Окрема думка
суддів К. М. Пількова, Г. Р. Крет, Л. М. Лобойка
до постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22)
1. Велика Палата Верховного Суду постановою від 05.07.2023 частково задовольнила касаційну скаргу ТОВ "Магазин "Будинок радіо" (далі - Товариство), скасувала постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27.09.2022 та додаткову постанову цього ж суду від 18.10.2022, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.05.2022 про задоволення позову залишила в силі зі зміною його мотивувальної частини в редакції постанови суду касаційної інстанції.
2. Мотивуючи це рішення, Велика Палата Верховного Суду врахувала свої попередні висновки, які стосуються поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України від 06.10.1998 № 161-XIV "Про оренду землі" (далі - Закон № 161-XIV), а також висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - КГС ВС), викладені у підпункті 8.10 постанови від 08.09.2020 у справі № 923/527/19, та виходила з того, що оскільки за частиною шостою статті 33 Закону № 161-XIV договір оренди землі може бути поновлений виключно на тих самих умовах і на той самий строк, то саме протягом цього строку можливе визнання додаткової угоди про його поновлення укладеною і, відповідно, поновлення договору. Якщо ж протягом строку, на який міг бути поновлений договір оренди землі відповідно до частини шостої статті 33 Закону № 161-XIV, додаткова угода не була укладена, договір не був поновлений на цей новий строк і не створив для сторін передбачених частиною шостою статті 33 Закону № 161-XIV передумов для його наступного поновлення по завершенню строку дії.
У зв`язку із цим Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що частина восьма статті 33 Закону № 161-XIV встановлює строк, зі спливом якого право сторони на поновлення договору оренди вважатиметься порушеним у випадку відмови або зволікання іншої сторони з укладенням додаткової угоди.
Натомість ефективно захистити це право шляхом задоволення вимоги про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, суд може лише в межах строку, на який цей договір може бути поновлений.
По завершенні строку, на який міг би бути поновлений договір оренди землі (однак не був поновлений через відмову або зволікання сторони з укладенням додаткової угоди), рішення суду або констатуватиме юридичний факт у минулому (у разі визнання судом укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі зі строком, який сплив на час прийняття судового рішення), або змінюватиме умови договору оренди землі (у разі визнання судом укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі зі строком, який перевищуватиме встановлений у договорі). У першому випадку рішення суду не буде спрямоване на ефективний захист права, у другому - не відповідатиме нормі частини шостої статті 33 Закону № 161-XIV.
3. Беручи до уваги наявність усіх юридичних фактів, необхідних для виникнення в орендаря права на поновлення договору оренди з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону № 161-XIV, та враховуючи, що строк, на який укладений між Товариством та Дніпровською міською радою (далі - Рада) договір оренди земельної ділянки від 20.07.2000 (далі - Договір) міг бути поновлений відповідно до вказаної норми, почав свій перебіг з наступного дня після закінчення строку дії Договору (20.11.2013) та сплине 19.11.2026, Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком судів попередніх інстанцій про наявність порушеного права Товариства, за захистом якого воно звернулось із цим позовом до суду.
4. Разом з тим Велика Палата Верховного Суду не погодилась з висновком суду апеляційної інстанції про необхідність відмовити у задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності, оскільки вважала, що Товариство її не пропустило через триваючий характер правопорушення Ради.
5. Доходячи такого висновку, Велика Палата звернула увагу на те, що закон не містить визначення поняття "триваюче правопорушення", а характер такого правопорушення оцінюється судом у кожному конкретному випадку індивідуально. В окремих випадках специфіка спірних правовідносин та відповідного нормативного регулювання дозволяє дійти висновку про наявність триваючого правопорушення. При цьому Велика Палата послалась на власні висновки, зроблені у постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц та від 02.11.2022 у справі № 922/3166/20, а також висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - КАС ВС), викладені в постанові від 11.04.2018 у справі № 804/401/17.
6. Велика Палата Верховного Суду вказала, що Договір є поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були ним передбачені, в силу положень закону, а саме частин першої - шостої статті 33 Закону № 161-XIV. Однак процедура поновлення Договору, передбачена статтею 33 цього Закону, не була завершена внаслідок невиконання Радою обов`язку щодо укладення у місячний строк відповідної додаткової угоди.
7. Здійснивши аналіз положень Закону № 161-XIV та Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", Велика Палата дійшла висновку про те, що укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди є проміжною стадією між поновленням договору оренди землі в силу закону та здійсненням державної реєстрації права оренди орендарем, а неукладення додаткової угоди до Договору протягом визначеного законодавством строку позбавляє Товариство можливості зареєструвати право оренди землі в Державному реєстрі речових прав (далі - Реєстр).
8. З огляду на викладене, на переконання Великої Палата Верховного Суду, порушення Радою як орендодавцем вимог Закону № 161-XIV щодо укладення додаткової угоди про поновлення Договору є триваючим правопорушенням та позбавляє Товариство як орендаря можливості зареєструвати відповідне речове право.
9. Взявши до уваги те, що Рада після закінчення строку дії Договору, тобто після 19.11.2013, і до моменту звернення Товариства до суду з цим позовом не припинила порушення вимог Закону № 161-XIV щодо обов`язкового укладення додаткової угоди про поновлення Договору, Велика Палата виснувала, що протягом строку, на який Договір міг бути поновлений, орендар не може бути обмежений у праві звернутися до суду з позовом, покликаним усунути його неможливість зареєструвати право оренди в Реєстрі, зокрема і шляхом визнання укладеною додаткової угоди до Договору. Такий позов може бути пред`явлений протягом усього строку дії договору оренди, на який цей договір міг бути поновлений.
Тому, як вважала Велика Палата, орендар (позивач у справі) має право в будь-який час протягом строку, на який Договір міг бути поновлений (тобто до 19.11.2026), з моменту спливу одного місяця після закінчення строку договору оренди, у який орендодавець може надати лист-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди, вимагати укладення з ним додаткової угоди до договору оренди, а позовна давність не пропущена щодо заявленої Товариством вимоги з огляду на триваючий характер правопорушення Ради.
10. Беручи до уваги наведене, Велика Палата Верховного Суду відхилила доводи Ради про те, що позовна давність поширюється на заявлені у цій справі вимоги про визнання укладеною додаткової угоди до Договору.
Водночас Велика Палата вказала, що, задовольняючи позовні вимоги в цій справі, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позовна давність не поширюється на позовну вимогу, однак погодилась з його висновком про необхідність задоволення позову у цій справі з мотивів, викладених у прийнятій постанові суду касаційної інстанції.
11. Підтримуючи висновки Великої Палати Верховного Суду щодо строку, протягом якого можливе поновлення договору оренди землі відповідно до частини шостої статті 33 Закону № 161-XIV, не можемо, однак, погодитись із результатом розгляду справи та її висновками про те, що Товариство не пропустило позовну давність через триваючий характер правопорушення Ради.
Щодо позовної давності (судді К. М. Пільков, Г. Р. Крет, Л. М. Лобойко)
12. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду. Схожі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справах № 369/6892/15-ц та № 469/1203/15-ц.
13. Згідно зі статтею 257 цього Кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
14. Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
15. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
16. Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.
Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Схожі правові висновки Велика Палата Верховного Суду викладала у підпунктах 7.9-7.12 постанови від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 та підпунктах 5.23-5.26 постанови від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17.
17. Частиною першою статті 268 ЦК України визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, а частиною другою цієї статті передбачено, що законом також можуть бути встановлені інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.
18. У пункті 36 постанови від 17.10.2018 у справі № 362/44/17 Велика Палата Верховного Суду вже робила висновок про існування меж застосування позовної давності, які встановлюються прямо (стаття 268 ЦК України) чи опосередковано, тобто з урахуванням сутності заявленої позовної вимоги.
19. Однак вимога про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі не належить до визначеного частиною першою статті 268 ЦК України переліку вимог, на які не поширюється позовна давність. Норми інших законів, зокрема Закону № 161-XIV, та сутність цієї вимоги також не виключають застосування до неї положень ЦК України про позовну давність.
20. Слід погодитись з висновками Великої Палати про те, що закон не містить визначення поняття "триваюче правопорушення", а також з тим, що в окремих випадках специфіка спірних правовідносин та відповідного нормативного регулювання дозволяє дійти висновку про наявність правопорушення, що триває. Наприклад, у постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц Велика Палата Верховного Суду підтримала численні висновки КГС ВС про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
21. Разом з тим в описаному вище випадку специфіка визначення початку перебігу позовної давності полягає не у самій тривалості порушення грошового зобов`язання в часі, а у тому, що кожен день засвідчується невиконання боржником такого зобов`язання, у зв`язку з чим кредитор набуває право здійснити нарахування передбачених статтею 625 ЦК України сум за новий період.