Постанова
Іменем України
02 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 205/2469/22
провадження № 61-6149св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", яка підписана представником Сокуренком Євгеном Сергійовичем, на заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 листопада 2022 року в складі судді: Мовчан Д. В., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 березня 2023 року у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Свистунової О. В., Єлізаренко І. А.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У травні 2022 року акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", банк) звернулося із позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.
Позовна заява мотивована тим, що відповідно до укладеного кредитного договору №DNK0GK62240083 від 23 травня 2005 року, ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 28 910,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 22 травня 2025 року.
Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між АТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1 23 травня 2005 року було укладено договір іпотеки № DNK0GK62240083, за умовами якого останній надав в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру, загальною площею 62,90 кв. м, житловою площею 43,20 кв. м, яка розташована за адресою по АДРЕСА_1 . Майно належить відповідачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу.
У порушення умов договору відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, а тому утворилась заборгованість, загальна сума якої станом на 27 січня 2022 року становить 57 405 доларів США, та яка складається з: 19 652 долари США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 16 433,00 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 2 640 доларів США - заборгованість з комісії за користуванням кредитом; 18 678,00 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.
Договором іпотеки передбачене право іпотекодавця на реєстрацію у предметі іпотеки інших осіб лише при умові отримання від іпотекодержателя письмової згоди на такі дії.
З метою досудового врегулювання спірних правовідносин, враховуючи приписи статті 40 Закону України "Про іпотеку" позивачем на адресу відповідача була направлена письмова вимога про добровільне звільнення квартири, яка була проігнорована відповідачем.
Банк просив:
у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № DNK0GK62240083 від 23 травня 2005 року в розмірі 57 405,00 доларів США, що за курсом 28,79 відповідно до службового розпорядження НБ України від 27 жовтня 2021 року складає 1 652 694,56 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме -квартиру загальною площею 62,90 кв. м, житловою площею 43,20 кв. м, яка розташована за адресою по АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки на прилюдних торгах;
виселити ОСОБА_1 та інших осіб, які зареєстровані або проживають у вказаній квартирі.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 листопада 2022 року у задоволені позовних вимог банку відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Заочне рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
матеріали справи містять вимогу банку № 30.1.0.0/2-379 від 31 січня 2022 року до боржника ОСОБА_1 про усунення порушень умов кредитного договору № DNK0GK62240083 від 23 травня 2005 року. При цьому в якості доказу направлення такої вимоги на адресу боржника банком надано лише реєстр поштових відправлень № 0302-2Р. Зі змісту такого реєстру не вбачається можливим встановити те, що саме означену вимогу кредитором було надіслано на адресу боржника, оскільки вих. № відправлення у такому реєстрі є відмінним від того, що вказані у вимозі, а будь-якого описом вкладеної поштової кореспонденції банком суду не надано. Так само, матеріали справи не містять будь-яких повідомлень чи відомостей від підприємства поштового зв`язку про рух такої кореспонденції, у тому числі обставину її вручення або зафіксованих дій боржника, як адресата, з приводу його ухилення від отримання такого відправлення. Таким чином банком не доведено достатніми, достовірними, належними та допустимими доказами належного направлення вимоги про усунення порушень відповідачеві, як боржнику;
позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення додаткових доказів, окрім тих, що були витребувані судом. Також у своїй заяві до суду представник позивача просив розглянути справу у його відсутність. Отже, в даному випадку позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням ним процесуальних дій. Аналогічний за своїм змістом правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 755/18920/18 (провадження 61-17205св19). Таким чином, через не доведення стороною позивача належного дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця про необхідність усунення порушень вимог кредитного договору, суд не знаходить правових підстав для ухвалення рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки;
стосовно позовних вимог про виселення відповідача та інших осіб із житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, то суд вказує, що такі позовні вимоги мають похідний характер від первісної вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки. Оскільки у задоволені таких первісних вимог суд відмовив в їх повному обсязі, то як наслідок, суд відмовляє також у задоволенні похідних позовних вимог.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 березня 2023 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.
Заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 листопада 2022 року змінено у частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову.
В іншій частині заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 листопада 2022 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
у зв`язку зі зверненням банком до суду у червні 2015 року з позовом до позичальника про стягнення усієї суми заборгованості, зокрема, усього тіла кредиту, за кредитним договором № DNK0GK62240083 від 23 травня 2005 року (справа №390/1118/15-ц), який було задоволено, - АТ КБ "ПриватБанк" змінив в односторонньому порядку строк виконання зобов`язання у повному обсязі за вказаним договором, який настав не пізніше червня 2015 року. Заочним рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 11 вересня 2015 року №390/1118/15-ц стягнуто солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором № DNK0GK62240083 від 23.05.2005, станом на 12 травня 2015 року у розмірі 20599,64 доларів США. Згідно змісту вказаного заочного рішення від 11 вересня 2015 року №390/1118/15-ц, заборгованість 20599,64 доларів США складається із заборгованості за кредитом - 19652,32 доларів США, заборгованості по процентам за користування кредитом - 874,86 доларів США, заборгованості по комісії за користування кредитом - 34,30 доларів США, пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором - 38,16 доларів США;
позивачем не надано суду будь-яких доказів щодо виконання чи невиконання зазначеного заочного рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 11 вересня 2015 року №390/1118/15-ц. Відповідно до розрахунку заборгованості, який складено позивачем станом на 27 січня 2022 року та долучено до позовної заяви у даній справі, після зміни строку виконання зобов`язання у повному обсязі (у зв`язку з пред`явленням позову у справі №390/1118/15-ц), який настав не пізніше червня 2015 року, а також після ухвалення заочного рішення 11 вересня 2015 року №390/1118/15-ц, заборгованість по кредитному договору №DNK0GK62240083 від 23 травня 2005 року за будь-яким видом нарахувань (залишок поточної заборгованості, залишок простроченої заборгованості, загальний залишок заборгованості за процентами, загальний залишок пені, залишок заборгованості за комісією) була відсутня у період до 14 квітня 2016 року (а. с. 9). Нарахування банком заборгованості за умовами кредитного договору №DNK0GK62240083 від 23 травня 2005 року після червня 2015 року, тобто, після спливу строку кредитування - є неправомірним. Заборгованість, щодо якої позивач просить звернути стягнення на предмет іпотеки, нарахована у даній справі станом на 27 січня 2022 року, відповідно до наданого банком розрахунку заборгованості (а. с. 7-10). Отже, банком не доведено наявності у будь-якому розмірі заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № DNK0GK62240083 від 23 травня 2005 року, з урахуванням зміненого строку виконання зобов`язання за цим договором у повному обсязі, який настав не пізніше червня 2015 року. Також суду не представлено виписку з особового рахунку за кредитним договором №DNK0GK62240083 від 23 травня 2005 року, який є первинним бухгалтерським документом для встановлення факту наявності та розміру заборгованості;
звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин. У позовній заяві АТ КБ "ПриватБанк" просив розглянути справу у його відсутність (а. с. 4 зворот), клопотання про витребування додаткових доказів та інших документів не заявляв. Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина третя статті 367 ЦПК України). Таким чином, будучи обізнаним про наявність заочного рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 11 вересня 2015 року №390/1118/15-ц та зміни банком строку остаточного повернення кредиту, позивач не надав доказів на підтвердження позовних вимог щодо наявності та дійсного розміру заборгованості, тобто, скористався своїми правами, передбаченим ЦПК України, на власний розсуд. Надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності, колегія дійшла висновку про недоведеність позивачем позовних вимог, наявності та розміру заборгованості за кредитним договором №DNK0GK62240083 від 23 травня 2005 року колегія дійшла висновку про відсутність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення боргу за вказаним кредитним договором;
одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення (частина третя статті 39 Закону України "Про іпотеку"). Враховуючи, що підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки відсутні, позовна вимога про виселення відповідача ОСОБА_1 з квартири за адресою по АДРЕСА_1 також задоволенню не підлягає;
щодо вимоги АТ КБ "ПриватБанк" про виселення зі спірної квартири інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у квартирі, то дана вимога є неконкретизованою й, у випадку її задоволення, призведе до порушення прав та інтересів невизначеного кола осіб, яких не залучено до участі у справі в якості співвідповідачів;
суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про відмову у зверненні стягнення на предмет іпотеки через ненадання доказів направлення банком досудової вимоги іпотекодавцю. Обов`язок надсилання іпотекодавцю письмової вимоги про усунення порушення, передбачений у частині першій статті 35 Закону України "Про іпотеку", встановлюється для можливого прийняти банком рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Тому заочне рішення підлягає зміні в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову.
Аргументи учасників справи
24 квітня 2023 року АТ КБ "ПриватБанк" засобами поштового зв`язку подало касаційну скаргу, яка підписана представником Сокуренком Є. С., на заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 листопада 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 березня 2023 року, у якій просило:
скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду;
ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог банку;
стягнути із відповідача судові витрати.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
апеляційний суд не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 19 серпня 2019 року у справі №413/4037/12, згідно яких: тлумачення статей 12, 89 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції) свідчить, що суд має засовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми, які підлягають стягненню. Проте суд апеляційної інстанції при скасуванні рішення суду першої інстанції не дослідив наявні в матеріалах справи докази та зробив передчасний висновок про недоведеність розміру заборгованості;
апеляційний суй не врахував висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-г, про те, що наявність невиконаного судового рішення про стягнення заборгованості не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, та що здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному. Апеляційний суд з урахуванням конкретних обставин справи, мав би самостійно визначити суми нарахувань, які піддягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд у будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок. Апеляційний суд самоусунувся від здійснення правосуддя та від вирішення спору по суті, не дослідив розрахунок наданий позивачем, не роз`яснив позивачу право подати виписки по рахункам для з`ясування розміру заборгованості, або інші докази, що стосуються виконання чи невиконання рішення суду у справі № 390/1118/15-ц про стягнення заборгованості тощо, оскільки відповідач взагалі не заперечував проти задоволення позовних вимог. Апеляційний суд не мотивував відхилення розрахунку заборгованості наданого позивачем разом із рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 11 вересня 2015 року у справі №390/1118/15-ц, яким з ОСОБА_1 вже стягнуто заборгованість за спірним кредитним договором у розмірі 20 599,64 доларів США;
апеляційний суд не врахував, що преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу (постанова Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі №753/11000/14-ц). Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду. Однак суди попередніх інстанцій не дослідили та не надали належної правової оцінки як залишку заборгованості відповідача перед позивачем, так і періоду, протягом якого мало місце невиконання відповідачем грошового зобов`язання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17; від 23 січня 2018 року у справі №755/7704/15-ц);
апеляційний суд не врахував висновки викладені у постанові Верховного Суду у постанові від 11 березня 2020 року у справі №201/11859/17, згідно якого "оскільки спірне домоволодіння було придбане за рахунок кредитних коштів та передане в іпотеку позивачу, а також ураховуючи, що вимога письмового попередження про добровільне звільнення житлового приміщення стосується лише такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як позасудове врегулювання на підставі договору, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність передбачених законом підстав для виселення відповідача з домоволодіння без надання йому іншого постійного жилого приміщення";
суди не дослідили зібрані у справі докази, а саме: договір іпотеки, договір купівлі-продажу предмету іпотеки, розрахунок заборгованості, заочне рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 11 вересня 2015 року у справі № 390/1118/15-ц. Судами не враховано, що заочним рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 11 вересня 2015 року у справі № 390/1118/15-ц стягнуто солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь банку заборгованість за кредитним договором №Ог4К0ОК62240083 від 23 травня 2005 року у розмірі 20 599,64 доларів США, яка складається: 19 652,32 доларів США за тілом кредиту; 874,86 доларів США - проценти; 34,30 доларів США - комісія; 38,16 доларів США - пеня. Рішення суду набрало законної сили, не виконано, докази виконання цього рішення в матеріалах справи відсутні. Відповідачем не надано доказів виконання рішення суду, тому апеляційний суд помилково не взяв до уваги розмір заборгованості, що встановлений у рішенні суду. Тому апеляційний суд безпідставно відмовив про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості, що була визначена рішенням у справі № 390/1118/15-ц. Суд у будь-якому разі має звернути стягнення на іпотеку на ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду не має сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти, й доводити відсутність чи погашення заборгованості повинен саме боржник (відповідач), а не кредитор (позивач) при пред`явленні позову. Позивачем надано розрахунок заборгованості, кредитний та іпотечні договори, докази направлення претензії боржнику з розміром заборгованості, апеляційним судом встановлено безспірну заборгованість, яка визначена рішенням суду у справі №390/1118/15-ц. Відповідач не подав жодних заперечень проти позову та заявленої заборгованості, не надано доказів погашення боргу частково чи в повному обсязі. Наявність невиконаного судового рішення про стягнення заборгованості не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором;
оскільки вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки підлягають задоволенню, тому й вимоги про виселення відповідача та інших осіб також підлягають задоволенню. Предмет іпотеки було придбано саме за кредитні кошти, що підтверджується доказами у справі, тому відповідач підлягає виселенню без наданні іншого жилого приміщення, оскільки кредит видавався на купівлю житла, договір іпотеки укладався після укладення договору купівлі-продажу, докази про те, що іпотека придбана за особисті кошти іпотекодавця у матеріалах справи відсутні. Банком видано позичальнику на купівлю предмета іпотеки - кредитні кошти, які дорівнювали вартості предмету іпотеки, тому іпотека була придбана виключно за кредитні кошти надані банком. На момент укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_1 не мав власних коштів для того, щоб оплатити вартість покупки (квартири). Матеріали справи не містять доказів, що право власності на нерухоме майно належало іпотекодавцю ще до укладення кредитного та іпотечного договорів або що квартира придбана частково за власні кошти боржника.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.
05 липня 2023 року справу передано судді-доповідачу Крату В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 19 червня 2023 року про зазначено, що:
аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що вона може стосуватися питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт "а" пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України), а тому судове рішення у справі підлягає касаційному оскарженню. Окрім цього, аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що на підставі підпункту "г" пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у справі підлягають касаційному оскарженню;
наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 19 серпня 2020 року у справі № 413/4037/12; від 18 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-г/16; від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц; від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц; від 23 січня 2018 року у справі № 755/7704/15; від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17; від 11 березня 2020 року у справі № 201/11859/17; від 01 червня 2022 року у справі № 755/17944/18; від 11 вересня 2019 року у справі № 153/1334/16 та постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1080цс15; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Фактичні обставини
Суди встановили, що 23 травня 2005 року між ЗАТ КБ "Приватбанк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 (позичальник) був укладений кредитний договір № DNK0GK62240083, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 28 910 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 22 травня 2025 року.
У пункті 1.1 кредитного договору погоджено, зокрема, що погашення заборгованості за цим договором здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, за який приймається період з 21 по 28 число кожного місяця, позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) у сумі не менше 306,92 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, яка вбирає заборгованість за кредитом, щомісячною комісією і відсотками за користування кредитом.
Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором №DNK0GK62240083 від 23 травня 2005 року, між ЗАТ КБ "Приватбанк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 23 травня 2005 року укладено договір іпотеки № DNK0GK62240083, за умовами якого останній надав в іпотеку квартиру, загальною площею 62,90 кв. м, житловою площею 43,20 кв. м, яка розташована за адресою по АДРЕСА_1 .
Предмет іпотеки належить відповідачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Руденко В. А. 23 травня 2005 року за реєстровим № 1778.
Позивачем представлено розрахунок заборгованості за кредитним договором № DNK0GK62240083 від 23 травня 2005 року, відповідно до якого станом на 27 січня 2022 року загальна сума становить 57 405 доларів США, а саме: 19 652 долари США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 16 433,00 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 2 640,00 доларів США - заборгованість з комісії за користуванням кредитом; 18 678 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.
Позивачем на адресу відповідача була направлена письмова вимога від 31 січня 2022 року про усунення порушень вказаного іпотечного договору та добровільне звільнення квартири.