ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
6 липня 2022 року
м. Київ
справа № 219/11228/18
провадження № 61-8485св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Орган опіки та піклування Бахмутської міської ради,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Троян Віра Миколаївна, на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 25 лютого 2021 року, ухвалене у складі судді Дубовика Р. Є., та постанову Донецького апеляційного суду від 27 квітня 2021 року, прийняту колегією у складі суддів: Космачевської Т. В., Канурної О. Д., Мальованого Ю. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2018 ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Орган опіки та піклування Бахмутської міської ради, про позбавлення батьківських прав.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 21 жовтня 1995 року вона перебувала з ОСОБА_2 у шлюбі, який рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 22 березня 2013 року розірвано; після розірвання шлюбу змінила прізвище на дошлюбне - ОСОБА_3 . У цьому шлюбі у них з відповідачем народилось троє дітей, один з яких є повнолітнім, а двоє - неповнолітніми: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 1 лютого 2013 року з ОСОБА_2 на її користь стягнено аліменти на сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі 1/2 частки від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 1 лютого 2013 року, і до досягнення дітьми повноліття.
Відповідач рішення суду не виконує, внаслідок чого на 1 вересня 2018 року виникла заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 82 763,04 грн.
Позивач стверджує, що, починаючи з 2013 року, сини проживають з нею та перебувають на її утриманні. Відповідач протягом тривалого часу, а саме з 2013 року, не цікавиться дітьми, не приймає участі у їх вихованні, не піклується про їх здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, матеріальної допомоги не надає, що, на її думку, свідчить про самоусунення від виконання батьківських обов`язків.
З урахуванням зазначеного позивач просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно синів ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 25 лютого 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дослідив докази у справі, дав їм оцінку і, з урахуванням вимог статей 12, 81 ЦПК України, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, так як достатніх і допустимих доказів свідомого ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків не надано. Також суд першої інстанції вказував на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і підлягає застосуванню виключно в тому випадку, коли змінити поведінку батька у кращу сторону неможливо.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції з урахуванням якнайкращих інтересів дітей, бажання відповідача брати участь у вихованні та спілкуванні з дітьми, з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, з метою соціального захисту прав та інтересів дітей, вважав, що відсутні правові підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України, для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, а саме невиконання батьком батьківських обов`язків, не знайшли свого підтвердження, оскільки ОСОБА_2 має об`єктивні причини, що перешкоджають йому постійно особисто спілкуватися з дітьми та повноцінно брати участь у їх вихованні, оскільки проживання дітей в України та його проживання в іншій державі - Російській Федерації є перешкодою для вільного спілкування з дітьми та повноцінної участі у їх вихованні.
Постановою Донецького апеляційного суду від 27 квітня 2021 року рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 25 лютого 2021 року залишено без змін.
Відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічно і повно з`ясованих обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У травні 2021 року ОСОБА_1 подала до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 25 лютого 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду від 27 квітня 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, оскільки при вирішенні справи суди залишили поза увагою висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23 квітня 2020 року у справі № 420/1075/17, від 6 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 та від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц.
Також заявник вказувала на відсутність у подібних правовідносинах висновку Верховного Суду щодо застосування частини восьмої статті 223 ЦПК України.
Крім того, заявник звертає увагу на порушення судами норм процесуального права, зазначаючи про недослідження судами зібраних у справі доказів, які мають значення для її правильного вирішення.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 6 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі і витребувано з Артемівського міськрайонного суду Донецької області матеріали цивільної справи № 219/11228/18.
Підставами відкриття касаційного провадження у цій справі стали доводи заявника про застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23 квітня 2020 року у справі № 420/1075/17, від 6 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 та від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц.
Також відсутність у подібних правовідносинах висновку Верховного Суду щодо застосування частини восьмої статті 223 ЦПК України.
Підставою відкриття касаційного провадження були і доводи заявника про порушення судами норм процесуального права, а саме недослідження судами зібраних у справі доказів.
Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 21 жовтня 1995 року ОСОБА_8 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, який рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 22 березня 2013 року розірвано.
Після розірвання шлюбу ОСОБА_8 змінила прізвище на дошлюбне - ОСОБА_3 .
У цьому шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_4 та ІНФОРМАЦІЯ_2 - син ОСОБА_5, які після розлучення залишились з матір`ю - ОСОБА_1 .
З довідки територіальної громади м. Бахмут Донецької області суди встановили, що ОСОБА_2 з 5 січня 1993 року проживав та був зареєстрований на АДРЕСА_1 .
Також суди встановили, що рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 1 лютого 2013 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнено аліменти на сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі 1/2 частки від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 1 лютого 2013 року, і до досягнення дітьми повноліття.
Заборгованість зі сплати аліментів за період з 1 лютого 2013 року до 31 серпня 2018 року складає 82 763,04 грн, що підтверджується копією розрахунку заборгованості Бахмутського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 4 вересня 2018 року № 4421.
29 грудня 2018 року орган опіки та піклування Бахмутської міської ради надав висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 посилався на те, що він здійснює грошові перекази на утримання синів, що підтверджується копіями квитанцій, а саме: від 8 грудня 2014 року, від 22 грудня 2014 року, від 19 серпня 2015 року, від 21 вересня 2015 року, від 5 жовтня 2015 року, від 15 жовтня 2015 року, від 3 листопада 2015 року, від 15 грудня 2015 року, від 19 грудня 2015 року, від 31 грудня 2015 року, від 26 січня 2016 року, від 16 лютого 2016 року, від 24 лютого 2016 року, від 23 березня 2016 року, від 31 березня 2016 року, від 15 квітня 2016 року, від 14 травня 2016 року, від 17 липня 2016 року, від 8 вересня 2016 року, від 15 жовтня 2016 року, від 21 грудня 2016 року, від 31 грудня 2016 року та від 26 січня 2017 року.
Оцінивши висновок органу опіки та піклування Бахмутської міської ради від 29 грудня 2018 року № 01/11-815, яким визнано за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно синів ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, суди зазначили, що не погоджуються з висновком органу опіки та піклування, оскільки він є недостатньо обґрунтованим; вказаний висновок не містить однозначних обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування відносно відповідача такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до частин першої, третьої статті 5 Сімейного кодексу України (далі - СК України) держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім`ї. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.
Частиною восьмою статті 7 СК України передбачено, що регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.
Згідно зі статтею 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляється від виконання своїх обов`язків з виховання дитини.
Позбавлення батьківських прав, тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно утримують тощо, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.