ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 серпня 2023 року
м. Київ
справа № П/811/2549/15
касаційне провадження № К/9901/31151/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Ханової Р.Ф., Гончарової І.А.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Кіровоградської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Кіровоградській області на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 21.12.2015 (суддя Дегтярьова С.В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2016 (головуючий суддя - Прокопчук Т.С., судді - Божко Л.А., Лукманова О.М.) у справі за позовом Приватного малого підприємства науково-виробничої фірми "Кіт" до Кіровоградської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
УСТАНОВИВ:
Приватне мале підприємство науково-виробнича фірма "Кіт" (далі - позивач, Підприємство, платник) звернулося до суду з позовом до Кіровоградської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Кіровоградській області (далі - відповідач, Інспекція, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 10.06.2014 №0000642204, №0000632204.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив, що суми витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальних правочинах, що пов`язані із його господарською діяльністю, у тому числі: з ТОВ "Марафон 12" (в подальшому ТОВ "ЕСТЕР ХХІ"), ПП "Рапан", ТОВ "БК Креатив Буд", ТОВ "Ельпіс", ПФ "Каскад ТСВ", ТОВ "Норіка", ТОВ "Дастік", ТОВ "Комфорт-Н", ТОВ "Юніті Гранд", ТОВ "Клінкор", ТОВ "Стикон Холдинг", ПП "Фаворит запчастини", ТОВ "ТД Дана - Дніпро". Зазначає, що господарські операції із зазначеними контрагентами об`єктивно відбулися, спричинили зміну активів та зобов`язань Підприємства, придбані товарно-матеріальні цінності використовувалися ним у власній господарській діяльності, а відтак у контролюючого органу були відсутні підстави для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Кіровоградський окружний адміністративний суду постановою від 21.12.2015, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2016, позов задовольнив частково. Визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення Інспекції від 10.06.2014: №0000632204 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 2040524,20 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 1020262,60 грн; №0000642204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем в розмірі 2864087,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 1432044,00 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Задовольняючи позовні вимоги у визначеній частині, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Підприємством правомірно сформовані витрати та податковий кредит з податку на додану вартість за господарськими операціями із зазначеними вище контрагентами позивача, оскільки такі операції у визначеній судом частині підтверджені належними первинними документами, відбулися реальні зміни майнового стану платника податків, господарські операції спричинили зміни в структурі активів і зобов`язань платника податків та сприяли отриманню доходу, а відтак зазначені податкові повідомлення-рішення у визначеній судом частині підлягають скасуванню.
Інспекція, не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог, звернулась до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків судів фактичним обставинам у даній справі. Стверджує про непідтвердження господарських операцій між позивачем та його контрагентами з підстав неможливості підтвердження таких взаємовідносин, з огляду на відсутність первинних документів в підтвердження таких господарських операцій, наявності негативної податкової інформації відносно контрагентів позивача, відсутності у контрагентів позивача належної кількості трудових ресурсів, основних засобів, матеріальних активів, непідтвердження таких операцій зустрічними звірками контрагентів позивача.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 11.01.2017 відкрив касаційне провадження за скаргою відповідача.
Позивач у запереченнях на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень першої та апеляційної інстанцій, просив залишити їх без змін, а касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 27.07.2018 прийняв до провадження касаційну скаргу відповідача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції, а ухвалою від 08.08.2023 - визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 09.08.2023.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій установлено, що Інспекцією проведено документальну планову виїзну перевірку Підприємства з питань достовірності, повноти нарахування та своєчасності сплати податків та зборів, а також дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014 та з питань правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 31.12.2014, за результатами якої складено акт від 27.05.2015 №67/11-23-22-04/13748444 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем вимог: пунктів 138.2, 138.4, 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), в результаті чого занижено податок на прибуток за 2013-2014 роки на загальну суму 2864087,00 грн; пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 2042089,00 грн, в тому числі за квітень, жовтень - грудень 2013 року, січень - грудень 2014 року.
На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 10.06.2014: №0000642204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток за основним платежем в сумі 2864087,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 1432044,00 грн; №0000632204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 2042089,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 1021045,00 грн.
Висновки про порушення грунтувалися на тому, що Підприємством включено до складу витрат та податкового кредиту суми за господарськими операціями із зазначеними вище контрагентами позивача, які, на думку контролюючого органу, не носять реального характеру з підстав наявності податкової інформації про відсутність контрагентів за місцем реєстрації і неможливості проведення перевірки щодо факту реального здійснення таких господарських операцій.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (податок на прибуток підприємств) є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 статті 138, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України).
Згідно з абзацом 1 пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.
Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункту 139.1. статті 139 ПК України).
Підпунктом "а" пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з абзацами першим та другим пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV).
Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.