ОКРЕМА ДУМКА
суддів Ткача І. В., Пількова К. М.
до ухвали Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2023 у справі № 160/6949/20 (провадження № 11-88апп23)
Щодо обґрунтування необхідності відступу від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 686/23445/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 25.05.2023 передав справу № 160/6949/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частин четвертої, п`ятої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Зокрема, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 25.05.2023 передав справу № 160/6949/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 686/23445/17 про те, що спір внаслідок визнання прийнятого Верховною Радою України неконституційного акта (закону), чим позивачу було завдано майнової шкоди у вигляді недоотриманої заробітної плати, повинен розглядатись за правилами адміністративного судочинства.
Обґрунтовуючи необхідність відступу від вказаного вище висновку, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що частина п`ята статті 21 КАС України імперативно встановлює, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
У цій справі, як і у справі № 686/23445/17 (яку Велика Палата Верховного Суду віднесла до адміністративних справ), позивач (особа, яка проходить/проходила публічну службу) ставить перед судом виключно вимогу про відшкодування шкоди у виді упущеної вигоди. Тобто, спірне питання не стосувалось вирішення публічного-правового спору щодо протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень або іншого порушення прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимог про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, як того вимагає частина п`ята статті 21 КАС України.
До того ж, як вбачається з кола учасників цієї справи, відповідачем у ній ОСОБА_1 визначив саме державу Україна, хоча і в особі органу прокуратури, в якій він працював. Тобто, саме з державою у позивача виник спір щодо компенсаційної виплати на його користь суми упущеної вигоди, яку було завдано актом нормотворчості.
Тож, цей спір (як і спори цієї категорії загалом) стосувались виключно так званої сатисфакції від держави, за заподіяння особі шкоди, прийняттям визнаного у подальшому неконституційним нормативного акта, а тому, на переконання колегії суддів, не належить до спорів щодо проходження позивачем публічної служби, адже про протиправну поведінку органу прокуратури (як роботодавця ОСОБА_1) у справі не йдеться.
Тому, за наведених умов колегія суддів переконана, що цей спір належить до спорів цивільної юрисдикції, а Велика Палата Верховного Суду має переглянути раніше висловлену правову позицію з цього питання й відступити від своїх попередніх висновків про протилежне.
Щодо мотивів Великої Палати Верховного Суду, викладених в ухвалі від 13.07.2023 у справі № 160/6949/20
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 13.07.2023 у справі № 160/6949/20 повернула вказану справу до Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду для розгляду.
У мотивування відсутності підстав для відступу від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 686/23445/17, зокрема, тим, що наразі висновок щодо предметної юрисдикції справ за позовом про відшкодування шкоди (збитків) у вигляді неотриманої заробітної плати (інших видів винагороди) при проходженні публічної служби, завданої неконституційним актом, послідовно застосовується у практиці адміністративних судів.
Відповідно до частини шостої статті 346 КАС України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, крім випадків, якщо:
1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної юрисдикції;
2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах;
3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.
Посилаючись на частину шосту статті 346 КАС України Велика Палата Верховного Суду зазначила, що скаржник не наводить доводу, що суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи № 160/6949/20 порушили правила предметної юрисдикції. Беручи до уваги, що Велика Палата Верховного Суду чітко визначилась, зокрема, в постанові від 05.06.2019 (справа № 686/23445/17) щодо предметної юрисдикції справ, спір в яких стосується права особи на отримання винагороди (заробітної плати, інших видів винагороди) за виконання обов`язків публічної служби з підстав визнання неконституційним закону (положень закону), яким (якими) таке право було нівельовано (обмежено), питання предметної юрисдикції справи № 160/6949/20 не може бути підставою для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.