ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 804/15254/14
касаційне провадження № К/9901/33160/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Пасічник С.С., Ханової Р.Ф.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.10.2014 (суддя - Горбалінський В.В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2017 (головуючий суддя - Уханенко С.А., судді - Богданенко І.Ю., Дадим Ю.М.) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" до Бердянської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області про скасування податкового повідомлення-рішення,
УСТАНОВИВ:
Публічне акціонерне товариство "Криворізький залізорудний комбінат" (далі у тексті - Товариство, позивач, платник) звернулося до суду з позовом до Бердянської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі у тексті - Інспекція, відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Інспекції від 23.05.2014 №0000402201.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив про протиправність прийнятого рішення, оскільки визначення розміру плати за користування земельною ділянкою повинно здійснювалось у відповідності до договору оренди землі.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 07.10.2014 у задоволенні позову відмовив.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов до висновку про правомірність висновків податкового органу про заниження позивачем грошового зобов`язання з орендної плати за землю з огляду на порушення платником підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та сплати орендної плати за землю виходячи з розрахунку 1% від нормативної грошової оцінки землі, а не 3%, як встановлено законодавством.
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 23.02.2016 скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове рішення, яким задовольнив позовні вимоги, визнав протиправним та скасував оскаржуване податкове повідомлення-рішення.
Задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що відповідно до положень підпункту 282.1.4 пункту 282.1 статті 282 ПК України податок з юридичних осіб за користування земельними ділянками, на яких розташовано дитячі оздоровчі заклади, не справляється.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 20.04.2017 скасував рішення суду апеляційної інстанції та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Направляючи справу на новий розгляд, касаційний суд дійшов до висновку про не встановлення судом апеляційної інстанції предмету доказування, що лежить в основі позовних вимог і заперечень, їх зміна, доповнення під час розгляду справи; не з`ясовано наявність чи відсутність дитячих оздоровчих закладів на орендованій позивачем земельній ділянці (документальне підтвердження цього факту); не з`ясовано чи розповсюджується пільга щодо сплати земельного податку, передбачена статтею 282 ПК України, на позивача і яким чином така пільга узгоджується з умовами укладеного договору оренди землі та правомірністю сплати позивачем орендної плати за земельну ділянку у розмірі 1% від нормативної грошової оцінки, встановленої договором. Також суд касаційної інстанції зазначив, що суду апеляційної інстанції необхідно звернути увагу і на функціональне призначення земельної ділянки, наданої позивачу в оренду.
За наслідками нового розгляду справи, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 04.07.2017 залишив без змін рішення суду першої інстанції, яким позивачу відмовлено у позові.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про правомірність оскарженого податкового повідомлення-рішення з підстав порушення позивачем вимог підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України.
Позивач, не погодившись з прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції, подав до суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, зокрема, положень підпункту 282.1.4 пункту 282.1 статті 282 ПК України, просив скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
У доводах касаційної скарги позивач цитує норми матеріального та процесуального права, посилається на сплату ним орендної плати у розмірі 1% від нормативної грошової оцінки, встановленої договором, що не суперечить положенням ПК України.
В касаційній скарзі не вказано, в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права, позивач фактично викладає обставини, з якими він не погоджується та якими він керувався під час подання позову.
Відповідач у запереченнях на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій, просив залишити їх без змін, а касаційну скаргу позивача залишити без задоволення.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 22.08.2017 відкрив провадження за касаційною скаргою позивача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 07.08.2023 визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 08.08.2023.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи позивача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, контролюючим органом проведено невиїзну документальну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства з плати за землю за період з 01.01.2012 по 28.02.2014 по земельній ділянці площею 5,888 га, розташованій за адресою: м. Бердянськ, вул. Толстого - пров. Матросова, 163/5, за результатами якої складено акт від 29.04.2014 №4112/22-05/37614732 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем вимог пункту 288.5 статті 288 ПК України, що призвело до заниження суми орендної плати за землю на суму 230739,84 грн: за 2012 рік на суму 106496,00 грн, за 2013 рік на суму 106494,65 грн, за січень-лютий 2014 року на суму 17749,19 грн.
На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.05.2014 №0000402201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з орендної плати з юридичних осіб в розмірі 288 424,80 грн, в тому числі за основним платежем в сумі 230739,84 грн, штрафними санкціями у розмірі 57684,96 грн.
Висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що відповідно до приписів пункту 288.5 статті 288 ПК України розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності встановлюється на рівні трикратного розміру земельного податку, і позивач зобов`язаний сплачувати орендну плату за землю у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки.
Судами також установлено, що між Бердянською міською радою (орендодавець) та платником (орендар) укладено договір оренди землі від 26.09.2007 №1360, предметом якого є платне володіння і користування земельну ділянку для розміщення та обслуговування дитячого оздоровчого комплексу, яка знаходиться в м. Бердянську, Запорізької області, по вул. Толстого - пров. Матросова, 163/5, площею 5,8888 га, нормативно грошова оцінка якої складає 4102093,00 грн, строк дії договору до 01.01.2012, який додатковою угодою від 01.03.2012 продовжений до 01.01.2061.
Пунктом 9 вказаного договору визначено, що річна орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 1% від її нормативної грошової оцінки (на підставі рішення тридцять дев`ятої (ІІ частина) сесії міської ради ІV скликання від 20.04.2005 №1 "Про затвердження переліку розмірів орендної плати за земельні ділянки в м.Бердянськ".
22.04.2008 між сторонами укладено додаткову угоду про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, якою визначено, що орендна плата вноситься у розмірі 3% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки. Також договір доповнено пунктом, який визначає, що розмір річної орендної плати за земельну ділянку є несталим і у разі зміни річної орендної плати за земельну ділянку відповідно до вимог чинного законодавства, розмір орендної плати земельної ділянки змінюватиметься без внесення змін та доповнень до договору.
На виконання рішення Бердянської міської ради від 23.04.2009 між сторонами укладено додаткову угоду 14.07.2009 про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, якою визначено, що орендна плата вноситься у розмірі 1% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, Верховний Суд виходить із такого.
Статтею 67 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Підпунктом 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) визначено, що земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XIII цього Кодексу).