Постанова
Іменем України
02 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 450/1805/20
провадження № 61-5065св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 07 листопада 2022 року у складі судді Мусієвського В. Є., додаткове рішення цього суду від 21 листопада 2022 року, постанову Львівського апеляційного суду від 06 березня 2023 року у складі колегії суддів: Цяцяка Р. П., Ванівського О. М., Шеремети Н. О. та додаткову постанову цього суду від 19 квітня 2023 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог, відзиву на позовну заяву і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, посилаючись на те, що з 25 січня 2003 року він перебував з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано заочним рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 14 травня 2020 року у справі № 450/825/20. У шлюбі в них народилося двоє дітей, а саме ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 . Він постійно працював, заробляв кошти на утримання сім`ї, сплату комунальних послуг, навчання дружини та дітей, а відповідач була студенткою, у 2008 році закінчила Львівський національний медичний університет, а у 2009 році - Львівський державний університет внутрішніх справ. Під час його перебування у шлюбі з відповідачем за кошти його батьків та його особисті кошти у 2006-2019 роках було споруджено житловий будинок АДРЕСА_1, розташований на земельній ділянці площею 0,1243 га, кадастровий номер 4623683400:01:002:0161. Під час спорудження зазначеного будинку вони проживали у квартирі його батьків за адресою: АДРЕСА_2, АДРЕСА_3 частка якої належала йому на праві власності. У 2016 році вказана квартира була продана з метою отримання коштів для спорудження будинку, і вони переїхали до його батьків, де проживали до грудня 2019 року. Після спорудження будинку відповідач оформила право власності на нього, уклала договори зі всіма комунальними службами. В подальшому поведінка відповідача змінилася в негативну сторону, вона стала провокувати сварки, звинувачувала його в неналежному вихованні дітей, відсутності уваги до сім`ї, а внаслідок однієї зі сварок на нього було складено терміновий заборонний припис щодо кривдника. Вказані обставини свідчать про сплановану підготовку відповідача до розірвання шлюбу та заволодіння його майном. Враховуючи викладене,ОСОБА_1 просив припинити право власності ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_1 та на земельну ділянку площею 0,1243 га, кадастровий номер 4623683400:01:002:0161, і визнати за ним право власності на вказані об`єкти нерухомості.
У відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 заперечила проти позову та просила відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що з 2003 року протягом близько 12 років позивач працював на підприємстві її батька - в Товаристві з обмеженою відповідальністю "НФО МЕТРО ЛТД". В червні 2008 року вона закінчила навчання у Львівському національному медичному університеті, а у вересні 2008 року, будучи матір`ю двох малолітніх дітей, була вимушена влаштуватися на роботу, оскільки її чоловік не забезпечував сім`ю. Навчання у Львівському національному медичному університеті та Львівському державному університеті внутрішніх справ повністю оплачував її батько. Спірна земельна ділянка належала її матері, яка 12 лютого 2007 року подарувала їй цю земельну ділянку. Після ознайомлення з матеріалами справи їй стало відомо про отримання 14 квітня 2008 року матір`ю позивача кредиту в розмірі 150 000 доларів США, однак ці кошти не використовувалися для спорудження спірного будинку, а були витрачені на розвиток бізнесу позивача і його батьків. Приблизно тоді ж матір позивача - ОСОБА_5 придбала магазин на ринку "Краківський" в місті Львові, своєму чоловіку - автомобіль, верстати для їхнього в`язального бізнесу, проводила ремонтні роботи в їх будинку за адресою: АДРЕСА_4 . Спірний будинок споруджувався за кошти її батьків, а мета отримання ОСОБА_5 кредиту для завершення спорудження будинку не відповідає дійсності. До 2016 року вона з дітьми проживала за місцем реєстрації позивача за адресою: АДРЕСА_2, а ОСОБА_1 проживав у своїх батьків. Продаж вказаної квартири, в якій позивач мав частку у праві власності, відбувся для того, щоб вона не могла здійснити її поділ як майна подружжя. Гроші, отримані від продажу цієї квартири, також не використовувалися для спорудження спірного будинку, так як його фактично було побудовано до 2006 року (вирито котлован, зведено стіни, накрито дах, встановлено вікна і проведено сантехнічні роботи), а з 2009 по 2017 роки будівництво не проводилося. В липні 2019 року вона позичила у своєї знайомої кошти в сумі 10 000 доларів США, які використала для завершення спорудження спірного будинку, та в подальшому переїхала до нього жити. При цьому комунальні послуги в цьому будинку з 2016 року сплачують її батьки.
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 07 листопада 2022 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивач не довів факт використання його особистих коштів для спорудження житлового будинку АДРЕСА_1 та не надав будь-яких доказів того, що в період шлюбу з відповідачем або до нього він отримував доходи та набув у власність спірне майно в результаті його особистої чи спільної з відповідачем праці. Показаннями свідків також не підтверджено використання позивачем його особистих коштів для спорудження вказаного будинку. Оскільки право власності на спірну земельну ділянку відповідач набула на підставі договору дарування, то це майно є її особистою приватною власністю.
Додатковим рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 листопада 2022 року клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 26 500 грн.
Додаткове рішення місцевого суду мотивоване тим, що 29 червня 2021 року до суду надійшло клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Ощипок В. С., до якого долучено договір про надання правової (правничої) допомоги від 13 листопада 2020 року № 20.40, додаток № 2 до цього договору, акт наданих послуг від 29 червня 2021 року № 1, з яких вбачається, що адвокат Ощипок В. С. надав ОСОБА_2 послуги з правової (правничої) допомоги загальною вартістю 31 500 грн. В акті від 29 червня 2021 року № 1 вказано надані адвокатом Ощипок В. С. послуги, пов`язані з розглядом цієї справи, включно з витраченим на них часом та вартістю, і суд вважав виправданими та співмірним зі складністю справи витрати за надані адвокатом Ощипок В. С. послуги, вказані в пунктах 2, 3, 5, 6, 8, 9, 13 цього акта. Разом з тим згідно з пунктом 1 зазначеного акта адвокат Ощипок В. С. витратив 90 хвилин на консультацію, укладення договору про надання професійної правничої допомоги та подальші консультації у справі, а вартість таких склала 1 500 грн. З договору про надання правової (правничої) допомоги від 13 листопада 2020 року № 20.40 вбачається, що він є типовим договором. Доказів на підтвердження того, що цей конкретний договір розроблявся безпосередньо для клієнта ОСОБА_2, суду не надано. Крім того, надання будь-яких інших подальших консультацій адвокатом Ощипок В. С. клієнту не обґрунтовано. У зв`язку з наведеним, витрати за цим пунктом є завищеними та їх необхідно зменшити до 1 000 грн. Пунктом 4 акта передбачено підготовку запитів і збір інформації для складання відзиву (6 запитів) та аналіз інформації, наданої клієнтом, тривалістю 180 хвилин вартістю 3 000 грн. Однак в матеріалах справи містяться два адвокатські запити адвоката Ощипок В. С., направлені до Львівського державного університету внутрішніх справ та Львівського національного медичного університету, датовані 25 листопада 2020 року, а доказів подання адвокатом Ощипок В. С. інших запитів, в тому числі адвокатських, суду не надано. Відтак, розмір витрат на правову (правничу) допомогу в цій частині підлягає зменшенню на 1 000 грн. При цьому суд врахував значні обсяги доданих до відзиву на позовну заяву документів та час, витрачений адвокатом на їх опрацювання. Щодо пункту 7 акта, а саме підготовки вступної промови тривалістю 1 година та вартістю 1 000 грн, то суд виходив з того, що підготовка до судового засідання включається в участь адвоката в такому засіданні, так як без відповідної підготовки його участь є формальною. Крім того, вступна промова не подавалася окремим письмовим документом до суду, а за своєю сутністю є коротким викладом обставин, вказаних у відзиві на позовну заяву. Тому витрати, понесені на надання цієї послуги, не відповідають критерію реальності. В постанові від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19 Верховний Суд зазначив, що участь у судовому засіданні являє собою не формальну присутність на ньому, а підготовку адвоката до цього засідання, витрачений час на дорогу до судового засідання та у зворотному напрямку, його очікування та безпосередня участь у судовому засіданні. Тобто час, витрачений адвокатом на дорогу до Пустомитівського районного суду Львівської області від місця роботи в місті Новий Розділ Львівської області, є часом, необхідним для надання правової допомоги. В пунктах 9, 10, 11 акта передбачено участь в судових засіданнях з врахуванням доїзду, а також підготовка і подання клопотань про допит свідків від 16 березня 2021 року вартістю 2 000 грн, від 17 квітня 2021 року - вартістю 4 000 грн та від 20 травня 2021 року - вартістю 4 000 грн. В матеріалах справи міститься клопотання про допит свідків, подане до суду 16 березня 2021 року представником ОСОБА_2 - адвокатом Ощипок В. С., однак він не подавав клопотання про допит свідків від 17 травня 2021 року та від 20 травня 2021 року, у зв`язку з чим витрати на правничу допомогу в цій частині не відповідають критерію реальності. З огляду на неможливість встановлення конкретної вартості виготовлення та подання клопотання про допит свідків, а також часу, витраченого на вчинення таких дій, суд вважав, що вартість кожної такої послуги, з огляду на аналогічні, зазначені в акті, може складати 1 000 грн. Таким чином, витрати, зазначені у пунктах 10, 11 акта, слід зменшити на 2 000 грн. Пунктом 12 акта визначено надання послуг з отримання інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, підготовки до судових дебатів, аналізу звукозапису пояснень свідків тривалістю 180 хвилин та вартістю 3 000 грн, однак інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно до суду не подавалася, у зв`язку з чим правова допомогу в цій частині не відповідає критерію реальності. Тому витрати на правову допомогу в цій частині слід зменшити на 500 грн. Враховуючи подане до суду 15 грудня 2021 року клопотання сторони позивача про зменшення витрат відповідача на правову допомогу, суд дійшов висновку про те, що дійсний розмір таких витрат складає 26 500 грн. Щодо витрат на правову допомогу, понесених стороною відповідача після 29 червня 2021 року, то на їх підтвердження представник ОСОБА_2 - адвокат Ощипок В. С. подав до суду додаток № 3 від 15 липня 2022 року, рахунок-фактуру від 10 листопада 2022 року № 11.22/05, акт наданих послуг від 10 листопада 2021 року № 3, в даті якого, на думку суду, було зроблено описку, а саме неправильно вказано рік, так як з його змісту вбачається, що він стосується додатку № 3 від 15 липня 2022 року. Так, додатком № 3 від 15 липня 2022 року сторони погодили, що загальна вартість наданих адвокатом Ощипок В. С. послуг складає 50 000 грн (31 500 грн + 18 500 грн). Рахунком-фактурою від 10 листопада 2022 року № 11.22/05 підтверджується вказана вартість наданих послуг, однак не зазначено час, витрачений адвокатом на їх надання, а також - вартість за годину. Акт наданих послуг від 10 листопада 2021 року № 3 за своїм наповненням дублює додаток № 3 від 15 липня 2022 року. В цих документах вказано, що вартість наданих послуг включає в себе консультації у справі, скерування запитів, підготовку процесуальних документів, аналіз отриманих документів, судової практики, підготовку до судових засідань, очікування та участь в судових засіданнях. При цьому будь-яка конкретика щодо наданих послуг в період з 29 червня 2021 року по день ухвалення рішення судом 07 листопада 2022 року в цих документах відсутня. Стороною відповідача не подано детальний опис наданих адвокатом послуг у вказаний період, у зв`язку з чим витрати за цей період в розмірі 18 500 грн не підлягають стягненню. Відтак, документально доведений розмір витрат на правову допомогу складає 26 500 грн.
Постановою Львівського апеляційного суду від 06 березня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 07 листопада 2022 року та додаткове рішення цього суду від 21 листопада 2022 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. ОСОБА_1 не навів доводів, а також не надав належних і допустимих доказів для визнання спірного житлового будинку його особистою приватною власністю. Тому суд не мав правових підстав для задоволення позовної вимоги про визнання за позивачем права власності на цей будинок в цілому. Оскільки відсутні правові підстави для визнання за позивачем права особистої приватної власності на спірний будинок, то також відсутні такі підстави для визнання за ним права особистої приватної власності і на спірну земельну ділянку (на якій цей будинок споруджено), яка набута відповідачем на підставі договору дарування та є її особистою приватною власністю. В додатковому рішенні місцевого суду від 21 листопада 2022 року наведено детальний аналіз всіх матеріалів та документів, що стосуються судових витрат відповідача на професійну правничу допомогу, на підставі яких суд дійшов правильного висновку про часткове задоволення клопотання представника відповідача та стягнення з позивача на користь відповідача 26 500 грн судових витрат. Розмір цих витрат на професійну правничу допомогу є співмірним зі складністю справи, розгляд якої в суді першої інстанції тривав майже 29 місяців, та обсягом виконаних адвокатом робіт і часом, витраченим ним на виконання цих робіт (надання послуг), та відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності.
Додатковою постановою Львівського апеляційного суду від 19 квітня 2023 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 20 000 грн витрат на професійну правничу допомогу на стадії апеляційного провадження у справі.
Додаткова постанова мотивована тим, що представник ОСОБА_2 - адвокат Ощипок В. С. ще 17 січня 2023 року, тобто задовго до апеляційного розгляду справи, подав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому заявив клопотання про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 20 000 грн витрат на професійну правничу допомогу на стадії апеляційного провадження у справі, до якого долучив договір про надання правової (правничої) допомоги від 21 грудня 2022 року з додатком № 1 до нього. Представник ОСОБА_2 - адвокат Ощипок В. С. брав особисту участь в розгляді справи судом апеляційної інстанції. Натомість позивач та його представник не подали до суду клопотань про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами на стадії апеляційного розгляду справи, та (або) доводів і доказів про неспівмірність цих витрат, що унеможливлює вирішення судом питання про зменшення суми вказаних судових витрат. Наведене відповідає правовим висновкам, викладеним в постанові Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 454/3919/18.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи.
05 квітня 2023 року ОСОБА_1 подав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційні скарги на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 07 листопада 2022 року, додаткове рішення цього суду від 21 листопада 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 06 березня 2023 року, в яких, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким: задовольнити позов; зменшити розмір оплати за надання правової допомоги адвокатом Ошипком В. С. до 7 500 грн.
Касаційні скарги ОСОБА_1 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 07 листопада 2022 року, додаткове рішення цього суду від 21 листопада 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 06 березня 2023 року подані на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтовані тим, що вирішуючи спір по суті, суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 647/1683/15-ц, від 27 грудня 2019 року у справі № 297/2837/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 462/518/18, згідно з якими факт реєстрації спірного нерухомого майна на ім`я одного з подружжя не означає, що воно належить лише цій особі. Майно в цьому разі є спільною сумісною власністю подружжя та належить чоловікові та дружині в рівних частках з моменту його придбання. Крім того, вирішуючи питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції, з додатковим рішенням якого погодився апеляційний суд, не врахував правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 07 серпня 2018 року у справі № 916/1283/17, від 30 липня 2019 року у справі № 902/519/18, щодо необхідності застосування судом критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката, а також - в постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 910/21570/17, від 14 листопада 2018 року у справі № 921/2/18, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 18 березня 2021 року у справі № 910/15621/19, за змістом яких для визначення суми відшкодування необхідно виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи.
12 травня 2023 року ОСОБА_1 також подав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 19 квітня 2023 року, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_1 на додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 19 квітня 2023 року подана на підставі пункту 4 частини другої статті 389, пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України та обґрунтована тим, що апеляційний суд розглянув клопотання відповідача про ухвалення додаткового рішення без повідомлення учасників справи про час і місце судового засідання.
У відзивах на касаційні скарги ОСОБА_1 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 07 листопада 2022 року, додаткове рішення цього суду від 21 листопада 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 06 березня 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Ощипок В. С. просив залишити їх без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені в касаційних скаргах правові висновки суду касаційної інстанцій не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, так як їх зроблено за інших фактичних обставин, які не є подібними до обставин цієї справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 07 листопада 2022 року, додаткове рішення цього суду від 21 листопада 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 06 березня 2023 року і витребувано матеріали справи з Пустомитівського районного суду Львівської області.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 19 квітня 2023 року.
30 травня 2023 року справа № 450/1805/20 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 липня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 1, 4 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги ОСОБА_1 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 07 листопада 2022 року, додаткове рішення цього суду від 21 листопада 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 06 березня 2023 року не підлягають задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_1 на додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 19 квітня 2023 року підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що з 25 січня 2003 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано заочним рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 14 травня 2020 року у справі № 450/825/20.
За договором дарування земельної ділянки від 12 лютого 2007 року ОСОБА_7 подарувала ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1243 га, кадастровий номер 4623683400:01:002:0161, що розташована на території Конопницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області.
На підставі вищевказаного договору 05 жовтня 2007 року ОСОБА_2 було видано державний акт на право власності на згадану земельну ділянку серії ЯК № 477488.
Згідно з будівельним паспортом на забудову земельної ділянки від 2008 року замовником будівництва на земельній ділянці в селі Конопниця Львівського (Пустомитівського) району Львівської області є ОСОБА_2
22 грудня 2016 року ОСОБА_2 зареєструвала право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 284,8 кв. м, житловою площею 86,8 кв. м, розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 4623683400:01:002:0161, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 76638296 від 22 грудня 2016 року.
За розпискою від 21 липня 2019 року ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_8 грошові кошти в сумі 10 000 доларів США і зобов`язалася їх повернути до 20 липня 2021 року.
Згідно з частиною третьою статті 368 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення (частини перша, друга статті 372 ЦК України).
Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Згідно з пунктами 1-3 частини першої статті 57 Сімейного кодексу України (далі - СК України) особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно з частинами першою, другою статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.
За змістом статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Як роз`яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбуватися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності на майно кожним з подружжя.
Поділ майна подружжя здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності - присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Обґрунтовуючи позовні вимоги про припинення права власності ОСОБА_2 на вищевказані житловий будинок та земельну ділянку, ОСОБА_1 посилався на те, що спірний будинок було споруджено за його кошти та за кошти його сім`ї. На підтвердження цих обставин позивач долучив до позовної заяви кредитний договір від 14 квітня 2008 року № 1313, укладений між Відкритим акціонерним товариством "СЕБ Банк" та ОСОБА_5, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 150 000 доларів США на строк до 12 квітня 2024 року для завершення будівництва особняка за адресою: АДРЕСА_1 .
Однак суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку про те, що сам факт отримання кредиту на певну ціль або з певною метою не може бути доказом на підтвердження використання отриманих грошових коштів за їх призначенням. Крім того, грошові кошти, отримані ОСОБА_5 у кредит, набули правового статусу її особистої власності та вона мала можливість вільно ними розпоряджатися на власний розсуд. Наведене може свідчити лише про те, що джерелом набуття майна у власність були грошові кошти саме ОСОБА_5, а не позивача.
Також умовами кредитного договору від 14 квітня 2008 року № 1313 передбачено, що кредит надається шляхом видачі готівки в касі банку на підставі поданої позичальником кредитної заявки.
В матеріалах справи містяться заяви ОСОБА_5 про видачу їй кредитних коштів, однак відповідних підтверджуючих документів про їх отримання стороною позивача не надано. Крім того, отримання таких коштів ОСОБА_5 не може свідчити про їх використання для спорудження спірного будинку та не доводить участь позивача у фінансуванні будівництва.
В акті здачі-приймання робіт (надання послуг) від 08 травня 2008 року № Ф-Акт20, акті здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 16 травня 2008 року № 16/05/2008, акті здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 08 травня 2008 року № Ф-Акт11, акті здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 16 травня 2008 року № 16/05/2008, актах виконаних робіт від 08 травня 2008 року, в яких замовниками робіт вказані ОСОБА_5 та ОСОБА_1, відсутня інформація про місце проведення робіт, у зв`язку з чим неможливо встановити факт їх виконання у спірному будинку. Договори підряду, на підтвердження виконання яких складені вказані акти, стороною позивача суду не надано, що унеможливлює встановлення обставин виконання таких робіт у спірному будинку.
В позовній заяві ОСОБА_1 також посилався на те, що у 2016 році він, його сестра ОСОБА_9, його батько ОСОБА_10 та матір ОСОБА_5 продали належну їм на праві спільної сумісної власності квартиру АДРЕСА_2, а кошти, отримані від продажу цієї квартири, були використані для спорудження спірного будинку.
За договором купівлі-продажу квартири від 04 липня 2016 року ОСОБА_1, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_5 продали ОСОБА_11 належну їм на праві спільної сумісної власності квартиру АДРЕСА_2 за 1 178 998 грн, що на час укладення договору було еквівалентно 47 500 доларів США.
Відповідно до частини другої статті 370 ЦК України у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
Таким чином, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 на праві власності належала 1/4 частка згаданої квартири, що свідчить про те, що від її продажу він міг отримати кошти в сумі 294 749,50 грн (11 875 доларів США), які були б його особистою власністю. Інша частина коштів, отриманих від продажу квартири, не може вважатися особистою власністю позивача, так як належить іншим співвласникам. Тому доводи позивача про те, що кошти, отримані від продажу вказаної квартири, були використані для спорудження спірного будинку, можуть розглядатися лише в контексті частини таких коштів, які були особистою власністю позивача.
При цьому місцевий суд вважав, що сам по собі продаж належного одному з подружжя майна не може свідчити про використання отриманих від продажу такого майна коштів для набуття спільного майна подружжя у власність, зокрема шляхом використання їх для спорудження спірного будинку.
Також суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку про те, що наданий позивачем договір на технічне обслуговування опалювального обладнання бренду "Vailant" від 30 листопада 2012 року, укладений між Дочірнім підприємством "Вайллант Група Україна" та ОСОБА_1, не може свідчити про встановлення відповідного обладнання у спірному будинку за кошти позивача, а є доказом наявності між ним та вказаним підприємством правовідносин, які стосуються виключно обслуговування даної системи.
Подані позивачем видаткові накладні, рахунки-фактури, фіскальні чеки, замовлення покупця тощо про придбання відповідних будівельних і оздоблювальних матеріалів не можуть бути самостійним доказом використання придбаних предметів під час спорудження спірного будинку, так як з них неможливо встановити, що саме ці матеріали використовувалися для його спорудження. Крім того, на частині документів відсутня інформація про особу, яка оплачувала будівельні матеріали і приймала їх.
Сторони не заявляли клопотань про проведення судової будівельно-технічної експертизи для встановлення використання вищевказаних будівельних матеріалів під час спорудження спірного будинку.
Отже, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку про те, що сторона позивача не надала суду будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірне майно було набуте за його особисті кошти або його працею.
Допитаний в суді першої інстанції як свідок батько позивача - ОСОБА_10 пояснив, що він надавав кошти на спорудження спірного будинку, все замовляв син і оплачував разом з ним за кошти їхньої сім`ї. Отримані його дружиною ОСОБА_5 у кредит кошти в розмірі 150 000 доларів США використовувалися для спорудження спірного будинку. Він з дружиною вкладав кошти у будівництво. Витрати на риття котловану склали близько 40 000 доларів США. При цьому позивач свої кошти використовував на утримання сім`ї.
Допитана в суді першої інстанції як свідок матір позивача - ОСОБА_5 зазначила, що вона фінансувала спорудження спірного будинку. Її чоловік ОСОБА_10, позивач та племінник, опікуном якого вона є, також брали участь у спорудженні зазначеного будинку, а батьки відповідача не вкладали грошей в будинок, однак матір відповідача обіцяла подарувати сторонам у справі земельну ділянку. Їй не відомо, скільки коштів на спорудження будинку витратив позивач.
Допитаний в суді першої інстанції свідок ОСОБА_12 повідомив, що позивач є його колегою з 2006 року. Зі слів позивача йому відомо, що позивач споруджував будинок за власні кошти та кошти своїх батьків. Він допомагав позивачу консультаціями на будівництві, оскільки має будівельну освіту, працює у сфері будівництва прорабом, але спірним будинком він не займався.
Допитана в суді першої інстанції свідок ОСОБА_13 повідомила, що є подругою ОСОБА_5 з 2005 року. Приблизно з 2007 року почалося спорудження спірного будинку. Вона була там приблизно два рази. Будівництво здійснювалося за гроші сім`ї позивача і кредитні кошти ОСОБА_5 . Зі слів ОСОБА_5 їй відомо, що батьки відповідача надали тільки земельну ділянку та не брали участі у спорудженні спірного будинку.
Допитаний в суді першої інстанції свідок ОСОБА_14 повідомив, що є племінником ОСОБА_5, живе з нею та ОСОБА_10 . Він допомагав позивачу у спорудженні спірного будинку та бачив, як позивач сплачував кошти за матеріали та техніку. Позивач розраховувався коштами батьків, однак мав також власні кошти. Батьки відповідача не брали участі у спорудженні будинку.
Допитаний в суді першої інстанції свідок ОСОБА_15 повідомив, що позивач є хрещеним батьком його дитини, вони товаришують зі шкільних років. Він працював у магазині будівельних товарів, і позивач замовляв у нього плитку, оплачував її. Зі слів позивача йому відомо, що він споруджував будинок.
Допитаний в суді першої інстанції свідок ОСОБА_16 повідомив, що проживає в будинку АДРЕСА_4 . Спорудження спірного будинку здійснювалося батьками відповідача після 2000 року. Він бачив позивача та його батьків на будівництві, вони здійснювали ремонтні роботи коминів, коли будинок вже був збудований і накритий, а що вони робили при виконанні робіт всередині будинку, він не бачив.
Допитана в суді першої інстанції як свідок матір відповідача - ОСОБА_7 повідомила, що спірна земельна ділянка належала їй на праві власності. Спорудження спірного будинку розпочалося у 2000-2001 роках. Відповідач в цей час не була заміжньою. Фундамент зведений у 2003 році. На момент дарування земельної ділянки будинок був накритий дахом, але не завершений, і проживати в ньому було неможливо. Позивач брав незначну участь у спорудженні спірного будинку, починаючи з 2016-2017 років, а його батьки такої участі не брали та їй не відомо, скільки грошей вони давали позивачу, але батьки позивача надали приблизно десяту частину від всієї вартості витрат на будинок.
Допитана в суді першої інстанції свідок ОСОБА_8 повідомила, що є подругою відповідача з 1996 року. Коли розпочалося спорудження спірного будинку, їй не відомо, але вона знає, що будинок споруджували батьки відповідача. Вона позичала відповідачу гроші, які їй повернуто. У 2019 році будинок був заселеним.