Постанова
Іменем України
02 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 688/4167/16-ц
провадження № 61-10741св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - заступник військового прокурора Рівненського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Концерну "Військторгсервіс",
відповідач: ОСОБА_1, ОСОБА_2, виконавчий комітет Шепетівської міської ради,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 02 березня 2020 року в складі судді: Козачук С. В., та постанову Хмельницького апеляційного суду від 28 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Ярмолюка О. І., Гринчука Р. С., Янчук Т. О.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У грудні 2016 року заступник військового прокурора Рівненського гарнізону (далі - прокурор) звернувся з позовом в інтересах держави - Міністерства оборони України в особі концерну "Військторгсервіс" (далі - Концерн), до ОСОБА_1, ОСОБА_2, виконавчого комітету Шепетівської міської ради про витребування майна та зобов`язання вчинити певні дії.
Позов мотивований тим, що 27 серпня 2009 року Рівненською міжрегіональною універсальною товарно-майновою біржею "Прайс" проведено аукціон з продажу належної Концерну будівлі площею 321,4 кв. м, розташованої по АДРЕСА_1 . За наслідками торгів переможцем визнано ОСОБА_1 з ціновою пропозицією 148 511,88 грн.
10 листопада 2009 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого Концерн продав, а ОСОБА_1 купив нежитлову будівлю (кафе) за вказаною адресою, а 16 грудня 2009 року Шепетівське бюро технічної інвентаризації зареєструвало право власності ОСОБА_1 на нерухоме майно.
Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 17 листопада 2014 року, яке набрало законної сили 4 серпня 2015 року, визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення площею 321,4 кв. м по АДРЕСА_1, укладений 10 листопада 2009 року ОСОБА_1 та Концерном "Військторгсервіс".
Рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 06 червня 2014 року задоволено позов ОСОБА_4 та стягнено на його користь з ОСОБА_1 150 000 грн за договором позики. На стадії виконання вказаного рішення ухвалою Ізяславського районного суду Хмельницької області від 25 лютого 2015 року затверджено мирову угоду, за якою в рахунок погашення боргу ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_2 1/2 частку нежитлового приміщення площею 321,4 кв. м на АДРЕСА_1 .
Оскільки рішенням Шепетівського міськрайонного суду від 17 листопада 2014 року, встановлено, що спірне майно, власником якого є держава в особі Міністерства оборони України, вибуло з володіння власника поза його волею, прокурор вказував, що останнє як власник спірного майна має право витребувати його від ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які безпідставно володіють цим майном.
Прокурор, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив:
витребувати нерухоме майно, а саме частки нежитлового приміщення (кафе), розташованого по АДРЕСА_1, з володіння ОСОБА_1 на користь Міністерства оборони України;
витребувати нерухоме майно, а саме частки нежитлового приміщення (кафе), розташованого по АДРЕСА_1, з володіння ОСОБА_2 на користь Міністерства оборони України;
зобов`язати державного реєстратора виконавчого комітету Шепетівської міської ради скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про реєстрацію права власності на частки нежитлового приміщення (кафе), розташованого по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 ;
зобов`язати державного реєстратора Виконавчого комітету Шепетівської міської ради скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про реєстрацію права власності на частки нежитлового приміщення (кафе), розташованого по АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 ;
зобов`язати державного реєстратора виконавчого комітету Шепетівської міської ради зареєструвати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності Міністерства оборони України та право господарського відання Концерну на нежитлове приміщення (кафе), розташоване по вул. Старокостянтинівське шосе, 23, в м. Шепетівці, Хмельницької області;
стягнути судові витрати
Справа розглядалася судами неодноразово
Короткий зміст судових рішень суду першої, апеляційної та касаційної інстанції
Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 29 травня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 19 жовтня 2017 року, в задоволенні позову прокурора відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що такого об`єкта, як нежитлова одноповерхова будівля (кафе) загальною площею 321,4 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_1 не існує, що вказує на те, що не може бути витребувано майно, яке не існує у природі. Об`єктом позову про витребування майна із чужого незаконного володіння може бути річ, яка існує в натурі на момент подання позову. Вимоги про зобов`язання відповідача виконавчий комітет Шепетівської міської ради скасувати записи про реєстрацію права власності на спірне приміщення за відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не підлягають задоволенню, оскільки представник позивача не надав суду доказів, що він на виконання рішення Шепетівського міськрайонного суду від 17 листопада 2014 року звертався до державного реєстратора по питанню скасування реєстрації спірного об`єкта за ОСОБА_1, чи у скасуванні такої реєстрації йому було відмовлено. Не підлягають задоволенню і інші заявлені позивачем вимоги, оскільки вони є похідними від вимоги про витребування майна.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції зробив правильний висновок, що відсутність спірного майна в натурі є підставою у відмові в задоволенні позову. Крім того, ОСОБА_5 є стороною угоди купівлі-продажу нежилого приміщення. Посилаючись на зміст частини першої статті 216 ЦК України вказував, що належним способом захисту порушеного права щодо частини спірної будівлі, яка знаходиться у власності ОСОБА_5 є реституція, яка застосовується в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Тому констатував, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права в частині вимог до ОСОБА_5 про витребування майна з чужого незаконного володіння. Пославшись на положення частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 17 листопада 2014 року, вказав про відсутність спору в цій частині щодо скасування реєстрації права власності на спірне майно.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2019 року касаційну скаргу Міністерства оборони України частково задоволено, рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 29 травня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 19 жовтня 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова касаційного суду мотивована тим, що суди встановили, що ОСОБА_1 передав у власність частину спірного майна, знаючи про наявність на розгляді у суду апеляційної інстанції спору з цього приводу. При цьому суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку, що ОСОБА_5 є стороною угоди купівлі-продажу нежилого приміщення, тому належним способом захисту щодо частини спірної будівлі, яка знаходиться у власності ОСОБА_5 є реституція, яка застосовується в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним (частина перша статті 216 ЦК України). Суди дійшли помилкового висновку, що відсутність спірного майна в наявності є підставою для відмови у задоволенні позову щодо витребування частини майна у добросовісного набувача ОСОБА_2 з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Верховний Суд встановив, що частини спірного нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 вибуло з володіння Міністерства оборони України та з господарського відання концерну "Військторгсервіс" поза його волею на підставі мирової угоди, укладеної між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 та затвердженої судовим рішенням.
Касаційний суд вказав, що запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації права власності на спірне майно за відповідачем ОСОБА_2, може бути перешкодою у реалізації власником права розпоряджатися своїм майном, тому право підлягає захисту на підставі приписів, викладених у статті 391 ЦК України. Оскільки суди попередніх інстанції не встановили обставини щодо наявності записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації права власності на спірне майно за відповідачами, то Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити судове рішення у даному спорі. Таким чином, для правильного вирішення даної похідної вимоги щодо скасування та внесення записів про реєстрацію права власності слід встановити, чи наявні в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_2 з урахуванням доказів, на які посилався в своєму позові прокурор та в касаційній скарзі Міністерство оборони України, зокрема, витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та ухвали Ізяславського районного суду Хмельницької області від 25 лютого 2015 року №675/996/14-ц.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 02 березня 2020 року в задоволенні позову прокурора відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що між відповідачем ОСОБА_1 та позивачем концерном "Військторгсервіс" існували договірні правовідносини, і спір про недійсність укладеного між ними правочину був вирішений у справі № 688/1778/13-ц відповідно до статей 203, 215, 216 ЦК України, тому на спірні правовідносини не поширюються положення статей 387, 388 ЦК України (віндикація). В цьому випадку прокурор звернувся до суду в інтересах власника спірного майна - сторони договору купівлі-продажу, права якого підлягають захисту з використанням правового механізму, передбаченого саме статтею 216 ЦК України. Отже, належним способом захисту порушеного права щодо 1/2 частини спірної будівлі, яка знаходиться у власності ОСОБА_1 є реституція, яка застосовується в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. Тому прокурором обрано неналежний спосіб захисту порушеного права позивача в частині вимог до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння і відмовити в у цій частині позову слід необґрунтованість останнього.
Суд першої інстанції зазначив, що прокурором обрано належний спосіб захисту порушеного права позивача в частині вимог до ОСОБА_2 про витребування 1/2 частини спірного майна з чужого незаконного володіння з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Судом встановлено, що 1/2 частина спірного нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 вибула з володіння Міністерства оборони України та з господарського відання концерну "Військторгсервіс" поза його волею на підставі мирової угоди, укладеної між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, затвердженої судовим рішенням. Таким чином, записи у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації права власності на спірне майно за відповідачем ОСОБА_2, може бути перешкодою у реалізації власником права розпоряджатися своїм майном, тому право підлягає захисту на підставі приписів, викладених у статті 391 ЦК України. У разі задоволення вимоги власника про витребування майна з чужого незаконного володіння особи, за якою зареєстроване право власності на це майно, суд витребовує останнє на користь власника від вказаної особи, а не зобов`язує таку особу повернути відповідне майно власникові. Доводи прокурора щодо необхідності захисту порушеного права шляхом зобов`язання державного реєстратора виконавчого комітету Шепетівської міської ради скасувати у Державному реєстрі речових прав та прав на нерухоме майно записи про реєстрацію права власності на 1/2 вказаного приміщення за ОСОБА_1 та 1/2 за ОСОБА_2 та зобов`язання державного реєстратора виконавчого комітету Шепетівської міської ради зареєструвати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності Міністерства оборони України та право господарського відання Концерну "Військторгсервіс" на нежитлове приміщення (кафе) площею 321,4 кв. м за адресою: АДРЕСА_1, суд вважав необґрунтованим з огляду на наведені вище висновки щодо належності й ефективності такого способу захисту прав позивача як негаторний позов. Тому в цій частині суд відмовив у позові через необґрунтованість останнього. Відповідачем ОСОБА_2 та представником відповідачів ОСОБА_6 в їх інтересах подано заяви про застосування позовної давності.
Суд першої інстанції зазначив, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Сторона позивача повинна була і була достеменно обізнана про порушення свого права з моменту вибуття із власності майна, тобто з 27 серпня 2009 року, в усякому разі не пізніше проведеної військовою прокуратурою перевірки у лютому 2013 року. Відповідно позовна давність щодо витребування майна з чужого незаконного володіння сплив, що є підставою щодо відмови у позові за спливом позовної давності в частині позовних вимог щодо витребування на користь Міністерства оборони України у ОСОБА_2 1/2 частини нежитлового приміщення (кафе), що розташоване по АДРЕСА_1 . Сплив такий строк і щодо позовних вимог до ОСОБА_1, якщо б позивач скористався належним способом захисту в порядку статті 216 ЦК України, можливість застосування якого у виді двосторонньої реституції роз`яснював суд ще в ході розгляду справи № 688/1778/13-ц, однак такі вимоги заявлені не були, що констатовано рішенням суду від 17 листопада 2014 року.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 25 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Спірідонової Т. В., Купельського А. В., Талалай О. І., апеляційні скарги Міністерства оборони України і Концерну "Військторгсервіс" задоволено частково, рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 02 березня 2020 року в частині вирішення позовних вимог про витребування 1/2 частки майна від ОСОБА_2 та зобов`язання скасувати запис про реєстрацію права власності на 1/2 частку майна за ОСОБА_2 скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення.
Витребувано від ОСОБА_2 на користь Міністерства оборони України нерухоме майно, а саме 1/2 частину нежитлового приміщення (кафе) по АДРЕСА_1 .
Зобов`язано державного реєстратора виконавчого комітету Шепетівської міської ради скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на 1/2 частину нежитлового приміщення (кафе), що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнено з ОСОБА_2 на користь Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону 5 787,60 грн у відшкодування судового збору; на користь Міністерства оборони України - 2 497,42 грн.
Стягнено з ОСОБА_2 у дохід держави судовий збір у розмірі 2 910,82 грн; з Концерну "Військторгсервіс" - 5 821,64 грн.
У іншій частині рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 02 березня 2020 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції правильно встановлено, що між Концерном "Військторгсервіс" та ОСОБА_1 існували договірні правовідносини, і спір про недійсність укладеного між ними правочину був вирішений рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 17 листопада 2014 року у справі №688/1778/13-ц відповідно до вимог ст.ст. 203, 215, 216 ЦК України, тому на спірні правовідносини не поширюються положення ст.ст. 387, 388 ЦК України (віндикація). В даному випадку прокурор звернувся до суду в інтересах власника спірного майна сторони договору купівлі-продажу, права якого підлягають захисту з використанням правового механізму, передбаченого саме ст. 216 ЦК України. Отже, належним способом захисту порушеного права щодо 1/2 частини спірної будівлі, яка знаходиться у власності ОСОБА_1 є реституція, яка застосовується в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. Тому, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що прокурором обрано неналежний спосіб захисту порушеного права позивача в частині вимог до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про те, що 1/2 частина нежитлового приміщення (кафе) по АДРЕСА_1 вибула з володіння Міністерства оборони України поза його волею на підставі мирової угоди, укладеної між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, затвердженої ухвалою Ізяславського районного суду Хмельницької області від 25 лютого 2015 року. Тому, прокурором обрано належний спосіб захисту порушеного права позивача в частині вимог до ОСОБА_2 про витребування у нього 1/2 частини спірного нерухомого майна у власність держави в особі Міністерства оборони України за правилами частини першої статті 388 ЦК України оскільки майно вибуло з володіння власника на підставі договору купівлі-продажу, який судом визнано недійсним. Проте, відмовляючи у задоволенні позову про витребування у ОСОБА_2 1/2 частини спірного приміщення (кафе) на користь Міністерства оборони України суд першої інстанції виходив з того, що до позовних вимог про витребування майна спливла позовна давність, про застосування якої заявлено відповідачами. Відповідач ОСОБА_2 подав заяву про застосування позовної давності.
Апеляційний суд вказав, що у справі, яка є предметом перегляду, прокурор в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся з позовними вимогами про витребування майна з незаконного володіння ОСОБА_2 - особи, якій на підставі правовстановлюючих документів належить на праві власності спірна частина нежитлового приміщення. Зазначений позов виник у зв`язку з тим, що ОСОБА_2 набув у власність спірну частину нежитлового приміщення на підставі ухвали Ізяславського районного суду Хмельницької області від 25 лютого 2015 року, якою визнано мирову угоду, укладену між стягувачем ОСОБА_2 та боржником ОСОБА_1 ОСОБА_2 набув у власність 1/2 частину нежитлового приміщення (кафе), яке належало на праві власності ОСОБА_1 . Рішенням Шепетівського міськрайонного суду від 17 листопада 2014 року (справа №688/1778/13), яке набрало законної сили 04 серпня 2015 року, визнано недійсним договір купівлі - продажу нежитлового приміщення по АДРЕСА_1, який укладено між Концерном "Військторгсервіс" та ОСОБА_1 . Ухвалюючи рішення в справі, суд першої інстанції, пославшись на те, що моментом порушення права держави на спірне нежитлове приміщення (кафе) є момент вибуття із власності майна, тобто з 27.08.2009 року, в усякому разі не пізніше проведеної військовою прокуратурою перевірки у лютому 2013 року, не з`ясував можливості реалізувати це право в примусовому порядку через суд у 2009 чи 2013 році.
Апеляційний суд вказав, що перебіг позовної давності почався з 04 серпня 2015 року (з дня набрання законної сили рішенням Шепетівського міськрайонного суду від 17 листопада 2014 року в справі № 688/1778/13). Оскільки прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах Міністерства оборони України в особі Концерну "Військторгсервіс" 08 грудня 2016 року, підстави вважати, що позовна давність спливла до вимог про витребування майна у ОСОБА_2 відсутні. Позов в частині вимог про витребування у ОСОБА_2 на користь Міністерства оборони України нерухомого майна, а саме 1/2 частини нежитлового приміщення (кафе) по АДРЕСА_1 підлягають задоволенню. На підставі ухвали Ізяславського районного суду Хмельницької області від 25 лютого 2015 року проведено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації права власності за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1/2 за кожним на приміщення кафе по АДРЕСА_1 . Таким чином, запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації права власності на спірне майно за відповідачем ОСОБА_2 може бути перешкодою у реалізації власником права розпоряджатися своїм майном, а тому, слід зобов`язати державного реєстратора виконавчого комітету Шепетівської міської ради скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на 1/2 частину нежитлового приміщення (кафе).
Короткий зміст постанови суду касаційної інстанції
Постановою Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, постанову Хмельницького апеляційного суду від 25 вересня 2020 року в частині вирішення позовних вимог заступника військового прокурора Рівненського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі Концерну "Військторгсервіс" про витребування 1/2 частки нежитлового приміщення (кафе) від ОСОБА_2, зобов`язання скасувати запис про реєстрацію права власності на 1/2 частку нежитлового приміщення (кафе) за ОСОБА_2 скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова касаційного суду мотивована тим, що апеляційний суд у справі, що переглядається, дійшовши висновку про те, що прокурор і держава в особі Міністерства оборони України в особі Концерну "Військторгсервіс" дізнались про порушення свого права з часу набрання законної сили рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 17 листопада 2014 року у справі № 88/1778/13, яким визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, розташованого на АДРЕСА_1, укладений 10 листопада 2009 року Концерном "Військторгсервіс" та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Шепетівського міського нотаріального округу Петровською Л. О. за № 3686, не врахував, що порушення права та підтвердження порушення прав не є тотожними поняттями, тому зробив передчасний висновок про помилковість висновку суду першої інстанції в частині визначення початку перебігу позовної давності. В цей же час, суд першої інстанції дійшов взаємовиключних висновків про дату початку перебігу позовної давності - 27 серпня 2009 року (дата проведення публічних торгів, на яких відчужено спірний об`єкт ОСОБА_1 ) та одночасно - після проведення військовою прокуратурою перевірки у лютому 2013 року. Апеляційний суд не перевірив вказані висновки місцевого суду, не встановив, чи могли прокурор та держава в особі Міністерства оборони України в особі Концерну "Військторгсервіс" довідатись про порушення прав держави на спірне нерухоме майно раніше зазначених дат, без чого неможливо дати відповідь на питання щодо спливу позовної давності на момент пред`явлення прокурором цього позову. Не врахувавши правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 914/322/16 (провадження № 12-128гс19), суд апеляційної інстанції внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, щодо початку перебігу позовної давності за вимогами заступника військового прокурора Рівненського гарнізону до ОСОБА_2 про витребування майна, тому висновок апеляційного суду про звернення прокурора з такими вимогами в межах позовної давності, є передчасним, а ухвалене у цій частині судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд.
Касаційний суд вказав, що крім того, звертаючись із вказаним позовом, прокурор просив витребувати спірне майно на користь Міністерства оборони України. У справі, що переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що 10 листопада 2009 року Концерном "Військторгсервіс" та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі (кафе), розташованої на АДРЕСА_1 . Отже, попереднім власником вказаної нежитлової будівлі був Концерн "Військторгсервіс", який є окремою юридичною особою. Вважаючи обґрунтованими вимоги прокурора в частині витребування від ОСОБА_7 на користь Міністерства оборони України частки нерухомого майна, суд апеляційної інстанції не врахував, що за віндикаційним позовом майно може бути витребувано на користь його власника, не встановив належного власника нежитлової будівлі (кафе), розташованої на АДРЕСА_1, тому такий висновок апеляційного суду є передчасним. Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позову в частині вирішення позовних вимог про зобов`язання державного реєстратора скасувати запис про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на вказану частку нерухомого майна, суд першої інстанції вказував про ненадання позивачем доказів звернення до державного реєстратора з такою вимогою і відмови останнього у скасуванні запису. Посилаючись на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18), суд апеляційний інстанції не врахував, що у вказаній справі касаційний суд належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі визначив скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності (користування), що передбачено частиною другою статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Проте у справі, що переглядається, прокурор просив зобов`язати державного реєстратора скасувати відповідний запис. Суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки змісту позовних вимог та обраному прокурором способу захисту права в частині вирішення позову про зобов`язання державного реєстратора скасувати запис про реєстрацію права власності ОСОБА_2, не перевірив відповідність рішення суду першої інстанції вимогам законності та обґрунтованості в частині вирішення таких вимог, тому висновок апеляційного суду у відповідній частині є передчасним. Постанова суду апеляційної інстанції в частині, у якій у задоволенні позову відмовлено, не оскаржена і, відповідно, у цій частині касаційним судом не переглядається.
Касаційний суд зазначив, що за таких обставин прийнята судом апеляційної інстанції постанова в частині вирішення позовних вимог про витребування майна від ОСОБА_2 і зобов`язання скасувати запис про реєстрацію права власності не може вважатися законною і обґрунтованою, тому відповідно до статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Під час нового розгляду справи суд має врахувати викладене, надати належну оцінку доказам і запереченням, поданим сторонами, надати оцінку законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_8 про витребування майна і зобов`язання скасувати запис про право власності з урахуванням статті 367 ЦПК України і ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону. Враховуючи висновок Верховного Суду про скасування постанови суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про витребування майна від ОСОБА_2 і зобов`язання скасувати запис про реєстрацію права власності, постанова апеляційного суду в частині розподілу судових витрат також підлягає скасуванню.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 28 вересня 2022 року апеляційні скарги Міністерства оборони України, Концерну "Військторгсервіс" залишено без задоволення, а рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 2 березня 2020 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що зібрані докази вказують на те, що нежитлове приміщення (кафе), розташоване по АДРЕСА_1, вибуло з володіння держави за недійсним правочином, тобто, не з волі власника. ОСОБА_2 набув частку у цьому приміщенні від особи, яка не мала права його відчужувати ( ОСОБА_1 ), про що ОСОБА_2 не знав, а тому він є добросовісним набувачем. За таких обставин суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про те, що держава як власник спірного нерухомого майна вправі витребувати його у ОСОБА_2 у порядку віндикаційного позову, а в цій частині прокурором обрано належний спосіб захисту порушеного права. Суд першої інстанції правильно керувався тим, що вимога прокурора про зобов`язання державного реєстратора скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на частки нежитлового приміщення (кафе) не є ефективним способом захисту порушеного права, оскільки задоволення такої вимоги не відновить, наскільки це можливо, відповідні права та інтереси позивача.
Прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави від імені Міністерства оборони України в особі Концерну, внаслідок чого позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався саме уповноважений орган державної влади - Міністерство оборони України. Спірне нежитлове приміщення (кафе) вибуло з власності держави внаслідок проведення 27 серпня 2009 року Рівненською міжрегіональною універсальною товарно-майновою біржею "Прайс" публічних торгів з продажу майна та укладення 10 листопада 2009 року ОСОБА_3 і ОСОБА_1 відповідного договору купівлі-продажу. Саме з цього часу, тобто, після вибуття майна та прийняття оплати за нього, Міністерство оборони України могло довідатися про порушення права держави на спірну нерухомість, у зв`язку з чим у нього виникло право на віндикаційний позов. Прокурор пред`явив позов до суду 02 грудня 2016 року (згідно відтиску поштового штемпеля на конверті), тобто, після спливу загальної позовної давності, а ОСОБА_2 зробив у суді першої інстанції заяву про застосування позовної давності. За таких обставин суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про те, що позивачем пропущено строк звернення до суду за захистом порушеного права, тому позов до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого не законного володіння не підлягає задоволенню.
Посилання Міністерства оборони України та Концерну на те, що прокурор звернувся до суду з дотриманням позовної давності та обрав належний спосіб захисту порушеного права, не відповідають фактичним обставинам справи та нормам чинного законодавства.
Аргументи учасників справи
28 жовтня 2022 року Міністерство оборони України засобами поштового зв`язку подало касаційну скаргу на рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 02 березня 2020 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 28 вересня 2022 року, в якій просило: скасувати оскаржені судові рішення; справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права, викладену у статті 264 ЦК України, без урахування висновків щодо застосування даної норми у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 5017/2972/2012, від 06 червня 2018 року у справі № 520/14722/16-ц та від 21 січня 2020 року у справі № 910/2538/19;
суди не звернули увагу на те, що у 2013 році заступник Рівненського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері після проведеної перевірки звернувся із позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі Концерну "Військторгсервіс" до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та застосування наслідків недійсності правочину. Результатом даного звернення стало рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 17 листопада 2014 року у справі № 688/1778/13, залишене без змін ухвалами апеляційного суду Хмельницької області від 04 серпня 2015 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2016 року, яким позов заступника Рівненського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері задоволено, договір купівлі-продажу визнано недійсним. Встановивши наявність даного факту суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили та не встановили дати переривання позовної давності у цій справі, враховуючи матеріали цивільної справи № 688/1778/13, коли розпочався її перебіг заново після такого переривання та коли закінчився, тобто, належним чином не дослідили чи була вона пропущена щодо позовних вимог з урахуванням її переривання;
механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права;
висновки судів про те, що прокурором пропущено позовну давність є передчасними, зроблені без з`ясування всіх обставин справи, тому ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.
23 грудня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду та передана судді-доповідачу.
Ухвалою Верховного Суду від 09 січня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2023 року зупинено касаційне провадження у справі № 688/4167/16-ц до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 362/2707/19 (провадження № 14-21цс22).
Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2023 року поновлено касаційне провадження у справі.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 28 листопада 2022 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 22 березня 2018 року у справі № 5017/2972/2012; від 06 червня 2018 року у справі № 520/14722/16-ц; від 21 січня 2020 року у справі № 910/2538/19; від 07 червня 2018 року у справі № 668/8830/15-ц; від 16 червня 2021 року у справі № 756/2028/16-ц; від 18 серпня 2021 року у справі № 201/15310/16; від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц та постанові Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 6-2809цс15.
Фактичні обставини
Суди встановили, що нежитлове приміщення (кафе) загальною площею 321,4 кв. м, яке розташоване по АДРЕСА_1, належало державі на праві власності та перебувало в оперативному управлінні ДП Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування".
Наказом Міністерства оборони України від 05 квітня 2007 року № 135 припинено діяльність ДП "Управління торгівлі Західного оперативного командування" шляхом його реорганізації, тобто приєднання до Концерну, який є правонаступником усіх майнових прав та обов`язків указаного підприємства.
27 серпня 2009 року Рівненською міжрегіональною універсальною товарно-майновою біржею "Прайс" проведені публічні торги з продажу будівлі площею 321,4 кв. м, що належить Концерну та розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Переможцем цих торгів став ОСОБА_1 з ціновою пропозицією 148 511,88 грн.
10 листопада 2009 року Концерн і ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу нежилого приміщення, посвідчений приватним нотаріусом Шепетівського міського нотаріального округу Петровською Л. О. (реєстраційний № 3686), за умовами якого Концерн продав, а ОСОБА_1 купив за 148 511,88 грн нежитлову будівлю (кафе) загальною площею 321,4 кв. м, розташовану по АДРЕСА_1 .
16 грудня 2009 року Шепетівське бюро технічної інвентаризації зареєструвало право власності ОСОБА_1 на вказану нежитлову будівлю (кафе).
Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 17 листопада 2014 року, яке набрало законної сили 04 серпня 2015 року, визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, розташованого по АДРЕСА_1, який укладений 10 листопада 2009 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 .
Ухвалою Ізяславського районного суду Хмельницької області від 25 лютого 2015 року визнано мирову угоду щодо виконання рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 06 червня 2014 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 150 000 грн боргу за договором позики, за умовами якої ОСОБА_1 в рахунок погашення боргу передав у власність ОСОБА_2 частки нежитлової будівлі (кафе), розташованої по АДРЕСА_1 .
02 квітня 2015 року Реєстраційна служба Шепетівського міськрайонного управління юстиції Хмельницької області зареєструвала право власності ОСОБА_2 на вказану частку нежитлової будівлі (кафе).
Згідно висновку експерта судової будівельно-технічної експертизи від 26 березня 2017 року № 013/17 (т. 1 а. с. 184-246): нежитлова одноповерхова будівля (кафе) загальною площею 321,4 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_1, як об`єкт не існує. На її місці шляхом реконструкції створено новий об`єкт - двоповерхову нежитлову будівлю (кафе) із збільшеними геометричними розмірами, площею, поверховістю та інженерним обладнанням. Від нежитлової будівлі (кафе), що існувала станом на 10 листопада 2009 року залишилися несучі зовнішні стіни; на час проведення експертизи по АДРЕСА_1, розташований об`єкт - двоповерхова нежитлова будівля (кафе) з двома прибудовами, котельною та підвалом загальною площею 885,6 кв. м; існуючий на час проведення експертизи об`єкт по АДРЕСА_1, є реконструйованим об`єктом, що існував станом на день укладення договору купівлі-продажу від 10 листопада 2009 року.
Позиція Верховного Суду
Щодо позовних вимог заступника військового прокурора Рівненського гарнізону в інтересах держави в особі Концерну "Військторгсервіс"
Прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року у справі № 675/2381/19 (провадження № 61-1621св22) зазначено:
"Повноваження прокурора у спірних правовідносинах визначено, зокрема, Конституцією України та Законом України "Про прокуратуру".
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно з частиною третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
В абзаці третьому частини третьої цієї статті міститься заборона здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 дійшла висновку, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Законом України "Про прокуратуру", має застосовуватись з урахуванням абзацу першого частини третьої цієї статті, який визначає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень незалежно від наявності статусу юридичної особи.
Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У контексті зазначеного відсутність у Законі інших визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Законом України "Про прокуратуру" межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.
Цим висновком Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування частини третьої статті 23 Закону в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 363/4656/16-ц, який зводиться до необхідності визначення організаційно-правової форми суб`єкта, в особі якого звертається прокурор, з метою підтвердження підстав для представництва інтересів держави в суді в особі державного підприємства.