ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 260/194/19
адміністративне провадження № К/9901/23089/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Жука А.В.,
суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу №260/194/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби у Закарпатській області про скасування рішення, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2020 року (колегія суддів у складі судді-доповідача Курильця А.Р., суддів - Кушнерика М.П., Мікули О.І.),
УСТАНОВИВ:
І. Історія справи
1. ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області, у якому просив визнати неправомірним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області від 12 лютого 2019 року про відмову йому в оформленні документів щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області прийняти стосовно позивача рішення про оформлення документів щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначав, що є прихильником Партії ісламського відродження Таджикистану (ПІВТ), яка була офіційно зареєстрована і діяла в країні до 2015 року, того ж 2015 року партія була заборонена рішенням влади Таджикистану, а оскільки він допомагав поширювати публікації партії, після заборони діяльності партії у 2015 році, він боїться бути заарештованим і поміщеним у в`язницю, як прихильник Партії ісламського відродження Таджикистану, як це зробила влада з іншими її прихильниками за приписані йому політичні переконання, також за релігійними переконаннями через заборону владою країни вільно сповідувати іслам, справляти обряди, носити відповідний одяг.
3. Позивач вважав, що рішення відповідача створює для нього загрозу повернення до країни громадянської належності де йому загрожує небезпека, а саме позбавлення волі та реальна небезпека бути підданому нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню в порушення статті 3 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, через переслідування збоку органів державної влади за релігійні переконання та приписані політичні погляди.
Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій
4. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року позов задоволено:
- визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області від 12 лютого 2019 року про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов`язано Головне управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області прийняти стосовно ОСОБА_1 рішення про оформлення документів щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
5. Суд першої інстанції установив, що 31 січня 2017 року Державна міграційна служба України своїм рішенням №44-17 відмовила йому у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
6. 20 березня 2017 року позивач звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України, у якому просив скасувати рішення відповідача №44-17, від 31 січня 2017 року, про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов`язати відповідача повторно розглянути його заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
7. 22 жовтня 2018 року рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду у адміністративній справі №807/389/17 у задоволенні позову було відмовлено. Дане рішення позивачем оскаржено не було та набрало законної сили.
8. Однак 23 січня 2019 року позивач повторно звернувся до Головного управління ДМС України у Закарпатській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з посиланням на нові обставини та докази, які раніше не були відомі відповідачу.
9. За результатами розгляду цієї заяви начальником ГУ ДМС України у Закарпатській області винесено наказ №24 від 12 лютого 2019 року з посиланням на статтю 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", яким відмовлено позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з необґрунтованістю заяви.
10. Суд першої інстанції установив, що формальне ставлення з боку відповідача до перевірки усіх обставин, викладених позивачем, матеріалів особової справи та наявної інформації по країні походження, призвело до прийняття неправомірного рішення щодо відмови позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
11. Зокрема, суд зазначив, що відповідач не врахував подані документи через відмінність написання імені та прізвища позивача і зазначених імені та прізвища в листах ПІВТ, а також через відмінності у індексах листів. Таке твердження відповідача, на переконання суду, було упередженим і не доведеним, а докази надані позивачем відхилені із формальних причин, оскільки, при повторному зверненні позивача за захистом в Україні було подано оригінал листа ПІВТ з його основними ідентифікаційними даними.
12. Крім того, суд першої інстанції дослідив декілька офіційних джерел у засобах масової інформації, у яких указано про те, що відбувається переслідування громадян Таджикистану, які були прихильниками Партії ісламського відродження Таджикистану.
13. Суд зазначив, що відповідач не проаналізував інформацію щодо ситуації у Таджикистані та не прийняв до уваги вищезазначені позиції міжнародного суспільства з приводу біженців.
14. З аналізу вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що побоювання позивача про переслідування в країні походження Таджикистан є обґрунтованими, оскільки підкріплені фактичними доказами того, що ці побоювання є реальними, з урахуванням наданих доказів та інформації по країні походження. Ситуація в країні походження у взаємозв`язку з відомостями, заявленими позивачем, є доказом того, що його суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими.
15. З урахуванням викладеного суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
16. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
17. Обґрунтовуючи відсутність підстав для задоволення позовних вимог суд апеляційної інстанції указав, що жодних доказів на підтвердження факту переслідування або отримання погроз з боку органів влади Таджикістану саме щодо нього, позивач суду не надав. Крім того, перебування в списку осіб, що на думку уряду причетні до тероризму, не передбачає в будь-якому випадку як наслідок катування особи.
18. Суд зазначив, що ОСОБА_1 та дружина після прибуття до України 26 серпня 2016 року за бажанням мали можливість звернутися із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, однак до органу міграційної служби за захистом в Україні відразу не звернулися.
19. 02 вересня 2016 року Головним управлінням Державної міграційної служби України у Львівській області відносно ОСОБА_1 було прийнято рішення про примусове повернення із зобов`язанням залишити Україну до 05 вересня 2016 року. Крім цього, заявнику заборонено в`їзд в Україну строком на три роки.
20. Вищевказані факти установлені рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2018 року у справі №807/389/17, яке набрало законної сили.
21. Суд наголосив, що відповідно до частини 22 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що третя безпечна країна - країна, у якій особа перебувала до прибуття в Україну, крім випадків транзитного проїзду через територію такої країни, і могла звернутися з клопотанням про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту.
22. Суд установив, що позивач звертався до органів влади Білорусі з приводу отримання відповідного статусу, проте відкликав свою заяву.
23. Крім того, позивач звернувся до Державної міграційної служби із заявою 28 вересня 2016 року, тобто більше ніж через місяць після прибуття в Україну, однак шукач захисту, який дійсно має побоювання стати жертвою переслідувань і змушений покинути країну громадянської належності якнайшвидше "…звертається за захистом у першій безпечній країні, а не змінює місце перебування".
24. Так, колегія суддів апеляційного суду погодилась з висновком Управління ДМС України в Закарпатській області про те, що позивачем не доведено обґрунтованості побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також щодо загрози його життю, безпеці, чи свободі, в країні походження.
25. За таких обставин суд апеляційної інстанції вважав, що рішення відповідача від 12 лютого 2019 року про відмову в оформленні документів для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, було правомірним, обґрунтованим та таким, що прийняте уповноваженим органом в порядку та спосіб, визначений чинним законодавством України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
26. Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями у вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2020 року та залишити в силі рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року у цій справі.
27. Як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі указує на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
28. Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України указує на неврахування судом апеляційної інстанцій висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду у справах №826/6949/16, №818/1151/15, №640/19723/18, №820/1309/16, №815/2092/17, 806/1123/15.
29. Крім того, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не дослідив інформацію по країні походження, не взяв до уваги дискримінацію мусульман у Таджикистані і побоювання позивача як чоловіка, котрий носить бороду згідно традиційних релігійних звичаїв, відвідує мечеті, справляє намаз, що заборонено владою країни, а тому дійшов помилкового висновку про відсутність обґрунтованих побоювань переслідування за прихильність до ПІВТ.
30. Переконує, що 23 січня 2019 року позивач повторно звернувся до Головного управління ДМС України у Закарпатській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту посилаючись на нові обставини та докази, які раніше не були відомі відповідачу. До заяви було додано оригінали листів, а саме: лист Представництву УВКБ ООН в України від 04 грудня 2017 року №00707/17; лист NEEKA в Україні від04 грудня 2017 року №00717/17, а також оригінал довідки ПІВТ №00442/16 від 02 жовтня 2016 року англійською мовою з перекладом, яка була надіслана органу ДМС під час першого звернення у вигляді копії.
31. Однак відповідач протиправно не урахував зазначених доказів та відмовив в оформленні документів для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку із необґрунтованістю заяви.
32. Вважає, що суд апеляційної інстанції формально підійшов до аналізу матеріалів справи, зокрема протоколів співбесіди, пояснень сторони позивача, викладених у відзиві на позов та відзиві на апеляційну скаргу.
33. З огляду на викладене вважає, що наявні підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
Позиція інших учасників справи
34. 22 квітня 2021 року до касаційного суду надійшов відзив Головного управління ДМС України в Закарпатській області.
35. Суд зазначає, що ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2020 року, якою відкрито касаційне провадження у цій справі, надано десятиденний строк з дня вручення учасникам справи для подання відзиву на касаційну скаргу в письмовій формі, доказів надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи та заперечень щодо поданих заяв та клопотань.
36. Належним чином завірену копію ухвали Верховного Суду про відкриття касаційного провадження відповідачем отримано 21 грудня 2020 року, що підтверджується зворотнім повідомленням, яке надійшло на адресу суду.
37. Відзив здано до поштового відділення 13 квітня 2021 року, тобто з пропуском 10-денного строку установленого ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2020 року.
38. З огляду на викладене, Суд, при вирішенні цієї справи, не бере до уваги доводи, викладені у відзиві Головного управління ДМС України в Закарпатській області.
Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції
39. 10 вересня 2020 року до касаційного суду надійшла скарга ОСОБА_1 .
40. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 вересня 2020 року для розгляду справи №260/194/19 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Жука А.В., суддів - Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.
41. Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2020 року касаційну скаргу позивача залишено без руху.
42. Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2020 року позивачу продовжено строк на усунення недоліків касаційної скарги.
43. Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2020 року поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2020 року у справі №260/194/19 на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, установлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
44. Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2023 року адміністративну справу №260/194/19 призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
45. Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1, громадянин Таджикистану, ІНФОРМАЦІЯ_1, мусульманин за релігійними переконаннями, таджик за національністю, одружений.
46. Разом з дружиною ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, виховує п`ятьох дітей: 2005, 2009, 2011, 2012 та 2018 року народження, які знаходяться в Україні та проживають в пункті тимчасового розміщення біженців (ПТРБ) Закарпатської області.
47. 28 вересня 2016 року позивач звернувся до органу Державної міграційної служби України у Львівській області із заявою про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, яку просив розглянути у зв`язку із обґрунтованими побоюваннями переслідування його і всієї сім`ї органами державної влади Таджикистану через діяльність, яка проявлялася у підтримці Партії Ісламського Відродження Таджикистану (ПІВТ), котра вважається екстремістською і є забороненою владою Таджикистану.
48. В анкеті особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту і згодом під час співбесід з представниками регіональної ДМСУ, позивач зазначив, що основною причиною виїзду із Таджикистану був страх за життя його та сім`ї, оскільки могли постраждати через загальне переслідування державною владою всіх представників та прихильників ПІВТ, а також членів їх сімей, через прихильність та діяльність позивача для ПІВТ, а також через заборону органами влади вільно сповідувати іслам.
49. 31 січня 2017 року Державна міграційна служба України своїм рішенням №44-17 відмовила йому у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
50. 20 березня 2017 року позивач звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України, у якому просив скасувати рішення відповідача №44-17, від 31 січня 2017 року, про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов`язати відповідача повторно розглянути його заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
51. 22 жовтня 2018 року рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду у адміністративній справі №807/389/17 у задоволенні позову було відмовлено (а.с. 60-67). Дане рішення позивачем оскаржено не було та набрало законної сили.
52. 23 січня 2019 року позивач повторно звернувся до Головного управління ДМС України у Закарпатській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з посиланням на нові обставини та докази, які раніше не були відомі відповідачу (а.с. 19-30).
53. До заяви було додано: паспорт закордонний, паспорт внутрішній, свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб, довідка військкомата, копія довідки ПІВТ №00442/16 на англійській мові, лист представництва УВКБ ООН в Україні №00707/17, лист NEEKA в Україні №00708/17, результат перевірки Робочої групи ПІВТ №00717/17 (а.с. 31-40).
54. За результатами розгляду особової справи заявника №2019UZ0001, головним спеціалістом відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Закарпатській області 12 лютого 2019 року складено висновок, яким вважається доцільним прийняти рішення про відмову громадянину Таджикистану, ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з необґрунтованістю заяви (а.с.71-76).
55. На підставі даного Висновку про відмову, начальником ГУ ДМС України у Закарпатській області винесено наказ №24, від 12 лютого 2019 року, з посиланням на статтю 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", яким відмовлено позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з необґрунтованістю заяви (а.с.77).
56. Не погоджуючись із указаним рішенням Головного управління ДМС України в Закарпатській області, ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом.
ІІІ. Позиція Верховного Суду
57. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі установлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
58. Переглянувши оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції у межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі установлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.