ОКРЕМА ДУМКА
(спільна)
суддів Великої Палати Верховного Суду Гриціва М. І., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Усенко Є. А. щодо постанови Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) від 06 липня 2023 року в адміністративній справі № 9901/194/19 (провадження № 11?273заі21) за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.
1. Для цілей цієї окремої думки насамперед потрібно викласти приводи та підстави звернення ОСОБА_1 до суду, фактичні передумови, нормативну базу спору, правові висновки оскарженого рішення суду першої інстанції, правову позицію та аргументацію Великої Палати за наслідками перегляду рішення суду першої інстанції.
Так от, ОСОБА_1 у квітні 2019 року звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до ВРП про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, у якому просив:
- визнати протиправним рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 15 березня 2019 року № 773/1дп/15-19 (далі - рішення Першої ДП ВРП), яким ця палата відмовила притягнути суддю Бахмацького районного суду Чернігівської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за скоєння суддею дій, що суперечать нормам суддівської етики;
- визнати протиправним і скасувати рішення Ради від 20 березня 2019 року № 884/0/15-19 (далі - Рішення № 884/0/15-19; спірне рішення) про відмову внести Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (далі - КЦС ВС, КЦС у складі Верховного Суду), а також
- зобов`язати ВРП розглянути питання та внести Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді КЦС у складі Верховного Суду.
2. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 13 травня 2019 року, залишеною без змін постановою Великої Палати від 28 листопада 2019 року, відмовив у відкритті провадження за позовними вимогами ОСОБА_1 до Ради про визнання протиправним рішення Першої ДП ВРП.
Того самого дня іншою ухвалою відкрив провадження в частині визнання протиправним та скасування Рішення № 884/0/15-19.
Вимоги про визнання протиправним і скасування спірного рішення позивач мотивував посиланням на статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), на застосовну до заявленого ним спору дотичну судову практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), на правила пункту 1 частини дев`ятнадцятої, частину двадцяту статті 79 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII) та норми закону, які регламентують повноваження ВРП, правила Регламенту Вищої ради правосуддя, затвердженого рішенням ВРП від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17 (далі - Регламент ВРП), релевантну судову практику Верховного Суду [України] і доводив, що ВРП не встановила і, що головне, з його погляду, не мотивувала наявності трьох обов`язкових елементів для свого рішення не подавати Президентові України подання про призначення його на посаду судді Верховного Суду. Вважає, що Рада не обґрунтувала сумнівів щодо можностей позивача бути суддею Верховного Суду; не встановила існування певного явища, яке заважає визнати його таким, що відповідає критерію професійної етики для судді названого рівня; не виявила шкідливості наслідків його поведінки з ознаками значного негативного впливу на суспільну довіру до судової влади.
ОСОБА_1 переконував, що ВРП неправильно використала як підставу для відмови внести главі держави подання про призначення його на посаду судді КЦС ВС рішення Першої ДП ВРП про порушення ним правил суддівської етики, зокрема, передбачених пунктом 12 Кодексу суддівської етики (далі - КСЕ). Рада вважала, що він виготовив для Високого суду Британських Віргінських Островів "Експертний висновок ОСОБА_1" (далі - Висновок), у якому публічно піддав сумніву судові рішення [національних судів], що набрали законної сили, хоча як суддя не повинен був цього робити.
На думку позивача, фактично поставлене йому за провину порушення етичних правил судді не є порушенням, бо Висновок він склав не як суддя Бахмацького районного суду Чернігівської області, а як знавець права в межах наукового узагальнення (дослідження), за результатами наукових напрацювань автора в контексті загального дослідження особливостей застосування міжнародних стандартів у галузі прав людини на національному рівні. Надання такого висновку не суперечать нормам суддівської етики та не може завдати шкоди авторитету судової влади.
Нагадує, що аналогічну за змістом скаргу (на підставі якої дисциплінарний орган встановив порушення позивачем пункту 12 КСЕ) розглядала під час співбесіди Вища кваліфікаційна комісія суддів України (далі - ВККС, Комісія), яка дослідила наведені в ній обставини і не визнала їх такими, що унеможливлювали рекомендування його на посаду судді, на яку він кандидував.
Відтак виснував, що відповідно до статті 37 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" (далі - Закон № 1798-VIII) Рада не могла [повторно] переоцінювати ці відомості й використовувати їх як підставу для відмови внести Президентові України подання про призначення його на ту посаду судді, на яку він претендував.
Показував на взаємозаперечення Ради в обставинах, які вона використала для формування негативного спірного рішення, оскільки в одному й тому самому акті її дисциплінарного органу, попри твердження про порушення етичних правил судді, водночас визнає, що в цих обставинах нема ознак складу дисциплінарного проступку. З погляду позивача, словосполучення "піддавати сумніву рішення, що набрало законної сили", яке міститься в пункті 12 КСЕ, ВРП інтерпретує надто довільно і фактично обмежує дозволену законом будь-яку наукову діяльність чинних суддів або узагальнення судової практики.
Переконував, що і рішення Першої ДП ВРП про порушення правил суддівської етики, і спірне рішення є виявом втручання в його свободу вираження поглядів, гарантовану статтею 10 Конвенції.
У доповненні до позовної заяви ОСОБА_1 зазначив, що відповідач, коли ухвалював спірне рішення, керувався частинами вісімнадцятою, дев`ятнадцятою статті 79 та пунктом 30 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII, які не підлягали застосуванню до спірних правовідносин.
3. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 14 червня 2021 року відмовив у задоволенні позову.
Зі змісту рішення суду та доводів позовної заяви можна визначити, що суд встановив фактичні та юридичні підстави позову, його суть, спрямування та спосіб захисту порушеного права. У межах заявлених вимог суд визначив коло та характер повноважень ВРП, які вона використала для висновку не вносити Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Верховного Суду. Суд дослідив доводи позивача, навів мотивування відносно цих доводів, перевірив твердження відповідача про законність і правильність спірного рішення.
В аспекті встановлених та досліджених доводів суд виснував, що ВРП, коли ухвалювала спірне рішення, то чинила на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Використала надані їй повноваження з метою, з якою ці повноваження надані; навела обґрунтування, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
4. ОСОБА_1 не погодився із цим рішенням і подав апеляційну скаргу. Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Прохання мотивує тим, що суд неправильно кваліфікував фактичні обставини справи; хибно застосував норми матеріального права в окреслених спірних правовідносинах, неточно протлумачив матеріальний закон, Конвенцію й судову практику ЄСПЛ; порушив норми процесуального права, зокрема не мотивував оскаржене судове рішення.
Вважає, що ВККС оцінювала інформацію, відображену в дисциплінарній скарзі [ ОСОБА_2 ], бо під час співбесіди члени ВККС обговорювали відомості цієї скарги, знали, що автор скарги надіслав її примірник до ВРП, заслуховували пояснення кандидата щодо обставин скарги. На результати обговорення скарги ВККС зважила під час виставляння відповідних балів кандидату за критерієм професійної етики.
Відповідач сам визнав, що обставини, на яких ґрунтується спірне рішення, спростовуються рішенням його Першої ДП ВРП. Дисциплінарний орган зазначив, що дії ОСОБА_1 з надання Висновку не спричинили негативних наслідків для авторитету правосуддя, оскільки Висновок надсилався адресатові в приватному порядку, до жодних інших офіційних інстанцій не подавався; в безмежному (розширеному, загальному) публічному просторі не висвітлювався; судді, які ухвалювали рішення, відповідних зауважень не висловили.
Гадає, що такі суперечності відповідача, викладені в різних актах, є підставою для скасування рішення ВРП (відповідна правова позиція викладена в постанові Великої Палати від 22 листопада 2018 року (справа № 800/539/17 (П/9901/69/18)).
Відповідач хибно застосував до спірних правовідносин пункт 30 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII, оскільки ця норма відноситься до правовідносин обрання суддів безстроково, стосовно яких на день набрання чинності цим Законом Верховна Рада України рішення не постановила.
Не підлягають застосуванню частини вісімнадцята, дев`ятнадцята статті 79 Закону № 1402-VIII, позаяк вони регулюють порядок призначення суддів перших інстанцій, тоді як порядок призначення суддів апеляційного, вищого спеціалізованого та Верховного Суду за спеціальною процедурою визначений частиною сьомою статті 81 цього Закону.
Частина вісімнадцята статті 79 Закону № 1402-VIII передбачає повноваження ВРП розглянути на своєму засіданні внесену ВККС рекомендацію призначити кандидата на посаду судді та, в разі ухвалення позитивного рішення, внести подання Президентові України про призначення судді на посаду, натомість частина сьома статті 81 встановлює, що ВРП розглядає питання про внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду в апеляційний суд, вищий спеціалізований суд або Верховний Суд та ухвалює відповідне рішення. Стаття 81, на відміну від статті 79, не закріплює за ВРП право ухвалити інше рішення, ніж рішення про внесення подання про призначення на посаду. Звідси - правила частини вісімнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIII є незастосовними до його випадку.
Додає, що стаття 128 Основного Закону України передбачає повноваження Президента України призначити кандидата на посаду судді за поданням ВРП на підставі Закону № 1402-VIII. Тлумачення норм цього Закону дозволяє застосування процедури ухвалення рішення із внесення подання про призначення на посаду судді першої інстанції, яка може відрізнятися від аналогічної процедури призначення на посаду судді в апеляційний суд, вищий спеціалізований суд або Верховний Суд. Така відмінність не суперечить Конституції України, оскільки є суттєва різниця між тим, коли не ухвалюються рішення внести подання про призначення на посаду через відсутність кворуму чи брак голосів тощо і коли ухвалюються рішення про відмову внести подання.
Посилання суду на постанову Великої Палати від 07 листопада 2019 року у справі № 9901/243/19 є некоректним, оскільки в тій справі Велика Палата не розглядала питання тлумачення відмінностей між процедурами, передбаченими статтями 79 і 81 Закону № 1402-VIII, а отже, не аргументувала слушність чи хибність кожного з цих тлумачень.
Суд першої інстанції проігнорував поширюваність статті 8 Конвенції на сферу репутації, яка проглядається у рішеннях ЄСПЛ "Пфейфер проти Австрії", "Петрина проти Румунії". Питання репутації є характерним для питання призначення позивача на посаду судді Верховного Суду. Вважає, що суд першої інстанції оминув увагою питання перебування на посаді судді та звільнення з неї в аспекті гарантії, передбаченої статтею 8 Конвенції, яка видніється з рішень ЄСПЛ у справах "Олександр Волков проти України", "Куликов та інші проти України". Неправильно оцінив особливості втручання у право, гарантоване статтею 10 Конвенції, позаяк зацитував окремі фрагменти з рішень ЄСПЛ, але не проаналізував життєвих ситуацій, відносно яких вони ухвалювались, подібності обставин, які зумовлювали їхнє застосування.
Автор скарги вказує, що суд першої інстанції не оцінив усіх доводів позовної заяви.
5. Велика Палата у цій справі вважала встановленими такі факти.
Президент України Указом від 10 листопада 2009 року № 918/2009 призначив ОСОБА_1 на посаду судді Бахмацького районного суду Чернігівської області строком на п`ять років, а Верховна Рада України Постановою від 21 травня 2015 року № 479/VІІІ обрала його на посаду судді цього суду безстроково.
Комісія рішенням від 02 серпня 2018 року № 185/зп-18 оголосила конкурс на зайняття 78 вакантних посад суддів касаційних судів у складі Верховного Суду, серед них - 23 вакантних посади у КЦС у складі Верховного Суду.
06 вересня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Комісії із заявою про допуск до участі в конкурсі на зайняття вакантної посади судді КЦС у складі Верховного Суду. У заяві зазначив, що він як кандидат на цю посаду відповідає вимогам пункту 4 частини першої статті 38 Закону № 1402-VІІІ і готовий до проведення стосовно нього кваліфікаційного оцінювання для підтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді.
ВККС рішенням від 08 жовтня 2018 року № 88/вс-18 допустила ОСОБА_1 до проходження кваліфікаційного оцінювання для участі в конкурсі на посаду судді КЦС ВС, а рішенням від 18 жовтня 2018 року № 231/зп-18 призначила кваліфікаційне оцінювання кандидатів на зайняття 23 вакантних посад суддів КЦС ВС, стосовно яких проводилася спеціальна перевірка, серед них і ОСОБА_1
06 березня 2019 року ВККС ухвалила рішення № 509/вс-19, яким визнала, що ОСОБА_1 підтвердив здатність здійснювати правосуддя у КЦС ВС. Комісія визначила, що за результатами кваліфікаційного оцінювання він набрав 730,25 бала: за критерієм компетентності (професійної, особистої, соціальної) з урахуванням результатів іспитів, дослідження інформації, яка міститься в досьє кандидата, та співбесіди - 387,25 бала, за критерієм професійної етики - 190 балів, за критерієм доброчесності - 153 бали.
Того самого дня ВККС рішенням № 28/зп-19 затвердила рейтинг кандидатів на зайняття 23 вакантних посад суддів КЦС ВС та рішенням № 637/вс-19 рекомендувала ВРП призначити ОСОБА_1 на посаду судді цього суду.
ВРП 20 березня 2019 року Рішенням № 884/0/15-19 відмовила внести Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді КЦС ВС.
Таке рішення мотивувала обставинами, які не розглядала ВККС, але вони, на переконання ВРП, свідчать про невідповідність кандидата ОСОБА_1 критерію професійної етики та можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з призначенням його на посаду судді КЦС ВС.
6. Зміст та суть цих обставин зводились до такого. 16 серпня 2018 року до Ради надійшла дисциплінарна скарга ОСОБА_2 (зареєстрована за єдиним унікальним № А-4914/0/7-18) на дії судді Бахмацького районного суду Чернігівської області ОСОБА_1 . У ній мовилося, що 02 березня 2018 року суддя ОСОБА_1 на замовлення фізичних осіб склав Висновок для Високого суду Британських Віргінських Островів, у якому всупереч вимогам Закону № 1402-VІІІ та Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), статті 12 КСЕ піддав публічному сумніву судові рішення [національних судів]: рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 19 листопада 2014 року; ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 21 вересня 2015 року; рішення Подільського районного суду міста Києва від 8 травня 2017 року; ухвали суду касаційної інстанції, які набрали законної сили (пункт 425, сторінка 101; пункт 429, сторінка 102; пункт 436, сторінка 103; пункт 444, сторінка 104 Висновку).
7. З копії Висновку видно, що на розгляді Високого суду правосуддя Британських Віргінських Островів перебував позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (кредитори за постановою суду / позивачі) до ОСОБА_2, компанії "СТОКМАН ІНТЕРХОЛД С.А." (STOCKMAN INTERHOLD S.A.) (боржники за постановою суду / відповідачі).
За титульним аркушем документ називається "ЕКСПЕРТНИЙ ВИСНОВОК ОСОБА_1", автор якого позиціонує себе як експерта з "ЄКПЛ та українського законодавства". Повідомляє, що зі складання Висновку діятиме як приватна особа, яка має відповідні досвід, знання і кваліфікацію. Визнає, що водночас є суддею Бахмацького районного суду Чернігівської області.
Підставами надання Висновку, як визнає його автор, стало звернення кредиторів за рішенням суду (треба розуміти ОСОБА_3. і ОСОБА_4 ) надати експертний висновок для Високого суду правосуддя Британських Віргінських Островів стосовно того, чи можуть два (2) українських судових рішення, одне - Голосіївського районного суду міста Києва (справа № 752/15859/14-ц (провадження № 2/752/5243/14), друге -Подільського районного суду міста Києва (справа № 758/1542/17), бути визнані такими, що порушують принципи природної справедливості та/або право на справедливий судовий розгляд, гарантоване, inter alia, статтею 6 Конвенції.
8. З матеріалів справи Голосіївського районного суду міста Києва № 752/15859/14-ц (провадження № 2/752/5243/14) видно, що на розгляді цього суду знаходився цивільний позов ОСОБА_7 до ОСОБА_2, компанії "Стокман Інтерхолд С. А." про стягнення коштів у розмірі, еквівалентному 72 192,40 дол. США, і зустрічний позов ОСОБА_2, компанії "Стокман Інтерхолд С. А." до ОСОБА_7, ОСОБА_3., ОСОБА_4 про визнання договору недійсним і стягнення солідарно з ОСОБА_3. та ОСОБА_4 кошти в розмірі 748 205 985,02 грн. і з ОСОБА_7 - 255 999 645,04 грн.
За наслідками судового розгляду Голосіївський районний суд міста Києва рішенням від 19 листопада 2014 року вирішив відмовити в задоволенні первісного позову та задовольнити частково зустрічний позов. Визнав недійсною повністю певну угоду та стягнув солідарно з ОСОБА_3. та ОСОБА_4 грошові кошти в розмірі 748 205 985,02 грн. У задоволенні решти позовних вимог зустрічного позову відмовив.
Апеляційний суд міста Києва ухвалою від 28 вересня 2015 року та колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 02 грудня 2015 року рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 19 листопада 2014 року залишили без змін.
З матеріалів справи Подільського районного суду міста Києва № 758/1542/17 видно, що на розгляді цього суду знаходився цивільний позов ОСОБА_2, компанії "Стокман Інтерхолд С. А." до ОСОБА_4 і ОСОБА_3. про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, 3 % річних за прострочення виконання зобов`язання, пені, інфляційних втрат та упущеної вигоди.
За наслідками судового розгляду Подільський районний суд міста Києва рішенням від 08 травня 2017 року вирішив стягнути з ОСОБА_3.. і ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 та компанії "Стокман Інтерхолд С. А." інфляційні витрати та 3 % річних за певні проміжки часу на загальну суму 571 109 827,39 грн. та упущену вигоду за певний проміжок часу в розмірі 302 562 201,06 грн.
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва ухвалою від 21 вересня 2017 року рішення Подільського районного суду міста Києва від 08 травня 2017 року залишила без змін. За результатами звернення до суду касаційної інстанції про перегляд згаданих судових рішень у цій справі жодних втручань у них не було. Ці рішення набрали законної сили.
9. У підсумковій резолютивній частині Висновку констатується, що: під час судового розгляду справ національні суди не забезпечили [ ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ] право на справедливий розгляд у сенсі пункту 1 статті 6 Конвенції; національні судові органи не дали відповіді на доводи відповідачів [ ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у справах національних судів], що стосувалися важливих для них питань по суті спору, у зв`язку із чим, як вважає автор Висновку, рішення національних судів не мали юридичноїʼ підстави, оскільки суди свавільно відхилилися від писаного права через ненадання обґрунтування; обставини ухвалення рішення Подільським районним судом міста Києва містять ознаки, які можуть свідчити про його невідповідність гарантіям статті 6 Конвенції щодо "вмотивованості" рішення суду і стосуються "явної судової помилки" під час застосування норм національного законодавства, а також про відсутність чіткої реакції суду на ключові аргументи відповідачів. Наголошується на важливості того, що характер порушень [статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції] - як кожного окремо, так і в своїй сукупності (у випадку їх встановлення ЄСПЛ) переконують у наявності підстав для скасування національних судових рішень і проведення нового розгляду справи по суті, яка буде викликана необхідністю відповісти на доводи відповідачів і зробити насамперед судовий процес справедливим шляхом усунення попередніх недоліків.
10. За наслідками розгляду скарги ОСОБА_2 Перша ДП ВРП 15 березня
2019 року ухвалила рішення № 773/1дп/15-19, яким відмовила у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді Бахмацького районного суду Чернігівської області ОСОБА_1, але водночас установила, що описані дії судді містять у собі ознаки порушення правил суддівської етики, згідно з якими, зокрема, за правилами статті 12 КСЕ суддя не повинен піддавати сумніву судові рішення, що набрали законної сили.
Рада своїм рішенням від 24 жовтня 2019 року № 2812/0/15-19 рішення дисциплінарного органу залишила без змін.
ОСОБА_1 не погодився з Рішенням № 884/0/15-19 і звернувся до суду з позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
11. Велика Палата за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції винесла постанову від 06 липня 2023 року, якою апеляційну скаргу ОСОБА_1 та позов задовольнила частково. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 червня 2021 року скасувала та ухвалила нове рішення. Визнала протиправним та скасувала Рішення № 884/0/15-19. Зобов`язала ВРП повторно розглянути питання щодо внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді КЦС ВС.
Велика Палата виходила з того, що ВРП в Рішенні № 884/0/15-19 не спростувала того, що вказані вище відомості вже були предметом розгляду ВККС, яка дала належну оцінку цим відомостям у межах процедури кваліфікаційного оцінювання (пункт 1 частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIII).
ВРП як один і той самий орган дійшла суперечливих та взаємовиключних висновків щодо поведінки ОСОБА_1 та впливу цієї поведінки на авторитет судової влади України. Так, з одного боку, ВРП у своєму рішення від 15 березня 2019 року визнала, що поведінка ОСОБА_1 не має наслідком підрив авторитету правосуддя, а з іншого - у рішенні від 20 березня 2019 року виснувала, що ця ж поведінка може негативно вплинути на той самий авторитет правосуддя.
ВРП у своєму рішенні від 20 березня 2019 року фактично зробила висновок, який ставить під сумнів можливість перебування ОСОБА_1 на посаді судді будь-якої інстанції. Воднораз дисциплінарний орган ВРП взагалі відмовив у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.
Велика Палата вважає також, що всупереч існуючому порядку ВРП провела ревізію рішення своєї Першої ДП та відмовила у притягненні ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, поставивши під сумнів можливість перебування останнього на посаді судді, однак рішень із цього приводу не ухвалила. Так само ВРП не навела мотивів, які б спростували як рішення ВККС від 06 березня 2019 року, так і власне рішення від 15 березня 2019 року щодо позивача в частині його професійної етики та доброчесності.
На переконання Великої Палати, ВРП повинна була мотивувати свою незгоду з рішенням своєї ж Першої ДП та вказати на ті процедурні механізми, які б дозволили це рішення ігнорувати чи не враховувати. Проте ВРП наведених вище вимог законодавства не виконала, належним чином не мотивувала підстав відмови у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді КЦС ВС.
Велика Палата вважала, що ВРП не дала можливості кандидату на посаду судді висловити пояснення з приводу обставин, які, як вона сама визнала, можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади, не намагалася почути позицію претендента, хоча процедура добору і засади функціонування судової влади зобов`язували до цього.
Відтак Велика Палата узагальнила, що для належного захисту порушеного права позивача необхідно зобов`язати ВРП повторно розглянути питання щодо внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді КЦС у складі Верховного Суду. Водночас відмовила в задоволенні вимог ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача внести Президентові України подання про таке призначення, оскільки вважає, що призначення кандидата на посаду судді передбачає дотримання певної послідовності дій ВККС і ВРП, які не можуть бути підмінені рішенням суду.
12. З постановою Великої Палати від 06 липня 2023 року по суті спору не погоджуємося, тож, керуючись частиною третьою статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважаємо за необхідне висловити окрему думку.
У цій справі Велика Палата під час перегляду рішення суду першої інстанції вирішила не відходити від застосування методологічного підходу "від процесу до суті" та надумала не стільки перевірити процедуру ухвалення спірного рішення на відповідність принципам відбору кандидатів на посаду судді, скільки здатність (спроможність) бути тими підставами, які ВРП, керуючись власною оцінкою, кваліфікувала (сприйняла, зрозуміла, усвідомила) як такі, що викликають обґрунтовані сумніви щодо відповідності кандидата на посаду судді критерію доброчесності чи професійної етики.
По суті, Велика Палата вдалася до перевірки обставин та правової оцінки відомостей (обставин), які ВРП використала для негативного висновку стосовно відповідності ОСОБА_1 бути суддею Верховного Суду, щоб таким чином заперечити їхню значеннєву здатність (силу, потенціал) бути мірилом негативного впливу на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з можливістю призначення позивача на посаду судді відповідного суду.
Погоджуємося з тим, що Велика Палата наділена юрисдикцією перегляду рішень ВРП, втім, на наше переконання, обсяг цієї юрисдикції з огляду на характер спірних відносин, їхній зміст та суб`єктний склад, зокрема конституційно-правовий статус ВРП у процедурі добору суддів до Верховного Суду, має певні межі, які слід визначати в контексті обставин конкретного спору, однак у будь-якому випадку суд адміністративної юрисдикції не може переймати на себе повноваження ВРП щодо формування суддівського корпусу.
13. Відповідно до статті 1 Основного Закону Україна є правовою державою, концепція якої за частиною другою статті 3 Конституції України передбачає, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
Згідно із частиною першою статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
За частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин першої, третьої статті 127 Основного Закону України правосуддя здійснюють судді. На посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п`яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п`ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою. Законом можуть бути передбачені додаткові вимоги для призначення на посаду судді.
За частинами першою, другою статті 128 Конституції України призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням Ради в порядку, встановленому законом. Призначення на посаду судді здійснюється за конкурсом, крім випадків, визначених законом.
Відповідно до частин першої, другої статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства, зокрема, є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості; гласність судового процесу.
14. За частиною першою статті 5, частинами першою, третьою статті 7, статтею 9 Закону № 1402-VIII правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства. Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України. Правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак. Суд створює такі умови, за яких кожному учаснику судового процесу гарантується рівність у реалізації наданих процесуальних прав та у виконанні процесуальних обов`язків, визначених процесуальним законом.
Судова влада реалізовується в Україні шляхом здійснення правосуддя у формі відповідно адміністративного, господарського, кримінального, цивільного судочинства. Правосуддя здійснюють професійні судді та у визначених законом випадках за участю присяжних. Щоб виконувати функцію правосуддя суддя має бути належним чином наділений владою. Лише тоді дії судді будуть легітимними. У цьому сенсі важливим стає те, у який спосіб суддя набуває повноважень.
15. Відповідно до абзацу восьмого пункту 13 розділу III "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1798-VIII ВРП розглядає питання щодо призначення суддів вищого спеціалізованого суду або Верховного Суду в порядку, передбаченому статтею 36 цього Закону. Особливості призначення кандидатів на посади суддів вищого спеціалізованого суду або Верховного Суду визначаються статтею 81 Закону
№ 1402-VIII.
За частинами першою, другою статті 81 цього Закону спеціальною процедурою призначення на посаду судді Верховного Суду для цілей цього Закону вважається процедура призначення на посаду судді відповідного суду осіб, які відповідають одній із вимог, визначених частиною першою статті 28 (хто може бути суддею апеляційного суду), частиною першою чи другою статті 33 (хто може бути суддею вищого спеціалізованого суду), частиною першою статті 38 (хто може бути суддею Верховного Суду) цього Закону відповідно. На посаду судді Верховного Суду за спеціальною процедурою може бути призначена особа, яка відповідає вимогам до кандидатів на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя у Верховному Суді, а також відповідає одній із вимог, визначених частиною першою статті 38 цього Закону.
Згідно із частиною сьомою цієї статті ВРП розглядає питання про внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду у Верховний Суд та ухвалює відповідне рішення.
За частиною першою статті 70 Закону № 1402-VIII призначення на посаду судді здійснюється в порядку, визначеному Законом, та включає щонайменше п`ятнадцять стадій. Згідно з пунктами 13, 14 цієї частини статті стадіями добору є: проведення ВККС конкурсу на заміщення вакантної посади судді на основі рейтингу кандидатів, які взяли участь у такому конкурсі, та внесення рекомендації ВРП щодо призначення кандидата на посаду судді; розгляд ВРП рекомендації ВККС та ухвалення рішення щодо кандидата на посаду судді.
Відповідно до частини першої статті 80 Закону № 1402-VIII призначення на посаду судді здійснюється Президентом України на підставі та в межах подання ВРП, без перевірки додержання встановлених цим Законом вимог до кандидатів на посаду судді та порядку проведення добору чи кваліфікаційного оцінювання кандидатів.
16. За змістом частини першої статті 1 Закону № 1798-VIII ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.
За цим Законом ВРП уповноважена відповідно до рекомендації ВККС розглянути питання про призначення кандидата на посаду судді та вносити в разі прийняття позитивного рішення подання главі держави про призначення кандидата на посаду судді. Основою позитивного рішення для подання про призначення кандидата на посаду судді є результат проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді.
Порядок розгляду ВРП рекомендації ВККС установлений у статті 36 Закону № 1798-VIII. Зокрема, за частинами другою - п`ятою цієї статті Рада ухвалює рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду за результатами розгляду рекомендації Комісії, до якої обов`язково додається особова справа (досьє) кандидата на посаду судді. За результатами попереднього розгляду доповідач складає висновок щодо можливості призначення судді на посаду та виносить такий висновок на розгляд ВРП. На засіданні Ради кандидатура на посаду судді розглядається після доповіді члена ВРП, який визначений доповідачем у цій справі. Кандидат на посаду судді, стосовно якого розглядається питання щодо внесення подання про призначення судді на посаду, запрошується на засідання ВРП у порядку, визначеному цим Законом. Неявка кандидата на посаду судді на засідання незалежно від причин не перешкоджає розгляду питання за його відсутності.
Згідно із частинами першою - четвертою статті 37 цього Закону рішення щодо кандидата на посаду судді ухвалюється на засіданні ВРП. Засідання Ради у пленарному складі, на якому розглядається питання щодо внесення подання про призначення судді на посаду, є повноважним, якщо в ньому бере участь не менше чотирнадцяти її членів. Рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду вважається ухваленим, якщо за нього проголосувало не менше чотирнадцяти членів ВРП. Якщо за рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду проголосувало менше чотирнадцяти членів ВРП, вважається, що Рада ухвалила рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду.
ВРП може ухвалити рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду відповідно до пункту 1 частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIII тільки на підставі обґрунтованих відомостей, які були отримані Радою в передбаченому законом порядку, якщо: такі відомості не були предметом розгляду ВККС; Комісія не дала належної оцінки таким відомостям у межах процедури кваліфікаційного оцінювання щодо відповідного кандидата.
Із цих положень випливає, що ВРП може заново оцінити кандидата на посаду судді та дійти іншого висновку, ніж ВККС. Хоча рекомендація Комісії спирається винятково на об`єктивні критерії, ВРП може не погодитися з нею (Комісією) тільки з підстав, передбачених законом (частина четверта статті 37 Закону № 1798-VIII, частина дев`ятнадцята статті 79 Закону № 1402-VIII).
17. Зі змісту наведених положень теж випливає, що прозоре і публічне проведення кваліфікаційного оцінювання передбачає активну і безпосередню участь кандидата на посаду судді, право на пояснення і спростування будь-якої інформації, яка може негативно вплинути на оцінку його ділових, професійних, морально-етичних якостей як претендента на набуття статусу судді.
Запровадження підстав, за яких ВРП може не погодитися з рекомендацією ВККС і навести свої причини відмови внести Президентові України подання про призначення на посаду судді, має на меті запобігти чи стати пересторогою для ухвалення ВРП свавільних рішень.
Ні Закон № 1402-VIII, ні Закон № 1798-VIII не встановлюють, які саме підстави можуть бути використані для відмови внести подання про призначення на посаду судді.
Абзац другий частини четвертої статті 37 Закону № 1798-VIII встановлює умови, за яких ВРП може не погодитися з рекомендацією ВККС.
Згідно із частиною дев`ятнадцятою статті 79 Закону № 1402-VIII ВРП може відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду виключно з таких підстав: 1) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням; 2) порушення визначеного законом порядку призначення на посаду судді. Підстави, зазначені у пункті 1 цієї частини, Рада визначає, керуючись власною оцінкою обставин, пов`язаних із кандидатом на посаду судді, та його особистих якостей.