ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
6 липня 2022 року
м. Київ
справа № 237/1587/18
провадження № 61-8789св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей Мар`їнської районної державної адміністрації Донецької області,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду від 30 березня 2021 року, прийняту колегією у складі суддів: Зайцевої С. А., Пономарьової О. М., Попової С. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей Мар`їнської районної державної адміністрації Донецької області, про позбавлення батьківських прав.
Позов обґрунтовувала тим, що з 1 вересня 2007 року вона перебувала з ОСОБА_2 у шлюбі, який рішенням Мар`їнського районного суду Донецької області від 11 грудня 2013 року розірвано.
У цьому шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_3 .
Зазначала, що відповідач фактично покинув свою дочку, оскільки вихованням та її утриманням не займається, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчанням, підготовкою до самостійного життя, зокрема, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини під час хвороби, не спілкується з дочкою в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, не створює умови для отримання освіти, має заборгованість зі сплати аліментів. Дитина свого біологічного батька не знає, вважає батьком іншу особу. У додаткових витратах відповідач участі не приймає, з 2013 року по час звернення до суду мешкає окремо. Всі питання щодо виховання дитини вирішуються нею одноособово без участі та підтримки відповідача.
З урахуванням зазначеного позивач просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Мар`їнського районного суду Донецької області від 17 грудня 2020 року, ухваленим у складі судді Сенаторова В. А., позов задоволено.
Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав відносно дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Задовольняючи позов та позбавляючи ОСОБА_2 батьківських прав, суд першої інстанції виходив з того, що з 2014 року відповідач не бере участі у вихованні малолітньої дочки, самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків, свідомо ухиляється від виховання та утримання дочки, не виявляє бажання щодо виконання батьківських обов`язків, не проявляє інтересу до внутрішнього світу дитини та його подальшої долі, що свідчить про нехтування покладеними на нього обов`язками з виховання та утримання дитини.
Встановивши зазначене, суд першої інстанції вважав, що відповідач свідомо ухиляється від виконання своїх обов`язків з виховання дочки, що є підставою для позбавлення його батьківських прав.
Постановою Донецького апеляційного суду від 30 березня 2021 року рішення Мар`їнського районного суду Донецької області від 17 грудня 2020 року скасовано з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, дослідивши докази у справі, дав їм оцінку і, з урахуванням вимог статей 12, 81 ЦПК України, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, так як достатніх і допустимих доказів свідомого ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків не надано.
Також судом апеляційної інстанції зазначено, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно застосовувати як виключний і надзвичайний вплив на недобросовісних батьків.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У травні 2021 року ОСОБА_1 подала до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила постанову Донецького апеляційного суду від 30 березня 2021 року скасувати та залишити в силі рішення Мар`їнського районного суду Донецької області від 17 грудня 2020 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, оскільки апеляційний суд не встановив фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, не надав належної оцінки зібраним у справі доказам, що призвело до неправильного вирішення справи.
На думку заявника, залишені поза увагою апеляційного суду і висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 357/17852/15-ц, у постановах Верховного Суду від 3 травня 2018 року у справі № 214/1048/15-ц, від 27 січня 2021 року у справі № 398/4299/17.
Крім того, заявник також вказує на те, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази; необґрунтовано відхилив клопотання заявника про виклик (допит) свідків.
Посилаючись на зазначене, заявник просить про задоволення касаційної скарги.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано з Мар`їнського районного суду Донецької області матеріали цивільної справи № 237/1587/18.
Відповідно до змісту ухвали Верховного Суду від 17 вересня 2021 року, підставами відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 357/17852/15-ц, у постановах Верховного Суду від 3 травня 2018 року у справі № 214/1048/15-ц, від 27 січня 2021 року у справі № 398/4299/17.
Також підставою для відкриття касаційного провадження були і доводи заявника про порушення апеляційним судом норм процесуального права, а саме
недослідження судами зібраних у справі доказів; необґрунтовано відхилив клопотання заявника про виклик (допит) свідків.
Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 1 вересня 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, який рішенням Мар`їнського районного суду Донецької області від 11 грудня 2013 року розірвано.
У цьому шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_3 .
З довідки про склад сім`ї від 5 лютого 2018 року № 366/05/16, наданою Військо-цивільною адміністрацією міста Красногорівка Мар`їнського району Донецької області, суди встановили, що до складу сім`ї ОСОБА_1 входять: дочка ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_5, які проживають у будинку АДРЕСА_1 .
З акта Красногорівської міської ради Донецької області від 2 березня 2015 року судами встановлено, що з грудня 2013 року до 2 березня 2015 року ОСОБА_2 дочку не відвідує, матеріальної допомоги не надає.
Малолітня ОСОБА_3 проживає разом з матір`ю - ОСОБА_1 і у дитини наявне все необхідне для повноцінного виховання та розвитку, що підтверджується актом обстеження матеріально-побутових умов в сім`ї, виданим Мар`їнським районним центром сім`ї дітей та молоді 4 вересня 2014 року.
Відповідно до довідки, наданої Управлінням освіти і науки Департаменту освіти і науки, молоді і спорту територіального відділу освіти, молоді та спорту Шевченківського району Запорізької міської ради від 29 березня 2017 року № 01-09/26, малолітня ОСОБА_3 відвідувала навчання з хореографії, гімнастики, акробатики та займалася у народному ансамблі сучасної хореографії "Фенікс"; з грудня 2015 року зайняття оплачує мати, дитину приводить на зайняття та забирає тільки мати, батька жодного разу не бачили. Під час виступу дитини на фестивалях, концертах та інших виступах і заходах присутня тільки мати дитини, батько участі ні в чому не приймав. Батько ухиляється від виконання батьківських обов`язків, не приймає участі у фізичному вихованні дитини, не цікавиться інтересами та досягненнями дитини, не проявляє турботи та не надає матеріальної підтримки.
З листа Департаменту охорони здоров`я Запорізької міської ради Комунального закладу "Центр первинної медико-санітарної допомоги" № 10 від 18 липня 2017 року № 01-8/1357 суди встановили, що ОСОБА_3 перебувала на обліку в медичному закладі; медичний догляд за дитиною здійснює мати, батько дитини за медичною допомогою стосовно дочки не звертався; до амбулаторії дитину не приводив, станом її здоров`я не цікавився, при відвідуванні дитини вдома присутнім не був.
Заборгованість зі сплати аліментів на 20 лютого 2018 року становить 12 443,84 грн, що підтверджується листом Мар`їнського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 20 лютого 2018 року № 14.41-3097.
11 жовтня 2018 року орган опіки та піклування надав висновок № 01-33/362, в якому зазначив про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Висновок обґрунтований тим, що ОСОБА_2 характеризується позитивно за місцем проживання, сплачує аліменти. За час проживання скарг та нарікань від сусідів та мешканців міста до військово-цивільної адміністрації міста Мар`їнка та села Побєда по факту порушень громадського порядку стосовно громадянина ОСОБА_8 не надходило. До позовної заяви не надано документів, що підтверджують ухилення батька від виконання батьківських обов`язків.
Відповідно до висновку експерта Міхєєвої М. Л. № 2250-2258 від 11 червня 2020 року малолітня ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, біологічного батька не знає і вважає своїм батьком іншого чоловіка, взаємовідносини батьків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не мають відображення на емоційному стані та психічному розвитку дитини.
З довідки-розрахунку Мар`їнського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 13 березня 2018 року № 14.41-5739 судами попередніх інстанцій встановлено, що за період з 29 вересня 2015 року до 1 березня 2018 року ОСОБА_2 сплачено аліментів на суму 25 448,76 грн; заборгованість зі сплати аліментів на 1 березня 2018 рік становить 4 461,34 грн.
З відповіді Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради від 27 червня 2018 року № 01-01-21/1811 суди встановили, що довідка про ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов`язків від 29 березня 2017 року № 01-09/26 скасована.
Також судами з витягу Єдиного державного реєстру досудових розслідувань від 24 вересня 2017 року, виданого Мар`їнським відділом поліції Волноваського відділу поліції Головного управління національної поліції в Донецькій області, встановлено, що відносно ОСОБА_1 розпочато досудове розслідування.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Частиною першою статті 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Стаття 5 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачає, що держави-учасниці поважають відповідальність, права і обов`язки батьків і у відповідних випадках членів розширеної сім`ї чи общини, як це передбачено місцевим звичаєм, опікунів чи інших осіб, що за законом відповідають за дитину, належним чином управляти і керувати дитиною щодо здійснення визнаних цією Конвенцією прав і робити це згідно зі здібностями дитини, що розвиваються.
Відповідно до пунктів 1-3 статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору.
Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Згідно з пунктом 1 статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі, шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 16 липня 2015 року у справі "Мамчур проти України" зазначав, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
В рішенні у справі "Нойлінґер та Шурук проти Швейцарії" Європейський суд з прав людини вказував, що інтерес дитини складається з двох аспектів. З одного боку цей інтерес вимагає, що зв`язки дитини з її сім`єю мають бути збережені, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною. Звідси випливає, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише у виняткових випадках, та що необхідно зробити все, щоб зберегти особисті відносини та, якщо і коли це можливо, "відновити" сім`ю (рішення у справі "Гнахоре проти Франції"). З іншого боку очевидно також, що в інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у здоровому середовищі, та батькам не може бути надано право за статтею 8 Конвенції на вжиття таких заходів, що можуть завдати шкоди здоров`ю та розвитку дитини.
В рішенні у справі "Хант проти України" від 7 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини зазначав, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у справі Olsson v. Sweden (N 2), від 27 листопада 1992 року, Серія A, N 250, ст. 35-36, п. 90), і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.