ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 березня 2023 року
м. Київ
справа № 520/14139/19
провадження № 61-10956св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Київська районна адміністрація Одеської міської ради,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 4 грудня 2019 року, ухвалене у складі судді Салтан Л. В., та постанову Одеського апеляційного суду від 30 квітня 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Князюка О. В., Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Київської районної адміністрації Одеської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2, про визнання дій незаконними та скасування висновку.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що він та ОСОБА_2 є батьками неповнолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У травні 2018 року він звернувся до Київської районної адміністрації Одеської міської ради з заявою про надання висновку про доцільність визначення місця проживання неповнолітньої дочки разом з ним.
Висновком служби у справах дітей Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 2 листопада 2018 року визнано доцільним визначити місце проживання ОСОБА_3 разом з матір`ю - ОСОБА_2 .
На думку позивача, зазначений висновок є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки під час засідання комісія зловживала своїми повноваженнями та здійснювала тиск на дитину. Крім того, вказаний висновок в частині обстеження житлово-побутових умов проживання дитини за місцем реєстрації та проживання ОСОБА_2 не відповідає дійсності.
З урахуванням зазначеного ОСОБА_1 просив визнати протиправними дії служби у справах дітей Київської районної адміністрації Одеської міської ради та скасувати висновок служби у справах дітей Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 2 листопада 2018 року.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 4 грудня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що висновок служби у справах дітей Київської районної адміністрації Одеської міської ради є доказом у цивільній справі про визначення місця проживання дитини, який підлягає оцінці в сукупності з іншими доказами. Суд першої інстанції вважав, що вимога про визнання протиправними дій та скасування висновку служби у справах дітей Київської районної адміністрації Одеської міської ради про визначення місця проживання дитини не може бути самостійним способом захисту, оскільки такий висновок не є обов`язковим для суду, оцінюється судом як один із доказів, не є актом індивідуальної дії, який може бути визнаний неправомірним або скасований судом.
Також судом першої інстанції зазначено, що твердження позивача про те, що службою у справах дітей про винесені оскаржуваного висновку допущені численні порушення, безпідставні, оскільки оскаржуваний висновок не тягне за собою виникнення будь-яких прав чи обов`язків у батьків щодо батьківських прав та визначення місця проживання дитини, він не порушує прав та обов`язків жодного з батьків, а є лише доказом, якому суд при розгляді справи надає оцінку.
Постановою Одеського апеляційного суду від 30 квітня 2020 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 4 грудня 2019 року залишено без змін.
Відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічно і повно з`ясованих обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала
У липні 2020 року ОСОБА_1 подав до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив рішення Київського районного суду м. Одеси від 4 грудня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 30 квітня 2020 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
У касаційній скарзі заявник вказував на те, що суди попередніх інстанцій не встановили фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, не надали належної оцінки зібраним у справі доказам, що призвело до неправильного вирішення справи.
Касаційна скарга також мотивована необхідністю відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 500/6325/17, у постановах Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 640//12186/17-ц, від 5 вересня 2019 року у справі № 158/427/18.
Крім того, на думку заявника, суди не дослідили зібрані у справі докази, що є порушенням норм процесуального права. Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 2 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справ та витребувано з Київського районного суду м. Одеси матеріали цивільної справи № 520/14139/19.
Відповідно до змісту ухвали Верховного Суду від 2 жовтня 2020 року підставами відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про необхідність відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 500/6325/17, у постановах Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 640//12186/17-ц, від 5 вересня 2019 року у справі № 158/427/18.
Також підставою для відкриття касаційного провадження були доводи заявника про порушення норм процесуального права, а саме недослідження судами зібраних у справі доказів, які мають суттєве значення для вирішення справи.
Ухвалою Верховного Суду від 1 березня 2023 справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .
2 листопада 2018 року службою у справах дітей Київської районної адміністрації Одеської міської ради надано висновок № 1742/01-11, яким визнано доцільним визначити місце проживання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з матір`ю - ОСОБА_2 .
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.
Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Частинами четвертою, п`ятою та шостою статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним, обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Аналіз наведеної норми права свідчить про те, що висновок органу опіки та піклування щодо розв`язання спору має рекомендаційний характер та не тягне за собою виникнення будь-яких прав чи обов`язків для суб`єктів відповідних правовідносин і не має обов`язкового характеру. Оскаржувані дії безпосередньо не породжують певні правові наслідки для суб`єктів відповідних правовідносин і не мають обов`язкового характеру.
Такий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 500/6325/17.
Механізм провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, визначає Порядок проведення органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 (далі - Порядок).
Так, відповідно до пункту 72 Положення орган опіки та піклування для розв`язання спору між батьками щодо визначення місця проживання дитини один із батьків подає службі у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини заяву, копію паспорта, довідку з місця реєстрації (проживання), копію свідоцтва про укладення або розірвання шлюбу (у разі наявності), копію свідоцтва про народження дитини, довідку з місця навчання, виховання дитини, довідку про сплату аліментів (у разі наявності).
Судами встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до служби у справах дітей Київської районної адміністрації Одеської міської ради із заявою про надання висновку про доцільність визначення місця проживання неповнолітньої дочки разом з ним, подавши усі необхідні документи, визначені пунктом 72 Порядку.
Вирішуючи справу та відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що оскаржуваний письмовий висновок подається службою у справах дітей виключно щодо розв`язання спору та є одними із доказів у цивільній справі, який має рекомендаційний характер та не може бути самостійним засобом захисту порушеного права. За таких обставин суди попередніх інстанцій вважали позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.