Постанова
Іменем України
26 липня 2023 року
м. Київ
справа № 505/269/17
провадження № 61-1572св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Держава Україна в особі Одеської обласної прокуратури, Державна казначейська служба України
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_1, Державної казначейської служби України на рішення Балтського районного суду Одеської області від 14 лютого 2022 року у складі судді Мясківської І. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому, з урахуванням збільшених вимог, просив стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на свою користь 11 914 560,00 грн моральної шкоди, 25 000,00 грн витрат за надання правової допомоги у кримінальній справі, а також 580,00 грн витрат, пов`язаних із розглядом справи, та 2 918,37 грн, сплачених на придбання бензину.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що 12 лютого 2009 року відносно нього, як оперуповноваженого сектору карного розшуку Котовського МВ ГУ МВС України в Одеській області, прокурор Котовської міжрайонної прокуратури Одеської області порушив три кримінальні справи, які об`єднані в одне провадження № 75200900011 за ознаками злочину, передбаченого частиною першої статті 396, частиною третьою статті 364 КК України.
Наказом начальника УМВС України в Одеській області від 06 травня 2009 року № 179 о/с він був звільнений із займаної посади у запас Збройних Сил за пунктом 66 (дискредитація) на підставі наказу ГУ МВС від 17 квітня 2009 року № 388.
Кримінальну справу неодноразово розглядали суди та 26 березня 2015 року ухвалою апеляційного суду Одеської області її направлено Котовському міжрайонному прокурору Одеської області для проведення додаткового розслідування, за результатами якого 26 грудня 2016 року винесено постанову про закриття кримінального провадження від 07 травня 2015 року № 4201560000000264 за частиною другою статті 364 КК України, у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.
Посилаючись на те, що йому завдано моральної шкоди, яка полягає у незаконному порушенні стосовно нього трьох кримінальних справ, пред`явлення обвинувачення, обрання запобіжного заходу - підписки про невиїзд, перебування під слідством та судом протягом 95 місяців, відсторонення від виконання службових обов`язків, просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 14 лютого 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнено з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 650 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, 25 000,00 грн - витрати, що пов`язані з наданням професійної правничої допомоги, а також 184,80 грн - кошти, сплачені за банківські послуги.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Враховуючи тривалий час перебування позивача під слідством та порушення його звичного укладу життя, обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди в порядку статті 1176 ЦК України та Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд виходив із мінімального розміру заробітної плати, установленої законодавством на момент розгляду справи, врахувавши час перебування ОСОБА_1 під слідством та судом (94 місяці 15 днів).
Короткий зміст постанови апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Балтського районного суду Одеської області від 14 лютого 2022 року в частині стягнення судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, змінено.
Стягнено з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1, витрати, що пов`язані з розглядом справи, в розмірі 580,00 грн.
У решті рішення суду залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції, вважав його законним та обґрунтованим, змінивши його лише в частині розподілу судових витрат з огляду на відсутність доказів на підтвердження понесених витрат в розмірі, заявлених позивачем, пов`язаних із розглядом кримінальної справи.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
27 січня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кресюн В. А. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Балтського районного суду Одеської області від 14 лютого 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року, повний текст якої складено 06 січня 2023 року. Просив скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року в справі № 755/13879/16-ц, від 31 жовтня 2018 року в справі № 383/596/15-ц, від 20 вересня 2018 року в справі № 686/23731/15-ц та постанові Верховного Суду від 17 серпня 2022 року в справі № 151/260/21(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також, касаційна скарга містить посилання на порушення судами норм процесуального права, а саме суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
02 лютого 2023 року Державна казначейська служба України звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення, ухвалити нове рішення про відмову у позові.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 214/6982/13-ц, від 25 серпня 2020 року в справі № 372/3192/18, від 06 червня 2019 року в справі № 199/6713/14-ц, від 29 серпня 2018 року в справі № 686/16161/16-ц, від 04 липня 2018 року в справі № 641/2328/17, від 23 січня 2019 року в справі № 308/1990/16-ц, від 23 січня 2019 року в справі № 638/1413/17 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 червня 2020 року в справі № 462/6473/16-ц, від 19 червня 2018 року в справі № 910/23967/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подали касаційні скарги
Касаційні скарги аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні справи.
ОСОБА_1 у касаційній скарзі посилається на те, що суди не надали правової оцінки наданим доказам щодо завданої моральної шкоди саме на суму 11 914 560 грн, а стягнутий судами розмір морального відшкодування не відповідає характеру і обсягу страждань, яких він зазнав, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступеню зниження престижу, репутації, часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану, і самої можливості такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
Державна казначейська служба України у своїй касаційній скарзі посилається на те, щовідсутній один із обов`язкових елементів складу цивільного правопорушення - факт наявності рішення щодо незаконності дій чи бездіяльності відповідачів, без якого державний орган неможливо притягнути до відповідальності та зобов`язати відшкодувати шкоду.
Крім того, суд першої необґрунтовано завищив суму відшкодування моральної шкоди, а суд апеляційної інстанції залишив таке рішення без змін.
Також зазначає, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення.
Доводи інших учасників справи
Представник ОСОБА_1 - адвокат Кресюн В. А. подав відзив на касаційну скаргу Державної казначейської служби України, в якому просить залишити її без задоволення та наполягає на задоволенні своєї касаційної скарги з мотивів, викладених у ній.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалами Верховного Суду від 16 лютого та 16 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у даній справі за касаційними скаргами ОСОБА_1 та Державної казначейської служби України на рішення Балтського районного суду Одеської області від 14 лютого 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року.
Витребувано з Балтського районного суду Одеської області цивільну справу № 505/269/17 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Одеської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Зупинено виконання рішення Балтського районного суду Одеської області від 14 лютого 2022 року та постанови Одеського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року до закінчення касаційного провадження.
Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2023 року справу № 505/269/17 призначено до судового розгляду.
Обставини справи, які встановили суди
Суди встановили, що 12 лютого 2009 року Котовська міжрайонна прокуратура Одеської області порушила кримінальну справу № 75200900011 відносно оперуповноваженого сектору карного розшуку Котовського МВ ГУ МВС України в Одеській області ОСОБА_1 та 21 квітня 2009 року - кримінальну справу № 75200900023 за частиною третьою статті 364 КК України.
25 серпня 2009 року Котовська міжрайонна прокуратура Одеської області порушила відносно нього ще одну кримінальну справу № 75200900045 за частиною першою статті 396 КК України.
Усі кримінальні справи були об`єднані в одне провадження з присвоєнням об`єднаній справі № 75200900011 і 25 серпня 2009 року ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення у скоєнні злочинів, передбачених частиною третьою статті 364 і частиною першою статті 396 КК України, а також обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.
Вироком Котовського міськрайсуду Одеської області від 20 травня 2013 року ОСОБА_1 був визнаний винним у скоєні злочинів, передбачених частиною третьою статті 364 та частиною першою статті 396 КК України, та йому призначено покарання у вигляді 5 років позбавлення волі з позбавленням права займати посади в органах влади та правоохоронних органах строком на 2 роки, з застосуванням умов статті 75 КК України, його звільнено від відбування покарання на 1 рік.
Ухвалою від 29 травня 2014 року апеляційний суд Одеської області скасував вирок Котовського міськрайсуду Одеської області від 20 травня 2013 року, справу направив на новий судовий розгляд до того ж суду у іншому складі суду.
01 грудня 2014 року Котовська міжрайонна прокуратура Одеської області змінила відносно позивача обвинувачення і його дії кваліфіковано за частиною першою статті 365 та частиною першою статті 396 КК України.
Вироком Котовського міськрайсуду Одеської області від 26 грудня 2014 року він був визнаний винним у скоєні злочинів, передбачених частиною першою статті 365 та частиною першою статті 396 КК України та призначено покарання у вигляді 3 років позбавлення волі з позбавленням права займати посади в органах влади та правоохоронних органах строком на 2 роки. На підставі частини п`ятої статті 74 КК України ОСОБА_1 був звільнений від відбуття покарання у зв`язку зі спливом строку давності, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 49 КК України, запобіжний захід скасовано. Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 26 березня 2015 року вирок Котовського міськрайсуду Одеської області від 26 грудня 2014 року скасовано, справу направлено до Котовської міжрайонної прокуратури Одеської області для проведення додаткового слідства.
Кримінальна справа надійшла до другого слідчого відділу прокуратури Одеської області та 07 травня 2015 року внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015160000000264 за частиною другою статті 364 КК України.
26 грудня 2016 року прокурор відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури Одеської області виніс постанову про закриття кримінального провадження № 42015160000000264 за частиною другою статті 364 КК України відносно ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю його діях складу кримінального правопорушення.
Обґрунтовуючи підстави позову, ОСОБА_1 посилався на те, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності йому заподіяно моральну шкоду, право на відшкодування якої він набув у зв`язку з закриттям кримінального провадження.
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій є посилання заявників на:
- неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року в справі № 755/13879/16-ц, від 31 жовтня 2018 року в справі № 383/596/15-ц, від 20 вересня 2018 року в справі № 686/23731/15-ц та постанові Верховного Суду від 17 серпня 2022 року в справі № 151/260/21(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); порушення судами норм процесуального права, а саме суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України);
- неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 214/6982/13-ц, від 25 серпня 2020 року в справі № 372/3192/18, від 06 червня 2019 року в справі № 199/6713/14-ц, від 29 серпня 2018 року в справі № 686/16161/16-ц, від 04 липня 2018 року в справі № 641/2328/17, від 23 січня 2019 року в справі № 308/1990/16-ц, від 23 січня 2019 року в справі № 638/1413/17 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 червня 2020 року в справі № 462/6473/16-ц, від 19 червня 2018 року в справі № 910/23967/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).