково-педагогічним працівникам матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки;
право на відпустку забезпечується, зокрема, забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 Закону "Про відпустки". Однак, дана норма не передбачає такої компенсації за "незаконне" та/або скасоване звільнення працівника;
суд зробив помилковий висновок, що усі щорічні відпустки були надані позивачу у повному обсязі. Так, довідкою ДНМУ від 17 серпня 2021 року № 1315 підтверджується, що на день звільнення позивача у червні 2021 року ним були використані лише 5 щорічних відпусток замість 7. Це все було викладене позивачем у листі від 19 серпня 2021 року до ректора ДНМУ про усунення порушення права на відпочинок, змістом якого, окрім іншого, зазначено, що в день звільнення позивач отримав компенсацію лише за одну щорічну відпустку, а мав отримати за дві (по основній посаді). Також, наведені у довідці ДНМУ від 17 лютого 2022 року № ДОН77 розрахунки доводять отримання позивачем у червні 2021 року компенсації за невикористану щорічну відпустку лише за 54 календарних дні;
суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив зібрані у справі докази;
наказом ДНМУ "Про продовження карантинних заходів" від 29 квітня 2021 року № 154 (далі - наказ № 154), з 01 травня 2021 року по 30 червня 2021 року були продовжені карантинні заходи в ДНМУ. Пунктами 2 та 3 наказу № 154 було приписано проводити освітній процес у змішаній формі, а частку дистанційного навчання визначати рішенням кафедральних зборів;
доказів надання позивачу як асистенту кафедри внутрішньої медицини № 1 і як доценту кафедри внутрішньої медицини № 1 робочих місць відповідачем не надано. Так само, як не було надано з боку ДНМУ і доказів закріплення будь-якого робочого приміщення за кафедрою внутрішньої медицини № 1. Суди проігнорували твердження позивача відносно відсутності закріплених за ним робочих місць;
суд апеляційної інстанції застосував пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України без урахування висновку щодо застосування даної норми у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 серпня 2021 року у справі № 369/3017/18;
матеріали справи, поряд з іншим, доводять відсутність:
документальних підтверджень надання позивачу робочого місця, на якому за позицією відповідача і з чим погодилися суди обидвох інстанцій, він нібито мав знаходитись 28 липня 2021року і 29 липня 2021 року з 08:00 до 16:45 - тобто по 8 годин 45 хвилин попре тривалість його робочого дня по основній посаді 7 годин 12 хвилин;
законності ненадання позивачу з 27 липня 2021 року частини щорічної відпустки на підставі його заяви від 27 липня 2021 року;
суди безпідставно не врахували рішення профспілкових органів, якими на виконання ухвали Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 12 листопада 2021 року по даній справі роst faktum аргументовано було відмовлено у наданні згоди на звільнення позивача з роботи з посад асистента і доцента кафедри внутрішньої медицини № 1. Тим більш, що повторні звільнення позивача було навмисно зроблено відповідачем наказом № 331 без попередньої згоди виборних профспілкових органів, щоб у подальшому затягувався судовий розгляд справи.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
Після усунення недоліків, ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 243/10624/21, витребувано справу з суду першої інстанції, у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 13 грудня 2021 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року відмовлено.
У березні 2023 року матеріали цивільної справи № 243/10624/21 надійшли до Верховного Суду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 27 лютого 2023 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 487/8206/18, від 18 серпня 2021 року у справі № 369/3017/18, необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 17 листопада 2021 року № 207/831/20 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).
Фактичні обставини
Суди встановили, що 02 червня 2015 року ОСОБА_1 прийнятий доцентом кафедри внутрішньої медицини № 1 до обрання за конкурсом у Донецький національний медичний університет ім. М. Горького, який перейменовано у ДНМУ.
Згідно з наказом Донецького національного медичного університету ім. М. Горького № 11/02/1-ок від 29 жовтня 2015 року ОСОБА_1 прийнято доцентом кафедри внутрішньої медицини № 1 на 0,5 ставки за сумісництвом з 02 листопада 2015 року.
Наказами відповідача від 23 червня 2021 року та 24 червня 2021 року ОСОБА_1 звільнений з займаних ним посад на підставі пункту 3 статті 41 КЗпП України у зв`язку з вчиненням аморального проступку, несумісного з продовженням виховної роботи.
07 липня 2021 року Донецька обласна організація профспілки працівників охорони здоров`я України звернулася з листом до ректора ДНМУ про негайне усунення порушень трудового законодавства та поновлення ОСОБА_1 на посадах, з яких його було звільнено 23 червня 2021 всупереч частині третьої статті 252 КЗпП України без попередньої згоди профспілки.
Наказом ДНМУ від 21 липня 2021 року № 287 скасовано наказ ДНМУ від 23 червня 2021 року № 225 "Про звільнення ОСОБА_1" та наказ ДНМУ від 24 червня 2021 року № 235 "Про звільнення ОСОБА_1". В наказі міститься позначка про ознайомлення з наказом ОСОБА_1 27 липня 2021 року.
27 липня 2021 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про надання щорічної основної відпустки тривалістю 34 календарних дні з 27 липня 2021 року по 30 серпня 2021 року. На заяві міститься резолюція: "Бухгалтерія, прошу надати інформацію про виплати при звільненні", датована 27 липня 2021 року.
Відповідно корегуючого табелю обліку використання робочого часу за липень 2021 року, у ОСОБА_1, який працює доцентом та асистентом з 27 липня 2021 року по 30 липня 2021 року в табелі проставлено позначку "В", тобто перебування у відпустці.
Розпорядженням ДНМУ від 25 серпня 2021 року № 297 визначено надати асистенту та доценту ОСОБА_1 до 13-00 26 серпня 2021 року письмове пояснення причин неявки на роботу 28 липня 2021 року та 29 липня 2021 року.
Згідно з актом про відсутність на роботі від 29 липня 2021року, комісія у складі ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 встановила, що 29 липня 2021 ОСОБА_1, асистент кафедри внутрішньої медицини № 1 був відсутнім на роботі без поважних причин з 08-00 год до 16-45 год впродовж робочого дня за адресою: АДРЕСА_1, АДРЕСА_2, АДРЕСА_3, АДРЕСА_4, АДРЕСА_5, АДРЕСА_6, АДРЕСА_7, АДРЕСА_8, АДРЕСА_9 . Причину відсутності на момент складання акту нікому не повідомив.
Відповідно до акту ДНМУ про відсутність на роботі, комісія у складі ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 встановила, що 28 липня 2021 року ОСОБА_1, асистент кафедри внутрішньої медицини № 1 був відсутнім на роботі без поважних причин з 08-00 год до 16-45 год впродовж робочого дня за адресою: АДРЕСА_1, АДРЕСА_2, АДРЕСА_3, АДРЕСА_4, АДРЕСА_5, АДРЕСА_6, АДРЕСА_7, АДРЕСА_8, АДРЕСА_9 . Причину відсутності на момент складання акту нікому не повідомив.
Згідно з поясненнями ОСОБА_1 (вхідний № 645 від 27 серпня 2021 року) надати пояснення у строк, зазначений у пункті 1 наказу ДНМУ № 297 від 25 серпня 2021 року, неможливо, в тому числі через відвідування лікаря. Зазначив, що згідно затвердженого графіка відпусток він мав піти у щорічні відпустки повної тривалості по кожній посаді з 01 липня 2021 року. Відразу після ознайомлення з наказом ДНМУ № 287 від 21 липня 2021 року він 27 липня 2021 року подав заяву про надання частини щорічної відпустки з вказаної дати, тому очікував на дотримання його трудових прав та наявність відповідного наказу про надання йому щорічних відпусток. Корегуючий табель був підписаний першим проректором ОСОБА_10, в ньому по кожній посаді зазначено про перебування у відпустці з 27 липня 2021 року. Просив надати копії документів, з яких має слідувати його обов`язок перебування саме за даними адресами 28 та 29 липня 2021 з 08-00 год до 16-45 год та підтвердження його ознайомлення з їх змістом.
Відповідно до наказу ДНМУ № 331 від 27 серпня 2021 року "Про звільнення ОСОБА_1" ОСОБА_1 доцента (на 0,5 ставки) та асистента (на 1,0 ставку) кафедри внутрішньої медицини № 1 звільнено за прогул згідно з пунктом 4 статті 40 КЗпП України. Наказ про звільнення обґрунтований наступними обставинами: ОСОБА_1 поновлений на роботі на посаді асистента (на 1,0 ставку) і доцента (на 0,5 ставки) кафедри внутрішньої медицини № 1 ДНМУ. 27 липня 2021 року ОСОБА_1 ознайомлений з наказом, але 28 липня 2021 року та 29 липня 2021 року до виконання своїх службових обов`язків не приступив, на роботі був відсутній, про що складені відповідні акти. Розпорядженням від 25 серпня 2021 року № 297 ОСОБА_1 зобов`язано надати пояснення, але у визначений строк пояснень не надано. 27 серпня 2021 року ОСОБА_1 надав пояснення, в яких вказав, що вважав, що знаходиться у відпустці, хоча наказ про надання відпустки ОСОБА_1 не видавався, про що йому було відомо. В наказі вказано вважати днем звільнення перший день виходу на роботу після закриття листка тимчасової непрацездатності.
13 вересня 2021 року Донецька обласна організація профспілки працівників охорони здоров`я України звернулася до ректора ДНМУ з листом про вимогу негайного усунення порушень трудового законодавства та поновлення ОСОБА_1 на посадах у ДНМУ.
За відомостями Донецької обласної організації профспілки працівників охорони здоров`я України від 01 жовтня 2021 року профспілка не отримувала запиту про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 .
Згідно з контрактом № 12/08/9 від 08 грудня 2020 року ОСОБА_1 прийнятий на роботу на кафедру внутрішньої медицини № 1 кафедри структурного підрозділу за посадою асистента, термін дії контракту по 07 грудня 2025 року.
Відповідно до розрахункового листка заробітної плати за червень 2021 року, ОСОБА_1 по основній посаді нараховано заробітну плату, що складалася, зокрема, з компенсації за відпустку у розмірі 46 192,20 грн та оплати по середньому заробітку у розмірі 6 325,32 грн, у липні 2021 за червень здійснено нарахування по середньому заробітку у сумі 8 433,76 грн.
Відповідно до розрахункового листка заробітної плати за внутрішнім сумісництвом ОСОБА_1 у червні 2021 було нараховано заробітну плату, що складалася, зокрема, з компенсації за відпустку у розмірі 11 036,81 грн та оплати по середньому заробітку у розмірі 2 676,87 грн, у липні 2021 за червень здійснено нарахування по середньому заробітку у сумі 3 059,28 грн.