Постанова
Іменем України
26 липня 2023 року
м. Київ
справа № 130/3227/21
провадження № 61-5376св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Карпенко С. О.,Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 4 комунальної власності Жмеринської міської об`єднаної територіальної громади Вінницької області,
третя особа - Управління освіти Жмеринської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду
від 26 травня 2022 року у складі колегії суддів: Берегового О. Ю.,
Панасюка О. С., Шемети Т. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 4 комунальної власності Жмеринської міської об`єднаної територіальної громади Вінницької області, третя особа - Управління освіти Жмеринської міської ради, про визнання незаконним наказу про відсторонення від роботи, поновлення на посаді та стягнення заробітної плати за період відсторонення від роботи,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 4 комунальної власності Жмеринської міської об`єднаної територіальної громади Вінницької області, третя особа - Управління освіти Жмеринської міської ради, про визнання незаконним наказу про відсторонення від роботи, поновлення на посаді та стягнення заробітної плати за період відсторонення від роботи.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що вона з 2011 року перебуває у трудових правовідносинах із закладом загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 4 комунальної власності Жмеринської міської об`єднаної територіальної громади Вінницької області, працюючи вчителем інформатики. У 2021 році позивач отримала кваліфікаційну категорію "Спеціаліст вищої категорії".
У листопаді 2021 року відбулося грубе порушення її конституційних прав зі сторони відповідача, оскільки роботодавець постійно вимагав від неї медичну інформацію щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SAPS-CoV-2.
08 листопада 2021 року ОСОБА_1 було вручено наказ про відсторонення від роботи № 80-к/тр із підстав відсутності щеплення від зазначеної хвороби.
Разом із тим, ні в її трудовому контракті, ні в її посадовій інструкції чи в будь-якому іншому документі, підписаному сторонами, зобов`язання про здійснення такого щеплення немає. Крім того, у зв`язку з прийняттям відповідачем оспорюваного наказу позивача позбавлено права на працю, а тому з огляду на викладене, такий наказ є незаконним.
З урахуванням зазначених обставин, ОСОБА_1 просила суд скасувати наказ від 08 листопада 2021 року № 80-к/тр про відсторонення її від роботи, поновити її на посаді та стягнути з відповідача заробітну плату за період відсторонення від роботи.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області
від 17 січня 2022 року позов задоволено.
Визнано незаконним та скасовано наказ закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 4 комунальної власності Жмеринської міської об`єднаної територіальної громади Вінницької області від 08 листопада 2021 року № 80-к/тр "Про відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення профілактичних щеплень проти COVID-19" в частині відсторонення від роботи ОСОБА_1 .
Зобов`язано заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 4 комунальної власності Жмеринської міської об`єднаної територіальної громади Вінницької області виплатити ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи.
Стягнено з закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 4 комунальної власності Жмеринської міської об`єднаної територіальної громади Вінницької області судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 908,00 грн.
Додатковим рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 12 березня 2022 року доповнено зміст рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 17 січня 2022 року, яким поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді вчителя інформатики
у закладі загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 4 комунальної власності Жмеринської міської об`єднаної територіальної громади Вінницької області.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вважав доведеним факт порушення роботодавцем статті 46 КЗпП України. Посилання
у спірному наказі про відсторонення від роботи на постанову Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" не може вважатися законним, оскільки вказана постанова є підзаконним нормативним актом, тобто має нижчу юридичну силу і не може змінювати правове регулювання, визначене Законом.
При цьому суд першої інстанції виходив із того, що посадова особа державної санітарно-епідеміологічної служби не вносила подання про відсторонення позивача від роботи. Також Міністерство охорони здоров`я України (далі - МОЗ України) не затверджувало на час винесення рішення переліку інфекцій, ухилення щеплення від яких може бути підставою
для відсторонення від роботи. Крім того, оскільки право позивача
на працю з відповідною оплатою було безпідставно порушене відповідачем шляхом видання незаконного наказу від 08 листопада
2021 року № 80-к/тр про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати, а тому ефективним способом захисту порушеного права буде зобов`язання роботодавця виплатити позивачу невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, розрахунок якої має бути здійснено у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України щодо визначення середнього заробітку з моменту відсторонення по день фактичного допущення до роботи.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Вінницького апеляційного суду від 26 травня 2022 року апеляційну скаргу закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 4 комунальної власності Жмеринської міської об`єднаної територіальної громади Вінницької області задоволено.
Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області
від 17 січня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги, понесені закладом загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 4 комунальної власності Жмеринської міської об`єднаної територіальної громади Вінницької області в розмірі 2 724,00 грн, компенсовано за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відсторонення працівника від роботи - це один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, який полягає в тимчасовому увільнені працівника від обов`язків виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільнені роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою, створювати умови для її виконання. Позивач не була звільнена з роботи, за нею зберігалося місце роботи,
а тому відсторонення не може розцінюватися як порушення гарантованого Конституцією України права на працю.
На думку апеляційного суду, директор закладу загальної середньої освіти
І-ІІІ ступенів № 4 комунальної власності Жмеринської міської об`єднаної територіальної громади Вінницької області Бігун М. Й. діяв у межах своїх повноважень відповідно до вимог статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", наказу МОЗ України від 01 листопада 2021 № 2393, пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236, правомірно видав наказ про тимчасове відсторонення позивача від роботи без збереження заробітної плати з 08 листопада 2021 року до моменту усунення причин, що стали підставою для такого відсторонення.
ОСОБА_1 працює в установі, працівники якої підлягають обов`язковому профілактичному щепленню від COVID-19 та в разі відмови або ухилення від таких щеплень повинні бути відсторонені від роботи. Обов`язкова вакцинація певної категорії громадян від COVID-19 (захворювання, яке відповідно до наказу МОЗ України від 19 липня
1995 року № 133 зі змінами належить до особливо небезпечної інфекційної хвороби) з метою попередження його поширення серед населення є виправданим заходом та таким, що не порушує статтю 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
При цьому суд апеляційної інстанції посилався на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 10 березня 2021 року в справі № 331/5291/19.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 26 травня 2022 року і залишити в силі рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 17 січня
2022 року та додаткове рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 12 березня 2022 року.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2022 року відкрито провадження у справі та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
У липні 2022 року матеріали справи № 130/3227/21 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2022 року зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).
Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2023 року поновлено касаційне провадження.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник зазначає пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Зокрема, ОСОБА_1 посилається на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики, а саме: правильного тлумачення положень статті 46 КЗпП України, пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" у частині відсторонення працівників від роботи у разі відмови чи ухилення
від обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, при цьому правові висновки Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права відсутні. У свою чергу, на розгляді судів першої та апеляційної інстанцій перебуває велика низка справ у спірних правовідносинах із неоднаковим тлумаченням та застосуванням вказаних норм права.
Справа має виняткове значення для позивача, оскільки оскаржувана постанова апеляційного суду свідчить про порушення гарантованого конституційного права особи на працю, засилює дискримінацію
у реалізації працівниками трудових прав, порушує принцип добровільності у проведенні медичних маніпуляцій та вказує на те, що мета запровадження обов`язкової вакцинації превалює над правами людини.
Доводи інших учасників справи
У червні 2022 року заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 4 комунальної власності Жмеринської міської об`єднаної територіальної громади Вінницької області подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, підписаний директором Бігуном М. Й., у якому просить суд
у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 відмовити.
Відзив мотивовано безпідставністю доводів касаційної скарги, які
не спростовують законність висновків апеляційного суду, оскільки відсторонення від роботи є спеціальним запобіжним заходом, що застосовується у виняткових випадках та з підстав, передбачених законодавством. У цьому випадку такі підстави прямо передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що відповідно до копії трудової книжки серії
НОМЕР_1 ОСОБА_1 працює в закладі загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 4 комунальної власності Жмеринської міської об`єднаної територіальної громади Вінницької області на посаді вчителя інформатики з 04 лютого 2011 року (а. с. 14-16).
Згідно з довідкою про доходи ОСОБА_1 на посаді вчителя отримує заробітну плату та з 01 травня 2021 року до 31 жовтня 2021 року їй нараховано 112 465,52 грн (а. с. 17).
ОСОБА_1 04 листопада 2021 року надала директору закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 4 Бігуну М. Й. заяву, в якій указала, що має право не розголошувати інформацію про стан свого здоров`я та просила не нехтувати її правом на працю. Зауважила, що інформація про стан
її здоров`я і наявність вакцинації становлять лікарську таємницю
і не підлягають розголошенню без її згоди (а. с. 12).
Згідно з відповіді від 05 листопада 2021 року позивача повідомлено, що відповідно до статті 46 КЗпП України, статті 12 Закону України ""Про захист населення від інфекційних хвороб", статті 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я", наказу МОЗ
від 04 жовтня 2021 року № 2153, постанови Кабінету Міністрів України
від 09 грудня 2020 року № 1236 з 08 листопада 2021 року її буде відсторонено від роботи (виконання робіт) до моменту усунення причин, що спричинило таке відсторонення (а. с. 13).
Наказом від 08 листопада 2021 року № 80-к/тр, виданим на підставі статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", наказу МОЗ від 04 жовтня 2021 року
№ 2153 та постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року
№ 1236, позивача відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення від COVID-19, без збереження заробітної плати.
З таким наказом позивач була ознайомлена, про що свідчить її підпис із запереченням проти наказу (а. с. 9-10).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення
від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи
в касаційному порядку суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши наведені у касаційні скарзі доводи, врахувавши аргументи відзиву, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, виходячи з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти
COVID-19 відповідно до закону
Статтею 49 Конституції України передбачено, що кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров`я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.
У пунктах "а", "б" статті 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, зокрема, піклуватися про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.
Частиною шостою статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.
Згідно із частиною сьомою цієї статті відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови
чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення,
а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення.
Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими (пункт 10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження
№ 14-82цс22)).
Щодо відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, на підставі закону
Конституція України як Основний закон гарантує кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).
Перелік підстав для відсторонення працівника від роботи, тобто безпосереднього виконання ним трудових обов`язків, міститься у статті
Так, відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані,
у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).
Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб" визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ
та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів
та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних
і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.
Протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій (стаття 1 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").
Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.
Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.
Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.
У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.
Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").