ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Желєзного І. В., Власова Ю. Л., Єлененої Ж. М.
у справі № 990/38/22(провадження № 11-18заі23) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про визнання протиправними і скасування рішень
Короткий виклад історії справи
У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до ВРП, у якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення ВРП від 11 січня 2022 року № 17/0/15-22 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України;
- визнати протиправною та скасувати ухвалу відповідача від 17 січня 2022 року № 6/0/18-22 про залишення без розгляду заяв ОСОБА_1 про звільнення з посади судді Апеляційного суду міста Києва;
- зобов`язати ВРП розглянути заяви ОСОБА_1 про звільнення з посади судді Апеляційного суду міста Києва у відставку.
На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що рішення ВРП від 11 січня 2022 року № 17/0/15-22 прийняте на підставі пункту 14 розділу III "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя"(далі - Закон № 1798-VIII) за відсутності фактичних підстав для застосування цієї норми, оскільки Верховна Рада України вже прийняла рішення за поданням Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ). При цьому оскаржуване рішення не містить мотивів щодо факту вчинення ОСОБА_1 істотного дисциплінарного проступку. Відповідачем здійснено повторне переслідування позивачки з повторним застосуванням санкції без наведення в оскаржуваному рішенні жодних мотивів.
На переконання ОСОБА_1, відповідач порушив процедуру прийняття рішення від 11 січня 2022 року №17/0/15-22 в частині дотримання строків притягнення судді до відповідальності та розгляду питання про звільнення за її відсутності.
Обґрунтовуючи протиправність ухвали від 17 січня 2022 року № 6/0/18-22, позивачка зазначила, що вона є наслідком протиправної поведінки ВРП, яка полягає в бездіяльності та порушенні строку розгляду заяви про відставку, ухваленні протиправного рішення від 11 січня 2022 року № 17/0/15-22, яке є єдиною підставою для її прийняття, а тому така підлягає скасуванню. Позивачка звертає увагу, що в результаті ухвалення оскаржуваної ухвали її протиправно позбавлено права на відставку.
Суд першої інстанції встановив, що Постановою Верховної Ради України від 21 листопада 1992 року № 2815-XII "Про обрання суддів обласних та Київського міського судів України" ОСОБА_1 обрана членом Київського міського суду.
Постановою Верховної Ради України від 26 грудня 2002 року № 413-IV "Про обрання суддів" ОСОБА_1 обрана безстроково на посаду судді Апеляційного суду міста Києва.
13 жовтня та 10 грудня 2014 року до Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - Тимчасова спеціальна комісія) звернулись експерт Всеукраїнського благодійного фонду "Українська правнича фундація" ОСОБА_2 та заступник Генерального прокурора України ОСОБА_3 із заявами про проведення спеціальної перевірки суддів Апеляційного суду міста Києва, в тому числі ОСОБА_1, на підставі пункту 3 частини першої статті 3 Закону України від 08 квітня 2014 року № 1188-VII "Про відновлення довіри до судової влади в Україні" (далі - Закон № 1188-VII).
24 листопада 2014 року ОСОБА_1 подала заяву про звільнення з посади судді у відставку відповідно до пункту 9 частини п`ятої статті 126 Конституції України, яка направлена до ВРЮ згідно із супровідним листом Апеляційного суду міста Києва від 25 листопада 2014 року № 633/0318/14 та зареєстрована у ВРЮ 26 листопада 2014 року за вх. № 542/0/6-14.
На підставі висновку ВРЮ про обґрунтованість висновку Тимчасової спеціальної комісії від 10 червня 2015 року № 57/02-15 ВРЮ 31 березня 2016 року прийняла рішення № 709/0/15-16 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 з посад суддів Апеляційного суду міста Києва за порушення присяги, яке в подальшому скасоване постановою Вищого адміністративного суду України від 09 червня 2016 року (справа № 800/268/16).
Постановою Верховного Суду України від 22 листопада 2016 року рішення Вищого адміністративного суду України від 09 червня 2016 року у справі № 800/268/16 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Вищого адміністративного суду України.
Рішенням Верховного Суду від 14 травня 2018 року у справі № 800/17/17 (№ 800/268/16), залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
06 червня 2016 року ВРЮ внесла до Верховної Ради України подання "Про звільнення суддів з посад" у зв`язку з порушенням присяги суддів, у тому числі позивачкою. У поданні зазначено, що таке прийнято на підставі рішення ВРЮ від 31 березня 2016 року № 709/0/15-16.
29 вересня 2016 року Верховна Рада України прийняла Постанову № 1626-VIII про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги на підставі пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України.
Рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 грудня 2019 року у справі № 800/528/16 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 19 грудня 2019 року) позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною та скасовано Постанову Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року № 1626-VIII про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду м. Києва у зв`язку з порушенням присяги судді.
Листом від 29 жовтня 2021 року № 04-26/17-2021/334383 Верховна Рада України надіслала ВРП подання ВРЮ від 06 червня 2016 року № 53/0/12-16 про звільнення, зокрема, судді Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади за порушення присяги.
17 листопада 2021 року позивачка подала до ВРП заяву про звільнення її у відставку з посади судді на підставі пункту 4 частини шостої статті 126 Конституції України.
11 січня 2022 року ВРП прийняла рішення № 17/0/15-22 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
17 січня 2022 року ВРП прийняла ухвалу № 6/0/18-22 про залишення без розгляду заяв ОСОБА_1 про звільнення з посади судді Апеляційного суду міста Києва у відставку у зв`язку з прийнятим 11 січня 2022 року рішенням ВРП.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішенням від 19 січня 2023 року відмовив у задоволенні позову.
Судове рішення мотивовано тим, що у ВРП були передбачені законом підстави для розгляду питання звільнення позивачки з посади судді та прийняття рішення від 11 січня 2022 року № 17/0/15-22 про її звільнення з посади судді Апеляційного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України, оскільки норми Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 2453-VI) та Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР "Про Вищу раду юстиції" (далі - Закон № 22/98-ВР) у редакціях, чинних на момент вчинення позивачкою дій, які ВРЮ розцінила як порушення суддею присяги, не передбачали обмежувальних строків притягнення судді до відповідальності за порушення присяги. Запровадження строку давності притягнення судді до відповідальності за дії, що підпадають під порушення присяги, є заходом, який покращує становище судді порівняно із ситуацією, коли такий строк законодавством визначений не був, а тому застосування трирічного строку давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не суперечить положенням статті 58 Конституції України.
Крім того, за висновком суду першої інстанції, оскільки підставою для звільнення позивачки з посади судді слугувало рішення ВРЮ від 31 березня 2016 року № 709/0/15-16, яке було предметом судового розгляду, за наслідками якого рішенням Верховного Суду від 14 травня 2018 року у справі № 800/17/17 (800/268/16), залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2019 року, відмовлено в задоволенні позову про визнання цього рішення незаконним та скасування, то відповідно до вимог частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) факт порушення позивачкою присяги судді та правомірність цього рішення ВРЮ не потребують доказування. Таким чином, обставини вчинення позивачкою проступку були встановлені рішенням ВРЮ і саме з такими обставинами відповідач пов`язував підстави прийняття рішення про її звільнення на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду також указав, що обов`язок ВРП прийняти рішення за наслідками розгляду висновку Тимчасової спеціальної комісії та подання ВРЮ передбачено Законом № 1188-VII, який визначає спеціальну процедуру застосування відповідних заходів і не передбачає можливості зупинення чи першочергового вирішення питання відставки судді. Після скасування в судовому порядку Постанови Верховної Ради України рішення ВРЮ про внесення подання про звільнення позивачки з посади судді залишалось чинним і підлягало розгляду уповноваженим органом у силу приписів законів № 1188-VII та № 1798-VIII.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки станом на час постановлення ВРП ухвали про залишення без розгляду заяви позивачки про звільнення з посади судді у відставку вона вже була звільнена з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України, то, постановляючи оскаржувану ухвалу, ВРП діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і протиправної бездіяльності при розгляді питання про звільнення позивачки з посади судді у відставку на підставі поданих нею заяв не допустила.
Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, на обґрунтування якої зазначила, що суд першої інстанції допустив неправильне застосування пункту 14 розділу III "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1798-VIII, оскільки неприйняття рішення та ненастання наслідків є різними за своїм змістом та природою поняттями.
ОСОБА_1 зауважила, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду неправильно застосував положення пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України, частини другої статті 115 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII). Формальне посилання на чинність рішення ВРЮ від 31 березня 2016 року № 709/0/15-16 не звільняє ВРП від обов`язку ухвалення повноцінного вмотивованого рішення. Чинним законодавством не встановлено, що істотний дисциплінарний проступок та порушення присяги є однаковими поняттями.
На переконання скаржниці, суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального права в частині визначення та застосування строків притягнення до відповідальності. Відсутність строку для прийняття рішення про звільнення не виправдовує втручання в права позивачки.
Також наголошує на неповному з`ясуванні обставин справи в частині перевірки та встановлення обставин дотримання принципу подвійного притягнення до відповідальності.
Скаржниця зазначила, що суд першої інстанції неправильно застосував частину третю статті 55 Закону № 1798-VIII, оскільки не врахував, що ця норма дозволяє зупинити розгляд відставки виключно у випадку наявності на розгляді в Дисциплінарній палаті ВРП заяви або скарги. Натомість у цьому випадку такі правовідносини не настали, а лише було передано на повторний розгляд подання ВРЮ, яке не було на розгляді Дисциплінарної палати.
Крім того, ОСОБА_1 звернула увагу на недотримання Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду під час ухвалення оскаржуваного судового рішення положень статті 116 Закону № 1402-VIII, оскільки порушення законодавчо визначеного строку суперечить основним принципам демократичної держави та Конституції України.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просить скасувати рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 січня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Суть постанови Великої Палати Верховного Суду
Велика Палата Верховного Суду постановою від 03 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишила без задоволення, а рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 січня 2023 року - без змін.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що ухвалюючи рішення від 11 січня 2022 року № 17/0/15-22, діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією і законами України. Оскаржуване рішення містить посилання на визначені законом підстави звільнення позивачки з посади судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду також указала, що чинне законодавство не передбачає можливості прийняття ВРП рішення про звільнення з посади судді одночасно з кількох підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України. Станом на час постановлення ВРП ухвали про залишення без розгляду заяви позивачки про звільнення з посади судді у відставку вона вже була звільнена з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України, що унеможливлює розгляд по суті поданої нею заяви про звільнення з посади судді у відставку. При цьому, наведене не свідчить про порушення ВРП права позивачки на відставку, адже таким правом суддя може скористатися, якщо до подання відповідної заяви вона не допустила дій, які зумовлюють ухвалення компетентними органами рішення про звільнення з посади судді з інших підстав.
Підстави і мотиви для висловлення окремої думки
Положеннями частини другої статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовʼязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субʼєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною першою статті 131 Конституції України (тут і далі - у редакції, чинній до 30 вересня 2016 року) передбачено, що в Україні діє ВРЮ, до відання якої належить, зокрема, внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад.