Постанова
Іменем України
02 серпня2023 року
м. Київ
справа № 740/3806/21
провадження № 61-943св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія "Магнат",
відповідачі: Фермерське господарство "Павленко Агро", ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія "Магнат" на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 26 вересня 2022 року у складі судді Ковальової Т. Г. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Мамонової О. Є., Висоцької Н. В., Шитченко Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У липні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія "Магнат" (далі - ТОВ АПК "Магнат", Товариство) звернулося до суду з позовом до Фермерського господарства "Павленко Агро" (далі - ФГ "Павленко Агро"), ОСОБА_1 про визнання переважного права на укладення договору оренди земельної ділянки, переведення прав та обов`язків орендаря за договором оренди, визнання права власності на посіви, насадження та вироблену продукцію, посилаючись на те, що 28 квітня 2020 року ОСОБА_1 зареєструвала за собою право власності на земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 7423380400:08:001:2316, яка розташована на території Талалаївської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області, а 15 травня 2020 року уклала з ФГ "Павленко Агро" договір оренди вказаної ділянки строком на 10 років. Спірна земельна ділянка знаходиться в масиві поля № 210, понад 75 % землі якого вже тривалий час перебуває в користуванні та обробляється ТОВ АПК "Магнат", а тому відповідно до частини четвертої статті 37-1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), частини четвертої статті 8-2 Закону України "Про оренду землі" Товариство як особа, якій належить право користування істотною частиною масиву земель сільськогосподарського призначення, мало переважне право на укладення договору оренди земельної ділянки, яка належить ОСОБА_1 . Відповідачі не встановили межі земельної ділянки з кадастровим номером 7423380400:08:001:2316 в натурі (на місцевості), тоді як без видимих межових знаків неможливо було визначити точне місце розташування згаданої ділянки в масиві земель площею 312,4317 га, що, у свою чергу, призвело до її обробітку Товариством. Вважає, що оскільки ТОВ АПК "Магнат" є належним землекористувачем, то в силу положень пункту "б" частини першої статті 95 ЗК України має право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, а також - на вироблену продукцію на спірній земельній ділянці. Листом-повідомленням від 02 червня 2021 року, направленим ОСОБА_1, Товариство висловило свій намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди земельної ділянки на тих самих умовах, на яких було укладено договір з ФГ "Павленко Агро", однак будь-якої відповіді не отримало. Враховуючи викладене, ТОВ АПК "Магнат" просило: визнати за ним переважне право на укладення з ОСОБА_1 договору оренди земельної ділянки площею 2 га з кадастровим номером 7423380400:08:001:2316, розташованої на території Талалаївської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області, і у зв`язку з цим перевести права та обов`язки орендаря за договором оренди від 15 травня 2020 року цієї ділянки, номер запису про державну реєстрацію на його підставі іншого речового права 37009986 від 17 червня 2020 року, з ФГ "Павленко Агро" на нього; визнати за ним право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію, вирощену на вказаній земельній ділянці.
Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 26 вересня 2022 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог ТОВ АПК "Магнат" до ФГ "Павленко Агро", ОСОБА_1 про визнання права власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію, вирощену підприємством на земельній ділянці.
Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 26 вересня 2022 року відмовлено в задоволенні позову ТОВ АПК "Магнат" до ФГ "Павленко Агро", ОСОБА_1 про визнання переважного права на укладення договору оренди земельної ділянки, переведення прав та обов`язків орендаря за договором оренди, визнання права власності на посіви, насадження та вироблену продукцію.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що набута ОСОБА_1 у власність земельна ділянка з кадастровим номером 7423380400:08:001:2316 мала статус невитребуваної земельної частки (паю), її було виділено в натурі з єдиного земельного масиву. Орендар і власник паю за власним бажанням можуть укласти між собою договір оренди землі, а тому на спірні правовідносини не поширюється правило переважного права на оренду. Позовна вимога про переведення прав та обов`язків орендаря за договором оренди спірної земельної ділянки з ФГ "Павленко Агро" на ТОВ АПК "Магнат" не підлягає задоволенню, враховуючи, що вона є похідною від вимоги про визнання за позивачем переважного права на укладення з ОСОБА_1 договору оренди землі. Оскільки в поданій до суду заяві сторона позивача зазначила, що наразі відсутній спір щодо зібраного врожаю, то вимоги в частині визнання права власності на посіви, насадження та вироблену продукцію також слід залишити без задоволення.
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року апеляційну скаргу ТОВ АПК "Магнат" задоволено частково. Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 26 вересня 2022 року змінено шляхом виключення: із вступної частини та абзацу першого резолютивної частини рішення суду після слів "за договором оренди" слів "та визнання права власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію, вирощену підприємством на земельній ділянці"; із мотивувальної частини рішення суду - абзацу сорок шостий. В решті рішення місцевого суду залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішення позовних вимог про визнання переважного права на укладення договору оренди земельної ділянки, переведення прав та обов`язків орендаря за договором оренди є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, 26 вересня 2022 року місцевим судом було постановлено ухвалу про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визнання права власності на посіви, насадження та вироблену продукцію, а тому суд помилково зробив відповідний аналіз та вирішив ці вимоги по суті. ФГ "Павленко Агро" та власник паю ОСОБА_1 за власним бажанням уклали між собою договір оренди земельної ділянки, який є чинним, а тому відсутні підстави для задоволення позову, так як на вказані правовідносини не поширюється правило переважного права на оренду. При цьому у випадку існування укладеного договору оренди землі з іншим орендарем особа, якій належить право користування істотною частиною масиву земель сільськогосподарського призначення, має право на укладення договору суборенди такої земельної ділянки з передачею взамін права користування іншою ділянкою за наявності умов, передбачених частиною третьою статті 8-2 Закону України "Про оренду землі", та з урахуванням особливостей, визначених частиною п`ятою статті 8-2 цього Закону. Посилання заявника на обставини направлення ОСОБА_1 пропозиції про розірвання договору оренди з ФГ "Павленко Агро" та укладення такого договору з ним на тих же умовах не заслуговують на увагу, оскільки пропозиція про намір скористатися переважним правом була скерована ОСОБА_1 вже після укладення між відповідачами договору оренди землі.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У січні 2023 року ТОВ АПК "Магнат" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 26 вересня 2022 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року і ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник вказав, що суди не врахували правових висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі № 910/2388/20 та від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім цього, ТОВ АПК "Магнат" зазначило про відсутність висновку Верховного Суду щодо визнання переважного права за частиною четвертою статті 37-1 ЗК України та частинами третьою, четвертою статті 8-2 Закону України "Про оренду землі" у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України). Вматеріалах справи міститься достатня кількість доказів на підтвердження того, що ТОВ АПК "Магнат" у масиві земель (поле № 210), в якому знаходиться і належна ОСОБА_1 земельна ділянка з кадастровим номером 7423380400:08:001:2316, орендує понад 75 % земельних ділянок масиву, причому понад 10 років, а отже, в силу приписів абзацу другого частини четвертої статті 37-1 ЗК України є особою, якій належить право користування істотною частиною земель сільськогосподарського призначення. Товариство за законом має беззаперечне переважне право на оренду неорендованих земельних ділянок у такому масиві при передачі їх власниками в оренду. У правовідносинах, які виникли між сторонами у справі, в наведеному контексті її обставин, за конструкцією частини четвертої статті 37-1 ЗК України та частин третьої, четвертої статті 8-2 Закону України "Про оренду землі" не передбачено спеціального способу захисту, отже, є прогалина, і позивач міг обрати найбільш ефективний спосіб захисту відповідно до частини другої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Таким найбільш ефективним способом захисту і є переведення прав орендаря, що узгоджується з пунктом 6 частини другої статті 16 ЦК України (зміна правовідношення), тобто переведення прав і обов`язків орендаря за договором оренди.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М. від 20 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області.
06 березня 2023 року справа № 740/3806/21 надійшла до Верховного Суду.
Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду від 23 березня 2023 року у зв`язку з обранням судді Мартєва С. Ю. до Великої Палати Верховного Суду призначений повторний автоматизований розподіл цієї справи.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 березня 2023 року матеріали справи № 740/3806/21 передано судді-доповідачу Стрільчуку В. А., судді, які входять до складу колегії: Ігнатенко В. М., Карпенко С. О.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 липня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 1, 3 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
За змістом касаційної скарги судові рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються тільки в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання переважного права на укладення договору оренди земельної ділянки та переведення прав і обов`язків орендаря за договором оренди, тому в силу положень вищенаведеної частини першої статті 400 ЦПК України переглядаються Верховним Судом лише в означеній частині.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в повній мірі не відповідає.
Судами встановлено, що за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 28 квітня 2020 року за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 7423380400:08:001:2316 на підставі рішення Талалаївської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області від 24 квітня 2020 року.
Набута у власність ОСОБА_1 земельна ділянка мала статус невитребуваних земельних часток (паїв), яку їй виділено з єдиного земельного масиву.
15 травня 2020 року між ОСОБА_1 та ФГ "Павленко Агро" було укладено договір оренди вищезгаданої земельної ділянки з кадастровим номером 7423380400:08:001:2316 строком на 10 років (до 15 травня 2030 року).
Право оренди спірної земельної ділянки зареєстровано за ФГ "Павленко Агро" в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17 червня 2020 року, номер запису про інше речове право 37009986.
Листом-повідомленням від 02 червня 2021 року, направленим ОСОБА_1, ТОВ АПК "Магнат" висловило намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди спірної земельної ділянки на тих самих умовах, на яких було укладено договір оренди землі з ФГ "Павленко Агро", а також запропонувало в добровільному порядку розірвати договір оренди земельної ділянки від 15 травня 2020 року з ФГ "Павленко Агро" та звернутися до ТОВ АПК "Магнат" для укладення договору оренди землі на тих самих умовах.
Однак відповіді на вказане повідомлення ОСОБА_1 не надала.
ТОВ АПК "Магнат" додало до позовної заяви складений ним список земельних ділянок масиву поля № 210 із зазначенням власників і орендарів, з якого вбачається, що більшість земельних ділянок цього масиву перебуває в оренді названого товариства.
За змістом довідки ТОВ АПК "Магнат" від 07 жовтня 2021 року в період з жовтня 2020 року по дату видачі довідки на полі № 210 Товариством проведено обробіток землі, а саме: культивація, оранка, внесення мінеральних добрив, дискування, посів зерна кукурудзи на загальній площі 278,5 га. При проведенні всіх робіт, пов`язаних з вирощуванням зерна соняшника на полі № 210 площею 278,5 га, понесено витрати на загальну суму 3 055 941,20 грн, витратна частина розрахунку на 1 га склала 10 972,86 грн.
На підтвердження проведення обробітку землі позивачем також надано копії нарядів на виконання робіт та акти про використання насіння, садивного матеріалу та добрив.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.
Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника, та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
Якщо право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові (пункт 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц,провадження № 14-651цс18).
Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний позивачем спосіб.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В постанові Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі № 733/1065/21 (провадження № 61-9626цс22), в якій спірні правовідносини були аналогічними (ТОВ АПК "Магнат" пред`явлено позов до ФГ "Павленко Агро", Особи-1 як власника спірної земельної ділянки про визнання переважного права на укладення договору оренди земельної ділянки, переведення прав та обов`язків орендаря за договором оренди, визнання права власності на посіви, насадження та вироблену продукцію), викладені такі правові висновки.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
До загальних засад цивільного законодавства належить свобода договору (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України).
З аналізу змісту пункту 3 частини першої статті 3 та статті 627 ЦК України можна дійти висновку, що свобода договору має декілька складових, зокрема, свобода укладання договору, вибору контрагента, виду договору, визначення умов договору.
Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Частиною другою статті 792 ЦК України передбачено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом України "Про оренду землі". Тобто до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме спеціальні норми ЗК України та Закону України "Про оренду землі".
Відповідно до частини першої статті 93 ЗК України, статті 1 Закону України "Про оренду землі", право оренди земельної ділянки - це строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності, засноване на договорі.
Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Зміст прав та обов`язків, що виникають в орендодавця та орендаря земельної ділянки, порядок їх реалізації та виконання опосередковуються договором оренди землі. Зокрема, на підставі договору в орендодавця виникає обов`язок передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а в орендаря - обов`язок використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства та сплачувати орендну плату в порядку і розмірі, встановленому договором або законом.