Постанова
Іменем України
02 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 766/150/21
провадження № 61-74св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_3, на постанову Херсонського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року в складі колегії суддів: Кутурланової О. В., Майданіка В. В., Орловської Н. В.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договорами позики.
Позов мотивовано тим, що 15 жовтня 2013 року, 07 травня 2014 року, 01 серпня 2014 року між ним та відповідачем укладені безвідсоткові договори позики, за якими він, як позикодавець, передав у користування відповідачу, як позичальнику, 160 тис грн, 20 000,00 доларів США, 5 000,00 доларів США відповідно, із строками повернення грошових коштів до 15 жовтня 2013 року, 07 травня 2014 року та 01 серпня 2014 року відповідно, на підтвердження чого останній надав власноруч складені і підписані розписки.
Свої зобов`язання за договорами позики відповідач виконав лише частково, повернувши за розпискою від 15 жовтня 2013 року 4 000,00 грн, за розпискою від 07 травня 2014 року та від 01 серпня 2014 року лише по 250 доларів відповідно.
Останнє погашення зобов`язань мало місце 10 січня 2018 року, про що він, як позикодавець, власноручно зробив відмітки на зворотному боці розписок, які свідчать про переривання строку позовної давності визнанням боргу та частковим його виконанням.
ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 :
заборгованість за договором позики у вигляді розписки від 15 жовтня 2013 року в розмірі 261 443,18 грн, з яких: 156 000,00 грн заборгованість за розпискою; 61 750,36 грн - відсотки в розмірі облікової ставки Національного банку України; 3 % річних в розмірі 14 052,82 грн, проценти за користуванням позикою в розмірі облікової ставки НБУ в розмірі 61 750,36 грн, інфляційні втрати у розмірі 2960,00 грн;
заборгованість за договором від 07 травня 2014 року в розмірі 19 750,00 доларів США; 3 % річних у розмірі 1779,12 доларів США;
заборгованість за договором позики від 01 серпня 2014 року в розмірі 4 750,00 доларів США та 3 % річних у розмірі 47,89 доларів США.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 09 липня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами позики:
від 15 жовтня 2013 року: основну суму боргу - 156 000,00 грн, інфляційні втрати - 31 090,43 грн, 3% річних - 13 976,00 грн, відсотки за користування позикою - 65 110,60 грн, а разом 266 177,03 грн;
за договорами в іноземній валюті: від 07 травня 2014 року - основна сума боргу - 19750 доларів США, 3% річних - 1769,00 доларів США, а разом 21 519,00 доларів США; від 01 серпня 2014 року - основна сума боргу 4750 доларів США, 3 % річних - 426,00 доларів США, а разом 5 176,00 доларів США, а всього 26 695 доларів США.
Вирішено питання про розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
позивачем належними та допустимими доказами (оригіналами розписок) підтверджено укладення договорів позики і їх умов, часткове повернення боргу відповідачем. Натомість відповідачем належними та допустимими доказами не підтверджено повернення боргу. Доводи, викладені відповідачем, не можуть бути прийняті до уваги, суд розцінив позицію щодо повернення боргу, подальшим написання розписок через коливання курсу та відсотків за користування позиченими коштами способом уникненням відповідальності за зобов`язанням, оскільки розписки не містять умов щодо повернення боргу з відсотками, примусове написання розписок належними та допустимими доказами не доведено, а повернення боргу відповідачем може бути доведено лише поверненням позичальнику оригіналу боргової розписки або надання розписки позичальником про отримання від позичальника суми позики.
позовні вимоги є обґрунтовані та наявна у відповідача заборгованості за договорами позики: від 15 жовтня 2013 року в розмірі 156 000 грн.; від 07 травня 2014 року в розмірі 19750,00 доларів США; від 01 серпня 2014 року в розмірі 4750,00 доларів США. Таким чином, позов в цій частині підлягає задоволенню;
відповідачем заявлено про пропуск позивачем позовної давності та застосування наслідків спливу шляхом відмови у задоволенні позову. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Початок перебігу позовної давності необхідно обчислювати саме з останньої дати передачі частині коштів за розпискою від 15 жовтня 2013 року - 10 січня 2018 року, а тому позивач, подавши до суду позов 06 січня 2021 року звернувся за захистом своїх прав в межах позовної давності. До аналогічного висновку суд дійшов і щодо розписок від 07 травня 2014 року та 01 серпня 2014 року, оскільки останні платежі за вказаними розписками, які свідчать про визнання відповідачем боргу були здійснені 10 січня 2018 року.
індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Підлягають стягненню з відповідача на користь позивача інфляційні втрати за договором від 15 жовтня 2013 року. Оскільки сплата відсотків у договорі позики від 15 жовтня 2013 року не передбачена, суд вважав законними та обґрунтованими вимоги про сплату боргу з урахуванням 3 % річних за статтею 625 ЦК України. Позивачем необґрунтовано розраховано 3 % річних з 04 січня 2018 року, оскільки такий розрахунок повинний бути проведений з 10 січня 2018 року та по визначений позивачем у розрахунку кінцевий строк 04 січня 2021 року, тобто в межах заявлених вимог. З відповідача на користь позивача підлягають стягненню проценти за користування позикою за період з 10 січня 2018 року по 04 січня 2021 року (в межах заявлених вимог). Відсотки за користування позикою за період з 10 січня 2018 року по 04 січня 2021 року складають 65 110,60 грн. Різниця у сумах пов`язана з невірним визначенням кількості днів у розрахунку позивача за період з 07 вересня 2018 року по 25 квітня 2019 року, який він помилково визначив, як 183 дні, замість 231, що не є виходом за межі позовних вимог. З відповідача на користь позивача підлягає стягненню борг за договорами позики від 07 травня 2014 року та 01 серпня 2014 року з урахуванням 3 % річних в доларах США, починаючи з 10 січня 2018 року та по визначений позивачем у розрахунку кінцевий строк 04 січня 2021 року, тобто в межах заявлених вимог. Фактично судом задоволені вимоги в сумі 266 177,03 грн та 26 695,00 доларів США (на момент звернення до суду 06 січня 2021 року курс НБУ 28,40 - 758 138,00 грн), а разом 1 024 315,03 грн.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Херсонського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, від імені якого діє адвокат Кравцов С. І., задоволено, рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 09 липня 2021 року скасовано та ухвалено нове.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора. Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане. Зазначений правовий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 18 вересня 2013 року в справі № 6-63цс13 та від 12 квітня 2018 року в справі № 359/1227/16-ц;
заперечуючи проти позовних вимог, ОСОБА_2 стверджував, що всі зобов`язання за договорами позики ним виконані ще у 2014 році, грошові кошти повернуто, але позивач не повернув йому розписки, так як вимагав ще й сплати процентів за прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому відповідач не визнав факт переривання позовної давності, категорично заперечував передачу ним грошових коштів позивачу у 2017-2018 роках, зазначаючи, що внаслідок вимагання ОСОБА_1 грошей за прострочення виконання боргу їх дружні стосунки різко погіршилися і жодних коштів у ці періоди він не повертав, а записи на боргових розписках начебто про часткове погашення боргу є сфальшованими, виконані власноручно позивачем з метою доведення перед судом переривання строку позовної давності. Просив суд застосувати позовну давність у спірних правовідносинах;
при вирішенні спору суд дав належну оцінку наданим у справі доказам щодо існування між сторонами боргових зобов`язань, і, встановивши, що матеріали справи не містять належних, допустимих та безсумнівних доказів щодо виконання відповідачем боргових зобов`язань, з урахуванням того, що боргові розписки зберігаються у позивача, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення суми боргу з відповідача;
разом з тим, висновки суду щодо часткового погашення відповідачем боргових зобов`язань поза межами позовної давності, і, як наслідок, його переривання не ґрунтуються на наявних у справі доказах та нормах матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Оскільки пропуск строку позовної давності є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову, то обов`язковому з`ясуванню підлягає момент, коли особа позивача довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила;
суд першої інстанції взяв за основу вказані доповнення на розписках, а тому вважав, що позовна давність позивачем не пропущена. Проте колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції. Досліджуючи розписки відповідача ОСОБА_2, суд апеляційної інстанції зазначив, що вони з моменту виникнення зобов`язань перебували у позивача та доповнення на них вчинені власноручно позивачем ОСОБА_1 . Оскільки відповідач категорично заперечує ці факти, при цьому його підписи під цими дописами відсутні, з огляду на те, що ці дописи є визначальними при вирішенні питання щодо пропуску строку позовної давності, суд апеляційної інстанції зробив висновок про сумнівність їх доказової сили так як окрім підпису позивача ОСОБА_1 інших посвідчувальних записів чи підписів (боржника, свідків) вони не містять, вони є вигідними позивачу, який їх вчинив та не підтвердив іншими належними, достовірними та беззаперечними доказами факт повернення відповідачем грошових коштів у цей період і переривання за таких обставин позовної давності;
не можуть бути доказом часткового повернення коштів та переривання строків позовної давності покази свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які є близькими та рідними позивача та не були очевидцями передачі грошових коштів, про повідомлені ними обставини передачі відповідачем грошових коштів знають виключно зі слів позивача.
оскільки строк виконання зобов`язання за договором позики від 15 жовтня 2013 року настав 15 березня 2014 року, з 16 березня 2014 року почався відлік трирічної позовної давності звернення до суду за захистом порушеного права, колегія суддів зробила висновок, що станом на час звернення позивача до суду з позовом - 06 січня 2021 року цей строк є пропущеним. За договорами позики від 07 травня 2014 року та 01 серпня 2014 року строк виконання зобов`язання настав 01 вересня 2014 року та 01 серпня 2014 року відповідно, а тому позовна давність за вказаними договорами закінчилися 02 серпня 2017 року та 02 серпня 2014 року відповідно. З огляду на те, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою у січні 2021 року та з урахування заяви відповідача про застосування наслідків пропуску позовної давності, колегія суддів зробила висновок, що позивачем пропущена позовна давність, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову;
оскільки за результатами розгляду апеляційної скарги у задоволенні позову відмовлено, при цьому матеріали справи містять докази понесення відповідачем витрат на сплату судового збору при поданні апеляційної скарги та витрати на надання правової допомоги, розмір якої узгоджено між адвокатом і клієнтом, а факт їх виконання та обсяг підтверджено актом виконаних робіт, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з позивача на користь відповідача витрат на сплату судового збору в сумі 15364,80 та витрат на правову допомогу в сумі 20 000,00 грн.
Аргументи учасників справи
30 грудня 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3, на постанову Херсонського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року (повне судове рішення складено 22 жовтня 2021 року), в якій просив:
постанову апеляційного суду скасувати;
залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
викладені у оскаржуваній постанові висновки суду не відповідають дійсності, спростовуються матеріалами справи та вказують на вибіркове та часткове дослідження доказів, обставин справи судом апеляційної інстанції при розгляді справи;
суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вказував, що критично ставиться до здійснених позивачем записів про часткове повернення відповідачем суми заборгованості, і що інших належних доказів матеріали справи не містять, проте це спростовується матеріалами справи та обставинами справи, які суд апеляційної інстанції не взяв до уваги при розгляді справи.
судом апеляційної інстанції не взято до уваги та не розглянуто такі обставини справи та докази, які містяться в матеріалах справи. Матеріали справи містять скріншоти (роздруківки) переписки (спілкування) ОСОБА_1 (позивача) та ОСОБА_2 (відповідача) у відповідних месенджерах. Із даних скріншотів вбачається, що особа із якою велась переписка має номер телефону: НОМЕР_1 . ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі зазначав свій контактний номер телефону: НОМЕР_1 . Ця обставина підтверджує факт здійснення переписки саме позивача та відповідача.
у постанові апеляційного суду зазначено, що позовна давність для звернення до суду по розписці від 15 жовтня 2013 року (строк повернення заборгованості 15 березня 2014 року) сплинула 16 березня 2017 року, по розписці від 07 травня 2014 року (строк повернення заборгованості 01 вересня 2014 року) сплинула 02 вересня 2017 року, по розписці від 01 серпня 2014 року (строк повернення заборгованості 01 вересня 2014 року) сплинув 02 вересня 2017 року. В той же час, протягом 2016 року відповідач неодноразово вчиняв дії, що свідчать про визнання боргу за розписками від 15 жовтня 2013 року, від 07 травня 2014 року та від 07 травня 2014 року, які були написані ОСОБА_2 власноручно, що не заперечується ОСОБА_2 (відповідачем);
в переписці між позивачем та відповідачем від 13 лютого 2016 року, останній підтвердив, що заборгованість по розписках буде погашена протягом декількох днів. Після звернення 19 грудня 2016 року, у месенджері, позивачем до відповідача із вимогою про повернення грошових коштів, ОСОБА_2 відповів: "сегодня после работы". Викладеним підтверджується, що 19 грудня 2016 року позовнадавність перервалася визнанням ОСОБА_2 заборгованості по розпискам від 15 жовтня 2013 року, від 07 травня 2014 року та від 07 травня 2014 року та продовжився до 20 грудня 2019 року;
апеляційний суд не врахував, що починаючи із 02 квітня 2020 року дія загальної позовної давності, встановлена тривалістю три роки, була продовжена на строк дії карантину. Оскільки висновки щодо тлумачення положень статті 264 ЦК України Верховним Судом, ОСОБА_2 зазначаючи про існування заборгованості, про наміри повернути суму заборгованості та здійснивши часткове повернення суми заборгованості вчиняв дії, що свідчать про визнання свого боргу перед Позивачем і дані дії є підставою для переривання строку позовної давності та продовження його на строки визначені чиним законодавством. Апеляційний суд при ухваленні оскарженої постанови не взяв до уваги висновки до яких прийшов Верховний Суд в постановах від 04 червня 2020 року в справі № 640/18354/14-ц, від 14 лютого 2018 року в справі № 161/15679/15-ц;
показання свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_4 є належними та допустимими доказами, оскільки свідки підтвердили факт зустрічі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 28 грудня 2017 року та 10 січня 2018 року, а також факт передачі грошових коштів відповідачем позивачу. Тобто, матеріали справи містять докази того, що свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_4 були присутні під час зустрічі позивача та відповідача та особисто бачили факт передачі грошових коштів ОСОБА_2 ОСОБА_1 .
У липні 2022 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, який підписаний представником Кравцовим С. І., в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Відзив на касаційну скаргу мотивовано тим, що:
суди обґрунтовано не взяли до уваги роздруківки переписки позивача та відповідача, оскільки ці докази не містять інформації щодо визнання боргу відповідачем по договорах позики, а відповідна інформація не визнавалась відповідачем в судових засіданнях;
відповідач повністю повернув борг позивачу в 2014 році та ніяких коштів в 2015 та 2016 роках позивачу не повертав.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 28 червня 2022 року: відкрито касаційне провадження у справі № 766/150/21; у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення дії постанови Херсонського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2022 року направлено до Малиновського районного суду м. Одеси копії матеріалів касаційного провадження № 61-74ск22 у справі № 766/150/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики для відновлення втраченого судового провадження.
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 18 травня 2023 року відновлено втрачене судове провадження по цивільній справі № 766/150/21 в частині установленого змісту документів.
04липня 2023 року справу передано судді-доповідачу Крату В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2023 року: клопотання ОСОБА_2, підписане представником Кравцовим С. І., про продовження строку на подання відзиву задоволено; продовжено ОСОБА_2 строк на подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 ; справу призначено до судового розгляду
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 28 червня 2022 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 14 лютого 2018 року у справі № 161/15679/15-ц; від 04 червня 2020 року у справі № 640/18354/14-ц; від 09 листопада 2018 року у справі № 911/3685/17; від 05 червня 2019 року у справі № 905/1562/18; від 13 липня 2020 року у справі № 753/10840/19 та постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі № 6-2891цс16.
Фактичні обставини
Суди встановили, що 15 жовтня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_2 160 000 грн, які останній зобов`язався повернути до 15 березня 2014 року.
07 травня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до якого позивач передав у власність відповідача 20 000 доларів США, які останній зобов`язався повернути до 01 вересня 2014 року.
01 серпня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до якого позивач передав у власність відповідача 5 000 доларів США, які останній зобов`язався повернути до 01 вересня 2014 року.
На підтвердження укладення договорів позики та їх умов та на підтвердження отриманих грошей було складено розписки.
Розписку ОСОБА_2 від 15 жовтня 2013 року ОСОБА_1 власноручно доповнив записами про часткове повернення коштів відповідачем в сумі 1000,00 грн та 3000 грн 28 грудня 2017 року та 10 січня 2018 року відповідно.
Розписка від 07 травня 2014 року доповнена власноручними записами ОСОБА_1 від 28 грудня 2017 року та від 10 січня 2017 року про часткове повернення коштів відповідачем в сумі 100 доларів США та 150 доларів США відповідно.
Розписка від 01 серпня 2014 року доповнена власноручними записами ОСОБА_1 від 28 грудня 2017 року та від 10 січня 2018 року про часткове повернення коштів відповідачем в сумі 100 доларів США та 150 доларів США відповідно.
Позиція Верховного Суду
Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність.
Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16 ц).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).
Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Аналіз частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.
Тлумачення абзацу 1 частини першої статті 1046, абзацу 1 частини першої статті 1049 ЦК України дозволяє стверджувати, що законодавцем не забороняється стягнення боргу за договором позики в іноземній валюті. Більше того, цивільним законодавством покладається обов`язок на позичальника повернути те, що він отримав на підставі договору позики. Це підтверджується використанням таких формулювань: "зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості" (абзац 1 частини першої статті 1046 ЦК України); "позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем)" (абзац 1 частини першої статті 1049 ЦК України).