Постанова
Іменем України
26 липня 2023 року
м. Київ
справа № 591/1456/22
провадження № 61-6957св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Публічне акціонерне товариство "Сумихімпром",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сумського апеляційного суду від 30 березня 2023 року у складі колегії суддів: Ткачук С. С., Кононенко О. Ю., Собини О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Сумихімпром" (далі - ПАТ "Сумихімпром") про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позову посилався на те, що з 07 грудня 2018 року він перебуває у трудових відносинах з відповідачем та працює на посаді діловода на 0,5 ставки.
29 листопада 2021 року керівництвом ПАТ "Сумихімпром" його було ознайомлено з попередженням № 417 від 23 листопада 2021 року про те, що у випадку ненадання до 01 грудня 2021 року достовірної інформації про отримання обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 його буде відсторонено від роботи з 10 грудня 2021 року без збереження заробітної плати.
У вказаному попередженні він зазначив про свою незгоду із ним.
08 грудня 2021 року відповідачем видано наказ № 2877 від "Про відсторонення від роботи працівників, які станом на 09 грудня 2021 року не вакциновані", яким його було відсторонено від роботи з 10 грудня 2021 року через відсутність щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.
Позивач вказує, що такими діями відповідач незаконно позбавив його гарантованого статтею 43 Конституції України права на працю та можливості заробляти собі на життя.
Вважає указаний наказ протиправним, оскільки, на його думку, сама Постанова Кабінету Міністрів України "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на територію України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", є незаконною та не підлягає виконанню.
Посилання у наказі на статтю 46 КзпП України не є достатньою та самостійною правовою підставою для відсторонення через щеплення.
Вважає, що єдиним нормативним актом, який визначає обов`язковий перелік щеплень, які можуть бути введені за епідемічними показаннями, є Календар профілактичних щеплень в Україні, затверджений наказом МОЗ України № 595 від 16 вересня 2011 року, який не передбачає щеплення від коронавірусної хвороби.
Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ ПАТ "Сумихімпром" № 2877 від 08 грудня 2021 року про відсторонення його від роботи;
- зобов`язати ПАТ "Сумихімпром" поновити його на роботі шляхом допуску до роботи на посаді діловода;
- стягнути з ПАТ "Сумихімпром" на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 10 грудня 2021 року по день допуску до роботи, виходячи з середньоденної заробітної плати розмірі 328,91 грн;
- допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку в межах суми платежу за один місяць.
Короткий зміст рішень суду першої інстанції
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 13 червня 2022 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ ПАТ "Сумихімпром" № 2877 від 08 грудня 2021 року про відсторонення від роботи ОСОБА_1 .
Стягнуто з ПАТ "Сумихімпром" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 10 грудня 2021 року по 24 лютого 2022 року у розмірі 17 432,23 грн.
Допущено негайне виконання рішення в межах суми платежу за один місяць.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що єдиним спеціальним нормативно-правовим актом, який містить перелік видів обов`язкового щеплення, в тому числі, і за епідемічними показниками, є Календар профілактичних щеплень в Україні, затверджений Наказом Міністерства охорони здоров`я України № 595 від 16 вересня 2011 року.
При цьому наказ Міністерства охорони здоров`я України № 2153 від 04 жовтня 2021 року, який став підставою для відсторонення позивача від роботи, містить лише перелік професій і не є нормативно-правовим актом, який визначає перелік обов`язкових щеплень.
Разом із цим, суд вважав, що у разі застосування роботодавцем до працівника процедури відсторонення від роботи, така процедура повинна відповідати вимогам Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення".
Зазначив, що відповідно до пунктів 1.2, 2.2, 2.3, 2.5 Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України № 66 від 14 квітня 1995 року, обов`язковим фактом, який має бути виявлений власником чи уповноваженим ним органом для відсторонення працівника від роботи, є наявність подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби про усунення від роботи особи, яка ухиляється від щеплення, а єдиним компетентним органом для встановлення факту ухилення від щеплення є виключно посадова особа державної санітарно-епідеміологічної служби, а не роботодавець.
Оскільки відповідачем не надано доказів на підтвердження наявності подання посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про відсторонення позивача від роботи, суд дійшов висновку, що таке подання відсутнє та позивачу не повідомлялось про обов`язковість його щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а отже не було і належним чином встановленого факту ухилення особи від такого щеплення.
У зв`язку із цим, суд дійшов висновку, що наказ про відсторонення позивача від роботи є протиправним та підлягає скасуванню.
Також суд стягнув з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 10 грудня 2021 року по 24 лютого 2022 року.
При цьому, визначаючи період такого стягнення, суд виходив з того, що наказом від 03 березня 2022 року № 513 припинено з 25 лютого 2022 року дію наказу № 2877 від 08 грудня 2021 року.
Разом із цим, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимога про поновлення на роботі не підлягає задоволенню, оскільки право позивача вже захищене шляхом скасування наказу про відсторонення від роботи та як наслідок тягне за собою допуск працівника до роботи.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ПАТ "Сумихімпром"звернулось до суду з апеляційною скаргою.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Сумського апеляційного суду від 30 березня 2023 року рішення Зарічного районного суду м. Суми від 13 червня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення у справі про відмову у задоволенні позову.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19, оскільки обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", але й постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096, якою передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу".
Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом.
Апеляційний суд також вважав хибним висновок суду першої інстанції про те, що єдиним визначеним нормативно-правовим актом, який містить перелік видів обов`язкового щеплення є Календар профілактичних щеплень, затверджений Наказом Міністерства охорони здоров`я України № 595 від 16 вересня 2011 року, який не передбачає обов`язку щеплення проти COVID-19, оскільки на підставі наказу Міністерства охорони здоров`я України від 25 лютого 2020 року № 521 внесено зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 липня 1995 року № 133, та доповнено розділ "Особливо небезпечні інфекційні хвороби" пунктом 39 такого змісту: "39. COVID-19", а наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 вакцинацію проти COVID-19 включено до обов`язкових профілактичних щеплень для працівників окремих видів професій.
Апеляційний суд встановив неможливість переведення позивача на дистанційну чи надомну форму роботи.
При цьому зазначив, що, обіймаючи посаду діловода, позивач міг спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників ПАТ "Сумихімпром", оскільки фактично контактував на виробництві з іншими особами, в результаті чого міг поширювати коронавірусну інфекцію.
У зв`язку із цим апеляційний суд вважав, що у відповідача були наявні правові підстави для відсторонення позивача від роботи, а зазначене втручання у права останнього є пропорційним меті охорони здоров`я населення.
Узагальнені доводи касаційної скарги
05 травня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Сумського апеляційного суду від 30 березня 2023 року.
В касаційній скарзі заявник просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування правових висновків Верховного Суду, викладених в інших справах.
Доводи інших учасників справи
05 червня 2023 року від ПАТ "Сумихімпром" до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
26 травня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Встановлено, що ОСОБА_1 з 07 грудня 2018 року працює на 0,5 ставки на посаді діловода ПАТ "Сумихімпром".
12 листопада 2021 року ПАТ "Сумихімпром" видано наказ-постанову № 404/14 "Про обов`язкову вакцинацію проти COVID-19", за яким всім керівникам структурних підрозділів необхідно надати до ВК списки працівників, які не щеплені вакциною проти COVID-19 станом на 08 грудня 2021 року.
23 листопада 2021 року ПАТ "Сумихімпром" видало письмове розпорядження № 417 "Про обов`язкову вакцинацію проти COVID-19", відповідно до якого зобов`язано працівників, які не уклали декларацію з сімейним лікарем МСЧ ПАТ "Сумихімпром", надати достовірну інформацію про отримання щеплення проти COVID-19: документ, який підтверджує, що працівник отримав повний курс вакцинації чи 1 дозу дводозної вакцини COVID-19 або внутрішній COVID сертифікат на порталі "Дія"; довідку медичного закладу про одужання або внутрішній COVID сертифікат на порталі "Дія"; довідку медичного закладу форми № 028-1/0 "Висновок лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19". Попереджено про відсторонення від роботи під особистий підпис на попередженні (додаток 1) працівників, які відмовилися від щеплення, або не надали достовірної інформації стосовно стану вакцинації або про дату перенесеної хвороби, або наявності протипоказань проти щеплення.
Відповідно до попередження ПАТ "Сумихімпром" від 09 грудня 2021 року (додаток № 1 до розпорядження № 417 від 23 листопада 2021 року) ОСОБА_1 під підпис був повідомлений про те, що з 09 грудня 2021 року, на період дії карантину, наявність щеплення проти COVID-19 обов`язкове для працівників ПАТ "Сумихімпром". На підставі наказу-постанови № 404/14 "Про обов`язкову вакцинацію проти COVID-19" до 01 грудня 2021 року необхідно подати документ, який підтверджує, що працівник отримав повний курс вакцинації чи 1 дозу дводозної вакцини COVID-19 або внутрішній COVID сертифікат на порталі "Дія"; довідку медичного закладу про одужання або внутрішній COVID сертифікат на порталі "Дія"; довідку медичного закладу форми № 028-1/0 "Висновок лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19". Повідомлено, що якщо до 01 грудня 2021 року не буде подано одного з вищевказаних документів, з 10 грудня 2021 року наказом по підприємству позивача відсторонять від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення проти COVID-19.
Документ, який підтверджує, що працівник отримав повний курс вакцинації чи 1 дозу дводозної вакцини COVID-19 або внутрішній COVID сертифікат на порталі "Дія"; довідку медичного закладу про одужання або внутрішній COVID сертифікат на порталі "Дія"; довідку медичного закладу форми № 028-1/0 "Висновок лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19" позивачем не надано.
Наказом ПАТ "Сумихімпром" № 2877 від 08 грудня 2021 року "Про відсторонення від роботи працівників, які станом на 09 грудня 2021 року не вакциновані" відсторонено від роботи з 10 грудня 2021 року діловода ОСОБА_1, який не вакцинувався, без збереження заробітної плати на термін до усунення причини відсторонення.
З вказаним наказом позивач ознайомлений 09 грудня 2021 року.
Наказом від 03 березня 2022 року № 513 припинено з 25 лютого 2022 року дію наказу № 2877 від 08 грудня 2021 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача поновити позивача на роботі не було предметом перегляду судом апеляційної інстанції, а тому не підлягає перегляду і в суді касаційної інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).
Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції", а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).
Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).
Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).
Термін "законодавство" досить широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV "Перехідні положення"). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття "законодавство" включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.
Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (рішення від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін "законодавство". Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін "законодавство", який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.
У рішенні № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що "обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України" (абзац другий пункту 3.2 мотивувальної частини).