Постанова
Іменем України
26 липня 2023 року
м. Київ
справа № 489/8453/21
провадження № 61-7307св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Кушнірової Т. Б., Лівінського І. В., Тищук Н. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця") про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середньої заробітної плати за період відсторонення.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з АТ "Укрзалізниця" та працює на посаді диспетчера маневрового залізничної станції Миколаїв-Вантажний у виробничому підрозділі "Дирекція залізничних перевезень з організації взаємодії портів та припортових станцій" регіональної філії "Одеська залізниця" АТ "Укрзалізниця".
13 грудня 2021 року згідно наказу АТ "Українська залізниця" № ДН5-01/238 ОСОБА_1 відсторонено з 14 грудня 2021 року від роботи без збереження заробітної плати з підстав відсутності щеплення від COVID-19. Жодних попереджень про можливе відсторонення він не отримував.
Зазначає, що у зв`язку з виданням АТ "Українська залізниця" вказаного наказу порушується його конституційне право на працю з відповідною оплатою, а тому вважає його незаконним та просить такий скасувати, зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу (період відсторонення від роботи) з 14 грудня 2021 року до часу фактичного виконання судового рішення.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 07 вересня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано незаконним та скасовано наказ № ДН5-01/238 від 13 грудня 2021 року про відсторонення від роботи з 14 грудня 2021 року ОСОБА_1 (таб. № 0257) диспетчера маневрового залізничної станції Миколаїв-Вантажний.
Зобов`язано АТ "Українська залізниця" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, з 14 грудня 2021 року по день фактичного допущення до роботи, яким є 01 березня 2022 року.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення в частині скасування наказу та присудження виплати заробітної плати за один місяць допущено до негайного виконання.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що АТ "Українська залізниця" не надало доказів повідомлення позивача про виникнення у нього обов`язку пройти щеплення від COVID-19 та надання розумного строку для проходження медичного огляду та отримання щеплення чи документу про протипоказання.
Також АТ "Українська залізниця" не надало доказів того, що роботодавцем при відстороненні позивача від роботи дотримано вимоги частини шостої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" в частині отримання письмового лікарського підтвердження про відмову від обов`язкового профілактичного щеплення чи акту, складеного у присутності свідків, в разі відмови дати таке підтвердження.
В наказі від 13 грудня 2021 року №ДН5-01/238 про відсторонення ОСОБА_1 від роботи, не зазначено конкретної підстави відсторонення від роботи (ухилення чи відмова).
Акт від 13 грудня 2021 року № 908/ТВ, на підставі якого відповідач виніс оскаржуваний наказ про відсторонення, сам по собі не створює жодних юридичних наслідків та не засвідчує юридичного факту відмови чи ухилення позивача від обов`язкового профілактичного щеплення, оскільки не відповідає частини шостої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб".
Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що винесення відповідачем оскаржуваного наказу лише на підставі акту від 13 грудня 2021 року № 908/ТВ, є порушенням вимог частин другої та шостої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", відсторонивши позивача від роботи з порушенням вимог законодавства, відповідач порушив законне право позивача на працю.
Покладаючи обов`язок на відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, суд виходив з того, що строк вимушеного прогулу слід рахувати з дати відсторонення, з 14 грудня 2021 року по день фактичного допущення до роботи, яким є 01 березня 2022 року.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, АТ "Українська залізниця" оскаржило його в апеляційному порядку.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року апеляційну скаргу АТ "Українська залізниця" задоволено.
Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 07 вересня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
В позові ОСОБА_1 до АТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" АТ "Українська залізниця" про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середньої заробітної плати за період відсторонення, відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що характер виконуваної позивачем роботи диспетчера маневровим залізничної станції Миколаїв - Вантажний, передбачає велику кількість соціальних контактів на робочому місці, по колу функціональних обов`язків, щодня проводить інструктаж з охорони праці з іншими працівниками. Під час інструктажів у його кабінеті знаходиться близько 15 -20 осіб. Форма організації праці ОСОБА_1 позбавляє його можливості працювати дистанційно (стаття 60-2 КЗпП України) чи надомно (статті 60-1 КЗпП України). Разом з позивачем у робочому кабінеті перебувають й інші працівники, з якими він протягом дня постійно контактує, що підвищує ризик інфікування коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяння його подальшому поширенню, тому відсутність вакцинації у позивача проти COVID-19 підвищувала ризик захворюваності оточуючих. Об`єктивно оцінюючи загрозу, яку потенційно може нести невакцинований працівник, АТ "Укрзалізниця" правомірно було змушено ухвалити рішення про відсторонення позивача від роботи, що відповідає загальновизнаному пріоритету захисту здоров`я суспільства від серйозних загроз, пов`язаних із поширенням на території України COVID-19.
З огляду на те, що за позивачем на період відсторонення зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, нарахування заробітної плати відновляється одразу після усунення позивачем причин, що зумовили його відсторонення від роботи та після його допуску до роботи (виконання робіт), отже, суд першої інстанції не встановив порушення права позивача на працю, передбачене у статті 43 Конституції України.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
09 травня 2023 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Миколаївського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року.
В касаційній скарзі заявник просить суд скасувати оскаржену постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржена постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу від 21 червня 2023 року АТ "Укрзалізниця" просить суд касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, оскаржену постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
13 червня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі наказу № 256/ОС від 01 червня 2018 року працює на посаді диспетчера маневрового залізничної станції Миколаїв-Вантажний у виробничому підрозділі "Дирекція залізничних перевезень з організації взаємодії портів та припортових станцій" регіональної філії "Одеська залізниця" АТ "Укрзалізниця".
Відповідно до записів Книги реєстрації інструктажу працівниками станції "Миколаїв-Вантажний" перед вступом на чергування 01 грудня 2021 року ОСОБА_1 був ознайомлений під підпис з повідомленням про необхідність профілактичного щеплення від COVID-19 та можливе відсторонення від роботи з 09 грудня 2021 року у разі відмови або ухилення від щеплення.
Згідно копії наказу начальника дирекції виробничого підрозділу "Дирекція залізничних перевезень з організації взаємодії портів та припортових станцій" регіональної філії "Одеська залізниця" АТ "Укрзалізниця" від 13 грудня 2021 року № ДН5-01/238, виданого на підставі статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", наказу МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153, позивача відсторонено від роботи з 14 грудня 2021 року до моменту усунення причин відсторонення (на час відсутності щеплення від COVID-19), без збереження заробітної плати.
Підставою видання зазначеного наказу вказано акт від 13 грудня 2021 року № 908/ТВ, згідно якого станом на 08:43 год. 13 грудня 2021 року ОСОБА_1 не надав документ про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 або висновок лікаря щодо наявності протипоказань.
Із вказаним наказом позивач був ознайомлений того ж дня, тобто 13 грудня 2021 року про що свідчить його підпис та відмітка про незгоду з наказом.
Згідно з наказом виробничого підрозділу "Дирекція залізничних перевезень з організації взаємодії портів та припортових станцій" регіональної філії "Одеська залізниця" АТ "Укрзалізниця" від 01 березня 2022 року ОСОБА_1 допущено до роботи з 01 березня 2022 року, у зв`язку із зупиненням дії наказу МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржена постанова суду апеляційної інстанції відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).
Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції", а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).
Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).
Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).
Термін "законодавство" досить широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV "Перехідні положення"). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття "законодавство" включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.
Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (рішення від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін "законодавство". Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін "законодавство", який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.
У рішенні № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що "обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України" (абзац другий пункту 3.2 мотивувальної частини).
Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 4 Цивільного кодексу України якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.
Згідно з пунктами "б", "г" статті 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я"(далі - Закон № 2801-XII) громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.
Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб" (далі - Закон № 1645-ІІІ) визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.
За статтею 1 Закону № 1645-ІІІ протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.
Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.
Частиною першою cтатті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.
Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).