Постанова
Іменем України
02 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 758/13264/19
провадження № 61-42св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2, поданою представником Любарцем Андрієм Юрійовичем, на рішення Подільського районного суду м. Києва від 27 травня 2021 року у складі судді Гребенюка В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Білич І. М., Коцюрби О. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
Позов мотивований тим, що 10 вересня 2016 року між ним і відповідачем укладено договір позики, згідно з умовами якого позивач передав відповідачу в борг грошові кошти в розмірі, еквівалентному 10 000 дол. США, а останній зобов`язався повернути указану суму до 31 жовтня 2016 року.
Відповідач свої зобов`язання щодо своєчасного повернення боргу не виконав.
Просив суд стягнути з відповідача заборгованість в загальній сумі в сумі 1 145 275,72 грн, з яких:
прострочена заборгованість за основним боргом - 241 750,00 грн,
пеня на прострочену заборгованість - 882 387,50 грн,
3% річних за простроченою заборгованістю - 21 138,22 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 27 травня 2021 року позов ОСОБА_4 задоволено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 зі ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 10 вересня 2016 року в сумі 1 145 275,72 грн.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 зі ОСОБА_2 сплачений при зверненні до суду судовий збір 9 605,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що пункт 1.1 договору передбачає, що позикодавець надає позичальнику грошові кошти в розмірі, еквівалентному 10 000,00 дол. США, а згідно з пунктом 1.3, підписуючи цей договір, позичальник підтверджує, що він отримав готівковими грошовими коштами в гривні всю суму позики, зазначену в п. 1.1. Оскільки наданий позивачем примірник договору містить підпис відповідача, відповідачем не надано належних доказів на спростування підписання договору, суд вважає встановленим факт передачі коштів позивачем відповідачу та відповідно факт виникнення боргових зобов`язань відповідача перед позивачем.
Як передбачено пунктом 2.2 договору, позика повертається шляхом передачі позичальником позикодавцеві готівкових коштів в розмірі, еквівалентному 10 000,00 дол. США за курсом продажу готівкового долару США комерційними банками України. Відповідно до розрахунку позивача, розмір основної суми боргу становить 241 750,00 грн (10 000,00 дол. США за курсом продажу в комерційних банках 24,175 грн/долар станом на 30 вересня 2019 року), розмір пені становить 882 387,50 грн (1 % за 365 днів прострочення), розмір 3 % річних становить 21 138,22 грн (3 % річних за 1064 дні прострочення). Загальна сума заборгованості становить 1 145 275,72 грн. Вказаний розрахунок відповідачем не спростовано, контррозрахунків заборгованості не надано. Розрахунок перевірено та прийнято судом.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року апеляційну скаргу адвоката Любарця А. Ю. в інтересах ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 27 травня 2021 року змінено, зменшено розмір пені з 882 387,50 грн до 241 750,00 грн, а також судового збору.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 504 638,22 грн, яка складається з заборгованості за основним боргом у сумі 241 750,00 грн, пені у сумі 241 750,00 грн, а також 3% річних у сумі 21 138,22 грн.
Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 5 046,40 грн.
В іншій частині позовних вимог рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_2 порушив умови договору, зобов`язання не виконав, позичені кошти не повернув. За таких обставин, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки районного суду щодо наявності правових підстав до стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача 241 750,00 грн суми боргу за договором позики а також 21 138,22 грн, що становить 3% річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.
Разом з тим, з висновками районного суду щодо стягнення з боржника пені, в сумі 882 387,50 грн погодитися неможливо. Умовами договору позивачу надано право на стягнення з боржника пені у розмірі 1% від невиконаного грошового зобов`язання за кожен день. Заборгованість ОСОБА_2 за основним боргом становить 241 750,00 грн, між тим пеня на прострочену заборгованість судом визначена у сумі 882 387,50 грн, що значно перевищує розмір збитків. Враховуючи викладене та обставини справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав до зміни рішення суду шляхом зменшення суми пені, що підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь позивача до 241 750,00 грн.
Твердження апеляційної скарги про порушення процесуальних прав відповідача колегія суддів визнає безпідставними.
Як убачається зі справи, районним судом відмовлено у задоволенні клопотання про призначення по справі судово-почеркознавчої та судово-технічної експертиз з причин затягування відповідачем розгляду справи. Клопотання про призначення по справі судово-почеркознавчої експертизи було заявлено і в суді апеляційної інстанції. Між тим, розгляд указаного клопотання під час судового засідання 12 жовтня 2021 року не був вирішений у зв`язку з надходженням заяви адвоката Любарця А. Ю. в інтересах ОСОБА_2 про його зайнятість цього дня у іншому судовому процесі, а також про виявлене у батька відповідача захворювання на ковід та ознак хвороби й у ОСОБА_2 (а. с. 142,143). Колегія суддів враховує, що безспірні докази, які б свідчили про поважність причин неявки у судове засідання ОСОБА_2 12 жовтня 2021року, до справи не долучено.
У наступне судове засідання - 09 листопада 2021року з`явився адвокат Любарець А. Ю. та ОСОБА_2, які підтримали клопотання про призначення по справі почеркознавчої експертизи, проте вільні та умовно-вільні зразки підпису ОСОБА_2, які необхідні для порівняння під час експертного дослідження, до справи не долучили. З урахуванням рекомендацій суду, адвокат Любарець А. Ю. заявив клопотання про оголошення по справі перерви з метою отримання і надання необхідних документів (а. с. 182,183). Судом задоволено клопотання, а також роз`яснено про необхідність особистої явку ОСОБА_2 у наступне засідання з причини необхідності, у випадку вирішення клопотання, відібрання судом експериментальних зразків його підпису та почерку.
Проте у судове засідання 23 листопада 2021 року ОСОБА_2 не з`явився, прибув його інший представник - адвокат Карай О. В., який, посилаючись на складені боржником на його прохання експериментальні зразків підпису та почерку, просив долучити до справи. Одночасно просив долучити вільні зразки підпису ОСОБА_2, які містилися на окремих аркушах А-4:, які не містили відповідної нумерації та ідентифікації та за словами адвоката були надані йому відповідачем. З урахуванням того, що експериментальні зразки підпису були відібрані у відповідача у поза межами судового засідання, що є неприпустимим, а вільні зразки підпису ОСОБА_2 на поданих адвокатом Карай О. В. матеріалах викликали сумніви щодо їх достовірності, адвокатом було відкликано клопотання й одночасно заявлено прохання про оголошення по справі перерви, проти чого категорично заперечував позивач та його представник, посилаючись на допущену по справі тяганину. Керуючись частиною п`ятою статті 12 ЦПК України, відповідно до яких суд запобігає зловживанню учасниками судового процесу їх правами та вживає заходів для виконання ними їх обов`язків, а також з метою дотримання принципу диспозитивності (стаття 13 ЦПК), суд клопотання представника ОСОБА_2 задовольнив і оголосив у справі перерву на 07 грудня 2021 року, попередивши його про необхідність сумлінного та відповідального виконання обов`язків.
Проте у наступне судове засідання відповідач та жоден із його представників не з`явилися. 06 грудня 2021 року на електронну пошту суду поступили клопотання від представників ОСОБА_2 про відкладення справи розглядом 07 грудня 2021 року. Зокрема, від адвоката Каракай О. В. - у зв`язку з виявленням у нього захворювання на ковід, а адвоката Любарець А. Ю. - з причин його контактування з хворою особою, адвокатом Карай О. В. (а. с. 191-197). Між тим, як свідчить зміст долученої до справи довідки, виданої 29 листопада 2021 року лабораторією "Сінево" на імя ОСОБА_5, у пацієнта за наслідками експрес-діагностики виявлено антиген sars-cov-2, проте указано, що результати лабораторних досліджень не є достатньою підставою для постановки діагнозу, а отже, не є безспірним доказом перебування особи у стані хвороби. Наявність антигену може свідчити не лише про наявність захворювання, але й про перенесену хворобу, у зв`язку з чим у довідці зазначено, що інтерпретація результатів та постановка діагнозу виконується тільки лікарем (а. с. 193). Разом з тим, довідки медичного закладу, у якій було б констатовано наявність у адвоката Каракай О. В. саме інфекційного захворювання та давало б іншому адвокату відповідача Любарець А. О. безспірні підстави знаходитися на самоізоляції, до справи не долучено. Зазначене може свідчити про зловживання по справі сторони відповідача процесуальними правами та розцінюються бажанням боржника уникнути від відповідальності за невиконання боргових зобов`язань. Зловживання процесуальними правами може мати форму штучного ускладнення цивільного процесу, ускладнення розгляду справи в результаті поведінки, що перешкоджає винесенню рішення у справі або вчиненню інших процесуальних дій. Таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 06 вересня 2018 року у справі № 552/2378/17.
З огляду на викладене, поведінку відповідача та його представників та те, що справа неодноразово призначалася до розгляду в судовому засіданні й представникам відповідача, які є фахівцями у галузі права неодноразово роз`яснювався зміст Інструкції про призначення та проведення судових експертиз, проте у чергове судове засідання ні ОСОБА_2, ні його представник для вирішення заявленого ними клопотання не з`явилися без поважних причин, необхідні зразки підпису відповідача для експертного дослідження не надали, а можливості відібрати експериментальні зразки підпису суд позбавили, колегія суддів дійшла висновку про відхилення заявленого по справі клопотання про призначення по справі судово-почеркознавчої експертизи та визнання неявки відповідача та його представника у судове засідання без поважних причин.
Між тим, іншого висновку спеціаліста чи експерта з цього приводу, який вказував би на інші обставини чи давав би підстави сумніватися у обставинах, які просить підтвердити за допомогою судово-почеркознавчої експертизи відповідач, не надано. Не надав відповідач і докази відсутності можливості проведення указаної експертизи самостійно або ухилення від її проведення учасником справи та ухилення від надання оспорюваних документів для проведення відповідно дослідження.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про відсутність у справі оригіналу договору на підтвердження безспірних доказів існування у боржника боргових зобов`язань перед позивачем, оскільки матеріали справи містять оригінал договору позики, укладений між сторонами (а. с. 89, 90).
Враховуючи викладені обставини у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про визнання доведеним існування між сторонами відносин на підставі договору позики й невиконання його умов відповідачем.
Аргументи учасників справи
У грудні 2021 року ОСОБА_2 через представника Любарець А. Ю . подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої та апеляційної інстанції залишив поза увагою та не надав належної оцінки доводам відповідача про те, що ОСОБА_2, як уповноважений представник ТОВ "НВП "БІОТЕК", укладав від імені ТОВ "НВП "БІОТЕК" з ОСОБА_1 виключно інвестиційні договори. ОСОБА_2, як фізична особа, не мав жодних договірних правовідносин з ОСОБА_1 . Тобто, ОСОБА_2 в ході розгляду даної справи неодноразово заперечував факт укладення ним з ОСОБА_1 10 вересня 2016 року договору позики, на який посилається позивач (та копію якого додає до позовної заяви).
З огляду на ці обставини, а також з метою повного та всебічного дослідження всіх обставин справи відповідачем в суді першої інстанції було заявлено клопотання про проведення судової експертизи. Відповідачем у клопотанні про проведення судової експертизи наголошувалось, що указані обставини мають вирішальне значення для цієї справи, проте для їх встановлення необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо. Також зазначалось, що почеркознавчі дослідження рукописних записів, підписів, а також технічні дослідження документів проводяться експертом виключно на оригіналах досліджуваних документів. Тобто, проведення даної експертизи є можливим виключно на підставі відповідної ухвали суду про її призначення, оскільки в даному випадку лише суд має повноваження щодо витребування оригіналу договору у позивача, на підставі якого буде здійснюватися відповідна експертиза.
Водночас, як зазначено безпосередньо в рішенні першої інстанції "протокольною ухвалою суду від 27 січня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання про призначення по справі судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи". Будь-яких обґрунтувань щодо недоцільності та/або неможливості проведення експертизи в рішенні не зазначено.
Під час розгляду справи в апеляційному суді скаржником також було подано клопотання про проведення почеркознавчої експертизи. В судовому засіданні 08 листопада 2021 року клопотання про проведення почеркознавчої експертизи було задоволено, у судовому засіданні приймав участь безпосередньо відповідач, який повідомив суду про свою готовність надати експериментальні зразки підпису. Проте суд відмовився приймати такі зразки та повідомив про виключний обов`язок заінтересованої сторони самостійно надати суду вільні та експериментальні зразки підпису, у зв`язку з чим судом було оголошено перерву до 23 листопада 2021 року. Завчасно, до чергового судового засідання 19 листопада 2021 року, представником відповідача через канцелярію Київського апеляційного суду подано заяву від 16 листопада 2021 року № 16/11/2021-01 про надання зразків підписів для проведення судової експертизи. Однак суд не відклав розгляд справи, оскільки наявність експрес тесту від Медичної лабораторії "Сінево" без наявності окремо (додатково) "поставленого діагнозу" не стало достатнім доказом наявності хвороби представника. З цих підстав Київським апеляційним судом було зроблено передчасний висновок щодо зловживання процесуальними правами та розглянуто справу за наявними матеріалами.
Належних та допустимих доказів, що давали б суду першої та апеляційної інстанції достатніх підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення грошових коштів зі ОСОБА_2 як заборгованості за договором позики від 10 вересня 2016 року, з урахуванням в цілому заперечення ОСОБА_2 факту укладання такого договору, матеріали справи № 758/13264/19 не містять. Враховуючи це, а також що відповідь на поставлене в клопотанні про призначення почеркознавчої експертизи питання може дати лише експерт, для чого необхідні спеціальні знання, скаржник, виходячи із засад змагальності та рівності сторін у наданні доказів, наполягав на наявності достатніх підстав для задоволення клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи. Тільки за наслідками проведення даної почеркознавчої експертизи можливо буде досягти дійсно справедливого та об`єктивного розгляду справи, з урахуванням всіх обставин та доводів учасників справи. Тому судом як першої, так і апеляційної інстанції порушено принцип змагальності сторін.
У лютому 2022 року ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Відзив мотивований тим, що в цій конкретній справі, враховуючи особливості її обставин, розгляд справи без призначення судової експертизи не порушував норм процесуального права. Обґрунтовується це, по-перше, тим, що відповідачем не були надані зразки свого підпису і почерку, які необхідні для призначення судово-почеркознавчої експертизи, а по-друге, поведінка відповідача при розгляді справи мала ознаки зловживання своїми процесуальними правами з метою затягування справи.
Позиція відповідача обмежилась лише його словами ("не підписував") і ніяких активних дій на підтримання своєї позиції відповідач не вчиняв. Провадження в цій справі було відкрите ще 14 лютого 2020 року. Протягом майже півтора року відповідач мав можливість для призначення в суді першої інстанції судово-почеркознавчої експертизи, надавши необхідні зразки. Але за весь це час відповідач жодного разу не з`явився до суду першої інстанції для надання експериментальних зразків та не надав взагалі ніяких документів з вільними зразками свого підпису та почерку (при цьому позивачем був наданий суду оригінал договору позики та додаткової угоди - не лише для ознайомлення, а і безпосередньо до матеріалів справи, а. с. 89, 90). Наявна очевидна суперечність в позиції позичальника: він підтверджує, що підписував договір та отримував грошові кошти (проте вважав, що отримує не позику, а інвестиції), але в рамках справи про стягнення з нього суми боргу за договором позики посилається вже на необхідність проведенню судово-почеркознавчої експертизи з метою встановлення особи, що підписала договір.
Первісне клопотання відповідача про призначення судової експертизи стосувалось перевірки не лише його підпису в договорі позики, але також і перевірки часу складання договору та виконання підписів у ньому. Вирішення експертом питання щодо часу складання та підписання договору не узгоджується з позицією відповідача, яка ґрунтується на запереченні факту підписання договору, тобто відповідач не стверджує, що він укладав договір в іншій час, ніж зазначено у наданому договорі позики. Прохання провести експертизу для з`ясування обставин, які фактично не оспорюються, може свідчити про те, що метою подачі відповідачем такого клопотання було часткове пошкодження документів (як наслідок технічної експертизи) та затягування розгляду справи, а не повне і всебічне з`ясування обставин, що мають значення для справи. Черговим фактом, який може свідчити про дійсні наміри відповідача, є те, що за весь час починаючи з 2019 року (коли був поданий позов), відповідач не звертався до правоохоронних органів, що не зовсім притаманно ситуації, коли особа дізнається, що хтось підробив її підпис в договорі про встановлення істотного грошового боргу цієї особи.
Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 19 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.
В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях порушив норми процесуального права та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 1512/2-234/11, від 04 липня 2018 року у справі № 369/1923/15, від 26 вересня 2018 року у справі № 346/2946/16, від 14 лютого 2018 року у справі № 127/8068/16, від 30 жовтня 2019 року у справі № 705/2437/16, 1від 16 червня 2021 року у справі № 756/3115/17, від 10 червня 2020 року у справі № 233/4787/18, від 28 листопада 2018 року у справі № 179/303/17.
Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення всього 504 638,22 грн заборгованості. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що відповідно до п. 1.1 договору позики від 10 вересня 2016 року позикодавець - ОСОБА_1 надає позичальнику ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі, еквівалентному 10 000,00 дол. США, які останній зобов`язується повернути 31 жовтня 2016 року (п. 2.1 договору).
У пункті 1.3 зазначено, що підписуючи цей договір, позичальник підтверджує, що він отримав готівковими грошовими коштами в гривні всю суму позики, зазначену в пункті 1.1.
Згідно з пунктом 2.2 договору, позика повертається шляхом передачі грошових коштів, еквівалентних 10 000 дол. США за курсом продажу готівкового долару США комерційними банками України.
Згідно з пунктом 3.2 договору позики, у випадку порушення позичальником строку повернення позики, передбаченої пунктом 3.1 договору, позичальник виплачує позикодавцю штраф у розмірі 20 % від суми невиконаного грошового зобов`язання, а також пеню в розмірі 1 % від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення.
ОСОБА_2 порушив умови договору, зобов`язання не виконав, позичені кошти не повернув.
Відповідно до розрахунку позивача розмір основної суми боргу становить 241 750,00 грн (10 000,00 дол. США еквівалентно 24,175 грн/долар станом на 30 вересня 2019 року), розмір пені становить 882 387,50 грн. (1 % за 365 днів прострочення), розмір 3 % річних становить 21 138,22 грн (3 % річних за 1064 дні прострочення).
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не збігатися з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передання коштів у борг.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлений договором.
Прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку (стаття 545 ЦК України).
Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
У постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі
№ 6-63цс13 зроблено висновок, що "письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права".
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року у справі № 127/8068/16-ц (провадження № 61-5164св18), на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено, що "положення статті 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі спростування презумпції правомірності правочину (скасування рішення нотаріуса) всі права, набуті сторонами правочину за ним, не повинні здійснюватися, а створені обов`язки та наслідки не підлягають виконанню".
У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17 (провадження № 61-21724св18) зроблено висновок щодо застосування положень статті 545 ЦК України і вказано, що "у частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання "наявність боргового документа у боржника" варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на "знаходження" в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку".