Постанова
Іменем України
27 липня 2023 року
м. Київ
справа № 568/499/16
провадження № 61-11744св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Прокуратура Львівської області, Головне управління Національної поліції Львівської області, Державна казначейська служба України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Львівської обласної прокуратури на рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 08 листопада
2021 року в складі судді Троцюк В. О. та постанову Рівненського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року в складі колегії суддів: Боймиструк С. В., Гордійчук С. О., Шимків С. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог позовної заяви
У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Прокуратури Львівської області, Головного управління Національної поліції Львівської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування.
Позовна заява мотивована тим, що починаючи з 03 вересня 2011 року ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством (майже п`ять років безпідставного кримінального переслідування). Проте 05 травня 2016 року Буський районний суд Львівської області постановив виправдувальний вирок, який набрав законної сили, відповідно до якого ОСОБА_1 визнано невинним та виправдано за пред`явленим обвинуваченням за частиною третьою статті 364, частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України (далі - КК України) у зв`язку з недоведеністю його вини
у вчиненні цих злочинів.
У зв`язку з незаконним кримінальним переслідуванням (з 03 вересня 2011 року до 05 травня 2016 року) позивачу спричинено моральну шкоду, яка полягає в тому, що він пережив значних і тривалих в часі душевних страждань. Протягом майже п`яти років кримінального переслідування були порушені нормальні життєві зв`язки ОСОБА_1, він був позбавлений можливості працювати в органах внутрішніх справ та матеріально забезпечувати свою сім`ю, також був змушений систематично з`являтись для проведення слідчих дій, неодноразових допитів, очних ставок, пред`явлення обвинувачення, відносно нього були порушені кримінальні справи, проводився обшук транспортного засобу, до справи як речовий доказ приєднано його мобільний телефон, позивач відвідував судові засідання та доводив невинуватість у суді, відчув негативний осуд з боку громадськості, знайомих та друзів.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просив стягнути з Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку на його користь 2 000 000 грн в якості відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Радивилівського районного суду Рівненської області
від 08 листопада 2021 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання у безспірному порядку коштів з єдиного казначейського рахунку Державною казначейською службою України на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду в розмірі 312 000 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що виправдувальним вироком, який набрав законної сили, ОСОБА_1 визнаний невинним у пред`явленому обвинуваченні та виправданий у зв`язку із недоведеністю його вини. Позивач має право на відшкодування моральної шкоди, завданої йому внаслідок незаконного притягнення як обвинуваченого. Моральна шкода, що заподіяна ОСОБА_1 полягає в тому, що незаконним кримінальним переслідуванням, починаючи з 27 грудня 2011 року (з моменту притягнення його як обвинуваченого) і до 05 травня 2016 року (дати ухвалення виправдувального вироку) позивачу спричинено моральну шкоду, яка полягає в тому, що він пережив значних і тривалих в часі душевних страждань. Протягом 52 місяців та 8 днів кримінального переслідування до позивача було застосовано запобіжний захід у виді підписки про невиїзд, який обмежував його право на вільне пересування. Протягом зазначеного часу ОСОБА_1 змушений систематично з`являтись для проведення слідчих дій, у його помешканні та транспортному засобі проведено обшук. Тривалий проміжок часу позивач був змушений неодноразово відвідувати судові засідання, що безперечно порушило його нормальні життєві зв`язки через неможливість продовження активного громадського життя, а також погіршилися стосунки з оточуючими людьми. Притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності негативно позначилось на його сім`ї, його неповнолітня дочка посеред навчального року змушена була змінити навчальний заклад. У зв`язку з притягненням до кримінального відповідальності позивача звільнено з органів внутрішніх справ, на попередній посаді не поновлено у зв`язку з ліквідацією відповідної установи.
Виходячи з мінімального розміру заробітної плати на час ухвалення
рішення судом, розмір відшкодування моральної шкоди повинен бути відшкодований у розмірі 312 000 грн (52 місяці х 6 000 грн). При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд врахував характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках тощо. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він
є гарантованим мінімумом. Стягнення з Державного бюджету України повинно відбуватись на користь позивача через Державну казначейську службу України.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року апеляційні скарги Державної казначейської служби України та Львівської обласної прокуратури задоволено частково.
Рішення Радивилівського районного суду Рівненської області
від 08 листопада 2021 року змінено, виклавши абзац другий резолютивної частини рішення в такій редакції: "Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 312 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".
У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачу завдана моральна шкода, яка полягає у порушенні його конституційних прав, переживаннях через незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, порушення у зв`язку з цим нормальних життєвих зв`язків, вимушених змінах в організації його життя. Крім цього, сам факт незаконного притягнення позивача до кримінальної відповідальності та перебування його 52 місяці 8 днів під слідством та судом унеможливив продовження активного громадського життя, що призвело до порушення зв`язків з оточуючими людьми, та змусило його докладати додаткових зусиль для поновлення вказаних зв`язків. Розмір моральної шкоди в ході судового розгляду був належним чином проаналізований, співставлений з обставинами справи та відповідає мінімально можливому за законом. Суд першої інстанції розглянув справу з дотриманням правил територіальної юрисдикції (підсудності).
Водночас слід враховувати, що відповідачем у такій категорії справ, а саме
у справі, що переглядається, є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення (списання), оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача у разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не в резолютивній частині рішення. Апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції вірно зазначив в резолютивній частині про стягнення коштів з Державного бюджету України, проте зайво вдався до надмірної регламентації дій Державної казначейської служби України на користь позивача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі Львівська обласна прокуратура, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Радивилівського районного суду Рівненської області
від 08 листопада 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду
від 27 жовтня 2022 року, ухвалити нове судове рішення про відмову
в задоволенні позову.
Рух справи в суді касаційної інстанції
23 листопада 2022 року Львівська обласна прокуратура надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 08 листопада
2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 27 жовтня
2022 року.
Верховний Суд ухвалою від 07 грудня 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Львівської обласної прокуратури
на рішення Радивилівського районного суду Рівненської області
від 08 листопада 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду
від 27 жовтня 2022 року.
Справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скарга
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень Львівська обласна прокуратура посилається на пункти 1, 4 частини другої
статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вважає, що суди не врахували висновків щодо застосування норм права
у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палата Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц,
від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15, від 15 грудня 2020 року
у справі № 752/17832/14-ц; Верховного Суду від 28 листопада 2018 року
у справі № 214/6982/13-ц, від 04 лютого 2019 року у справі
№ 752/19717/15-ц, від 06 березня 2019 року у справі № 161/10842/15,
від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, від 22 квітня 2019 року
у справі № 236/893/17, від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19,
від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19, від 29 вересня 2021 року
у справі № 161/10816/20, від 17 листопада 2021 року у справі
№ 755/5684/18-ц, від 18 травня 2022 року у справі № 522/2493/18,
від 31 жовтня 2022 року у справі № 461/2891/21; Верховного Суду України від 24 квітня 2017 року у справі № 760/23169/14 (№ 6-2885цс16). Вказує, що оскаржувані судові рішення ухвалено з порушенням правил територіальної юрисдикції. Зазначає, що суди необґрунтовано відхилили клопотання заявника щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме щодо порушення правил територіальної юрисдикції.
Касаційна скарга мотивована тим, що належним судом першої інстанції у спірних правовідносинах мав бути Буський районний суд Львівської області, а не Радивилівський районний суд Рівненської області. Якщо позивача визнано невинним у вчиненні пред`явлених злочинів, вказане
не свідчить про незаконність притягнення його до кримінальної відповідальності та не тягне за собою права на відшкодування шкоди
в порядку статті 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду".
Судом першої інстанції не враховано, що позивач повинен обґрунтувати об`єктивними, належними і допустимими доказами підтвердження факту заподіяння моральних чи фізичних страждань, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі він оцінює заподіяну шкоду та з чого при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення справи. В матеріалах справи відсутні об`єктивні докази того, що завдані позивачу душевні та психічні страждання прямо свідчать про погіршення стану його здоров`я, порушення стосунків з оточуючими людьми, а також суттєве обмеження прав та можливостей, які потребують додаткових матеріальних затрат. Розмір відшкодування, визначений судом,
є необґрунтованим і безпідставним. Позивач не довів належними та допустимими доказами завдання йому моральної шкоди, такі докази
в матеріалах справи відсутні. Суди не врахували того факту, що слідчі дії відносно позивача зупинялись.
Позиції інших учасників
Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Фактичні обставини, встановлені судами
Суди встановили, що 05 травня 2016 року Буським районним судом Львівської області був ухвалений виправдувальний вирок, згідно з яким ОСОБА_1 визнаний невинним у пред`явленому обвинуваченні за частиною третьою статті 364, частиною третьою статті 368, частиною другою статті 342 КК України та виправданий у зв`язку з недоведеністю його вини. Вказаний вирок набрав законної сили 25 травня 2016 року.
ОСОБА_1 перебував під слідством та судом 52 місяці 8 днів
з 27 грудня 2011 року (з моменту притягнення його як обвинуваченого)
і до 05 травня 2016 року (ухвалення виправдувального вироку). 27 грудня 2011 року відносно ОСОБА_1 обрано запобіжний захід - підписку про невиїзд. Проводилось ряд слідчих дій, які обмежували конституційні права позивача на свободу, особисту недоторканність, власність.
Суди також встановили, що протягом зазначеного часу ОСОБА_1 змушений був систематично з`являтись для проведення слідчих дій, у його помешканні та транспортному засобі проведено обшук. Тривалий проміжок часу позивач був змушений неодноразово відвідувати судові засідання, що безперечно порушило його нормальні життєві зв`язки через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми. Притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності негативно позначилось на його сім`ї, його неповнолітня дочка ОСОБА_2 посеред навчального року змушена була змінити навчальний заклад. У зв`язку з притягненням ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності його було звільнено з органів внутрішніх справ. На попередній посаді позивача не було поновлено, в зв`язку з ліквідацією відповідної установи.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція),
а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені
в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд при вирішенні касаційної скарги, та застосовані норми права
Відповідно до частини п`ятої статті 9, частини шостої
статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, частини п`ятої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.
Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено у статтях 56, 62 Конституції України,
статтях 1167, 1176 ЦК України.
Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Відповідно до частин першої, другої та сьомої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу,
що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю
органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Згідно з пунктом 1 частини першої та частини другої статті 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду (частина друга статті 1 указаного Закону).
Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених
цим Законом, виникає, у тому числі, у випадках постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої
статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють
оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду").
Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24 липня 2023 року у справі № 766/5551/17.
Згідно з пунктом 5 статті 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.
За змістом статті 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
У частинах четвертій та п`ятій статті 4 указаного Закону визначено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин
з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" розмір моральної шкоди визначається
з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Отже, законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством і судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Наведене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування
є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, ураховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих
і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості
і справедливості.
Разом із цим, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.
Подібні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц,
від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 та Верховного Суду
від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19, від 23 вересня 2021 року у справі № 295/13971/20, від 29 вересня 2021 року у справі № 607/16567/20.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, судами встановлено, що вироком Буського районного суду Львівської області від 05 травня
2016 року, який набрав законної сили, ОСОБА_1 визнано невинним
у пред`явленому обвинуваченні за частиною третьою статті 364, частиною третьою статті 368, частиною другою статті 342 КК України та виправдано
у зв`язку з недоведеністю його вини.
Таким чином, суди на підставі правильно встановлених фактичних обставин справи та належної оцінки поданих сторонами доказів та їх доводів, зробили вірний висновок про наявність у позивача права на відшкодування моральної шкоди внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності відповідно до вимог Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".
Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством і судом судом 52 місяці 8 днів, відтак уважав, що мінімальний розмір відшкодування не може бути меншим 312 000 грн (52 місяці х 6 000 грн - розмір мінімальної заробітної плати на час ухвалення рішення судом першої інстанції).
При цьому суди врахували, що протягом 52 місяців та 8 днів кримінального переслідування були порушені нормальні життєві зв`язки позивача, до нього застосовано запобіжний захід у виді підписки про невиїзд, який обмежував його право на вільне пересування. Протягом зазначеного часу
ОСОБА_1 змушений систематично з`являтись для проведення слідчих дій, у його помешканні та транспортному засобі проведено обшук. Тривалий проміжок часу позивач був змушений неодноразово відвідувати судові засідання, що безперечно порушило його нормальні життєві зв`язки через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми. Притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності негативно позначилось на його сім`ї, його неповнолітня дочка посеред навчального року змушена була змінити навчальний заклад. У зв`язку з притягненням до кримінального відповідальності позивача звільнено з органів внутрішніх справ, на попередній посаді не поновлено у зв`язку з ліквідацією відповідної установи.
При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, врахував характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках тощо. Розмір моральної шкоди був належним чином проаналізований судами, співставлений з обставинами справи та відповідає мінімально можливому за законом.
Доводи касаційних скарг про недоведеність позивачем факту завдання йому моральної шкоди на увагу не заслуговують, оскільки спростовуються вищевказаними встановленими судами обставинами та оціненими судами доказами у їх сукупності та взаємозв`язку.
Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває
і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що
у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема. і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі
№ 5023/10655/11, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц,
від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду (постанова Великої Палати Верховного Суду
від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17).
Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.