Постанова
Іменем України
02 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 495/5081/20
провадження № 61-7703св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2022 року в складі судді: Бескровного Я. В., та постанову Одеського апеляційного суду від 19 квітня 2023 року в складі колегії суддів: Орловської Н. В., Бездрабко В. О., Пузанової Л. В.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про стягнення боргу.
Позов мотивовано тим, що 17 квітня 2016 року ОСОБА_2, яка діяла від імені ОСОБА_6 на підставі виданої ним 31 травня 2011 року довіреності, отримала позику в розмірі 70 000 доларів США, які зобов`язалась повернути 17 квітня 2020 року, про що видала письмову розписку.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, а його спадкоємцями є відповідачі, які відповідають по зобов`язанням спадкодавця, що є підставою для стягнення суми боргу солідарно з відповідачів.
ОСОБА_1 просив стягнути із ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 солідарно 70 000 доларів США.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 17 квітня 2016 року у сумі 70 000,00 доларів США.
Вирішено питання про розподіл судових витрати.
У задоволенні позову про стягнення боргу з ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
розписка від 17 квітня 2016 року не містить інформації про обізнаність ОСОБА_6 в отриманні грошей відповідачем ОСОБА_2 взагалі, та в інтересах сім`ї. Відсутній будь-який документ, що свідчить про згоду померлого ОСОБА_6 на отримання позики;
суд не погодився з ствердженнями позивача та його адвокатів, що вказаний у розписках борг є спільним боргом подружжя, оскільки такі обставини не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду справи і доказів вказаного не надано, не надано ніяких письмових доказів саме того, що ОСОБА_6 був згоден на отримання грошових коштів по розписці його дружиною ОСОБА_7 та вони використані в інтересах сім`ї;
підстав для стягнення боргу за вказаною розпискою з ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не вбачається, а тому у задоволенні позову в цій частині слід відмовити. Суд не встановив з довіреності, що ОСОБА_6, уповноважив Кравчинську отримувати від його імені (або ж надавав згоду) у борг кошти. Довіреність видана на розпорядження майном ОСОБА_6 . Оскільки відповідач ОСОБА_8 не надала суду доказів повернення боргу позивачеві, то на підставі частини першої статті 1049 ЦК України з неї підлягають стягненню 70000 доларів США, тому позов підлягає частковому задоволенню.
Додатковим рішенням Київського районного суд м. Одеси стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40012 грн. та судові витрати 454 грн.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 19 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2022 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що
по своїй суті за своєю суттю розписка є документом, який виданий боржником ОСОБА_2 кредитору за договором позики після отримання коштів, та підтверджує як факт укладення, зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора вказаної у розписці грошової суми;
позичальник також визнала і власний обов`язок повернення суми боргу у строк, встановлений цим договором;
оскільки між сторонами виникли правовідносини на підставі договору позики, а позичальник свого зобов`язання у визначений договором строк не виконала, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог. Не спростовують такий висновок суду доводи апеляційної скарги щодо солідарного боргового зобов`язання подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, приналежних до об`єктів спільної сумісної власності подружжя, є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя;
жодних повноважень щодо укладання від імені довірителя правочинів, що є підставою для виникнення боргових зобов`язань довіреність не містить, як не містить згоди на укладання спірного договору позики. Оскільки умови договору позики, який укладений ОСОБА_2, не передбачають солідарного боргового зобов`язання позичальника та ОСОБА_6, а також відсутні докази щодо згоди останнього на отримання позики в інтересах сім`ї, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що боргові зобов`язання за вказаним договором не належать до спадщини, яка відкрилась після смерті спадкодавця.
Додатковою постановою Одеського апеляційного суду від 03 травня 2023 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 5527,50 грн.
Аргументи учасників справи
19 травня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 19 квітня 2023 року (повне судове рішення складено 20 квітня 2023 року), в якій просив оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що
судами не звернута увага, що позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду з позовом з вимогою про стягнення боргу зі спадкодавців боржника. В якості відповідачів по справі залучені спадкодавці боржника - ОСОБА_6 . Посилання суду першої й апеляційної інстанції на необхідність стягнення заборгованості з відповідача ОСОБА_2 як дружини померлого й особи, яка склала розписку, а не спадкодавця є невірним та таким, що не відповідає предмету позову;
Зі змісту довіреності, що видана ОСОБА_6 на ім`я ОСОБА_2 вбачається, що довірена особа від імені померлого мала право укладати всі дозволені законом правочини,... заставляти і приймати в заставу будівлі та інше майно, визначати в усіх випадках строки та інші умови на свій розсуд; провадити розрахунки по укладених правочинах ;... отримувати належне майно тощо. Відтак, укладаючи договір позики відповідач діяла в межах наданих їй повноважень. Вказана довіреність свідчить не тільки про обізнаність ОСОБА_6 про обсяг прав ОСОБА_2 за цієї довіреністю, а й наслідки надання такого права розпорядження з законним правом укладати будь-які правочини;
суд першої інстанції безпідставно й необгрунтовано, погодився з думкою відповідачів, що ОСОБА_6 нібито не надав права отримувати від його імені у борг кошти та таких грошей не отримував. На час розгляду справи ані довіреність, ані розписка не визнані судом недійсними.
Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються в частині в відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 . В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому касаційному порядку не переглядаються.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.
26 липня 2023 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 06 липня 2023 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 17 березня 2021 року у справі № 360/1742/18; від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16; від 10 травня 2022 року у справі № 153/943/19; від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Фактичні обставини
Суди встановили, що ОСОБА_6 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, який укладений 15 серпня 1992 року.
31 серпня 2011 року ОСОБА_6 надав нотаріально посвідчену довіреність, якою уповноважив ОСОБА_2 розпоряджатись всім належним йому майном з терміном дії на 5 років.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер.
Спадкоємцями ОСОБА_6, які прийняли спадщину, є відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
У розписці від 17 квітня 2016 року вказано, що за попередньою усною домовленістю між ОСОБА_1 та ОСОБА_6, ОСОБА_2 діє за довіреністю від 31 серпня 2011 року від імені ОСОБА_6, взяла у борг 70 000 доларів США під заставу будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та зобов`язалась повернути борг повністю до 17 квітня 2020 року.
Станом на час вирішення справи в суді борг позивачеві не повернутий.
Вказані обставини справи жодна із сторін не заперечує.
Позиція Верховного Суду
Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність.
Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21).
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або "вражати" договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті "нівелювання" правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі).
В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Нікчемність правочину конструюється за допомогою "текстуальної" недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах "нікчемний", "є недійсним".
Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21).
Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21).
Як передбачено частиною першою статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.