Постанова
Іменем України
07 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 753/18639/20
провадження № 61-6565св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 02 серпня 2022 року у складі судді Каліушка Ф. А. та постанову Київського апеляційного суду від 27 березня 2023 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В.,
Мостової Г. І., та касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - адвокатом Цигарьовим Олександром Олександровичем, на постанову Київського апеляційного суду від 27 березня 2023 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Мостової Г. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") про стягнення грошових коштів.
Позов обґрунтовано тим, що між ним та Публічним акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") 27 грудня
2012 року укладено договір № SAMDN25000731816368 (вклад "Стандарт, 24 мес."), відповідно до якого ОСОБА_1 внесені на депозитний рахунок у банку грошові кошти у розмірі 50 000,00 доларів США на строк 24 місяці зі сплатою процентів у розмірі 10 % річних.
На вимогу ОСОБА_1 належний йому вклад та нараховані проценти відповідач не повернув, що стало підставою для звернення до суду з позовом.
Судовими рішеннями у справі № 753/23701/15 позов ОСОБА_1 задоволено, стягнено з ПАТ КБ "ПриватБанк" на його користь банківський строковий вклад за договором від 27 грудня 2012 року № SAMDN25000731816368 (вклад (депозит) "Cтандарт, 24 міс.") у розмірі 50 000,00 доларів США, 12 321,92 доларів США - проценти, нараховані на суму вкладу, а всього - 62 321,92 доларів США.
Проте, грошові кошти, стягнені з відповідача за виконавчим листом у справі
№ 753/23701/15 надійшли на його рахунок лише 17 березня 2020 року.
Посилаючись на ці обставини, ОСОБА_1 просив стягнути з банка на свою користь проценти за договором банківського вкладу № SAMDN25000731816368 (вклад "Стандарт, 24 мес.") за період із 02 грудня 2015 року до 16 березня
2020 року включно у розмірі 10 732,88 доларів США, 3 % річних за період із
31 грудня 2015 року до 16 березня 2020 року у розмірі 6 320,55 доларів США, пеню, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", за період із 03 листопада 2019 року до 16 березня 2020 року, обмеживши її розмір на підставі статті 551 ЦК України до розміру 1 429 135,00 грн, що в еквіваленті станом на дату подання позову за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) становить 50 000,00 доларів США.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 02 серпня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнено з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 за договором від 27 грудня 2012 року № SAMDN25000731816368 відсотки у розмірі 10 321,92 доларів США, 3 % річних у розмірі 3 304,11 доларів США, пеню у розмірі 798,81 грн. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення мотивовано тим, що оскільки договір укладений між сторонами
в судовому порядку не розривався, тому вимоги про стягнення відсотків підлягають частковому задоволенню. Також за невиконання банком грошового зобов`язання підлягає стягненню 3 % річних у межах позовної давності. Оскільки фактичне виконання рішення суду у справі № 753/23701/15 шляхом примусового списання належної позивачу суми відбулось 17 січня 2020 року, то
з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" за період із 04 листопада 2019 року до 16 січня 2020 року включно.
Постановою Київського апеляційного суду від 27 березня 2023 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 02 серпня 2022 року в частині стягнення з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 за договором від 27 грудня 2012 року
№ SAMDN25000731816368 відсотків у розмірі 10 321,92 доларів США та стягненні судового збору у розмірі 3 902,30 грн скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову. В іншій частині рішення Дарницького районного суду міста Києва 02 серпня 2022 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції в частині вирішення вимоги про стягнення 3 % річних за період із 04 листопада 2017 року до
16 січня 2020 рокута пені передбаченої частиною п`ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" за період із 04 листопада 2019 року до 16 січня
2020 року включно. Водночас дійшов висновку, що відсутні підстави для стягнення процентів за договором банківського вкладу, нарахованих після дати розірвання договору банківського вкладу.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг
У травні 2023 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 02 серпня
2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 березня 2023 року,
в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволених вимог та в цій частині ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, в іншій частині - залишити без змін, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах:
- Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі
№ 523/9076/16, Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі
№ 761/30025/16, від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18,
від 23 грудня 2021 року у справі № 910/13/21 (щодо необхідності здійснення перевірки судами належності відповідача та обґрунтованості позову, заявленого до відповідача, якого визначив позивач);
- Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі
№ 320/5115/17 (щодо відсутності між сторонами споживчих правовідносин після дати розірвання договору).
У травні 2023 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 27 березня 2023 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення
в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції про стягнення 3 % річних у розмірі 3 304,11 доларів США та ухвалити в цій частині нове рішення про стягнення 3 % річних у розмірі 6 073,97 доларів США, а в іншій частині постанову апеляційного суду залишити без змін, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23 лютого
2022 року у справі № 363/3965/15, від 30 листопада 2022 року у справі
№ 757/24677/18.
Позиція Верховного Суду
Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг у межах, які стали підставою для відкриття касаційних проваджень, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального
і процесуального права.
Встановлені судами обставини
Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 21 листопада
2016 року у справі № 753/23701/15 позов ОСОБА_1 задоволено, стягнено
з ПАТ КБ "ПриватБанк" на його користь 50 000,00 доларів США в рахунок стягнення банківського строкового вкладу за договором від 27 грудня 2012 року
№ SAMDN25000731816368 вклад (депозит) "Cтандарт, 24 міс.", 12 321,92 доларів США процентів нарахованих на суму вкладу, а всього - 62 321,92 доларів США.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 12 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено, заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 21 листопада 2016 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Постановою Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 753/23701/15 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Апеляційного суду міста Києва від 12 жовтня 2017 року скасовано, рішення Дарницького районного суду міста Києва від 21 листопада 2016 року залишено в силі.
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до АТ КБ "ПриватБанк" про захист прав споживачів банківських послуг та стягнення заборгованості, у якому просив стягнути
з відповідача проценти за депозитом, 3 % річних та пеню, передбачену
частиною п`ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів".
Встановлено, що відсотки за депозитом за період із дати укладення договору
до 01 грудня 2015 року включно стягнено з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 судовими рішеннями у справі № 753/23701/15.
Водночас зі змісту виписки, грошові кошти за платіжною вимогою від 15 січня 2020 року № 60933345/1 у загальному розмірі 5 369 504,21 грн списані з рахунку
АТ КБ "ПриватБанк" № НОМЕР_1 17 січня 2020 року.
Грошові кошти, які стягнені за виконавчим листом Дарницького районного суду міста Києва від 06 листопада 2019 року № 753/23701/15 у межах виконавчого провадження № 60933345, були зараховані Печерським районним відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києва) на рахунок ОСОБА_1 17 березня 2020 року у сумі 1 497 327,75 грн та 20 березня 2020 року у сумі 128 588,82 грн.
При розгляді справи № 753/23701/15 судом встановлено, що після закінчення першого, повного строку вкладу 27 грудня 2014 року позивач не заявляв банку про свою відмову від продовження строку, а відтак строк вкладу в силу пункту 6 договору був автоматично продовженим ще на один строк (24 місяці) -
із 28 грудня 2014 року до 27 грудня 2016 року. Водночас, судами у вказаній справі встановлено, що 14 грудня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до банку із письмовою вимогою про повернення вкладу та процентів за договором, яка надіслана позивачем на адресу банку 19 грудня 2015 року, проте не виконана відповідачем.
У відзиві на позовну заяву від 23 квітня 2021 року АТ КБ "ПриватБанк" підтверджено, що зобов`язання банку з повернення депозиту та сплати позивачу процентів за ним настали починаючи із 23 грудня 2015 року.
Нормативно-правове обґрунтування
За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід
в іншій формі на умовах і в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.
За змістом положень статей 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника
з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).
Отже, строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку. Закінчення строку дії договору банківського вкладу не звільняє банк від обов`язку повернути (видати) кошти вкладникові. Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України
у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).
Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.
Згідно із статтями 2, 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг, а клієнтом банку є будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку. Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів".
Відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом,
у вигляді сплати пені в розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі.
Із положень статті 1058 ЦК України та статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів" випливає, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг.